Рішення № 94777161, 10.02.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8540/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Хамник М.М.,

за участі секретаря судових засідань Івашко Я.С.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу №308/8540/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 122058,30 грн.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 122058,30 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що на виконанні у Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області з 23.04.2018 перебував виконавчий лист Львівського окружного адміністративного суду по справі №2а-1769/10/0770 про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 775485,94 грн. (в частині суми 8335,50грн. допущено негайне виконання рішення). Однак, у зв`язку з несвоєчасним і тривалим його невиконанням просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 122058,30 грн.

Присутні у попередніх судовових засіданнях позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити. У дане судове засідання позивач та його уповноважений представник не з`явилися, через канцелярію суду подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять суд їх задовольнити.

Відповідачі - Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області - у відзиві на позов та у попередніх судових засіданнях проти заявлених позовних вимог заперечили з наступних підстав. У відповідності до ч.1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Порядок виконання виконавчих листів - за черговістю їх надходження та за наявності бюджетного призначення. Ліквідаційною комісією як боржником згідно судового рішення було погашено суму заборгованості 18.12.2019, а отже, підстав для нарахування компенсації згідно з Постановою КМУ від 03.08.2011 №845 у органів казначейство не було, оскільки у даному випадку не відбулось безспірного списання коштів за відповідною бюджетною програмою як це передбачено наведеною постановою, а добровільне виконання зобов`язання боржником згідно з рішенням суду. Вважає, що підстав для визнання бездіяльності органів казначейської служби протиправною немає. Зазначили про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних згідно зі статтею 625 ЦК України.

У запереченнях на відзив на позов відповідачів - Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області - позивач вказав, що наведене не спростовує його позовних вимог. Виконання виконавчого листа здійснюється органами казначейської служби, а не боржником, а отже, погашення заборгованості за виконавчим листом боржником не свідчить про вжиття усіх заходів з виконання рішення органами казначейської служби, тому є підстави вважати їх бездіяльність протиправною. Вважає здійснені нарахування такими, що відповідають нормам чинного законодавства, правовим позиціям Верховного Суду.

Відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (ліквідаційна комісія), у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав з мотивів викладених у ньому. Зокрема зазначає про виконання ним рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача в розмірі 783821,44грн. без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків. Вказує, що виконавчий лист пред`явлений позивачем до виконання у травні 2018 року тобто на момент, коли Управління МВС України в Закарпатській області вже не являлось державним органом та не виконувало будь-яких функцій та повноважень держави. Вважає, що даний спір підвідомчий адміністративним судам, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі.

У попередніх судових засіданнях представник відповідачів - Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, проти позову заперечувала з мотивів викладених у відзиві на позов. У дане судове засідання представник вказаних відповідачів не з`явилась, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином.

Ухвалою суду від 28.08.2020 відкрито провадження у справі, призначено розгляд в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 19.10.2020 задоволено клопотання відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області та залучено до участі у справі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Ухвалою суду від 19.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Оскільки сторони у дане судове засідання не з`явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №2а-1769/10/0770 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди 23.04.2018 видано виконавчий лист на суму 775485,94 грн.

Даний виконавчий лист було повернуто стягувачеві 16.01.2020 у зв`язку з його повним виконанням 18.12.2019. Дані обставини не заперечувались сторонами.

У позові ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду просив стягнути з Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання у сумі 85536,10 грн. та три проценти річних від простроченої суми, що становить 36522,20 грн.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено законодавчі гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Стаття 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно з п. 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У зв`язку з простроченням перерахування коштів щодо виконання виконавчого листа суду позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних в порядку ст. 625 ЦК України на суму 85536,10 грн. інфляційних втрат та 36522,20 грн. трьох відсотків річних.

У відповідності до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (остаточне рішення 15.01.2009), зокрема, наведено наступне. Право на суд, захищене статтею 6 (995_004), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" ( 980_079 ) (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" ( 980_075 ) (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V) (пункт 51). У пункті 52 вказано, що у такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ), п. 53).

У пункті 53 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, вказано, що відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (980_045), N 59498/00, ECHR 2002-III). У пункті 54 зазначено, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ); рішення у справі "Ромашов проти України"( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (980_251) (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (974_196 ) (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (980_226 ) (Shmalko v. Ukraine), N60750/00, п.44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (980_351) (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном у розумінні Конвенції та судових рішень Європейського суду з прав людини, таку відповідальність за неналежне виконання судових рішень несе саме держава.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року № 646/14523/15-ц констатовано, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі, суд констатує, що у зв`язку з необхідністю виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №2а-1769/10/0770 за виконавчим листом у держави виникають конституційні та процесуальні зобов`язання із забезпечення його виконання, у даному випадку такі взаємовідносини носять характер грошових зобов`язань (стягнення суми заборгованості згідно рішення суду), незалежно від попередніх підстав виникнення даних грошових зобов`язань, а отже, до прострочення відповідача застосовується частина друга статті 625 ЦК України. Основою для розрахунків 3% річних та інфляційних втрат є сума несвоєчасно виплаченого відшкодування.

Оскільки органами Державної казначейської служби прострочено грошове зобов`язання по виплаті позивачу присудженого рішенням суду відшкодування суми за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, заподіянням моральної шкоди, суд дійшов висновку про виникнення у позивача права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Розмір нарахувань згідно встановленого індексу інфляції проведено позивачем у період з 23.04.2018 по 17.12.2019. Судом, з урахуванням вимог листа Верховного суду України від 03.04.1997 №62-97р «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», та правової позиції Верховного Суду у справі №905/21/19 проведено перерахунок суми інфляційних нарахувань за наведений позивачем період з моменту видачі виконавчого листа - 23.04.2018 по дату його повного виконання - 17.12.2019, виключивши в розрахунку квітень 2018 року. З урахуванням наведеного, інфляція за наведений період становить 9,50%, що становить суму 73671,16 грн. нарахувань інфляційних. Відтак позовні вимоги в частині нарахованих інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково на суму 73671,16 грн., у задоволенні решти суми позовних вимог інфляційних нарахувань позивачу слід відмовити.

Позивач просить стягнути 3% річних за 573 дні прострочення. Судом проведено їх перерахунок, однак, оскільки позивач просить задовольнити 3% річних у іншому, меншому розмірі, позовні вимоги в частині 3% річних на суму 36522,20 грн. суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідачів Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області щодо безпідставності нарахування компенсації згідно з порядком, визначеним постановою КМУ №845 від 03.08.2011, черговості, визначеної законодавством, для погашення заборгованості за бюджетною програмою, відсутності у даному випадку безспірного списання у зв`язку з погашенням заборгованості за рахунок бюджетних асигнувань ліквідаційною комісією, відсутності протиправної бездіяльності органів казначейської служби у зв`язку з вжиттям активних дій щодо виконання зобов`язання, спростовуються проведенням позивачем таких нарахувань згідно з ч.2 статті 625 ЦК України. Підставність стягнення нарахувань 3% річних та інфляційних нарахувань за невиконання судового рішення підтверджується вищенаведеними нормами законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З урахуванням наведеного та ст.265 ЦПК України, суд констатує, що у даному рішенні мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи розмір заявлених і задоволених позовних вимог, до стягнення на користь позивача підлягає сума 1101, 93 грн. судового збору.

Керуючись ст. 4, 12 ,81, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування у розмірі 73671,16 (сімдесят три тисячі шістсот сімдесят одну грн. шістнадцять коп.) грн. та 3 % річних у розмірі 36522, 20 (тридцять шість тисяч п`ятсот двадцять дві грн. двадцять коп.) грн. за несвоєчасне виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №2а-1769/10/0770.

Стягнути солідарно з Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 1101,93 (одну тисячу сто одну грн. дев`яносто три коп.) грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. П.Мирного, 2а, код ЄДРПОУ 37975895.

Відповідач: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (ліквідаційна комісія), 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф.Ракоці, 13.

Повне рішення виготовлено та підписано 10.02.2021.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Хамник