Рішення № 94814939, 13.10.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/14216/15-ц

Провадження №2/521/101/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Первісно у провадженні суду знаходилась на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи первісні вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду сторона позивача вказувала, що 22 травня 2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої сторони, був укладений договір кредитної лінії за №139/07ф, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 150000,00 доларів США на споживчі потреби строком до 21 травня 2017 року виходячи зі ставки 14,00% річних за обслуговування кредиту, з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу - зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_1 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у зв`язку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про стягнення з боржника на користь банку суми заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 4016471,75 гривень.

Цивільна справа вже розглядалась судом. Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2015 року позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» суму заборгованості за договором кредитної лінії з урахуванням процентів та штрафних санкцій в загальному розмірі 4016471,75 гривень та суму оплаченого судового збору в розмірі 6890,00 гривень.

Проте ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2017 року за заявою відповідача ОСОБА_1 заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

При новому розгляді справи ПАТ «ВіЕйБі Банк» не змінювало предмет або підстави позову.

Відповідач ОСОБА_1 скористалась процесуальним правом подачі відзиву (заперечення) на позовну заяву. Заперечуючи проти позову відповідач зокрема посилалась, що вказаний кредитний договір нею не укладався та не підписувався.

Представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» не скористався процесуальним правом подачі відповіді на відзив.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2017 року, постановленою за заявою ОСОБА_1 , було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено низку питань стосовно виконання рукописного тексту та підпису від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі самою ОСОБА_1 або іншою особою.

Згідно з листом директора Одеського НДІСЕ від 04 грудня 2017 року на адресу суду повернуто матеріали цивільної справи без виконання у зв`язку з ненаданням додаткових матеріалів.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2019 року, постановленою за заявою ОСОБА_1 , було знову призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено низку питань стосовно виконання рукописного тексту та підпису від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі та договорі іпотеки самою ОСОБА_1 або іншою особою.

Згідно з листом директора Одеського НДІСЕ від 02 квітня 2020 року на адресу суду повернуто матеріали цивільної справи без виконання у зв`язку з несплатою рахунку вартості проведення дослідження та ненаданням додаткових матеріалів.

Представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» у відкрите судове засідання не з`явився, але від представника особи надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за відсутності сторони в порядку частини 3 статті 211 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явилась, повідомлялась судом про розгляд цивільної справи, причини неявки суду не відомі, але брала участь в судових засіданнях у справі, заперечувала проти задоволення позову.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи суд установив, що 22 травня 2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої сторони, був укладений договір кредитної лінії за №139/07ф, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 150000,00 доларів США на споживчі потреби строком до 21 травня 2017 року виходячи зі ставки 14,00% річних за обслуговування кредиту, з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу - зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 2 статті 1054 ЦК України суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів у справі суд дійшов висновку, що між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та боржником ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зважаючи на положення кредитного договору, боржник ОСОБА_1 отримала визначену суму кредитних коштів в користування до 21 травня 2017 року. Однак як погодили сторони, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредитів, сплати процентів та інших пов`язаних із кредитами виплат, передбаченим договором, - у випадку зокрема неналежного виконання його умов позичальником (пункт 2.7. договору), що відповідає положенням частини 2 статті 1050 ЦК України.

Первісно з цим позовом банк звернувся до суду 31 серпня 2015 року.

Згідно з частинами 1, 2 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить частина 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що позичальник ОСОБА_1 прострочила виконання зобов`язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Матеріали справи, у тому числі - договір кредитної лінії, свідчать, що належне виконання позичальником грошового зобов`язання було забезпечено іпотекою та неустойкою. Але при цьому договір іпотеки суду не надавався.

Як наводить частина 1 статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору, за яким загальна сума боргу ОСОБА_1 становить 4016471,75 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 148750,00 доларів США; заборгованість за процентами - 31814,02 доларів США; неустойка - 177147,84 гривень (у національній валюті станом на 11 вересня 2015 року).

Правова позиція відповідача ОСОБА_1 з невизнання позову банку ґрунтується на тому, що вона не укладала відповідний кредитний договір, не підписувала його та не отримувала від банку кредитних коштів.

Однак у матеріалах справи є заява-анкета позичальника-фізичної особи, датована 15 травня 2007 року, складена від імені ОСОБА_1 , а також копія паспорту громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_1 , що надавались до відповідного банку. Документи містять підписи від імені особи на кожному аркуші та їх справжність стороною відповідача не заперечувалась.

Як зазначалось, за заявами відповідача ОСОБА_1 двічі призначались судові почеркознавчі експертизи, але матеріали цивільної справи були повернуті до суду без виконання у зв`язку з ненаданням додаткових матеріалів та несплатою рахунку вартості проведення дослідження.

Доказів на підтвердження відповідних посилань про те, що саме ОСОБА_1 відповідний кредитний договір не укладала і не підписувала, стороною відповідача суду не надано.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

За загальним правилом кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Отже перевіривши факти і обставини, якими сторони обґрунтовувала свої вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, установивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» та звільненням позивача від сплати судового збору, суд покладає судові витрати на ОСОБА_1 та стягує з відповідача на користь держави судові витрати: суму неоплаченого судового збору - в розмірі 6890,00 гривень.

Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, пунктами 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» суму заборгованості за договором кредитної лінії №139/07ф від 22 травня 2007 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій - у загальному розмірі 4016471,75 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму неоплаченого судового збору в розмірі 6890,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення 13 жовтня 2020 року.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» - 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, 27Т, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 19017842.

Відповідач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: І.В. Плавич