Рішення № 94796789, 04.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2021Справа № 910/15780/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «УНН»

про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії

За участю представників сторін:

від позивача Пальченко О.А. (у порядку самопредставництва, витяг з ЄДР)

від відповідача Захарчук І.А. (довіреність № б/н від 19.01.2021, адвокат)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2020 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «УНН» (далі - ТОВ «ІА «УНН», відповідач) про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що інформація, поширена відповідачем у статті від ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_2 є недостовірною та упередженою, такою, що містить ознаки дискредитації ДП «НАЕК «Енергоатом», а її поширення ганьбить ділову репутацію позивача.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд:

- визнати недостовірною інформацію у вигляді фактичних тверджень, що була поширена відповідачем у статті від ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме:

«…у І півріччі цього року курс гривні був вищим ніж той, який заклали депутати у бюджет на поточний рік»;

«…то єдине, що могло стати наслідком укріплення гривні - це зменшення операційних витрат, а не збільшення…»;

«…компанія, яка працює на внутрішньому ринку, при ревальвації національної валюти…»;

«…вартість валюти є меншою, ніж закладалася у фінансовий план…»;

«Не могла призвести курсова різниця до мільярдних збитків, навіть за умови рекордного збільшення «Енергоатомом» операційних видатків, каже фахівець … в минулому році у них був профіцит 1,47 млрд, а зараз дефіцит у 3,39 млрд. Тобто різниця разом у 5 млрд грн, за рахунок чого? Так не буває»;

«…для гривневих кредитів нічого не змінювалося, а валютні через зміцнення курсу гривні стали дешевшими в обслуговуванні…»;

«Економіст підозрює, що державний «Енергоатом» «малює» собі мільярдні збитки. Компанії може бути вигідно це з двох причин, каже він»;

«Перша - це підготовка Енергоатому до приватизації. Коли у тебе з повітря виникає збиток, то вартість лота зменшується, бо потенційний інвестор нібито вкладається у збиткове підприємство»;

«Друга - це підготовка українців до збільшення тарифів, за якими буде продаватися електроенергія. Бо збитки компанії покриваються або за рахунок збільшення обсягів продажу продукту або його вартості. Збільшити обсяги продажу електроенергії навряд чи вдасться - українська економіка за ці 9 місяців впала десь на 12%, відповідно електроенергії вона споживає менше. А якщо неможливо збільшити продажі - збільшується ціна на продукт. Ось такі два варіанти», - каже ОСОБА_1 ».

- зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію про ДП «НАЕК «Енергоатом» шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у цій справі судового рішення на веб-сайті інформаційного агентства Українські національні новини (ІНФОРМАЦІЯ_5) не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/15780/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2020.

25.11.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» була підготовлена на основі матеріалів, отриманих під час інтерв`ю з експертом у галузі економіки ОСОБА_1, про що неодноразово зазначено у вказаній статті, тому оспорювана позивачем інформація належить не відповідачу, а зазначеному експерту. З урахуванням викладеного, відповідач вважав, що позивачу необхідно звертатись з відповідним позовом саме до експерта ОСОБА_1, а не до ТОВ «ІА «УНН».

Відповідач також вказав, що положеннями ст. 277 Цивільного кодексу України особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право, зокрема, на відповідь. Проте, позивач таким правом не скористався.

У поданому ним відзиві відповідач вказав, що приписами ст. 34 Конституції України кожному гарантоване право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Висловлення експерта, які оскаржує позивач, є його оціночними судженнями, які не можуть бути предметом судового захисту зважаючи на положення ст. 277 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України «Про інформацію»

Крім того, відповідач вважав, що позивачем не доведено порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення спірної інформації.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

01.12.2020 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 22.12.2020.

09.12.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач, посилаючись на роз`яснення, наведені у постанові пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначив, що належним відповідачем у даній справі є саме власник веб-сайту (інформаційний ресурс), на якому була розміщена оспорювана інформація, а не експерт у галузі економіки, як стверджує відповідач. Позивач також вказав, що чинне законодавство передбачає декілька способів захисту у випадку поширення недостовірної інформації, а саме надання відповіді або спростування такої інформації, а право обрати спосіб захисту належить особі, права якої порушені. Позивач вважав, що ним доведена наявність усіх складових елементів правопорушення, що є обов`язковою та необхідною умовою для звернення до суду з даним позовом.

22.12.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи, а також про перерву у підготовчому засіданні до 19.01.2021.

19.01.2021 у підготовчому засіданні представники сторін, реалізуючи своє право, закріплене у ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, подали суду письмові заяви про надання згоди розпочати розгляд справи по суті в день закінчення підготовчого засідання.

Суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 04.02.2020.

04.02.2020 у судовому засіданні представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 04.02.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

ІНФОРМАЦІЯ_3 у мережі інтернет на веб-сайті інформаційного агентства Українські національні новини розміщено статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вказана стаття містить зокрема такі висловлювання:

«…у І півріччі цього року курс гривні був вищим ніж той, який заклали депутати у бюджет на поточний рік»;

«…то єдине, що могло стати наслідком укріплення гривні - це зменшення операційних витрат, а не збільшення…»;

«…компанія, яка працює на внутрішньому ринку, при ревальвації національної валюти…»;

«…вартість валюти є меншою, ніж закладалася у фінансовий план…»;

«Не могла призвести курсова різниця до мільярдних збитків, навіть за умови рекордного збільшення «Енергоатомом» операційних видатків, каже фахівець … в минулому році у них був профіцит 1,47 млрд, а зараз дефіцит у 3,39 млрд. Тобто різниця разом у 5 млрд грн, за рахунок чого? Так не буває»;

«…для гривневих кредитів нічого не змінювалося, а валютні через зміцнення курсу гривні стали дешевшими в обслуговуванні…»;

«Економіст підозрює, що державний «Енергоатом» «малює» собі мільярдні збитки. Компанії може бути вигідно це з двох причин, каже він»;

«Перша - це підготовка Енергоатому до приватизації. Коли у тебе з повітря виникає збиток, то вартість лота зменшується, бо потенційний інвестор нібито вкладається у збиткове підприємство»;

«Друга - це підготовка українців до збільшення тарифів, за якими буде продаватися електроенергія. Бо збитки компанії покриваються або за рахунок збільшення обсягів продажу продукту або його вартості. Збільшити обсяги продажу електроенергії навряд чи вдасться - українська економіка за ці 9 місяців впала десь на 12%, відповідно електроенергії вона споживає менше. А якщо неможливо збільшити продажі - збільшується ціна на продукт. Ось такі два варіанти», - каже ОСОБА_1 ».

Наведені висловлювання позивач просить визнати недостовірною інформацією, а також зобов`язати відповідача спростувати її шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у цій справі судового рішення.

В обґрунтування заявлених ним позовних вимог позивач вказав, що наведені висловлювання є недостовірними та упередженими, такими, що містить ознаки дискредитації ДП «НАЕК «Енергоатом», а їх поширення ганьбить ділову репутацію позивача.

У свою чергу, заперечуючи проти правомірності заявлених позовних вимог, відповідач вказав, що: позивачем не доведено порушення його прав; спірні висловлювання є оціночними судженнями, у зв`язку з чим не підлягають спростуванню; ТОВ «ІА «УНН» є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки спірні висловлювання належать експерту у галузі економіки.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 роз`яснено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Частинами 1, 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, приписами ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною (ч. 3 ст. 277 ЦК України).

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 роз`яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно зі ст. 34 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних із особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що спірна інформація була поширена відповідачем на веб-сайті інформаційного агентства Українські національні новини за адресою веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_6 та стосувалась позивача.

Однак, поряд з наведеним, суд вказує, що частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями ст. 277 ЦК України визначено, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року).

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб`єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що спірна інформація є оціночними судженнями експерта у галузі економіки, інтерв`ю з яким оприлюднив відповідач, а тому спірна інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Однак, позивачем не надано суду належних доказів порушення спірною інформацією його особистих немайнових прав та впливу такої інформації на ділову репутацію позивача як юридичної особи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2021.

Суддя О.Г. Удалова