Рішення № 94814559, 09.02.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/4874/20

Провадження№ 2/266/192/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

09 лютого 2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Д`яченка Д.О., при секретарі Сологуб Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей,-

В С Т А Н О В И В:

В Приморському районному судді м. Маріуполя була зареєстрована позовна заява адвоката Конишева А.Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , в якій він просив визнати позбавити ОСОБА_3 батьківських справ відносно її дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати місце проживання дітей за адресою позивача по справі - ОСОБА_2 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в наслідок нещасного випадку на виробництві. До смерті сина ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , онуки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дружина ОСОБА_7 мешкали за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті сина ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_7 та онуки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжили мешкати за вказаною адресою і до теперішнього часу. Відповідач після смерті сина без пояснень та причин почала мешкати окремо та з грудня 2018 року за вищевказаною адресою не проживає. Після того, як відповідач став мешкати окремо вона жодного разу не відвідувала дітей за місцем мешкання та у дитячому садочку. З вересня 2020 року онука ОСОБА_5 пішла у школу у перший клас, відповідачка доньку у школі не відвідує, витрати на шкільну форму та інше не витрачала і не витрачає. Місце мешкання відповідачки невідоме. Відносно відповідачки були відкриті 2 кримінальних провадження та ст. 185 КК України, одне з яких перебуває у суді на розгляді. Відповідач ніде не працює, соціальні виплати або пенсію не отримує, постійного місця мешкання не має, веде аморальний образ життя, схильна до скоєння корисливих правопорушень. Позивач зазначає, що офіційно працює, здоровий, має постійних стабільних дохід, а також пенсію, постійне місце проживання, позитивні характеристики з місця роботи. Всі питання по вихованню та матеріальному забезпеченню онуків покладено на позивача та його дружину. Відповідач з грудня 2018 року і по теперішній час ніякої допомоги не надавала, у часті у вихованні дітей не приймає. Відповідач змінила номер телефону, спільних знайомих немає, місце проживання та роботи відповідача невідомі. У зв`язку з чим вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 08.10.2020 року відкрито провадження у цій справі, розгляд якої визначено проводити за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 14.01.2021 підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Позивач надав суду заяву у яких просив справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Представник позивача до суду надав заяву у якій підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, справу просив розглядати у його відсутність, не заперечував проти прийняття заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, будь-яких заяв на адресу суду не надавала, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради надала до суду заяву у якій просила справу розглянути у її відсутність.

Суд, вислухавши сторони, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

У відповідності до ст. 165 Сімейного Кодексу України «Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина…» та п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Так, відповідно до свідоцтва про народження виданого 12.07.1988 року Відділом ЗАГС Іллічівського райвиконкому м. Жданова, ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_6 , матір`ю якого є ОСОБА_7 , батьком - ОСОБА_2 , про що складено актовий запис №950.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого повторно 15.08.2017 Іллічівським відділом ДРАЦС реєстраційної служби ММУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_4 , матір`ю якої є ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_6 , про що складено актовий запис №726.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 виданого повторно 15.08.2017 Іллічівським відділом ДРАЦС реєстраційної служби ММУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_8 народився ОСОБА_5 , матір`ю якої є ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_6 , про що складено актовий запис №906.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданого 12.11.2018 Кальміуським районним у місті Маріуполі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис №1607.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , станом на 11.08.2020 року ОСОБА_2 працює у цеху ремонту доменного виробництва Дільниця автогенозварювальна №5.

Відповідно до характеристика за місцем мешкання складеної інспектором СП Лівобережного ВП Центрального ВП ГУНП в Донецькій області 11.08.2020 року Фомним О. ОСОБА_2 за час проживання зарекомендував себе з позитивного боку.

Відповідно до характеристика за місцем мешкання складеної інспектором СП Лівобережного ВП Центрального ВП ГУНП в Донецькій області 11.08.2020 року Фомним О. ОСОБА_7 за час проживання зарекомендувала себе з позитивного боку.

Відповідно до довідки-характеристики складеної ДОП СП Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області Залозним Є. ОСОБА_3 за місцем мешкання ( АДРЕСА_2 ) характеризується з посереднього боку, алкогольними напоями не зловживає, наркотичні речовин и не вживає, зв`язки з особами схильними до скоєння правопорушень, ведучими антигромадський спосіб життя підтримує, також, схильна до скоєння злочинів майнового характеру.

Відповідно до довідки Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 27.07.2020 року, яка видана ОСОБА_2 в тому, що він знаходиться на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні ПФУ м. Маріуполя і отримує пенсію за віком.

Відповідно до листа Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області зазначається, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку Маріупольському об`єднаному управлінні ПФУ м. Маріуполя і не отримує пенсію.

Відповідно до листа ДСЗН Маріупольської міської ради від 03.08.2020 року №56.2.4-43389/56.1 зазначено, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку в ДЗСН Маріупольської міської ради та ніяких видів допомог не отримує.

Відповідно до листа Слідчого управління ГУНП в Донецькій області Національної поліції України від 29.07.2020 року №76аз/20-2020 вказано, що відносно ОСОБА_3 перебувало кримінальне провадження розпочате 20.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та з угодою про примирення спрямовано до Жовтневого районного суду м. Маріуполя. В Провадженні слідчого відділу Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області перебувало кримінальне провадження, розпочате 22.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України відносно ОСОБА_3 , зазначене кримінальне провадження з обвинувальним актом спрямовано до Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

Відповідно до довідки КДНЗ комбінованого типу "Ясла-садочок №46 "Казка" Маріупольської міської ради від 19.08.2020 року №124 ОСОБА_4 та ОСОБА_8 відвідують заклад дошкільної освіти №46 "Казка" з 2018 року, за весь період мати ОСОБА_9 не приходила до дитячого садка.

У довідці ТОВ "Метінвест-промсервіс" від 11.08.2020№603/513 зазначено, що співробітник ОСОБА_2 працює в ТОВ "Метінвест-промсервіс" м. Маріуполь, у підрозділі: Цех ремонту доменного виробництва на посаді: Газорізальник з 09.06.2015 по теперішній час.

Згідно довідки про доходи виданої ОСОБА_2 від 22.07.2020 №652 вбачається, що він справді працює у ТОВ "Метінвест-промсервіс" та займає посаду Газорізальника.

Відповідно до характеристики виданої на ім`я ОСОБА_2 начальником ЦРДП зазначено, що ОСОБА_2 вніс суттєвий вклад в ефективність виконання ремонтних робіт, колектив його поважає, приймає оптимальні рішення у складних ситуаціях.

Довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих в житловому приміщенні/будинку осіб від 21.08.2020 року №278 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї/зареєстрованих входять ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .

Висновком спеціаліста за результатом психологічного дослідження неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відносяться до бабусі ОСОБА_7 та дідуся ОСОБА_2 добре, як до найближчих людей, по матері вони не нудьгують.

Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, на який покладені повноваження Органу опіки та піклування, надано висновок від 26.11.2020 року №01.1-01-23-195 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом КДНЗ комбінованого типу "Ясла-садок №46 "Казка" Маріупольської міської ради Донецької області від 19.08.2020 року №124 повідомлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 відвідують заклад з 2018 року. ОСОБА_3 не приходила до дітей, дітей завжди забирали їх бабуся та дідусь.

Відповідно до характеристики КДНЗ комбінованого типу "Ясла-садок №46 "Казка" Маріупольської міської ради Донецької області від 19.08.2020 року №124 від 08.07.2020 року №105 встановлено, що бабуся та дідусь здійснюють належний догляд за дітьми, зацікавлені у вихованні онуків.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Так, п.1, п.2 ч.1 ст. ст. 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, а також у разі, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.

Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного Кодексу України.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є малолітніми дітьми.

Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок сім`ї мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Верховний Суд України в ч. 2 п. 16 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року розтлумачив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм насильства, образи чи зловживань, відсутності належного піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

В п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, а крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року за № 789-Х11, дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість вимагає спеціального захисту, турботи, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідач не виявляє щодо дитини батьківського піклування, фактично самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», із підстав, передбачених п.2, 4, 5 ч.1 ст. 164 СК України, особи можуть бути позбавлені батьківських прав тільки в разі досягнення ними повноліття.

Позбавлення батьківських прав неповнолітніх батька, матері можливе лише у випадках, визначених п.1, 3 ч.1 ст. 164 СК, а саме якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною.

Відповідно до п.п. 7,15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, тощо, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

З урахуванням цих обставин та встановлених фактів, суд погоджується з висновком Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 26.11.2020 року №01.1-01-23-195 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .

Положенням ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Суд вважає, що матеріали справи містять достовірні відомості, які свідчать про навмисне та злісне невиконання відповідачем своїх обов`язків, позивачем доведено факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов`язків по вихованню своїх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , а саме суду надані належні та достовірні докази щодо того, що відповідач не піклується про своїх дітей, не цікавиться їх долею, хоча має таку можливість.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 своїми батьківськими обов`язками та її небажання змінити своє ставлення до дітей.

Проаналізувавши обставини ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків у своїй сукупності, беручи до уваги, що ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків має триваючий характер, суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідача відносно її малолітніх дітей.

У суду немає підстав вважати, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 якимось чином вплине на інтереси дитини, які не отримують від матері необхідної уваги та догляду.

З огляду на ці обставини суд вважає доцільним позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки це сприятиме інтересам дітей, тому позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягають задоволенню.

Крім того, при зміні своєї поведінки та зміні обставин згідно із ст. 169 СК України, відповідач не позбавлена права звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до частин 2,3 статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).

Таким чином, батько і мати мають рівнозначні права при визначенні місця проживання дитини. Пріоритет мають лише інтереси самої дитини.

За правилами, передбаченими статями 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За частиною четвертою статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У відповідності до частини третьої статті 29 Цивільного кодексу, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Будь-яке житло (житлове приміщення) наділяється визначеними інформаційними символами, котрі у своїй сукупності слугують його ідентифікації, вирізняючи його з-поміж однорідних речей (об`єктів нерухомості).

Приходячи до висновку про задоволення вимог щодо визначення місця продивання малолітніх дітей суд враховує той факт, що батько малолітніх дітей помер, про що позивачем надано свідоцтво про смерть, мати не цікавиться життям дітей та ніякої участі не приймає у їх вихованні, діти з народження мешкали за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд, задовольняючи позов, вважає за доцільне зазначити, окрім того, що місце проживання дітей визначається разом з дідусем, також і конкретну адресу такого місця проживання, з метою запобігання неоднозначного тлумачення рішення суду.

Таким чином, встановлено підстави для задоволення позову та визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою їх дідуся - ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК Укpаїни суд покладає на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Керуючись, ст.150, 152, 155, 157, 160, 161, 164, 166, 169 Сімейного кодексу України, ст.12, 13, 76, 81-82, 141, 259, 263-265, 268, 280-288 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_5 , громадянку України, батьківських прав відносно малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її дідусем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_6 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ 33852448, юридична адреса: Донецька область, м. Маріуполь, просп. Миру, буд.70.

Повний текст рішення виготовлено 09.02.2021 року.

Суддя: Д`яченко Д. О.