Вирок № 94781211, 10.02.2021, Галицький районний суд м. Львова

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.02.2021 м. Львів

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретарів судових засідань Думич С.Е., Степанюк Ю.

прокурора Квасниці В.М.

захисника Пащука А.І.

обвинуваченої ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №461/6138/18 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Відники Пустомитівського району Львівської області, громадянки України, українки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,-

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 19.06.2015 року, приблизно о 12.00 год., перебуваючи у приміщенні Галицького відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, що по вул.Грушевського, 16 у м.Львові, з метою пришвидшення державної реєстрації шлюбу з громадянином Латвії ОСОБА_3 , використала завідомо підроблений документ, подавши органу РАЦС підроблену довідку Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015 року, яка містила завідомо неправдиву інформацію про факт її перебування на 22 тижні вагітності.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнала та показала, що 19.06.2015 року довідки комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015 року про факт її перебування на 22 тижні вагітності не підробляла та не надавала таку довідку до Галицького відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського міського правління юстиції цієї довідки. Факт підписання заяви про державну реєстрацію шлюбу не заперечувала, оскільки мала намір вступити в шлюб з ОСОБА_3 . Станом на червень 2015 р. не була вагітною.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України кримінального правопорушення підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

Заявою до Галицького районного у м.Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19.06.2015 підтверджується, що таку подано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 19.06.2015 р. з призначенням дати державної реєстрації шлюбу на 21.07.2015 р. на 15.30 год.

Заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 19.06.2015, поданою на адресу Галицького ВДРАЦС, підтверджується, що вони просили перенести реєстрацію одруження на 20.06.2015.

До заяви додано довідку Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015 року, яка містила інформацію про факт перебування ОСОБА_1 на 22 тижні вагітності.

Державна реєстрація шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проведена 20.06.2015.

Відповідями Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.01.2018 та 03.07.2018 підтверджується, що протягом 2014-2016 років громадянка ОСОБА_1 на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації лікарні не перебувала; на стаціонарному лікуванні у відділені патології вагітності не перебувала; довідка про її перебування на стаціонарному лікуванні у відділені патології вагітності у період 01.05.2015-11.05.2015р.р. не видавалась; лікар ОСОБА_6 , підпис та печатка якої наявні на довідці, звільнена з роботи з 03.07.2003; підпис завідувача підроблений.

Висновком експерта №6/388 від 25.07.2018 року стверджується факт підписання ОСОБА_1 заяви про державну реєстрацію шлюбу від 19.06.2015 року та заяви про перенесення реєстрації одруження від 19.05.2015р., що останньою не заперечується.

Факт використання ОСОБА_1 завідомо підробленого документа - довідки комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015, яка містила завідомо неправдиву інформацію про факт її перебування на 22 тижні вагітності, підтверджується показаннями свідка обвинувачення - начальника Галицького районного у місті Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_7 . Яка показала, що 19.06.2015 в Галицький ВДРАЦС прибули ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу подання заяви на реєстрацію шлюбу. Така заява була зареєстрована в журналі реєстрації заяв про шлюб під №290. Після цього, дану заяву згідно Інструкції з діловодства, вона розписала на спеціаліста ОСОБА_8 , яка на підставі представлених паспортів оформила та зареєструвала заяву про державну реєстрацію шлюбу на 20.06.2015року, з врахуванням наданої ОСОБА_1 довідки про її вагітність від 12.05.2015, виданої Комунальною 3-ї міською клінічною лікарнею, та заяви даних громадян про перенесення реєстрації шлюбу на 20.06.2015 року. 20.06.2015 року Галицьким ВДРАЦС була оформлена державна реєстрація шлюбу. Свідок зауважила , що у неї не було жодних підозр у достовірності довідки про вагітність ОСОБА_1 на момент її подання. Пришвидшення державної реєстрації шлюбу можливе лише при певних обставинах, в тому числі і перебування жінки у стані вагітності. Довідки про вагітність приймаються від осіб , які мають намір зареєструвати шлюб, і окремої реєстрації так і довідки не потребують. При цьому, свідок вказала, що перелічені документи отримала від ОСОБА_1 особисто.

Частина четверта статті 358 КК України визначає кримінально карним діянням використання завідомо підробленого документа.

З об`єктивної сторони використання полягає у наданні підробленого документа підприємствам, установам або організаціям незалежно від форми власності (документ передається уповноваженим особам) або пред`явленні їх (для ознайомлення з його змістом, але сам підроблений документ залишається у володінні винного, наприклад, пред`являється підроблене посвідчення контролеру при користуванні громадським транспортом; надання фальшивого посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для одержання пільг). Під ознаки цієї статті підпадає також використання справжнього, але чужого документа (наприклад, пред`явлення з метою безкоштовного проїзду поліцейського посвідчення, що належить іншій особі).

Злочин вважається закінченим з моменту пред`явлення (надання) підробленого документа незалежно від того, чи вдалося винному досягти поставленої мети.

Обов`язковою умовою складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України є прямий умисел і спеціальна мета.

Відповідно до ст.24 КК України, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала його настання.

За встановленими обставинами кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_1 знала, що станом на час подання до Галицького ВРАЦ вона не перебуває на 22 тижні вагітності, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала його настання.

Судом встановлено, що підроблена довідка фактично була використана ОСОБА_1 - подана до Галицького відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції з метою пришвидшення реєстрації шлюбу, та в результаті цього настали відповідні правові наслідки.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази щодо вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України , суд вважає, що всі вищезазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Ці докази є достатніми, оскільки як окремо так і в сукупності в повній мірі доводять винуватість обвинуваченої у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, оскільки вона використала завідомо підроблений документ, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України.

Допитаний в ході судового слідства свідок сторони захисту ОСОБА_10 показав, що перебуває з ОСОБА_1 у дружніх відносинах. З приводу підроблення та використання довідки комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015 йому нічого не відомо, як і не відомо про вагітність обвинуваченої в 2015 році.

На думку суду, ці показання не спростовують причетність обвинуваченої до вищезазначеного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 05.12.2019 у справі №461/6138/18 вирок Галицького районного суду м.Львова від 18.06.2019 року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Підставою для такого рішення слугували наступні обставини: «в суді апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_1 пояснила, що під час допиту її у якості свідка на досудовому розслідуванні, 30.03.2018 року, був присутній її захисник. В подальшому 15.08.2019 року при повідомленні їй про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, ОСОБА_1 погодилась на проведення процесуальної дії у відсутності захисника. При цьому підозрюваній, всупереч вимогам ст.20 КПК України, не роз`яснено її право на забезпечення кваліфікованої правової допомоги з боку обраного нею захисника, що фактично суд розцінює як відмову від захисника, яка здійснена у відсутності такого.

Відповідно до ч.2 ст.54 КК України, відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.

Зазначені дії органу досудового розслідування, які судом першої інстанції не досліджувалися, колегія суддів вважає порушенням права обвинуваченої на захист.

Крім того, з огляду на недодержання процедури відмови від захисника обвинуваченою, судом першої інстанції не досліджено право захисника на ознайомлення органом досудового розслідування із матеріалами кримінального провадження в порядку ст.290 КПК України і у зв`язку з відсутністю зазначених документів, такої можливості позбавлений і суд апеляційної інстанції.».

Дослідивши та врахувавши вищезазначені доводи суду апеляційної інстанції, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно ст.45 КПК України, захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкрито в ст. 20 КПК України.

Статтею 48 КПК України передбачено, що захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв`язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв`язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм випливає, що особа є вільною у своєму виборі щодо залучення захисника у кримінальному процесі в разі, коли участь останнього не є обов`язковою, для реалізації та захисту таких прав. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №425/2673/19.

У кримінальному провадженні №12018140050000363 допитано в процесуальному статусі свідка ОСОБА_1 . Під час проведення вказаного допиту був присутній її адвокат, Пащук А.І. , який надав слідчому договір про надання правової допомоги №03.0502/18 від 05.03.2018, укладений з ОСОБА_1 , та ордер серії ЛВ №108383 про надання правової допомоги.

Вказане узгоджується з приписами п.2 ч.1 ст.66 КПК України, відповідно до якого свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.25 ч.1 ст.3 КПК України, учасниками кримінального провадження є, в тому числі, свідок та його адвокат.

Таким чином, на вказаному етапі досудового розслідування (30.03.2018 р.) ОСОБА_1 перебувала у процесуальному статусі свідка, а Пащук А.І. - у процесуальному статусі адвоката свідка.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 28.10.2020 у справі №761/11874/17, визначення початкового моменту виникнення обов`язку щодо забезпечення захисника згідно з ч.1 ст.52 КПК залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного

15.08.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 4 ст.358 КК України, після чого вона набула процесуального статусу підозрюваного, відповідно, набула право користуватись правами та обов`язками підозрюваного.

За вимогами ст.42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Одночасно із повідомлення про підозру 15.08.2018, ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, де зокрема, підозрювану ознайомлено з правом на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату, що передбачено п.3 ч.3 ст.42 КПК України.

Про те, що ОСОБА_1 ознайомилась зі своїми процесуальними правами та обов`язками в процесуальному статусі підозрюваного, про те, що такі їй вручені, оголошені і роз`яснені, свідчить її підпис на відповідній пам`ятці, із зазначенням дати - 15.08.2018, та години - 17:00год.

ОСОБА_1 , ознайомившись зі своїми процесуальними правами та обов`язками в процесуальному статусі підозрюваного, написала на ім`я слідчого СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області заяву, відповідно до змісту якої вона, перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного, висловила бажання свої права та інтереси захищати самостійно, послуг адвоката (захисника) не потребувала (а.с.92).

Після цього, в період часу з 17год 15 хв. по 18 год. 00 хв. 15.08.2018 проведено допит підозрюваної ОСОБА_1 , та перед проведенням такого ще раз вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, де також роз`яснено право мати захисника, передбачене п.3 ч.3 ст.42 КПК України. Однак, право на першу вимогу мати захисника ОСОБА_1 реалізовано не було. Більше того, про те, що ОСОБА_1 послуг захисника не потребує, підтверджується її підписом в протоколі допиту.

Таким чином, після набуття процесуального статусу підозрюваної, ОСОБА_1 захисника не залучала та реалізувала своє право на здійснення свого захисту самостійно, будь-яких клопотань органу досудового розслідування про залучення захисника не подавала.

Більше того, захисник у кримінальному провадженні не залучався слідчим чи прокурором та відповідна постанова не виносилась, оскільки у даному кримінальному провадженні участь захисника не є обов`язковою, відсутні підстави для застосування ст.ст.49, 53 КПК України.

Пащук А.І. вперше прийняв участь у розгляді кримінального провадження у статусі захисника 25.01.2019 в ході підготовчого судового засідання в Галицькому районному суді м.Львова

Таким чином, суд приходить до наступних висновків:

Після набуття ОСОБА_1 процесуального статусу підозрюваного, захисник нею не залучався, як і не залучався слідчим чи прокурором. ОСОБА_1 реалізувала право здійснювати свій захист самостійно, про що свідчить її заява від 15.08.2018, підпис в протоколі допиту підозрюваної від 15.08.2018, та відсутність відповідних клопотань до органу досудового розслідування чи прокурора.

Адвокат свідка, після повідомлення такій особі про підозру, автоматично не набуває процесуального статусу захисника, а, згідно з нормами ст.ст.48, 49, 52, 53 КПК України, може бути залучений підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні, слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом.

На виконання вимог ст.ст.20, 276 КПК України, слідчим СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області після повідомлення про підозру ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, права підозрюваного оголошені та роз`яснені, про що свідчить відповідна розписка ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що після набуття статусу підозрюваного ОСОБА_1 послуг захисника не потребувала та такий у кримінальному провадженні не залучався, відсутні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 відмовилась від захисника за його відсутності (оскільки такий участі у справі взагалі не брав, відповідна позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №569/13547/15-к), а також про необхідність ознайомлювати Пащука А.І. з матеріалами кримінального провадження в порядку ст.290 КПК України, оскільки, як вже було зазначено, такий процесуального статусу захисника у кримінальному провадженні №12018140050000363 не набув, а користувався правовим статусом адвоката свідка;

Крім цього, в ході підготовчого судового засідання судом надано можливість Пащуку А.І. ознайомитись з матеріалами кримінального провадження та отримати копію обвинувального акта.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що право на захист ОСОБА_1 в ході досудового розслідування кримінального провадження №12018140050000363 від 20.01.2018 порушено не було.

Відтак, відсутні підстави для визнання недопустимими зібраних доказів у зв`язку із ненаданням Пащуку А.І. матеріалів кримінального провадження в порядку ст.290 КПК України, оскільки такий процесуального статусу захисника ОСОБА_1 не мав, а мав статус адвоката свідка ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.65 КК України суд, при призначенні покарання, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, та призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Обставини, що пом`якшують покарання - не встановлено. Обставини, що обтяжують покарання - не встановлено.

Щодо особи обвинуваченої, то встановлено, що характеристика ОСОБА_1 є формальною. На обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч.4 ст.358 КК України у виді штрафу.

Суд при постановленні вироку також враховує норми, передбачені ч. 5 ст. 74 КК України відповідно до яких особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Відповідно до ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання у виді обмеження волі.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_1 19.06.2015 року вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, який є кримінальним проступком, і з часу його вчинення минуло три роки, суд вважає необхідним звільнити її звільнити від призначеного судом за ч. 4 ст. 358 КК України покарання.

Також ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачується в тому, що 18.06.2015 року приблизно о 12.00 год., перебуваючи на орендованій квартирі, що на АДРЕСА_2 , точну адресу слідством не встановлено, діючи умисно, з метою подальшого використання при подачі документів до Галицького відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського міського правління юстиції, використовуючи комп`ютерну техніку, виготовила бланк Довідки з нанесеними на ньому відсканованими зображеннями відтисків печаток комунальної 3-ої міської клінічної лікарні, в який внесла рукописний текст про засвідчення факту перебування на 22 тижні вагітності станом на 12.05.2015, що не відповідало дійсності, підробивши також підписи від імені лікаря ОСОБА_6 та завідувача відділенням патології вагітності ОСОБА_12 .

Таким чином ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, а саме, у підробленні офіційного документа, який видається установою, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем.

Відповідно ст. 129 Конституції України, норм КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Ухвалення судом вироку Іменем України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню; вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв`язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.

При цьому, суд виходить із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України, від 17 липня 1997 року, норм Конституції України, КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію, держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку, та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу VIII Конституції України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Заслухавши пояснення обвинуваченої, свідків, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про необхідність визнати обвинувачену невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України та виправдати останню через недоведеність вчинення нею даного кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується.

Згідно частин 1, 2 статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

На підставі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, посеред іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, передбачених ст. 91 КПК України покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків передбачених цією статтею.

Диспозиція ч.1 ст. 358 КК України визначає кримінально карним діянням підроблення офіційного документа, який надається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа.

З об`єктивної сторони злочин виражається в таких альтернативних діях: а) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа; б) збут підробленого офіційного документа; в) виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланка підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печатки, штампа чи бланка; г) збут підроблених печатки, штампа чи бланка.

Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа -розуміється повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації); внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині); зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо); підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.

Згідно із приміткою до ст. 358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Предметом злочину у пред`явленому обвинуваченні є довідка Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12.05.2015 року, яка містить завідомо неправдиву інформацію про факт перебування обвинуваченої ОСОБА_1 на 22 тижні вагітності.

Частиною 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, конституційними принципами закладеними у ст. 62 Конституції України та загальних засадах кримінального провадження визначених ст. 7 КПК України гарантовано, що кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може бути піддана кримінальному покаранню поки не буде визнана винною в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина обвинуваченого у скоєнні конкретного злочину повністю доведена належними, допустими доказами, які безпосередньо досліджені у судовому засіданні із застосуванням принципу змагальності сторін у поданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 5 ст. 9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п. 86 рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Крім того, у п. 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), 42914/98, 13 січня 2005 року значиться, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

Так, у справі «Барбера, Meссeгу и Хабардо против Іспанії» (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain) від 6.12.1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Суд вважає, що в даному випадку, факт підроблення офіційного документа у тому числі ОСОБА_1 не підтверджується жодними зібраними органом звинувачення доказами. Вказаний офіційний документ у формі довідки складений з дотриманням визначених законом форм та містить передбачені законом реквізити (наявні штемпелі, рукописний текст та підпис лікаря), що на перший погляд не викликає підозр та сумнівів у достовірності. Почеркознавчої експертизи на предмет можливого підроблення у кримінальному провадженні згаданої довідки не проводилось; стороною обвинувачення не ініційовано питання допиту у якості свідка лікаря, який зазначений автором довідки.

Комп`ютерна техніка, на якій, як зазначає сторона обвинувачення, ОСОБА_1 виготовила бланк довідки та нанесла на ньому відскановані зображення відтисків печаток Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні, не вилучено; внесення особисто ОСОБА_1 рукописного тексту у зміст довідки почеркознавчою експертизою не встановлено.

Відповідно до розяснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані - суд зобовязаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється судом у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Таким чином, суд вважає, що досудове слідство не довело винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, відтак, ОСОБА_1 необхідно визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України та виправдати останню через недоведеність вчинення нею данного кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується.

Керуючись ст.ст. 368- 371, 374 КПК України,суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Виправдати ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358 КК України.

Визнати ОСОБА_1 винною у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.4 ст.358 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 510 грн.

На підставі п.2 ч.1 ст. 49, ч.1, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного їй покарання за ч.4 ст.358 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 510 грн., у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий В.Є.Радченко