Ухвала суду № 94799037, 09.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2465/20

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

09 лютого 2021 року м. Львів

09 год. 23 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О., представника позивача Стеця Р.Я., представниці відповідача Ярової А.А. розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання представниці відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фелінс” до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фелінс” (далі - ТзОВ “Фелінс”, позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач) з вимогою визнати протиправними дії Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності ТзОВ “Фелінс” щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансовим тероризмом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 2018-2019 роки, яке оформлене аналітичним дослідженням № 4/99-00-16-04-20/41854853 від 11.11.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.02.2020 ТзОВ “Фелінс” під час оскарження ухвали Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/3239/19 про арешт сум податку на додану вартість в системі електронного адміністрування дізналось, що 11.11.2019 Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України проведено та складено аналітичне дослідження № 4/99-00-16-04-20/41854853 фінансово-господарської діяльності ТзОВ “Фелінс” за період 2018, 2019 років, яким, на думку контролюючого органу, встановлено порушення діючого законодавства в діяльності товариства. Як зазначає позивач, наявність вказаного аналітичного дослідження згідно із змістом ухвали Личаківського районного суду від 12.02.2020 у справі № 463/3239/19 слугувала для суду однією з підстав для відмови в клопотанні про скасування арешту, накладеного під час розслідування кримінального провадження № 62019140000000093 від 07.02.2019, оскільки зазначеним аналітичним дослідженням протиправно, на переконання позивача, підтверджується незаконна діяльність ТзОВ “Фелінс”. Так, 19.02.2020 представником ТзОВ “Фелінс” надіслано на адресу ДПС України адвокатський запит для надання копії вищевказаного аналітичного дослідження, однак 04.03.2020 у задоволенні адвокатського запиту було відмовлено і зазначено, що підставою для початку досудового розслідування є факт отримання слідчим інформації, що може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а доказами в кримінальному провадженні є показання, речові докази, висновки експертів. Відтак з використанням інформації з аналітичного дослідження повинно бути зареєстроване кримінальне провадження, а тому відсутні підстави для надання цієї інформації.

ТзОВ “Фелінс” вважає, що дії службових осіб з проведення та складення аналітичного дослідження № 4/99-00-16-04-20/41854853 від 11.11.2019 є протиправними, оскільки вчинялись без належної правової підстави. Відповідач, вчиняючи дії, які передували складанню аналітичного дослідження, вийшов за межі своїх повноважень, встановлених чинним законодавством України, вважає, що аналітичне дослідження є незаконним та призвело до негативних наслідків для позивача. Так, наведене аналітичне дослідження проведено за ініціативою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові. Однак, як свідчить відповідь на адвокатський запит, службові особи Департаменту не являються експертами, спеціалістами, не залучались у відповідній якості згідно з вимогами ст.ст. 69-71 КПК України під час досудового розслідування, не попереджались згідно з ст. 384 КК України про кримінальну відповідальність у зв`язку з складенням дослідження, а здійснювали свої повноваження щодо проведення аналітичного дослідження виключно згідно з пп. 191.35, п. 191 ст.19 КПК України. У зв`язку з наведеним позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 30.03.2020 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.10.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представницею відповідача надіслано суду клопотання (вх. № 63691 від 27.11.2020), у якому просить закрити провадження у справі. Зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання протиправними дій службових осіб ДПС з проведення та складання Аналітичного дослідження № 4/99-00-16-04-20/41854853 від 11.11.2019, оскільки, на думку позивача, останні вчинялися без належної правової підстави. Також, на думку позивача, Департаментом боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України протиправно проведено дослідження фінансово-господарської діяльності та складено Аналітичне дослідження № 4/99-00-16-04-20/41854853 від 11.11.2019, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Вважає, що спір у даній справі не є публічно-правовим, оскільки по суті позивач сперечається із діями Департаменту боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення та складання дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ “Фелінс”, які вчинені на виконання постанов слідчого у відповідному кримінальному провадженні.

Надавати оцінку вказаним спірним діям ДПС щодо проведення і складення дослідження фінансово-господарської діяльності позивача щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період 2018, 2019 років, яке оформлене Аналітичним дослідженням № 4/99-00-16-04-20/41854853 від 11.11.2019, може лише слідчий, прокурор, слідчий суддя.

Просила клопотання задовольнити.

Позивач надіслав суду заперечення на клопотання (вх. № 63866 від 30.11.2020) та додаткові пояснення на заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 69133 від 22.12.2020), у яких щодо закриття провадження у справі заперечив та зазначив, що позивачем оскаржуються виключно дії відповідача як контролюючого органу щодо наявності в нього прав та повноважень для здійснення дослідження фінансово-господарської діяльності платника та необ`єктивності зроблених у такому дослідженні висновків, які вказували на порушення ним вимог Закону позивачем.

Вважає, що дії контролюючого органу не є абсолютними по проведенню тих чи інших заходів по відношенню до платника за зверненням правоохоронного органу, повинні чітко регламентуватись вимогами Податкового кодексу України, яким передбачено коли і при яких умовах контролюючий орган має право проводити заходи податкового контролю за зверненнями, листами, постановами правоохоронного органу чи ухвалами суду в кримінальному провадженні.

Просив відмовити у задоволенні клопотання.

Представниця відповідача у судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо заявленого клопотання заперечив, просив відмовити у задоволенні такого.

При вирішенні клопотання про закриття провадження у справі суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 КАС України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Процесуальним кодексом також окремо визначено справи, які не входять до юрисдикції адміністративних судів, а саме, справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відтак, виходячи з наведених вище норм процесуального закону, слід ствердити, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, публічно-правовий спір, який розглядається та вирішується адміністративним судом, має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини. Суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

Дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права) кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Таким чином, юрисдикційне віднесення спору до сфери адміністративних судів вимагає наявності саме спору публічно-правого характеру, а вимоги позивача повинні обґрунтовуватися порушенням його прав чи інтересів у відповідних публічно-правових відносинах (у яких повинні перебувати учасники спору).

У даному випадку суд не знаходить обґрунтувань тому, що оскаржувані дії відповідача стосуються права та інтересів позивача саме в публічно-правовій площині та що, здійснюючи певні владні управлінські функції щодо позивача, порушив його права чи інтереси.

На переконання суду, оскаржувані позивачем дії відповідача та Аналітичне дослідження на момент звернення з цим позовом не порушують прав, свобод або інтересів позивача, а спірна аналітична діяльність відповідача та складення за її наслідком певних документів не породжують обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

У цьому контексті суд зазначає, що за нормами Податкового кодексу України (зокрема, пп. 19-1.1.35, 19-1.1.41, 20.1.42, 62.1.2) обумовлено право контролюючих органів на здійснення аналітичної діяльності, що є зрозумілим і виправданим. А тому, такі дії контролюючого органу, а також оформлення ним певного службового документа за їх наслідком не призводять до впливу на права чи інтереси позивача у публічно-правовій сфері. Фактично йдеться про внутрішню діяльність податкового органу, при якій ним здійснено аналітичну роботу, в даному випадку, спрямовану на виявлення певних правопорушень.

Окрім цього, навіть у разі проведення таких дій контролюючим органом без достатніх підстав або всупереч своєї компетенції, це не свідчить само по собі про порушення прав чи інтересів позивача й про наявність відповідних спірних публічно-правових відносин між відповідачем і позивачем. У разі, якщо внутрішня діяльність відповідача містить певні хиби, це не є приводом для нагляду за нею в судовому порядку за позовом певного суб`єкта приватного права.

Предметом судового розгляду не можуть бути в універсальному порядку питання організації діяльності певного суб`єкта владних повноважень, контроль за дотримання ним чи його працівниками всіх вимог закону тощо, оскільки суд не здійснює загального нагляду в такому розумінні. Тому лише намір перевірити наявність підстав для вчинення відповідачем певних внутрішньо-організаційних дій чи їх правильність або ж коректність висновків і оцінок зі сторони податкового органу тощо не є приводом для вирішення такого питання в судовому порядку.

Як суд вже зазначав, предметом спору в адміністративній справі повинно бути відповідні дії чи рішення, які вчинені/прийняті в межах справляння управлінських функцій, та які безпосередньо породжують для особи певні правові наслідки, порушуючи її права та законні інтереси. Однак службова діяльність відповідача щодо проведення аналітичної роботи не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому не є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду та вони самостійно не можуть бути предметом судового розгляду.

Відтак розгляд цієї справи та вирішення спору не може здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Подібна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 810/5854/14, від 20.05.2020 у справі № 806/2421/16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Однак, виходячи з окресленого позивачем предмету позову та його підстав, суд вважає за необхідне вказати на те, що такого роду вимога не може бути окремим і самостійним предметом позову в суді будь-якої юрисдикції. На переконання суду, доводи позивача щодо протиправності дій Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення дослідження фінансово-господарської діяльності стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень, а також складання за його наслідком Аналітичного дослідження може виступати елементом доказування при розгляді іншого спору або ж підлягати оцінці як доказ у рамках кримінальної справи чи враховуватися при доказуванні в ній.

У зв`язку з чим потрібно відзначити, що “спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства” слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Зокрема, таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 9901/633/18, від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 20.03.2019 у справі № 810/5854/14.

Отже, у даній справі спір щодо проведення податковим органом аналітичної роботи, дослідження фінансово-господарської діяльності не може бути самостійним предметом розгляду жодним судом, відтак він не підлягає судовому розгляду.

Відповідно до з ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Як встановлено п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Таким чином, оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв`язку з відмовою позивача від позову - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, позивач має можливість скористатися своїх правом шляхом подання відповідної заяви з клопотанням про повернення з бюджету сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 183, 238, 241, 248, 256, 293-295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження в адміністративній справі № 380/2465/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фелінс” до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій закрити.

2. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд у п`ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.02.2021.

Суддя Р.П. Качур