Рішення № 94773891, 10.02.2021, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/1169/20

2/189/52/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.02.2021 року смт. Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Чорної О.В., за участю секретаря судового засідання Корхової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 , яким позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 21.09.2010 року в розмірі 12507,83 гривень, а також судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 21.09.2010 року.

Позивач зазначає, що при укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими витратами відповідно до умов договору, отже, належним чином зобов`язання за договором не виконував.

Як зазначає позивач у позові, у відповідача станом на 15.09.2020 року виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 12507,83 грн., яка складається з наступного: 7949,22 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2210,09 грн. – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 2348,52 грн. – нарахована пеня (а. с. 1-2).

Як на докази по справі позивач посилається на розрахунок заборгованості, копію заяви позичальника, виписку по рахунку, витяг з «Тарифів банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 2).

Представник відповідача ОСОБА_2 надав письмовий відзив на позовну заяву, яким заперечив позов у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свою позицію наступним.

Представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що з матеріалів справи не вбачається який був початковий кредитний ліміт, за яким саме договором, коли і до якої суми він був збільшений. Анкета-заява не містить в собі відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору у розмірі 8000,00 гривень на умовах, викладених у позові.

Посилається на правову позицію Великої палати Верховного суду, викладену у постанові у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, згідно якої у подібних правовідносинах неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Правила надання банківських послуг, Тарифи банку мають мінливий характер, містяться на офіційному сайті Приватбанку, не містять підпису відповідача, отже їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, у зв`язку з чим, на думку представника відповідача, підписана анкета-заява не може бути підставою для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами і пені за невиконання умов договору.

Також зазначає, що наданий розрахунок заборгованості не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, а такі первинні документи позивачем не надані.

Вважає, що до вказаного спору слід застосувати позовну давність, оскільки згідно постанови Верховного суду України у справі №6-116цс13 від 06.11.2013 року позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У даному випадку, на думку представника відповідача, строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) сплинув у 2011 році, оскільки прострочення заборгованості вперше виникло у 2010 році.

Щодо основної суми боргу зазначає, що згідно правової позиції Верховного суду України від 09.11.2016 у справі №6-1457цс16 перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, за умови, коли такі дії здійснені уповноваженою на те особою. Такими діями може бути часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу чи санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (а. с. 74-77).

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якому повторно виклав аргументацію, наведену у позові в частині того, що позивач вважає укладеним кредитний договір між ним і відповідачем згідно вимог закону. Щодо строків застосування позовної давності зазначив, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто, це є кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, послався на ст. 261 ЦК України згідно якої за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяці, отже строк випущеної картки – до останнього дня 09.2021 року, отже, позивач звернувся до відповідача із позовом до спливу строку позовної давності.

Посилається на правову позицію Верховного суду України у справі №6-14цс14 від 19.03.2014 та №6-61цс14 від 18.06.2014 (а. с. 83-91).

Ухвалою суду від 26.10.2020 відкрите провадження у справі, розгляд справи призначений у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися, повідомлені про час, дату та місце судового розгляду належним чином.

Представник позивача надав письмову заяву про розгляд справу без його участі, позов підтримує, просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, позов заперечив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.09.2010 року ОСОБА_1 підписав з позивачем анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку (копія, а. с. 11).

В анкеті-заяві зазначається, що відповідач виявив бажання оформити зарплатну картку, бажаний кредитний ліміт у заяві не зазначений (а. с. 11).

Згідно довідки, наданої позивачем, відповідачу встановлений кредитний ліміт станом на 14.05.2014 року – у розмірі 4000,00 гривень, станом на 06.11.2014 року – у розмірі 2000,00 гривень, станом на 17.03.2015 року – у розмірі 4000,00 гривень, станом на 14.07.2015 року – у розмірі 3600,00 гривень, станом на 14.07.2016 року – у розмірі 7000,00 гривень, станом на 30.10.2017 –у розмірі 8000,00 гривень, станом на 13.09.2018 року – у розмірі 0,00 гривень (а. с. 9).

Згідно довідки, наданої позивачем, відповідач отримав за період з 2011 по 2018 рік п`ять кредитних карток, остання з яких видана 02.02.2018 року і діє до 09/21 (а. с. 10).

До позовної заяви банком також доданий Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 12, 13-36).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що надана копія Анкети-заяви від 21.09.2010 року не містить відомостей про строк дії кредитного договору, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, порядку здійснення оплати кредиту та процентів по договору (строки сплати, розміри періодичних платежів тощо), відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені, штрафів, сплати комісії і не визначений кредитний ліміт (а. с. 11).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів у визначеному в позові розмірі, пені та штрафів, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування, розміру відсоткової ставки, періодичності платежів, розміру щомісячних платежів, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а саме: відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку пені у зв`язку з недоведеністю факту досягнення сторонами домовленості про їх сплату у будь-якому розмірі, зокрема, і в розмірі, зазначеному позивачем, періодичності сплати тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження №14-131 цс 19.

Отже, суд відхиляє позов банку в частині стягнення заборгованості у розмірі 2348,52 грн. (пеня) з підстав, наведених вище.

Стосовно вимог про стягнення тіла кредиту суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначається, що так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що кредитний ліміт був збільшений ОСОБА_1 до 8000,00 гривень.

Як вбачається із довідки, наданої позивачем, відповідачу встановлений кредитний ліміт станом на 30.10.2017 у розмірі 8000,00 гривень, а станом на 13.09.2018 року у розмірі 0,00 гривень (а. с. 9).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за період з 14.05.2014 по 31.12.2015 року станом на 31.12.2015 року відповідач мав заборгованість перед банком у розмірі 3285,52 грн., що є сумою заборгованості у межах встановленого банку ліміту на той час у розмірі 4000,00 гривень (а. с. 4).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за період з 01.01.2016 по 31.10.2019 року станом на 31.10.2019 року позивач зазначає заборгованість за тілом кредита у розмірі 7949,22 грн., при цьому зазначає, що погашено заборгованості за тілом кредита у розмірі 42506,40 грн. (а. с. 7).

З наданого розрахунку заборгованості (графа 21 «Сума коштів, внесена клієнтом на погашення заборгованості) вбачається, що відповідач за період з 01.01.2016 року по 31.10.2019 року сплатив: 200,00 +200,00 +200,00 +170,00 +3000,00 +2079,52 +2957,24 +211,64 +330,00 +26.22 +320,00 +320,00 +320,00 +316,00 +315,00 +6400,00 +47,35 +318,00 +318,00 +330,00 +315,00 +500,00 +349,57 +320,00 +373,00 +7745,15 +3285,59 +105,00 +500,00 +50,00 +73,00 +20,00 +50,00 +1000,00 +1000,44 +236,00 +21,70 +50,00 +650,00 +99,00 +200,00 +52,00 +101,00 + 43,00 + 650,00 + 71,00 + 100,00 + 800,00 + 150,00 + 4,97 +16,90 +500,00 +148,89 +10,66 +59,70 +519,40 +1,37 +459,14 +70,00 +10,80 +152,74 +17,07+7559,59 + 98,71= 46962,92 грн.

З вказаного розрахунку вбачається, що станом на 28.02.2018 року заборгованість за наданим кредитом складала 0,00 грн. (а. с. 6, зворот, графа 22 «Заборгованість за наданим кредитом».

За період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (по день нульової заборгованості відповідача) відповідачем, згідно розрахунку, сплачено відсотки (графа розрахунку 4 «Відсотки») у розмірі: 125,63+116,99+124,19+119,44+63,02+17,51+101,33+227,24+233,41+224,76+230,23+229,57+208,01+430,37+224,23+230,23+227,96+221,62+223,97+237,71+272,44=4089,86 грн.

01.03.2018 року відповідач отримав кредитні кошти у сумі 7885,72 грн., як вбачається з розрахунку заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.10.2019 року (графа 22 «Заборгованість за наданим кредитом», а. с. 6, зворот).

Згідно цього ж розрахунку за період з 01.03.2018 по 31.10.2019 відповідачем сплачено відсотки (графа розрахунку 4 «Відсотки») у наступному розмірі:

500,27 + 301,05 + 447,25 + 384,34 + 476,63 +449,06 + 413,06 +668,05 +751,06 +818,76 +429,70 + 214,32 +459,52 + 487,28 + 545,91 грн.= 7346,26 грн.

Також згідно розрахунку відповідачем погашено заборгованості по пені за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 1499,40 грн. (а. с. 7, зворот).

Разом суми платежів, які позивач стягнув з відповідача у якості процентів за користування договором і штрафні санкції становлять: 4089,86 грн.+ 7346,26 грн.+ 1499,40 грн. = 12935, 52 грн.

Як було встановлено судом, між сторонами не був укладений кредитний договір згідно ст. 634 ЦК України і сторонами не була обумовлена процентна ставка за користування грошима, порядок нарахування і сплати процентів, розмір і порядок сплати пені. Отже, позивач безпідставно отримав в якості процентів і пені зазначену суму у розмірі 12935, 52 грн.

Як вбачається з того ж розрахунку заборгованості за період з 28.02.2018 по 31.10.2019 графа 21 «Сума коштів, внесена клієнтом на погашення заборгованості) відповідач погасив заборгованість (з моменту отримання кредитних коштів 01.03.2018 року) у розмірі: 3285,59 +105,00 +500,00 +50,00 +73,00 +20,00 +50,00 +1000,00 +1000,44 +236,00 +21,70 +50,00 +650,00 +99,00 +200,00 +52,00 +101,00 + 43,00 + 650,00 + 71,00 + 100,00 + 800,00 + 150,00 + 4,97 +16,90 +500,00 +148,89 +10,66 +59,70 +519,40 +1,37 +459,14 +70,00 +10,80 +152,74 +17,07+7559,59 + 98,71 = 18981,23 грн. (а. с. 6,7).

В цю суму погашення входить і тіло кредиту, розмір якого згідно наданих банком довідок про кредитний ліміт не може перевищувати у вказаний період 8000,00 гривень, і кошти, які безпіставно нараховані і стягнуті з відповідача як проценти за користування кредитом і пеня у розмірі 12935, 52 грн.

Отже, відповідач не тільки виконав обов`язок з повернення фактично отриманої суми коштів, а й суттєво переплатив в рахунок повернення суми, яка була ним отримана. За таких обставин, стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої відповідачем суми коштів буде не тільки повністю необґрунтованим, а й порушуватиме загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6. ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Оскільки відсутні порушення умов сплати, суд також відхиляє позовні вимоги в частині заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК у розмірі 2210,09 грн. як необгрунтовані.

У відповідності до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

У зв`язку з відмовою в позові, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 528, 530, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК, ст. ст. 7, 8, 10, 12, 18, 77, 81, 247, 259, 263-265, 274-281 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні цивільного позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостів розмірі 12507,83 грн. за договором б/н від 21.09.2010 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Покровський районний суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570, рахунок для погашення заборгованості НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 10 лютого 2021 року.

Суддя О.В. Чорна