Рішення № 94796993, 11.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2021Справа № 910/19263/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

про стягнення 50 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання від 24.10.2013 № 10-13-109з/551 у розмірі 50 000,00 грн, зокрема 25 000,00 грн за надану послугу зі зберігання майна у жовтні 2020 року та 25 000,00 грн за надану послугу зі зберігання майна у листопаді 2020 року.

Позовні вимоги мотивовані порушенням Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" зобов`язань за договором відповідального зберігання від 24.10.2013 № 10-13-109з/551.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.12.2020 відкрив провадження у справі № 910/19263/20 та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (проведення судового засідання), визначив сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

29.12.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що відповідно до договору № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 на відповідальному зберіганні у позивача перебувають речові докази у кримінальному провадженні № 3201311006000149, яке проводить прокуратура Київської області, стороною якого відповідач не є та наразі це провадження не закінчено, договір припинив свою дію 31.06.2015, однак неодноразові звернення відповідача до Прокуратури Київської області, Генеральної прокуратури України з вимогою надати дозвіл на повернення майна (речових доказів) з відповідального зберігання залишені без задоволення, тобто навіть після припинення дії договору зберігання відсутня можливість повернути майно, яке зберігається у позивача, та здійснювати щодо нього право власності.

Також учасник справи стверджує, що договір відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 є неукладеним; необхідним є призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази; водночас, цей правочин є недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних умовах; сторона наполягає на тому, що саме на орган досудового розслідування має бути покладений обов`язок зберігати та нести витрати, пов`язані зі зберіганням речових доказів. Також відповідач заперечив проти визначеного позивачем розміру витрат на послуги адвоката в сумі 2 500,00 грн, оскільки, на думку відповідача, ці витрати є неспівмірними з фактично наданою правовою допомогою адвоката.

Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

24.10.2013 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБИН" (зберігач за договором) та відповідачем - Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (поклажодавець за договором) був укладений договір відповідального зберігання № 10-13-109з/551, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 03.04.2013 (далі - майно) у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

У п. 1.2 договору визначено, що майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38.

Згідно з п. 1.3. договору, майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 03.04.2013.

Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, в якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 13.08.2013 (п.2.1.5.); повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).

Відповідно до п. 3.1 договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору, сплачувати зберігачу послуги за договором з розрахунку 15 000,00 грн за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.

Сторонами узгоджено, що цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п. 6.1 договору).

У додатку № 1 до договору № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 сторони визначили перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання.

У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013, № 2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014 та № 5/666 від 31.12.2014 до договору зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013.

Відповідно до положень додаткового договору № 5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії договору зберігання до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25 000,00 грн за один місяць.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати за надані послуги зі зберігання майна за договором № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 за жовтень 2020 року та листопад 2020 року, у зв`язку з чим заборгованість відповідача склала 50 000,00 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до договору, та, як наслідок, у Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" виник обов`язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.

З наданих позивачем матеріалів вбачається, що Господарським судом міста Києва розглядались справи № 910/25267/15, № 910/3018/16, № 910/18870/16, № 910/2864/17, № 910/7607/17, № 910/15281/17, № 910/1306/18, № 910/5032/18, № 910/9807/18, № 910/15886/18, № 910/5318/19, № 910/9499/19, № 910/14971/19, № 910/1171/20, № 910/4872/20, № 910/7806/20, № 910/11641/20, предметом розгляду яких була заборгованість відповідача щодо здійснення розрахунків за послуги зберігання майна за договором № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 за попередні періоди, зокрема з серпня 2015 року по вересень 2020 року.

Під час розглядів справ № 910/25267/15, № 910/3018/16, № 910/18870/16, № 910/2864/17, № 910/7607/17, № 910/15281/17, № 910/1306/18, № 910/5032/18, № 910/9807/18, № 910/15886/18, № 910/5318/19, № 910/9499/19, № 910/14971/19 встановлено:

- 31.06.2015 договір припинив свою дію, проте відповідач передане на зберігання позивачу майно не забрав, отже, зобов`язаний сплачувати позивачу кошти за весь фактичний час його зберігання;

- відсутність підстав для висновку про непередачу майна на зберігання та неукладеність договору, оскільки внесення змін до договору, підписання актів надання послуг та здійснення оплати за надані послуги зберігання підтверджує фактичне виконання сторонами умов договору;

- відсутність правових підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання від 24.10.2013 № 10-13-109з/551 згідно зі ст. 233 ЦК України (справа № 910/3018/16).

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, факти, встановлені у рішеннях Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, у справах № 910/25267/15, № 910/3018/16, № 910/18870/16, № 910/2864/17, № 910/7607/17, № 910/15281/17, № 910/1306/18, № 910/5032/18, № 910/9807/18, № 910/15886/18, № 910/5318/19, № 910/9499/19, № 910/14971/19, не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до умов договору зберігання, з урахуванням змін, внесених додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014, строк дії договору встановлений до 31.06.2015.

Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов`язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору, зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, в якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013.

Повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).

Відповідно до ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.

Доказів повернення позивачем на користь відповідача, переданого останнім на відповідальне зберігання майна, підписання сторонами акту приймання-передачі, суду не надано.

За період жовтень 2020 року та листопад 2020 року надання послуг зі зберігання майна позивачем виставлено для оплати рахунки на оплату № 135 від 01.10.2020 на суму 25 000,00 грн та № 148 від 02.11.2020 на суму 25 000,00 грн, а також оформлено Акти надання послуг № 170 від 31.10.2020, № 187 від 30.11.2020.

Вказані акти, рахунки на оплату таких послуг та листи за вих. № 22 від 02.11.2020, № 28 від 01.12.2020 про сплату заборгованості були направлені на адресу відповідача, що підтверджується копіями описів вкладення в цінний лист та фіскальними чеками - 02.11.2020, 01.12.2020, проте Акти залишені без підписання, вимоги про оплату без задоволення.

Враховуючи, що строк оплати наданих послуг з відповідального зберігання майна за період жовтень-листопад 2020 року є таким, що настав, за відсутності здійснення розрахунків та повернення майна зі зберігання у вказаний період, вимоги про стягнення з відповідача 50 000,00 грн заборгованості є правомірними та задовольняються судом.

При цьому, твердження відповідача щодо неможливості отримання майна, яке знаходиться на зберіганні, у зв`язку з наявною забороною органів прокуратури на отримання майна, що визнано речовим доказом, а також обов`язком органів прокуратури нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна та стороною вказаного договору є саме відповідач, а не прокуратура Київської області.

Щодо неправомірності дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, суд зазначає, що відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку чи звернутись з відповідною вимогою щодо відшкодування понесених збитків, завданих такими діями.

Також не беруться судом до уваги посилання відповідача на те, що договір був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що має наслідком недійсність вказаного договору, оскільки всі умови такого правочину підписані без будь-яких зауважень, що, з огляду на приписи ст.ст. 6, 626, 627 Цивільного кодексу України, свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такому Договорі.

Більш того, стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що ДП "Украгролізинг" зверталося до суду з позовними вимогами до ТОВ "Собин" про визнання Договору недійсним в межах справи № 910/25267/15, проте в задоволенні такого позову було відмовлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016.

Також суд відхиляє доводи відповідача про необхідність призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази, оскільки сторонами у договорі (у редакції додаткової договори № 5/666 від 31.12.2014) погоджено вартість послуг зберігання за один місяць, що за домовленістю сторін становить 25 000,00 грн.

Інших доказів суду не надано.

Відповідачем не надано належних доказів та не доведено обставин та наявності підстав для звільнення від обов`язку оплати спірної суми.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведеними належними засобами доказування, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Щодо вимоги про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі позивачем надано:

- довіреність від 01.03.2019, видану позивачем адвокату Малеванчук І.В. на представлення інтересів довірителя, у т.ч. у господарському суді;

- копію договору про надання правничої допомоги № 10/03/20 від 10.03.2020, укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" (адвокатське бюро), за умовами якого адвокатське бюро зобов`язується надати клієнту правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів клієнта по договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБИН" та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ";

- копію рахунку-фактури № 30/11 від 30.11.2020 на суму 2 500,00 грн;

- копію акту прийому-передачі наданих послуг № 30/11/2020 від 30.11.2020 до договору про надання правничої допомоги № 10/03/20 від 10.03.2020, відповідно до якого вартість правничої допомоги щодо погашення заборгованості по договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 за жовтень та листопад 2020 року склала 2 500,00 грн. У зазначеному акті наведено детальний опис наданих послуг;

- копію банківської виписки з рахунку АБ "Малеванчук та Партнери" за 30.11.2020 про оплату 2500,00 грн за юридичні послуги згідно рах.№ 30/11 від 30.11.2020.

Дослідивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що ТОВ "Собин" належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі № 910/19263/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (50 000,00 грн.) та задоволення позову у повному обсязі, є співмірною.

При цьому, заперечення відповідача щодо неспівмірностей цих витрат судом відхиляються, оскільки позов у даній справі підписано адвокатом Малеванчук І.В., що спростовує доводи про протилежне; розмір правничої допомоги погоджений у п.4.1 договору у фіксованій сумі, обсяг наданих послуг перевірений судом.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у заявленій сумі 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 123, 129-130, 237-238, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, будинок 16 А, код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, будинок 38, код 36298149) заборгованість у сумі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп), витрати зі сплати судового збору у сумі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн.(дві тисячі п`ятисот гривень 00 коп).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 11.02.2021.

Суддя О.Г. Удалова