Постанова № 9480939, 28.01.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2010 р. Справа № 2-а-30505/09/1670

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Чміленко Н.С.

за участю:

представника позивача Линник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2009 року по справі № 2-а-30505/09/1670

за позовом ТОВ «Тріо»

до Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Тріо», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними і нечинними та скасувати податкові повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 10.02.09 р. № 0000562301/0/323 та № 0000572301/0/324.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.09 р. по справі № 2-а-30505/09/1670 позовні вимоги були задоволені і визнані протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення від 10.02.09 р. № 0000572301/0/324 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 108464,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 54232,0 грн., № 0000562301/0/323 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 135579,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 27116,0 грн.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.09 р. по справі № 2-а-30505/09/1670 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована ти, що судом при розгляді справи не були взяті до уваги фактичні обставини, повязані з господарською діяльністю підприємства, відомості про контрагентів, які свідчать про неможливість здійснення операцій та відсутність документального підтвердження реальності цих операцій.

Позивач в письмових запереченнях на апеляційну скаргу та в поясненнях представника в судовому засіданні наполягав на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 284/23-209/30343190 від 30.01.09 р. виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07 р. по 30.09.08 р., при проведенні якої були виявлені порушення платником податків вимог п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що спричинило заниження податкових зобовязань по податку на прибуток за період, що перевірявся, на суму 162695,0 грн., та вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», що спричинило заниження податкового зобовязання по ПДВ на суму 162696,0 грн.

Виявлені перевіряючими порушення повязані з тим, що позивачем (покупець) з підприємством ТОВ «Вісткар»(постачальник) була укладена угода № ВИ 18-08/08 від 18.08.08 р. на придбання мазуту марки М-100.

За твердженням відповідача відповідно листа №14/08 від 18.08.08 р., направленого покупцем постачальнику, придбаний товар повинен був поставлятися третім особам: ТОВ «Імпекс - Ель»за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Труда, 8, Спеціальному загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій за адресою: Одеська область, м. Ананьєв-4.

Проте за інформацією, отриманою відповідачем від ВПМ ДПІ Малинівського району м. Одеси (лист № 3052/8/26-003 від 26.01.09 р.) ТОВ «Вісткар»(код 35818304), зареєстроване за адресою: м. Одеса, вул. Гайдара 37-А, директор ОСОБА_2, входить до складу «конвертаційного центру», яким надаються послуги по незаконному формуванню податкового кредиту та валових витрат. До державного реєстратора по ТОВ «Вісткар»направлено повідомлення за формою № 18-ООП. Основним напрямком діяльності ТОВ «Вісткар»була незаконна конвертація грошових коштів, отриманих у якості оплати за товари (роботи, послуги) від діючих платників України. За наслідками реалізації оперативних матеріалів СВ ПМ ДПІ у Київському районі м. Одеси 12.11.08 р. у відношенні директора ТОВ «Вісткар»ОСОБА_2 за фактом ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах порушено кримінальну справу № 206200800002 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, яка знаходиться у впровадженні СВ і по ній проводяться необхідні слідчо-оперативні заходи.

Працівниками ВПМ ДПІ у Малинівському районі м. Одеси складена довідка від 10.09.08 р., в якій вказано, що фактичного місцезнаходження підприємства ТОВ «Вісткар»не встановлене.

Крім того, в акті перевірки вказано і на цьому наполягає апелянт, що фактично згідно податкової звітності у ТОВ "Вісткар" відсутні трудові ресурси та основні засоби, в т.ч. автомобільний транспорт для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Оскільки місцезнаходження ТОВ «Вісткар»не встановлено (за відсутності посадових осіб та первинних документів за юридичною адресою), що зумовило неможливість встановити наявність у цього підприємства товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ, відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю, основні засоби та умови для зберігання продукції (нафтопродуктів), перевіряючими був зроблений висновок про те, що позивачем перераховувались кошти ТОВ «Вісткар»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином відповідачем був зроблений висновок про те, що підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. У зв'язку з тим, що договір поставки є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, підприємством ТОВ «Вісткар»здійснювалось перерахування коштів стосовно продажу та придбання товарів по нікчемних правочинах (договорах, що суперечать інтересам держави і суспільства). У зв'язку з цим посадові особи ТОВ "Вісткар" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Перевіркою встановлено відсутність документального підтвердження обсягу матеріальних ресурсів економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, здійснення ведення даних фінансового (грошового обліку) для цілей оподаткування тільки тих операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди третіх осіб. ТОВ "Вісткар" здійснював супроводження грошових потоків з ймовірним товаром. Відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної доцільності, в тому числі відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів підтверджує відсутність здійснення господарської діяльності у відповідності до ст. 3 ГК України. У зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Вісткар»та ТОВ «ТРІО»не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на безпідставність висновків відповідача стосовно нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його постачальником, посилаючись на зміст ст. 215, ст. 203 ЦК України, оскільки судом не були встановлені передбачені даними нормами порушення, з огляду на те, що обидва учасники правочину були належним чином зареєстровані, мають юридичну адресу, угода була укладена в письмовій формі, реальність правочину доведена наданими суду документами, які свідчать про виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

При цьому суд послався на те, що подальша реалізації товару, отриманого від ТОВ «Вісткар», здійснювалась за договором купівлі-продажу з ТОВ «Імпекс-Ель»- 185856 т та ТОВ НВО «Спецпромкомплекс»-160 т., що також підтверджується відповіддю начальника СЗ ОРС ЦЗ МНС України Янковського С.О. від 21.01.09 р., що за висновками суду першої інстанції свідчить про правомірність та фактичне виконання договору № ВИ 18-08-08 від 18.08.08 р. між ТОВ «Тріо»та ТОВ «Вісткар».

Таким чином, понесені загальні витрати за договором поставки нафтопродуктів підпадають під визначення валових витрат відповідно п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підтверджені документами, як передбачено п. 5.3.9 ст. 5 даного Закону, в т.ч. платіжними дорученнями відповідно до виставлених рахунків-фактур: № ВИ-0000033 від 18.08.08 р., № ВИ-0000039 від 21.08.08 р., № ВИ-0000046 від 05.09.08 р., актами здачі-приймання нафтопродуктів від 18.08.08 р., 31.08.08 р., 03.09.08 р., 04.09.08 р., 05.09.08 р.

Оскільки по даним операціям постачальником були видані належним чином оформлені податкові накладні, то судом зроблений висновок про відсутність в діях позивача порушень вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що з наданого до матеріалів справи договору № ВИ 18-08/08 від 18.08.08 р. поставки нафтопродуктів вбачається, що в п. 1.1 сторони визначили предметом договору мазут марки М-100, який має поставлятися постачальником узгодженими партіями. При цьому в п. 1.4 передбачено, що найменування нафтопродуктів, їх кількість, узгоджена ціна на партію та станція призначення повідомляються в письмовій заявці покупця за підписом уповноваженої посадової особи, засвідченим печаткою покупця.

Проте в матеріалах справи відсутні такі документи, які сторони обумовили при укладанні договору.

Також при укладанні договору сторони узгодили 100% передоплату до моменту передачі мазуту в розпорядження представника транспортної організації. Відповідно даним про рух коштів по рахунку позивача, на підставі рахунку-фактури № ВИ-0000033 від 18.08.08 р. цією датою були перераховані постачальнику кошти в сумі 185600,0 грн. (в т.ч. ПДВ 30933,33 грн.), на підставі рахунку-фактури № ВИ-0000039 від 21.08.08 р. цією датою були перераховані кошти в сумі 370000,0 грн. (в т.ч. ПДВ 61666,67 грн.) і за цим же рахунком-фактурою кошти в сумі 71901,95 грн. були перераховані 29.08.08 р., на підставі рахунку-фактури № ВИ-0000046 від 05.09.08 р. були перераховані цією датою кошти в сумі 23277,67 грн. (в т.ч. ПДВ 3879,61 грн.).

Проте, як свідчать надані позивачем до матеріалів справи документи, відповідно видаткової накладної № ВИ-0000039 від 18.08.08 р. поставка була проведена на суму 180223,99 грн. Так ж сума поставки вказана в акті прийому-передачі від 18.08.08 р. Але в податковій накладній № 3-18108 від 18.08.08 р. вказана сума поставленого мазуту 185600,0 грн.

Пояснень щодо розбіжності у вказаних бухгалтерських та податкових документах позивачем не надано.

Також колегією суддів встановлено, що видаткові накладні № ВМ-0000049 від 31.08.08 р. на суму 117076,01 грн., № -058 від 03.09.08 р. на суму 117738,43 грн., № -059 від 04.09.08 р. на суму 117738,43 грн. та № -60 від 05.09.08 р. на суму 118002,76 грн. (загальна вартість виданого товару становить 470555,63 грн.) мають посилання на рахунок-фактуру № 0000039 від 21.08.08 р., але вказаний рахунок-фактура був виписаний на суму 447277,96 грн., оплата за цим документом була проведена на суму 441901,95 грн.

Пояснень щодо розбіжності у вказаних бухгалтерських документах відповідно на суму 23277,67 грн. та 28653,68 грн. позивачем не надано.

Також позивачем не надані документи, як б підтвердили факт отримання товару, оплаченого в сумі 23277,67 грн. на підставі рахунку-фактури № ВИ-0000046 від 05.09.08 р., оскільки жодна видаткова накладна не містить посилання на вказаний документ.

В наданому позивачем договорі на поставку нафтопродуктів записано, що (п. 3.1) мазут поставляється покупцю на умовах СРТ в редакції «Інкотермс»2000 р. і зобовязання по поставці вважаються виконаними з моменту передачі мазуту в розпорядження представника транспортної організації покупця з належним оформленням даної передачі (п. 3.2). Доказів того, що сторони вносили зміни до цих пунктів договору позивачем не надано.

Слід відмітити, що термін "фрахт/перевезення оплачено до ..." (CPT), застосований в наведеному договорі, означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Оскільки постачальник призначив перевізником транспортну організацію покупця, що не суперечить приписам «Інкотермс», з аналізу наведених положень договору випливає, що позивач (покупець) повинен був мати в своєму розпорядженні або укласти відповідний договір з транспортною організацією на перевезення мазуту і з моментом передачі такій організації товару повязувалося виконання зобовязань постачальником. Але ні при проведенні перевірки, ні до матеріалів справи позивачем не надано доказів укладання такого договору чи підтвердження наявності в структурі підприємства транспортної організації.

Позивачем була надана копія листа від 26.01.09 р., отриманого ним від СЗ ОРС ЦЗ МНС України у відповідь на запит щодо отримання мазуту у серпні-вересні 2008 р., в якому вказано, що до цієї установи мазут був поставлений 01.09.08 р., 03.09.08 р., 04.09.08 р. та 05.09.08 р. автомобілем НОМЕР_1. Оскільки в листі цієї установи від 20.08.08 р. вказано, що поставка має відбуватися до станції Балта, Одеської залізниці, то яке відношення до узгоджених поставок на користь третіх осіб (лист №14/08 від 18.08.08 р., направленого покупцем постачальнику): ТОВ «Імпекс - Ель»за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Труда, 8, Спеціальному загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій за адресою: Одеська область, м. Ананьєв-4, які за твердженням позивача здійснювалися автотранспортом, має товар, який транспортувався залізничним транспортом, позивач не надав ні в суді першої інстанції, ні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищенаведені факти, колегія суддів дійшла до висновку про те, що докази, які були прийняті судом першої інстанції у підтвердження подальшої реалізації придбаного позивачем за договором № ВИ 18-08-08 від 18.08.08 р. мазуту, такими не є, оскільки в них відсутні докази повязаності цих господарських операцій.

Зважаючи на те, що підставою для висновків перевіряючих щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не є реалізація мазуту, а є відсутність належних доказів щодо реальності придбання цього мазуту у конкретного постачальника, то колегія суддів вважає необхідним зауважити, що ці обставини судом першої інстанції не були досліджені, зважаючи на наступне.

Позивачем не надані докази укладання договору на перевезення мазуту з автотранспортним підприємством або залізницею ні на дату укладання договору на його поставку, ні на дати оформлення видаткових накладних, відсутні документи, визначені в п. 3.6 договору (квітинці залізниці про прийняття вантажу до перевезення або акти прийому-передачі нафтопродуктів, підписаних з організацією-перевізником) та в актах прийому-передачі нафтопродуктів як обовязкові для відвантаження мазуту.

Оскільки документи на оплату та відпуск мазуту датовані датою укладання договору на поставку нафтопродуктів і на цю дату відсутні документи, обовязковість яких визначалася учасниками договору, то слід зробити висновок про те, що товар перевізнику не передавався, тобто зобовязання постачальником не виконувалися і при цьому сторони усвідомлювали, що товар (мазут) фактично не буде поставлятися. Дані факти свідчать про те, що відповідачем був зроблений правомірний висновок про нікчемність правочину, оформленого договором № ВИ 18-08-08 від 18.08.08 р., оскільки фактично він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п. 5 ст. 203 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. За таких підстав документи, які були використані позивачем при формуванні валових витрат по операціям за вищевказаним договором, не можуть вважатися належними, а тому відповідно приписам п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зважаючи на вищевказане, висновки відповідача про незаконність включення до валових витрат серпня 2008 р. витрат по оплаті вартості мазуту за договором № ВИ 18-08-08 від 18.08.08 р. та визначення з цих підстав податкового зобовязання та застосування фінансових санкцій є правомірними і у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Слід відмітити, що відповідно приписам п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Наведені положення кореспондуються з вимогами п. 5.1 та п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і встановлюють взаємозвязок між формуванням валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи те, що колегією суддів було встановлено, що валові витрати за договором № ВИ 18-08-08 від 18.08.08 р. позивачем були сформовані неправомірно, тобто не передбачено їх використання у власній господарській діяльності, то ПДВ, сплачений позивачем по цій операції, не може формувати податковий кредит даного податкового періоду.

За таких обставин висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобовязання по ПДВ, визначення розміру такого зобовязання та застосування фінансових санкцій у звязку з порушенням норм Закону України «Про ПДВ»є правомірними і у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.09 р. по справі № 2-а-30505/09/1670 була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2009 року по справі № 2-а-30505/09/1670 - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2009 року по справі № 2-а-30505/09/1670 за позовом ТОВ «Тріо»до Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень скасувати і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ «Тріо».

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 02.02.2010 р.