Рішення № 94799558, 10.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2021 року м. Рівне №460/7552/20Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДубровицької міської ради Рівненської області про визнання дій протиправними, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Дубровицької міської ради Рівненської області, в якому просила:

дії Дубровицької міської ради по прийняттю рішення №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» від 14.07.2016 та №332 ««Про внесення змін до рішення міської ради від 14.07.2016 №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» не виключно у відповідності до вимог Конституції України», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Податкового кодексу України - протиправними;

протиправність, не приналежність рішення Дубровицької міської ради від 14.07.2016 №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» в частині встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки до податкового законодавства та автоматичне не набрання ним чинності/ не чинність на 2017 рік для застосування по нарахуванню податкових зобов`язань;

протиправність, не приналежність рішення Дубровицької міської ради від 16.02.2017 №332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14.07.2016 №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» в частині внесення змін до рішення №185 від 14.07.2016 по встановленню податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки до податкового законодавства та автоматичне не набрання ним чинності/ не чинність на 2017 рік для застосування по нарахуванню податкових зобов`язань.

Основними доводами на обґрунтування позовних вимог є те, що внаслідок протиправних дій відповідача ухвалені спірні рішення, якими порушений принцип стабільності щодо встановлення податків, регламентований податковим законодавством та право позивача заздалегідь знати про обов`язки визначені в рішеннях органів самоврядування. Також пояснив що відповідачем, при прийнятті вказаних рішень, не дотримано процедури передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки не оприлюднено проекту регуляторного акта та самого рішення в друкованих засобах масової інформації. Крім того, рішення містять розрахунок ставки податку, а не фіксовану ставку податку, що свідчить про те, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, а рішення прийняте не на підставі та не у спосіб, визначений законом. З наведеного просив позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в яких, заперечив проти позову та зазначив, що спірне рішення було прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», на яку відсилає спеціальне законодавство у сфері місцевого самоврядування, дозволяє пов`язувати факт оприлюднення актів органу місцевого самоврядування з моментом їх розміщення на відповідних веб-сайтах розпорядника інформації. Повідомив, що проект спірного рішення був внесений до плану діяльності органу місцевого самоврядування, а такий план був опублікований в 29.01.2016 в газеті «Дубровицький вісник», а 07.06.2016 на сайті міської ради опубліковано повідомлення про оприлюднення вказаного проекту з відповідним аналізом регуляторного впливу. Водночас зауважив, що рішення №185 від 14.07.2016 опубліковано 15.07.2016 на сайті відповідача в розділі «Регуляторна політика», про що в газеті «Дубровицький вісник опубліковано відповідне повідомлення. За таких обставин вважає, що міська рада не порушувала норми податкового законодавства та Конституції України при ухваленні оскаржуваних рішень. З тих підстав просить у позові відмовити.

Позивач подав до суду відповідь на відзив суть якої загалом зводиться до аргументів вже викладених у позовній заяві.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою суду від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 16 листопада 2020 року.

Ухвалою суду від 16.11.2020 підготовче засідання відкладено до 16.12.2020 у зв`язку з неявкою представника відповідача з причин визнаних судом поважними.

Ухвалою суду від 04.12.2020 відвід заявлений судді Д.П. Зозулі у справі №460/7552/20 визнати необґрунтованим. Заяву про відвід передано відповідальній особі апарату суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, для вирішення питання про відвід.

Ухвалою суду (суддя Гудима Н.С.) від 07.12.2020 заяву позивача про відвід головуючого судді Зозулі Д.П. залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 16.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідка ОСОБА_3 . Закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 25.01.2021.

В судове засідання призначене на 25.01.2021, учасники справи, яких належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, не прибули. Позивач та представник відповідача подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, то суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні, за наявними у суду матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 29.08.2003, реєстраційний запис №25940170000000439 (а.с.29).

Позивач є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. У нього є в наявності нежитлове приміщення – кафе, площею 619,1м.кв (а.с. 30).

04.02.2016 Дубровицькою міською радою Рівненської області (сьомого скликання) прийнято рішення № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 21 січня 2015 року № 947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яке набрало чинності з 01.01.2016 року (а. с. 31).

Надалі 14.07.2016 Дубровицькою міською радою Рівненської області (сьомого скликання) прийнято рішення № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», яке набрало чинності з 01.01.2017 року (а.с.32).

Рішення №185 від 14.07.2016 опубліковано 15.07.2020 на сайті Дубровицької міської ради в розділі «Регуляторна політика», про що в газеті «Дубровицький вісник опубліковано відповідне повідомлення (а.с. 127-128).

16.02.2017 ухвалено рішення № 332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», яке набрало чинності з дня прийняття та застосовується з 01.01.2017 (а.с. 37-38).

Разом з тим, докази оприлюднення рішення № 332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» у матеріалах справи відсутні.

Не погодившись з рішеннями відповідача №185 і №332, вважаючи дії міської ради при їх прийнятті протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, (далі ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Вирішення питання щодо становлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) пунктом 10.3 статті 10 ПК України віднесено до компетенції місцевих рад.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункт 12.3 статті 12 ПК України).

Вказана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення.

Водночас, пунктом 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» 20 грудня 2016 року № 1791-VIII встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, у 2017 році зупинена дія підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що вказує на відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Отже, нормами податкового законодавства встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Судом з`ясовано, що рішенням Дубровицької міської ради від 14.07.2016 №185 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, для об`єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель допоміжних (нежитлових) приміщень в розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року за 1 м. кв. бази оподаткування (пункт 1.3).

Надалі рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 16.02.2017 №332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» внесені зміни до вказаного рішення, зокрема, до підпункту 1,3 пункту 1 шляхом викладення його в новій редакції, а саме встановлено ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб за 1 м.кв. бази оподаткування, зокрема, ставку податку для будівель торгівлі визначено в розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Пунктом 3 даного рішення визначено, що воно набуває чинності з дня прийняття і застосовується з 01 січня 2017 року.

Частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV від 11.09.2003, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1160-IV) визначено, що регуляторний акт - регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Регуляторним органом, зокрема є місцевий орган виконавчої влади та орган місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 8 та статті 9 Закону № 1160-IV стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Приписами частини 2 статті 13 Закону № 1160-IV встановлено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності.

Відповідно до частини 11 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, розпорядники публічної інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішення відповідача №185 від 14.07.2016 опубліковано 15.07.2020 на сайті відповідача в розділі «Регуляторна політика», про що в газеті "Дубровицький вісник" опубліковано відповідне повідомлення для інформування громадян про ухвалення такого нормативно-правового акту і можливість ознайомлення з його змістом на сайті.

Офіційний веб-сайт Дубровицької міської ради (http://dubrmrada.rv.ua/), є загальнодоступним ресурсом, що містить відомості з відкритим доступом та використовується громадськістю для отримання своєчасної, достовірної та повної інформації про діяльність Дубровицької міської ради.

Отже, відповідач оскарженими рішеннями встановив ставку податку у відповідності до норм податкового законодавства в межах повноважень, визначених законом. Разом з тим, в період винесення оскаржених рішень норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширювалися на правовідносини пов`язані із процесом прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків і зборів. Водночас, судом встановлено, що відповідач був вповноважений на прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, які тягнуть за собою зміну податкових зобов`язань для платників податків. Поряд з цим, відповідач самостійно не здійснював розрахунок ставки податку, а встановив її у чіткій відповідності до Податкового кодексу України.

Тому, суд відхиляє покликання позивача про наявність фактів не дотримання відповідачем регуляторної процедури та встановлення відповідачем не фіксованої ставки податку, а розрахунку такої.

Положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» 20 грудня 2016 року№ 1791-VIII є чинними, неконституційними не визнавались.

З наведеного суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірні рішення діяв у спосіб, встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року№ 1791-VIII, а тому протиправних дій при їх ухваленні не допустив.

Як зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №712/2295/16-а прийняття Закону №909-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Також суд підкреслює, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Так, суд зазначає, що докази оприлюднення рішення № 332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» у матеріалах справи відсутні.

З огляду на такі обставини суд дійшов висновку, що відповідач всупереч пункту 2 частини 1 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI не виконав свого обов`язку щодо оприлюднення такого рішення.

Проте, неналежне доведення такого нормативно-правового акту до громади Дубровицького району не тягне за собою визнання протиправними дій відповідача при ухваленні такого рішення, оскільки оприлюднення рішення повинно бути здійснено вже після його прийняття. Так само не опублікування відповідачем спірного рішення №332 не спростовує правомірність вказаного рішення по суті в частині внесення змін до рішення №185 від 14.07.2016 по встановленню податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, для повного захисту прав і інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і вирішити незаявлену ним вимогу, а саме визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради Рівненської області щодо оприлюднення рішення № 332 від 16.02.2017 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця».

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність Дубровицької міської ради Рівненської області щодо оприлюднення рішення № 332 від 16.02.2017 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», то для повного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача оприлюднити вказане рішення відповідно до вимог частин 2, 3 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Також, при розгляді справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

При вирішенні даної судової справи судом розглянуто та враховано всі основні аргументи сторін, які дають можливість правильно встановити обставини справи та надати їм належну юридичну оцінку.

Поряд з цим, інші доводи та аргументи, наведені позивачем, судом не оцінюються, позаяк не мають вирішального значення для правильного вирішення судового спору по суті.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач частково виконав процесуальний обов`язок доказування та частково підтвердив правомірності своїх дій, а тому позов належить задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дубровицької міської ради Рівненської області (34100, Рівненська обл., м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4; код ЄДРПОУ 05390997) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради Рівненської області щодо оприлюднення рішення № 332 від 16.02.2017 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця».

Зобов`язати Дубровицьку міську раду Рівненської області оприлюднити рішення № 332 від 16.02.2017 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» відповідно до вимог частин 2, 3 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

У задоволенні решти позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 10 лютого 2021 року.

Суддя Д.П. Зозуля