Вирок № 94812649, 10.02.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19143/19

Провадження № 1-кп/127/559/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

судді-доповідача Бернади Є. В.,

суддів: Бойка В.М., Дернової В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурорів Ковтуна А.Ю., Миколайчук І.В.,

потерпілих: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

сторони захисту: адвокатів Бондарчука В.В., Гуменюка В.А.,

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.05.2019 за № 12019020020001090 та 14.04.2019 за № 12019020010000824, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Чернятин Калинівського району Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

20.06.2011 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

01.08.2013 Вінницьким районним судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням приписів статті 71 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі;

13.12.2013 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням приписів частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі;

29.09.2014 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 185 КК з урахуванням приписів частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі;

21.04.2015 Ямільським районним судом Вінницької області за частиною першою статті 393 з урахуванням приписів статті 71 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

11.12.2017 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 289 КК з урахуванням приписів частини першої статті 69 КК до покарання у виді 1 року позбавлення волі, звільнений від відбування призначеного покарання 14.09.2018 у зв`язку із відбуттям призначеного покарання;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 198 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Побережне Вінницького району Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, працюючого у ТОВ БМУ-3, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:

20.10.2003 Вінницьким районним судом Вінницької області за частиною першою, другою та третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням від відбування призначеного покарання на підставі статті 75 КК з іспитовим строком 3 роки;

13.10.2005 Вінницьким районним судом Вінницької області за частиною другою статті 309, частиною першою статті 187 КК з урахуванням приписів статті 71 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі;

30.07.2010 Вінницьким районним судом Вінницької області за частиною другою та третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

16.06.2015 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі;

21.07.2015 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням приписів статті 71 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

15.01.2016 Немирівським районним судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням приписів частини першої статті 71 КК до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі; звільнився 01.03.2019 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 та частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2019 біля 5-ї год ОСОБА_4 вирішив вчинити крадіжку електроінструментів із зачиненого приміщення, розташованого в підвалі будинку АДРЕСА_4 . Діючи умисно, з корисливим мотивом та метою, розуміючи протиправність своїх дій, ОСОБА_4 підійшов до входу до зазначеного вище підвалу. Після цього ОСОБА_4 шляхом викручування гвинта штаби металевих дверей зайшов до підвалу та, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, пройшов до дверей приміщення № НОМЕР_1 , розташованого у зазначеному підвалі.

Реалізовуючи злочинний умисел на крадіжку, ОСОБА_4 шляхом застосування фізичної сили та підручних засобів зламав двері та проник до вищезазначеного приміщення, звідки вчинив крадіжку електроінструментів: перфоратора ТМ «Енергомаш», серійний номер «QR-UK160711/2413, вартістю 980 грн., перфоратора ТМ «DWT», моделі «BH09-26», серійний номер 201706090136, вартістю 937 грн. 50 коп., перфоратора ТМ «Сталь», моделі «П 30-10», серійний номер 0000427, вартістю 834 грн. 50 коп., перфоратора ТМ «DWT», моделі «ВН 11-28», вартістю 1082 грн. 50 коп., перфоратора марки «Forte», моделі «RH 30-12», серійний номер 0001311, вартістю 885 грн. 50 коп., дриля електричного ТМ «Powertec», моделі «PT112», вартістю 216 грн. 40 коп., кутової шліфувальної машина ТМ «Техносіч», моделі «ШК-125», серійний номер 161702591, вартістю 217 грн., кутової шліфувальної машина ТМ «Makita», моделі «9565CV», вартістю 1641 грн. 60 коп., зварювального апарату ТМ «Дніпро-М», моделі «ММА-250D», вартістю 2367 грн., шести подовжувачів, довжиною по 50 м та два подовжувача довжиною по 100 метрів (вартість не визначалась у зв`язку з недостатньою інформацією для ідентифікації об`єктів дослідження), які належать ОСОБА_2 та загальна вартість яких становить 9 162 гривні.

В подальшому в період часу з 15 по 18 квітня 2019 року ОСОБА_3 , дізнався про вчинену ОСОБА_4 крадіжку електроінструментів, після чого ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_3 отримати викрадене ним майно, здійснити його реалізацію, за що залишити собі частину коштів від продажу викраденого електроінструменту. Після цього у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на заздалегідь не обіцяне отримання частини викрадених електроінструментів. Діючи умисно, з корисливим мотивом та метою, розуміючи протиправність своїх дій, ОСОБА_3 домовився зі ОСОБА_4 про місце і час отримання електроінструменту.

Реалізовуючи свій злочинний умисел та попередню домовленість зі ОСОБА_4 , 18.04.2019 біля 11-ї год. ОСОБА_3 поблизу будинку № 131 по вул. Князів Коріотовичів в м. Вінниці отримав від ОСОБА_4 поліетиленовий мішок з таким викраденим електроінструментом: перфоратор ТМ «Енергомаш», серійний номер «QR-UK160711/2413, вартістю 980 грн., перфоратор ТМ «DWT», моделі «BH09-26», серійний номер 201706090136, вартістю 937 грн. 50 коп., перфоратор ТМ «Сталь», моделі «П 30-10», серійний номер 0000427, вартістю 834 грн. 50 коп., перфоратор ТМ «DWT», моделі «ВН 11-28», вартістю 1082 грн. 50 коп., перфоратор марки «Forte», моделі «RH 30-12», серійний номер 0001311, вартістю 885 грн. 50 коп., дриль електричний ТМ «Powertec», моделі «PT112», вартістю 216 грн. 40 коп., кутову шліфувальну машину ТМ «Техносіч», моделі «ШК-125», серійний номер 161702591, вартістю 217 гривень.

Отже, ОСОБА_3 отримав викрадений ОСОБА_4 електроінструмент для його подальшого продажу і зберігав його при собі. В подальшому, переношуючи зазначений мішок з викраденим електроінструментом ОСОБА_3 18.04.2019 біля 13-ї год. поблизу будинку № 143-а по вул. К. Коріатовичів у м. Вінниці був затриманий працівниками поліції, які вилучили в нього мішок з електроінструментом.

Крім того, 14.05.2019 біля 12.40 год. ОСОБА_4 перебував неподалік будинку АДРЕСА_5 й у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна із зазначеного домоволодіння.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, діючи з корисливими мотивом та метою, спрямованими на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, керуючись жагою легкої наживи, ОСОБА_4 переліз через паркан домоволодіння АДРЕСА_5 , після чого за допомогою невстановленого металевого предмета, який знайшов у дворі зазначеного домоволодіння, віджав металопластикове вікно та проник всередину. Перебуваючи всередині будинку АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 почав оглядати кімнати зазначеного будинку, де знайшов належні ОСОБА_1 речі, а саме: кухонні ваги марки Bitek моделі SF-400 вартістю 65 грн., куртку-трансформер марки Nike вартістю 221 грн., каблучку із золота 585 проби вагою 2.37 г, вартість якої встановити не представилось за можливе, шкіряну чоловічу сумку марки Dr. Bond, яка не представляє матеріальної цінності для потерпілого, ланцюжок із золота невідомої ваги та проби, дві каблучки із золота невідомої ваги та проби.

Разом з тим, поки ОСОБА_4 перебував у одній з кімнат зазначеного домоволодіння та складав до своєї сумки вищезазначені речі, до кімнати зайшов ОСОБА_1 , помітивши якого, ОСОБА_4 усвідомив, що його дії викрито, умисно продовжив їх з метою заволодіння чужим майном, а саме направив у сторону ОСОБА_1 заздалегідь принесений з собою металевий предмет ззовні схожий на ніж, тим самим змусивши ОСОБА_1 не чинити опір. Після цього ОСОБА_4 , погрожуючи застосуванням зазначеного предмета, висловив ОСОБА_1 вимогу залишатись на місці, тим самим здійснивши погрозу застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого.

В свою чергу ОСОБА_1 , сприймаючи погрозу зазначеним вище металевим предметом як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, не став чинити опору ОСОБА_4 та вибіг з будинку на вулицю, а останній, у свою чергу, з викраденим майном зник із зазначеного вище будинку в невідомому напрямку, заподіявши ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 286 грн.

Обвинувачений ОСОБА_3 винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння (злочину) визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті. Зокрема, він познайомився зі ОСОБА_7 в місцях позбавлення волі. Дату та час він не пам`ятає, він випадково зустрів ОСОБА_8 по вул. К. Коріатовичів і ОСОБА_9 запропонував йому реалізувати електроінструменти (він мав їх реалізувати і частину виручених коштів залишити собі). ОСОБА_9 залишив йому інструменти, а сам пішов. Через деякий час до нього підійшли працівники поліції, які сказали, що інструменти викрадені, після чого він з працівниками поліції поїхав у райвідділ.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь (злочинів) визнав частково та суду пояснив, що в обох випадках він мав намір вчинити крадіжки. Зокрема, він працював у «Поділля-Сіті» і знав, що у підвалі будинку зберігаються електроінструменти. Дату він не пам`ятає, ввечері він за допомогою підручних інструментів зламав двері до підвалу, склав електроінструменти до мішка, виніс їх та сховав. Наступного дня він забрав викрадені інструменти і зустрів ОСОБА_10 , якого попросив їх продати.

Зварювальний апарат він видав працівникам поліції, а решту інструментів він передав ОСОБА_11 . Останній не говорив йому, що має намір частину інструментів залишити для власних потреб.

Дату він не пам`ятає, він був на вул. Бучми, де мав зустрітись з товаришем. Він зайшов на одне подвір`я випити води, помітив, що нікого немає і вирішив вчинити крадіжку. Він відтиснув вікно і заліз у будинок. Він не пам`ятає, чи був хтось в будинку, він зайшов у дві кімнати, в решту кімнат він не заходив. Коли він перебував у будинку та копався у речах, повернувся потерпілий. Потерпілий йому щось крикнув і вибіг з будинку, тому він вистрибнув у вікно і теж намагався втекти. Ножа у нього не було і він потерпілому нічим не погрожував. Він не пам`ятає, чи говорив йому потерпілий, щоб він залишався на місці. Потерпілий йому опору не чинив. Він також не пам`ятає, чи був у нього в руках на той час, коли його помітив потерпілий, предмет, яким він відчиняв вікно.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він до події з обвинуваченим ОСОБА_7 знайомий не був. 14.05.2019 біля 14-ї год. він повернувся додому, відчинив вхідні двері своїм ключем, зайшов до будинку і побачив відчинені двері до кімнати матері. Зайшовши у кімнату, він побачив, що речі були перекидані, після чого він помітив привідчинені двері до його кімнати. Підійшовши до дверей кімнати, він побачив обвинуваченого, який стояв біля вікна. Побачивши його, ОСОБА_9 почав йти в його напрямку з ножом у руках, тому він штовхнув двері, щоб вони зачинились і вибіг на подвір`я, де викликав поліцію. В будинок він не заходив. Вважає, що обвинувачений виліз з будинку через вікно.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він купував інструменти протягом певного часу. На час їх придбання вони були новими, але придбаними ним інструментами користувалась уся бригада. Інструменти вони зберігали у підвалі, вхідні двері до якого зачинялись на штабу та замок. Зазначене підвальне приміщення, де вони зберігали інструменти, їм виділило ОСББ. Саме хтось з ОСББ виявив викрадення: до нього подзвонили і повідомили, що вскрили склад. Приїхавши на місце події, він виявив зникнення частини інструментів.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що їй належить будинок АДРЕСА_5 . На час вчинення злочину в зазначеному будинку проживали вона, син та її мати. Дату вона не пам`ятає, зранку вона пішла з дому, а повернулась на початку другої години, на подвір`ї була поліція. В будинку все було перевернуто: в двох кімнатах (належній їй та сину) був порушений порядок. Син їй сказав, що їх пограбували, злодій проник до будинку через вікно. Після злочину вікно почало погано закриватись, але пошкоджень вікна від ножа вона не бачила, виявила лише пошкодження від цегли.

Вона в подальшому надавала дозвіл на проведення слідчого експерименту.

Судом відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань було досліджено й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-протокол затримання ОСОБА_4 від 18.05.2019, відповідно до якого при затриманні останнього в ОСОБА_4 було виявлено та вилучено, зокрема, жилетку Nike, кухонні ваги Bitek, одяг, у якому він знаходився;

-протокол огляду місяця події від 14.05.2019, відповідно до якого оглянуто домоволодіння АДРЕСА_5 , зафіксовано обстановку в ньому та виявлені пошкодження вікна;

-протокол огляду місця події від 14.05.2019, згідно з яким під час огляду домоволодіння АДРЕСА_5 в одній з кімнат виявлено презерватив з невідомою речовиною;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_1 впізнав особу, зображену на фото № 2, яка проникла до його домоволодіння та вчинила відносно нього злочин, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображено ОСОБА_4 ;

-заяву ОСОБА_1 на ім`я старшого слідчого ЛВП Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області Кучерука В.Г. від 18.05.2019, згідно з якою ОСОБА_1 надав слідчому фото коробки на електронні ваги, фото жилетки та два фото шкіряної сумки;

-довідку з ПТ «Ломбард «Кредит ВІП-Голд і Компанія» від 29.06.2019 (підписана Литневським), відповідно до якої ОСОБА_4 користувався послугами зазначеного ломбарду 15.05.2019, здавав золотий виріб – каблучку із золота 585 проби вагою 2,37 г;

-висновок експерта № 349 від 09.07.2019, згідно з яким ринкова вартість кухонних ваг марки Bitek моделі SF-400 станом на 14.05.2019 могла становити 65 грн., ринкова вартість куртки-трансформера марки Nike станом на 14.05.2019 могла становити 221 грн., надати відповідь на питання щодо ринкової вартості каблучки із золота 585 проби вагою 2.37 г не представилось за можливе, оскільки експерту не надано достатню кількість вихідної інформації щодо наявності чи відсутності вставок;

-протокол проведення слідчого експерименту від 05.06.2019, відповідно до якого ОСОБА_4 розповів та показав на місці, яким чином ним було вчинено заволодіння майном з домоволодіння АДРЕСА_5 ;

-протокол огляду місця події від 17.04.2019, згідно з яким оглянуто підвальні приміщення будинку АДРЕСА_4 , зафіксовано обстановку, виявлені пошкодження дверей, сліди взуття;

-заяву ОСОБА_3 від 18.04.2019 на ім`я начальника Вінницького ГУНП у Вінницькій області Синявського С.В., відповідно до якої ОСОБА_3 видав працівникам поліції електроінструмент: перфоратор DWT, перфоратор Енергомаш, перфоратор Форте, Шуруповерт Повертек, перфоратор Сталь, перфоратор DWT, болгарку Техносіс;

-протокол огляду місця події від 18.04.2019, згідно з яким поряд з будинком АДРЕСА_6 ОСОБА_3 видав працівникам поліції перфоратор «Енергомаш», перфоратор «DWT», перфоратор «Сталь», перфоратор «DWT», перфоратор «Forte», електродриль та болгарку;

-протокол затримання ОСОБА_3 від 18.04.2019, згідно з яким при затриманні останнього у ОСОБА_3 було вилучено пару кросівок;

-заяву ОСОБА_4 від 25.03.2019 на ім`я слідчого СВ Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Сивопляса Ю.Ю., відповідно до якої ОСОБА_4 видав зварювальний апарат «Дніпро-м» та болгарку «Макіта»;

-протокол огляду місця події від 25.04.2019, згідно з яким в службовому кабінеті № 331 Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 видав працівникам поліції болгарку «Makita» та зварювальний пристрій «Дніпро-М»;

-висновок експерта № 3822-3831/19-21 від 04.06.2019, відповідно до якого загальна ринкова вартість ідентифікованих об`єктів дослідження, з урахуванням зносу, станом на 16.04.2019 складала 9162 грн при умові робочого стану;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, згідно з яким ОСОБА_2 впізнав перфоратор на фото № 4, який був у нього викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображено перфоратор марки «Сталь»;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 впізнав перфоратор на фото № 3, який у нього був викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображено перфоратор марки «Енергомаш»;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, згідно з яким ОСОБА_2 впізнав перфоратор на фото № 1, який у нього був викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображено перфоратор марки DWT;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 впізнав перфоратор на фото № 4, який був у нього викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображено перфоратор марки DWT;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, згідно з яким ОСОБА_2 впізнав перфоратор на фото № 4, який був у нього викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображено перфоратор марки Forte;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 впізнав зварювальний пристрій на фото № 1, який був у нього викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображено зварювальний пристрій марки «Дніпро-М»;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, згідно з яким ОСОБА_2 впізнав шуруповерт на фото № 3, який був у нього викрадений, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображено шуруповерт марки Powertec;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 впізнав болгарку на фото № 4, яка була у нього викрадена, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображено болгарку марки Makita;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 21.05.2019, згідно з яким ОСОБА_2 впізнав болгарку на фото № 2, яка була у нього викрадена, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображено болгарку марки «Техносіч»;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.05.2019, відповідно до якого ОСОБА_13 впізнав особу на фото № 2 на ім`я ОСОБА_14 , яка в період часу з 16 по 20 квітня 2019 року здавала кабелі, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображено ОСОБА_4 ;

-протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_3 від 08.07.2019, відповідно до якого розповів, яким чином він отримав від ОСОБА_4 електроінструмент з метою його реалізації;

-протокол про результати аудіо контролю місця від 08.07.2019, згідно з яким здійснено контроль ІТТ № 1 ГУНП у Вінницькій області, в ході якого зафіксовано розмови ОСОБА_4 щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь;

-протокол про результати аудіо контролю місця від 08.07.2019, відповідно до якого здійснено контроль ІТТ № 1 ГУНП у Вінницькій області, в ході якого зафіксовано розмови ОСОБА_3 щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь.

Здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 та частини першої статті 337 КПК, аналізуючи показання обвинувачених, потерпілих, свідків, клопотання про допит яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а також надані суду за клопотанням сторін кримінального провадження докази, суд дійшов до такого висновку.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні факту викрадення електроінструментів з підвального приміщення будинку АДРЕСА_4 не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання з цього приводу. Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні, надаючи відповідні показання, заперечив факт вчинення зазначеного діяння спільно з іншими особами.

Окрім визнання обвинуваченим ОСОБА_4 винуватості у вчиненні зазначеного діяння, стороною обвинувачення надано суду також і протокол проведення слідчого експерименту зі ОСОБА_4 від 04.06.2019. Однак зазначений протокол визнаний судом очевидно недопустимим доказом і його дослідження в судовому засіданні було припинене. Підставою для визнання зазначеного протоколу очевидно недопустимим доказом є те, що зазначена слідча дія проведена зі ОСОБА_4 в якості свідка. Слід при цьому зауважити, що ОСОБА_4 був затриманий 18.05.2019. Проведення 04.06.2019 слідчого експерименту зі ОСОБА_4 в якості свідка призвело до порушення його права на захист, у тому числі й в частині відмови від дачі показань.

Зазначений висновок суду узгоджується і з висновком, викладеним Верховним Судом (далі – ВС) у постанові від 03.07.2018 (справа № 568/1121/16-к). Зокрема, ВС у зазначеній постанові зауважив, що процесуальним законом визначений обов`язок суду визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, що у наслідку має визнання таких доказів недопустимими.

Але право відмовитися давати показання підсилене обов`язками бути про нього повідомленим, оскільки право мовчати і не свідчити проти самого себе вимагає не тільки того, щоб особу не примушували це робити, а й того, щоб її негайно і достатнім чином повідомили про це право; до того ж, існування цього обов`язку належить окремо виділити у контексті права не свідчити проти самого себе і права мовчати.

Разом з тим, суд враховує, що потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин зберігання викраденого електроінструменту. Зазначені показання узгоджуються і з наданими суду протоколами пред`явлення потерпілому речей для впізнання, зі змісту яких випливає, що останній впізнав з-поміж пред`явлених йому інструментів викрадені у нього, навівши ознаки, за якими було здійснене таке впізнання. Слід також зауважити, що відомості, що містяться у протоколі пред`явлення речей потерпілому для впізнання, щодо моделі та виду електроінструментів узгоджуються із заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про видачу працівникам поліції електроінструментів та відповідними протоколами огляду місця події.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт таємного викрадення ОСОБА_4 електроінструментів з підвального приміщення будинку АДРЕСА_4 .

Слід також зауважити, що стороною обвинувачення надано суду копії вироків, згідно з якими ОСОБА_4 неодноразово був засуджений, у тому числі й за злочини проти власності. Зокрема, з наданих суду вироків випливає, що ОСОБА_4 був засуджений 11.12.2017 Калиніським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 289 КК з урахуванням приписів частини першої статті 69 КК до покарання у виді 1 року позбавлення волі. З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_4 звільнений від відбування призначеного покарання 14.09.2018 у зв`язку із відбуттям призначеного покарання.

Відповідно до примітки 1 до статті 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з приписами пункту 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Як вже судом зазначено вище, ОСОБА_4 11.12.2017 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 289 КК, який відповідно до частини четвертої статті 12 КК (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011), є тяжким злочином. ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання звільнений 14.09.2018, а інкриміновану йому крадіжку вчинив 15.04.2019, тобто до закінченням шестирічного строку погашення судимості.

Отже, враховуючи приписи статті 32 та примітки 1 до статті 185 КК, суд вважає, що в діянні ОСОБА_4 наявна така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину повторно. Наявність такої кваліфікуючої ознаки стороною захисту в судовому засіданні не оспорювалась. Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_4 пред`явлене обвинувачення про вчинення інкримінованого йому діяння з проникненням до іншого приміщення. Наявність такої кваліфікуючої ознаки стороною захисту в судовому засіданні не оспорювалась, а також була підтверджена наданими суду доказами у їх сукупності. Тому суд вважає, що дії ОСОБА_4 за фактом викрадення 15.04.2019 з підвального приміщення будинку АДРЕСА_4 електроінструменту охоплюються складом злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), кваліфікуючими ознаками якої є вчинення злочину повторно, а також поєднана з проникненням до іншого приміщення.

Вирішуючи питання щодо доведення винуватості ОСОБА_3 , суд враховує, що останній після зміни пред`явленого йому обвинувачення винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнавав частково, не заперечуючи факту його затримання працівниками поліції та видачі їм електроінструменту (зазначена обставина підтверджується наданими суду заявою ОСОБА_3 та протоколом огляду місця події від 18.04.2019), а також факту отримання зазначеного електроінструменту від ОСОБА_4 , однак заперечуючи обізнаність у тому, що зазначений електроінструмент ОСОБА_4 був викрадений. Слід зауважити, що обвинувачений ОСОБА_4 , даючи в судовому засіданні показання, не надав чіткої відповіді, чи говорив ОСОБА_3 про те, що передані електроінструменти крадені. Разом з тим, даючи відповіді на питання сторони обвинувачення, ОСОБА_4 не заперечив тієї обставини, що власного інструменту в нього не було, про що ОСОБА_3 достеменно було відомо.

В якості підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного діяння стороною обвинувачення надано суду протокол про результати ауділ контролю місця від 08.07.2019, відповідно до якого здійснено контроль ІТТ № 1 ГУНП у Вінницькій області, в ході якого зафіксовано розмови ОСОБА_3 щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь.

Оцінюючи показання обвинуваченого та відомості, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій крізь призму дотримання його фундаментальних прав, суд вважає за доцільне зауважити про принципи кримінально-процесуального права, закріплені зокрема у частині першій статті 18 КПК. У зв`язку з цим суд зауважує, що Верховний Суд України (далі – ВСУ) в постанові від 09.06.2016 (справа № 5-360кс15) зазначив, що згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті – кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Про недопустимість отримання процесуальних джерел доказування з порушенням свободи від самовикриття зауважував також і ВС у постановах від 05.03.2020 (справа № 666/5448/15-к) та від 04.02.2019 (справа № 480/100/17).

Суд вже згадав вище законодавчо закріплену заборону самовикриття. Крім того, на необхідність неухильного дотримання правила (принципу) заборони самовикриття неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ). Зокрема, практика ЄСПЛ вказує щонайменше на три типи ситуацій порушення свободи обвинуваченої особи не свідчити проти себе: 1) коли обов`язок свідчити передбачений законом під загрозою застосування санкції («Саундерс проти Сполученого Королівства»), або на особу покладається обов`язок доведення власної невинуватості – за «зворотного» тягаря доведення; 2) коли до особи застосовується примус, тиск, який може бути як фізичним («Яллох проти Німеччини»), так і психологічним («Гефген проти Німеччини»); 3) коли до особи застосовується примус обманним шляхом із використанням прихованих технік розслідування («Аллан проти Сполученого Королівства»). При цьому ані «особливості» певної галузі права, ані публічний інтерес не можуть бути виправданням для відступу від права зберігати мовчання.

У справі «Балицький проти України» (рішення від 03.11.2011) ЄСПЛ зазначив, що скарги заявника за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на те, що його засуджено на підставі визнавальних показань, отриманих у результаті порушення його права не давати показання і права не свідчити проти себе, та що заявникові чинилися перешкоди щодо ефективного здійснення ним права на захист під час допиту на початковій стадії досудового слідства, є прийнятними. Також про заборону використання зізнавальних показань осіб зазначено і у справах «Боротюк проти України» (рішення від 16.12.2010 р.), «Яременко проти України (№ 2)» (рішення від 20.04.2015. А у справі «Шличков проти Росії» (рішення від 09.02.2016) ЄСПЛ зауважив, що право не давати показання та право не свідчити проти себе є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать в основі поняття справедливого розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції. Сенс цих прав полягає в тому числі в забезпеченні захисту підозрюваних від будь-яких проявів незаконного примусу з боку влади; таким чином їх дотримання допомагає уникнути судових помилок і сприяє реалізації цілей статті 6 Конвенції. Право не свідчити проти самого себе, зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення в кримінальній справі прагне довести свою версію по справі проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих шляхом примусу або придушення волі обвинуваченого.

ЄСПЛ повторює, що свідчення, отримані в порушення статті 3 Конвенції, за визначенням вважаються недостовірними. Крім того, в кримінальному провадженні вони часто стають безпосереднім приводом для жорсткого поводження. Використання таких показань для визнання людини винною несумісне з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції.

Слід зауважити, що ВС у постанові від 24.05.2018 (справа № 332/2781/15-к) зазначав про недопустимість відомостей, отриманих за наслідками проведення оперативно-розшукового заходу, який має ознаки допиту, під час якого не було повідомлено обвинуваченим про їх процесуальний статус та роз`яснено їх права. Хоча у зазначеній постанові заважено про недопустимість такого доказу, оскільки відомості фактично були повідомлені під час аудіо- відеоконтролю особи, яка перебувала у СІЗО, прокурору та оперативним працівникам, суд вважає за можливе застосувати наведений висновок й у справі, що є предметом судового розгляду. Зокрема, прокурором до протоколу негласної слідчої (розшукової) дії надано і правову підставу для її проведення – відповідне рішення апеляційного суду. Однак, надані стороною обвинувачення матеріали не свідчать, що під час проведення зазначеної слідчої дії було забезпечене право обвинуваченого ОСОБА_3 не свідчити проти себе. Крім того, надані суду матеріали не містять відомостей, що незважаючи на розуміння наявності такого права, ОСОБА_3 вирішим таким правом знехтувати і свідомо надав відповідні показання.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 26.02.2019 (справа № 734/117/15-к) ВС зауважив про неприпустимість використання в кримінальному провадженні як доказів зізнавальних показань обвинувачених, які були надані в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення, за відсутності доступу до захисника. Хоча у справі, що є предметом судового розгляду, зізнавальні показання ОСОБА_3 отримані не після його затримання в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак суд вважає застосовним зазначений висновок ВС у справі, що є предметом судового розгляду, оскільки зізнавальні показання ОСОБА_3 фактично отримано в ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії без захисника. Отже, відомості, що зафіксовані у протоколі від 08.07.2019, суд не може взяти до уваги в якості доказу винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому діяння, оскільки зазначений доказ було отримано з порушенням права обвинуваченого на захист, що в силу приписів пункту 3 частини другої статті 87 КПК є недопустимим доказом.

З аналогічних підстав суд визнає недопустимим доказом і протокол про результати аудіо контролю місця від 08.07.2019, згідно з яким здійснено контроль ІТТ № 1 ГУНП у Вінницькій області, в ході якого зафіксовано розмови ОСОБА_4 щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь.

Незважаючи на зазначене вище, суд вважає за доцільне зауважити, що виступаючи в судових дебатах, обвинувачений ОСОБА_3 визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння, зазначивши, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті. При цьому з тверджень як обвинуваченого, так і його захисника випливає, що обвинуваченому ОСОБА_3 зрозуміле його право на реалізацію принципу заборони самовикриття. Тому, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що діяння ОСОБА_3 за фактом отримання 18.04.2019 біля 11-ї год. поблизу будинку № 131 по вул. Князів Коріотовичів в м. Вінниці від ОСОБА_4 електроінструментів охоплюється складом злочину, передбаченого статтею 198 КК, за ознаками заздалегідь не обіцяного отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Вирішуючи питання щодо доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 за фактом заволодіння 14.05.2019 майном ОСОБА_1 , суд враховує таке.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні факту заволодіння зазначеним у обвинувальному акті майном не заперечував, заперечуючи факт застосування до потерпілого будь-якого насильства або погрози його застосування. Також обвинувачений не заперечував факту протиправного проникнення до помешкання потерпілого, зазначивши, що умисел на вчинення протиправного діяння (злочину) в нього виник, коли він перебував на подвір`ї будинку АДРЕСА_5 , після того, як він попив води з криниці. Крім того, зізнавальні показання обвинуваченого в цій частині підтверджуються й іншими доказами, наданими суду стороною обвинувачення, зокрема, протоколом затримання ОСОБА_4 , заявою ОСОБА_1 про надання слідчому фото викрадених речей, а також довідкою з ПТ «Ломбард «Кредит ВІП-Голд і Компанія» від 29.06.2019, зміст яких наведений вище. Отже, факт протиправного заволодіння обвинуваченим ОСОБА_4 майном потерпілого, яке зазначене в обвинувальному акті, підтверджений в судовому засіданні.

Надаючи кримінально-правову оцінку діяння ОСОБА_4 , суд вважає за доцільне зауважити таке.

У абзаці третьому пункту 3 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» ВСУ зауважив, що розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв`язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп`яніння).

З роз`яснень, що наданих ВСУ в абзаці третьому пункту 4 постанови № 10 від 06.11.2009, випливає, що дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій.

В судовому засіданні було встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 під час заволодіння майном були виявлені потерпілим ОСОБА_1 . Зазначена обставина учасниками кримінального провадження в судовому засіданні не оспорювалась і була підтверджена. Однак показання обвинуваченого та потерпілого щодо дій обвинуваченого ОСОБА_4 після його виявлення потерпілим різняться. Зокрема, потерпілий в судовому засіданні повідомив, що зайшовши до будинку, він виявив, що речі були розкидані, а в подальшому він побачив ОСОБА_4 , який стояв біля вікна, а побачивши його (потерпілого) почав йти до нього з ножем у руках, тому він (потерпілий) штовхнув до обвинуваченого двері, щоб вони зачинились, і вибіг на подвір`я. Обвинувачений, не заперечуючи факту його виявлення потерпілим під час складання речей в одній з кімнат, заперечив факт будь-якої погрози потерпілому, зауваживши, що потерпілий йому щось крикнув і вибіг з будинку, тому він також вистрибнув у вікно і втік.

У абзаці першому пункту 12 постанови № 10 від 09.11.2009 ВСУ роз`яснив, що погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров`я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі – насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров`я.

Про критерії розмежування характеру насильства ВСУ надано роз`яснення у пунктах 5 (насильство, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого) та 9 (небезпечне для життя та здоров`я потерпілого насильство).

Слід також зауважити, що ВСУ в постанові 14.11.2013 (справа № 5-35кс13) зауважив, що розбій є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності, яке складається з двох нерозривних, взаємозалежних дій: нападу і насильства.

Напад складається (може складатися) з одномоментного акту або системи поведінкових актів, за допомогою яких відбувається заволодіння чужим майном. Властивістю нападу є включення, «вплетення» в нього насильства - дії, що робить заволодіння майном нападом. Власне акт чи акти заволодіння майном через обов`язкове поєднання з насильством чи погрозою його застосування (фізичне або психічне насильство) наповнюються якісно іншим змістом - набувають ознак розбійного нападу.

У розбої напад завжди пов`язаний із насильством або погрозою його застосування. Зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи (потерпілого, власника майна); застосовуються проти її волі та/або поза її волею (у разі застосування сильнодіючих, отруйних речовин чи газів тощо). Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя і здоров`я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж тривання нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь або уможливити його утримання, якщо воно вже у нього перебувало.

У більшості випадків під час розбою особа діє раптово і несподівано. Насильство, як правило є інтенсивним. Особа, яка його застосовує або погрожує ним, перебуває в агресивно-насильницькому стані, тобто у стані готовності застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я особи, на будь-якому етапі злочинної поведінки. Такий стан і характер дій нападника по суті є тими ознаками, які, навіть за відсутності реального застосування насильства, свідчать про розбій.

Зовнішні прояви нападу і насильства (погрози його застосування) можуть бути й іншими. У часі вони можуть збігатися або між ними є часовий розрив, особливо тоді, коли насильство застосовується для утримання майна, яким особа володіла на момент його застосування. Має значення місце, пора доби, обстановка, обставини, форма та порядок перебігу нападу і застосування насильства.

ВС у постанові від 31.07.2018 (справа № 405/3734/16-к) зазначив, що при розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винних осіб. Зокрема, при грабежі, поєднаному із застосуванням насильства до потерпілого, основним об`єктом посягання виступає власність, і незважаючи на те, що у момент вчинення грабежу відбувається вплив на потерпілого, однак він є незначним, тому й не може бути мови про існування ще одного об`єкту - життя і здоров`я особи.

Однією з характеризуючих ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Агресивність й спрямованість таких дій на подолання опору по відношенню до особи, яка зазнала нападу, є відмінною ознакою від грабежу.

У постанові від 18.12.2018 (справа № 194/1006/17) ВС зауважив, що реальність погрози залежить від суб`єктивного сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин. Зокрема, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілим. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував показання потерпілого ОСОБА_15 щодо наявності в нього (обвинуваченого) ножа, яким він міг би висловити погрози застосування насильства до потерпілого. Слід також зауважити, що обвинувачений, даючи в судовому засіданні показання щодо пред`явленого йому обвинувачення, повідомив, що не пам`ятає, чи говорив потерпілому, щоб той залишився на місці. Також обвинувачений повідомив суду, що не пам`ятає, чи був у нього на той момент в руках предмет, за допомогою якого він відчинив вікно помешкання потерпілого. В ході проведення слідчого експерименту ОСОБА_4 не було повідомлено відомостей щодо висловлених потерпілому погроз. Однак суд враховує, що подія мала місце у домоволодінні потерпілого, до якого обвинувачений проник протиправно, тому суд вважає обґрунтованими твердження потерпілого стосовно того, що виявлені обвинуваченим погрози він сприйняв як реальні та небезпечні для нього, саме тому з метою попередження будь-якого протиправного впливу на його (потерпілого) життя та здоров`я він (потерпілий) штовхнув у напрямку обвинуваченого двері, а сам вибіг на подвір`я.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджено факт висловлювання обвинуваченим ОСОБА_4 погрози потерпілому ОСОБА_1 , яке той суб`єктивно сприйняв як небезпечне для його життя та здоров`я.

Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 91 та частини першої статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, зокрема, щодо виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Під час досудового розслідування було проведено судову експертизу, згідно з висновком якої загальна вартість викраденого у ОСОБА_1 (шляхом вчинення розбою) майна складає 286 грн.

Суд враховує, що ВСУ в постанові від 24.12.2015 (справа №5-221кс15) зазначив, що закріплене у частині другій статті 11 КК положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду). Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності діяння виключається.

Специфіка встановлення малозначності діяння в контексті положень частини другої статті 11 КК полягає в обов`язковій сукупності трьох умов: 1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб`єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК; 2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду; 3) малозначне діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Поняття істотної шкоди у контексті частини другої статті 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об`єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.

На встановлення малозначності діяння жодні інші фактори, крім вказаних вище обов`язкових умов, не впливають. Відповідно, посткримінальна поведінка порушника кримінально-правової заборони, характеристика його особи, ступінь реалізації злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до закону є правовими підставами для пом`якшення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності чи відсутності малозначності діяння за частиною другою статті 11 КК не мають. Так, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, примирення винного з потерпілим, втрата особою суспільної небезпечності на час розслідування злочину не перетворюють злочин у малозначне діяння. Аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 17.12.2015 (справа №5-152кс15) та постанові ВС від 08.02.2018 (справа № 401/2806/16-к).

Отже, суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (розбій). Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника (розбійника) охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Основним безпосереднім об`єктом розбою є право власності, а додатковим безпосереднім об`єктом виступають здоров`я, життя, психічна або фізична недоторканність людини.

Виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження, зважаючи на те, що хоча для такого злочину як розбій не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна, проте вказана обставина лише свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину. Тому, вчинене ОСОБА_4 діяння характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого статтею 187 КК, становить притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні частини другої статті 11 КК.

Вирішуючи питання щодо кримінально-правової оцінки діяння ОСОБА_4 , суд також враховує, що останній 13.10.2005 був засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за частиною другою статті 309, частиною першою статті 187 КК з урахуванням приписів статті 71 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі. Судимість за зазначеним вироком у ОСОБА_4 не була знята чи погашена, оскільки останній в подальшому був засуджений 30.07.2010, 16.06.2015, 21.07.2015 та 15.01.2016 за вчинення умисних злочинів до закінчення строків погашення судимості, встановлених статтею 89 КК. Крім того, інкриміноване йому діяння ОСОБА_4 вчинив також до закінчення строків погашення судимості, встановлених пунктом 8 частини першої статті 89 КК.

Отже, суд вважає, що дії ОСОБА_4 за фактом заволодіння 14.05.2019 по вул. Бучми в м. Вінниці майном ОСОБА_1 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною третьою статті 187 КК, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинене особою, яка раніше вчинила розбій, поєднане з проникненням в житло.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

ВС зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання», як зазначив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 згідно з приписами статті 198 КК (в редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003) вчинив злочин, який на час його вчинення відповідно до приписів частини третьої статті 12 КК (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011) відносився до категорії злочинів середньої тяжкості. На час розгляду справи судом вчинене ОСОБА_3 діяння відповідно до приписів частини четвертої статті 12 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018) є нетяжким злочином. Згідно з наданими суду матеріалами ОСОБА_3 на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно. Суд також враховує, що з наданих суду копій вироків випливає, що ОСОБА_3 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів. Суд також вважає, що об`єктивних даних, які б свідчили про щире каяття обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні встановлено не було. Видача працівникам поліції викраденого майна, на переконання суду, не може свідчити про активне сприяння розкриттю злочину, оскільки на час такої видачі ОСОБА_3 фактично був затриманий працівниками поліції й втратив можливість розпорядитись переданим йому майном.

Вирішуючи питання щодо наявності у діях ОСОБА_3 обставин, що обтяжують його покарання, суд вважає за доцільне зауважити, що в пункті 19 постанови № 7 від 04.06.2010 Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» роз`яснено, що у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує. Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти власності, однак 21.04.2015 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 393 КК. В подальшому ОСОБА_3 був також засуджений 11.12.2017 за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 289 КК, тобто до погашення судимості за вироком від 21.04.2015.

Тому, враховуючи роз`яснення, надані у пунктах 15-17 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.06.2010 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», суд дійшов до переконання, що в діянні ОСОБА_3 наявні ознаки рецидиву злочинів.

Зокрема, в абзаці першому пункту 15 постанови від 04.06.2010 ВСУ зауважив, що згідно зі статтею 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Оскільки відповідно до частини першої статті 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попереднім умисним злочином їх рецидив. У пункті 16 постанови від 04.06.2010 ВСУ зауважив, що в окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину особою, раніше судимою за відповідний злочин.

Отже, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , є рецидив злочинів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив умисні тяжкі злочини, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Суд також враховує, що об`єктивних даних, які б свідчили про щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 , суду надано не було.

Серед обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , в обвинувальному акті зазначена і така, як рецидив злочинів. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що з наданих суду матеріалів справи випливає, що ОСОБА_4 раніше був засуджений за статтями 185, 187 КК, що передбачена в статті Особливої частини КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, про що судом вже було зазначено вище при вирішенні питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння обвинуваченого. Тому, зважаючи на припис частини четвертої статті 67 КК, роз`яснення, надані у пунктах 15-17 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.06.2010 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», висновки, викладені у постанові ВС від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к), суд дійшов до переконання, що в діянні ОСОБА_4 відсутні обставини, що обтяжують його покарання.

Отже, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, осіб обвинувачених, їх ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують їх покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених і попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі для обвинуваченого ОСОБА_4 та обмеження волі для обвинуваченого ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням суд враховує таке.

У пункті 23 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини першої статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру.

Крім того, ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к) зауважив, що відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, як суд встановив в судовому засіданні, ОСОБА_4 вчинив умисні тяжкі злочини, за один з яких санкцією кримінального закону передбачене кримінальне покарання у виді позбавлення волі, нижня межа якого перевищу 5 років, правові підстави для призначення кримінального покарання з урахуванням приписів частини першої статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі санкції кримінального закону, в судовому засіданні встановлені не були. Тому правові підстави для звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочин середньої тяжкості (згідно з критеріями тяжкості, які були чинними на час його вчинення), який на час розгляду справи судом відноситься до нетяжких злочинів, однак раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів та вчинив зазначений злочин протягом нетривалого часу після звільнення з місць позбавлення волі. Відомості, які б свідчили, що ОСОБА_3 у вчиненому розкаявся і вжив заходів для виправлення своєї поведінки, що у свою чергу свідчило б, що він втратив суспільну небезпеку, суду надані не були. Тому, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що правові підстави для звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням також відсутні.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону, у виді конфіскації майна, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

Отже, враховуючи зазначені роз`яснення, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді конфіскації майна.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. Тому суд вважає за доцільне зауважити таке.

Обвинувачений ОСОБА_4 утримується під вартою, тому строк початку відбування покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, відповідно до приписів частини п`ятої статті 72 КК строк перебування під вартою з дня його затримання по день набрання вироком законної сили йому необхідно зарахувати до строку призначеного покарання.

Стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі, строк застосування якого на час закінчення судового розгляду сплинув, тому строк відбування призначеного покарання необхідно рахувати з дня затримання на виконання вироку, що набрав законної сили. Однак, під час досудового розслідування до ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який судом був змінений у зв`язку зі зміною пред`явленого обвинувачення. Тому строк перебування під вартою необхідно зарахувати ОСОБА_3 до строку покарання з урахуванням приписів підпункту «б» пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 72 КК.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2019, 16.05.2019 та 22.05.2019 на речові докази у кримінальному провадженні було накладено арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинувачених пропорційно до вчинення інкримінованих діянь.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 198 Кримінального кодексу України, призначити покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку, що набрав законної сили.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_3 строк перебування під вартою з 18.04.2019 по 19.02.2020 з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 2 (два) дні обмеження волі.

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України, призначити покарання:

- за частиною третьою статті 185 Кримінального Кодексу України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі,

- за частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_4 строк перебування під вартою з 18.05.2019 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 10.04.2021.

Речові докази:

- поліетиленовий пакет із застібкою-стрічкою, в середині якого знаходиться порошкоподібна речовина білого кольору, який передано на зберігання до камери речових доказів Лівобережного ВП ВВП ГУНП у Вінницькій області – знищити;

- жилетку «Nike» сіро-синього кольору, кухонні ваги «Bitek» білого кольору з двома батарейками зеленого кольору, які передано на зберігання до камери речових доказів Лівобережного ВП ВВП ГУНП у Вінницькій області – повернути потерпілому ОСОБА_1 ;

- кросівки сірого кольору, спортивну кофту із застібкою та капюшоном темно-сірого кольору «Adidas», які передано на зберігання до камери речових доказів Лівобережного ВП ВВП ГУНП у Вінницькій області – повернути ОСОБА_4 ;

- перфоратор синього кольору «Енергомаш» номер QR-4K160711/2413, перфоратор сіро-зеленого кольору марки «DWT» номер 201706090136, перфоратор сіро-зеленого марки «Сталь» номер 0000427, перфоратор сіро-зеленого кольору марки DWT20170218 (частина номеру пошкоджена), перфоратор сіро-зеленого кольору марки «Forte»номер 0001311, електродриль сірого кольору номер 0000644, болгарка жовтого кольору номер 161702591, болгарку марки «Makita» з позначенням «0125 мм, 05650», заврювальний пристрій «Дніпро-М» з маркувальним позначенням «ММА-250D», які передано на зберігання до камери речових доказів Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області – повернути потерпілому ОСОБА_2 ;

- одну пару кросівок чорного кольору, які упаковано до спецпакету експертної служби № 4143423 та передано на зберігання до камери речових доказів Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області – повернути ОСОБА_3 .

Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2019, 16.05.2019 та 22.05.2019 – скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави 946 (дев`ятсот сорок шість) гривень 06 копійок витрат на залучення експертів.

Стягнути зі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках 1884 (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири) гривні витрат на залучення експертів.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: