Рішення № 94788021, 10.02.2021, Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/1000/20

Провадження № 2/581/40/21

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2021 року селище Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області у складі судді Сізова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання Самілик Н.М.,

представника позивача адвокат Козін Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області

про визнання в порядку спадкування права власності на житловий будинок, господарсько-побутові будівлі й споруди,

в с т а н о в и в :

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовує такими обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_2 , який постійно до дня смерті проживав по АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, яку за законом прийняла його дружина та баба позивача ОСОБА_3 . За життя баба склала заповіт, яким усе своє майно заповіла позивачу та ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

До складу спадкового майна, що залишилося після померлих діда й баби, належить і їхнє домогосподарство по АДРЕСА_1 .

Позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказане нерухоме майно, однак отримав відмову у вчиненні нотаріальних дій з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на нього.

За наявності вказаних обставин, позивач просить визнати за ним в порядку спадкування після смерті баби ОСОБА_3 право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача адвокат Козін Т.В. позов підтримала та просила його задовольнити.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач подав заяву про відсутність заперечень проти позову та розгляд справи за відсутності їхнього представника.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та онуком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які з 6 червня 1955 року перебували у шлюбі (а.с. 6-8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у с. Лучка Липоводолинського району Сумської області (а.с. 9).

Із довідки Лучанського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Сумської області від 15 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 , її батьком, який помер у 2004 році, та сестрою, яка померла у 2008 році. Заповіт від імені ОСОБА_2 виконкомом цієї Лучанської сільради не посвідчувався (а.с. 10).

14 грудня1999 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 0,25 га, та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,54 га, в межах с. Лучка Липоводолинського району Сумської області (а.с. 11).

18 травня 2006 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла своєму онукові ОСОБА_1 . Заповіт посвідчувався секретарем виконавчого комітету Лучанської сільської ради Липоводолинського району18 травня2006 року, реєстровий № 56.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Лучка Липоводолинського району Сумської області ОСОБА_3 померла (а.с. 15).

Із довідки Лучанського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Сумської області від 15 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті була одна зареєстрований та самотньо проживалапо АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Відповідно до копії погосподарської книги за 1991-1995 рр. житловий будинок за вказаний період значиться за ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_2 та належить до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

24 січня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Липоводолинського районного державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_3 , заведено спадкову справу № 17/2013 (а.с. 42).

24 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, по АДРЕСА_1 (а.с. 73).

Відповідно до виготовленого 17 лютого 2020 року технічного паспорту, будинковолодіння по АДРЕСА_1 складається із житлового будинку літ. «А-1» (1961 року побудови), загальною площею 56,1кв.м, житловою площею 22,9 кв.м, прибудови літ. «а» (1961 року побудови), ганку літ. «а1», літньої кухні літ. «Б» (1980 року побудови), прибудови літ. «б» (1989 року побудови), сараю літ. «В» (1989 року побудови), гаража літ. «Г» (1989 року побудови), сараю літ. «Д» (1989 року побудови), сараю літ. «Е» (1984 року побудови),сараю літ. «Ж» (1989 року побудови), сараю літ. «З» (1975 року побудови), погребу літ. «п/г» (1975 року побудови), вбиральні літ. «У» (1975 року побудови), воріт «№1», огорожі «№2», колодязю «№3» (а.с.23-27).

Відповідно до листа КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» від 18 лютого 2020 року право власності на нерухоме майно за вказаною адресою ні за ким не зареєстровано (а.с. 27).

11 січня 2021 року позивач звернувся до державного нотаріуса Липоводолинського районного державної нотаріальної контори Мельника В.О. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

13 січня 2021 року нотаріус у своїй постанові відмовив у вчиненні нотаріальної дії з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на вказаний спадковий будинок (а.с. 35).

Згідно зі ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 563 ЦК УРСР у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу (Розділ VII. Спадкове право).

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (постанова втратила чинність на підставі постанови Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року) правила ст. 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 р. спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося) відкривається після смерті кожного з його колишніх членів (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 25 грудня 1992 року).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року):

положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні;

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;...

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року...

Таким чином, вбачається, що відповідно до ст. 17, 18 Закону «Про власність» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Оскільки станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були лише ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 , вони набули право власності на майно колгоспного двору, а їх частки у праві власності відповідно до ст. 123 ЦК УРСР були рівними (по 1/2 частині у кожного).

Зважаючи на те, що спадщина на 1/2 частину належного померлому ОСОБА_2 домоволодіння відкрилась за часів дії ЦК УРСР, то спадкування вказаної частини відбулося за правилами цього кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що, будучи спадкоємцем першої черги (ст.529 ЦК УРСР), ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті чоловіка фактично вступивши у володіння спадковим майном (п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР), про що вказують довідки сільської ради.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, власник майна, згідно зі ст. 392 ЦК України, може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До часу набрання чинності ЦК України 2003 року та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на не рухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до абз. 60 п. 3.3 Інструкції про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 не належить до самовільного будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки господарські /присадибні/ будинки і споруди, прибудови до них, що побудовані до 05 серпня 1992 року.

Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 05 серпня 1992 року № 449 (втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва. Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема, для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2012 року).

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Таким чином, за наявності відповідних записів у погосподарській книзі та довідок органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх доказів для висновку про належність померлій бабі позивача ОСОБА_3 житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зіст. 1218 ЦК України спадщину складають всі права та обов`язки, які б належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що застосовується, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до положень ч. 1 ст. 1269 ЦК України прийняв спадщину після смерті баби ОСОБА_3 на підставі заповіту.

Отже, за наявності у матеріалах справи відомостей про, те що позивач є єдиним спадкоємцем, що належним чином прийняв спадщину після смерті своєї баби, за наявності технічного паспорту, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуального житлового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них вимогам законодавства, а також те, що спірний житловий будинок побудований на виділеній для цього земельній ділянці, суд вважає необхідним визнати право власності на житловий будинок за позивачем.

У той же час, розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди на підставі положень ст. 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку), відповідно до вимог чинного законодавства не потребують окремої реєстрації, а тому не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на розташовані поряд господарсько-побутові будівлі й споруди.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 56,1 кв.м, житловою площею 22,9 кв.м, з приналежними до нього господарсько-побутовими будівлями й спорудамипо АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Липоводолинська селищна рада Сумської області; вул. Роменська, 10, селище Липова Долина, Сумська область; ЄДРПОУ: 04390972.

Суддя Д. В. Сізов