Рішення № 94767729, 10.02.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2831/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного форду України в Чернівецькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити її, ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років з 23.10.2019 р. із врахуванням періодів роботи з 23.12.2014 р. - 14.01.2016 р. на посаді біохіміка - спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та 15.01.2016 р. по 11.10.2017 р. на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що маючи спеціальний трудовий стаж понад 26 років 6 місяців звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за вислугою років. Однак, за результатами розгляду вказаної заяви пенсійний орган відмовив у призначенні пенсії, оскільки, не зараховує до спеціального стажу позивача періоди роботи на посаді «біохіміка-спеціаліста» з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії, з тих підстав, що вказані посади не відносяться до переліку посад середнього персоналу.

Відмову органу Пенсійного фонду позивач вважає протиправною, у зв`язку з чим у позові вказувала на те, що рішенням Конституційного суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019 скасовано вимоги щодо необхідності досягнення певного віку для призначення пенсії за вислугу років. Відтак, на думку позивача, працівникам охорони здоров`я, що мають станом на 11.10.2017 р. - не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку та за наявності спеціального стажу роботи за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Крім того, позивач зазначила, що являється лікарем вищої категорії за спеціалізацією клінічна біохімія і з 23.12.2014 р. була за відомістю заміни, переведена на посаду біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії через відсутність у Класифікаторі професій ДКУ003:2010 посади лікаря-лаборанта.

Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що за наслідком розгляду наданих позивачем документів щодо визначення права на дострокове пенсійне забезпечення для працівників охорони здоров`я Головним управлінням встановлено, що спеціальний стаж, який дає право для призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 р. складає 22 роки 7 місяців 20 днів.

Відповідач вказав, що періоди роботи ОСОБА_1 в «Лікарні швидкої медичної допомоги» з 23.12.2014 р. по 14.01.2016 р. на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та з 15.01.2016 р. по 11.10.2017 р. на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії не зараховано до спеціального стажу, оскільки вказані посади не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що позивачем заява встановленого зразка про призначення їй пенсії до Головного управління не подавалася, відтак підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 з 23.10.2019 р. немає.

Таким чином, на думку відповідача, в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (до одруження - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у 2001 році закінчила Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Біологія» та здобула, кваліфікацію біолога, викладача біології і хімії, про що їй видано диплом НОМЕР_1 (а.с. 7, 16 - 17).

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працювала:

- з 01.04.1998 року по 11.08.2000 року в Чернівецькому міському пологовому будинку №1 на посаді медичної сестри поста гінекологічного відділення;

- з 03.08.2000 року по 28.10.2002 року - на посаді лікаря-лаборанта лабораторії відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії у Чернівецькій міській клінічній лікарні №1 (назва змінена 01.07.2000 р. на «Лікарню швидкої медичної допомоги»);

- з 28.10.2002 року по 14.08.2013 року - на посаді лікар-лабораторії з клінічної лабораторної діагностики в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги»;

- з 15.08.2013 року по 22.12.2014 року - на посаді лікаря лаборанта-стажиста відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги»;

- з 23.12.2014 року по 14.01.2016 року на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги»;

- з 15.01.2016 року переведена працювати на посаду лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» та працює по час пред`явлення позову до суду (а.с. 8 - 10).

Як видно із матеріалів справи, 23.10.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою №7/97, в якій просила провести розрахунок страхового стажу та визначити право на пенсію відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за вислугу років (а.с. 12).

До заяви додано копії: паспорту; ідентифікаційного номеру; трудової книжки, диплому, свідоцтва про народження дитини; довідки про заробітну плату; свідоцтва про шлюб (розірвання шлюбу, зміну прізвища); інших документів.

У вказаній заяві позивачем зроблена відмітка щодо інформування її про результати розгляду заяви у телефонному режимі.

З повідомлених відповідачем у відзиві обставин, що не заперечувалось позивачем (з огляду на відсутність будь-яких спростувань з цього приводу) видно, що про результати розгляду зазначеної заяви позивача повідомлено в телефонному режимі.

03.07.2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою (вх. № 1147/П-2400-20), у якій просила розглянути її заяву про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугою років. Також просила включити в розрахунок період роботи з 23.12.2014 року по 15.01.2016 року на посаді лікаря-лаборанта, яка була змінена на посаду біохіміка із збереженням функціональних обов`язків лікарів. До заяви додано довідку з відділу кадрів (а.с. 33 - 34).

Листом № 1298-1147/П-02/8-2400/20 від 16.07.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надало відповідь, в якій повідомило, що відповідно до п."е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (після ухвалення рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019) право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності стажу роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років у період до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. У листі органу Пенсійного фонду вказано, що з урахуванням документів, наданих до заяви від 23.10.2019 року встановлено, що спеціальний стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 року складає 22 роки 7 місяців 20 днів.

Зауважено, що періоди роботи в Лікарні швидкої медичної допомоги з 23.12.2014 року по 14.01.2016 року на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та з 15.01.2016 року по 11.10.2017 року на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії не зараховано до спеціального стажу, оскільки вказані посади не передбачені Переліком № 909. Також у листі звернуто увагу на те, що пенсія за вислугою років призначається за умови звільнення з роботи, яка дає право на даний вид пенсії (а.с. 13, 35).

Вважаючи відмову пенсійного органу, оформлену листом № 1298-1147/П-02/8-2400/20 від 16.07.2020 року протиправною, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до 01.04.2015 року) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII викладено у такій редакції: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII внесено зміни до статті 55 Закону №1788-XII, та в абзаці першому пункту «е» слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і».

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Установлення положеннями Закону № 1788-ХІІ віку виходу на пенсію окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є посяганням на сутність права на пенсійне забезпечення та позбавленням вказаних осіб права на соціальний захист.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, починаючи з 04.06.2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII.

Згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

З оскаржуваної відмови видно, що відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки, на його думку не підлягають зарахуванню до такого стажу періодів роботи позивача в «Лікарні швидкої медичної допомоги» з 23.12.2014 року по 14.01.2016 року на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та з 15.01.2016 року по 11.10.2017 року на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії, оскільки такі - не передбачені Переліком № 909.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909 (далі - Порядок №909, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 вказаного Переліку передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах мають право на призначення пенсії за вислугу років.

Отже із системного аналізу вказаної норми видно, що до закладів охорони здоров`я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. В зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають право: лікарі та середній медичний персонал.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 року № 385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року за № 892/7180, затверджено переліки закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров`я та посад фахівців у галузі охорони здоров`я.

До переліку закладів охорони здоров`я віднесено лікувально-профілактичні заклади, серед яких, зокрема, міська лікарня швидкої медичної допомоги, станції швидкої медичної допомоги.

Судом встановлено, не заперечувалось відповідачем, що ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» є лікувально-профілактичним закладом, у якому робота лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на отримання пенсії за вислугу років.

Поряд із цим, суд зазначає, що згідно з п.50 Додатку № 3 до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23.02.2000 року № 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров`я" (що був чинний на час переведення позивача на посаду біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії), було визначено, що посади лаборантів установлюються з розрахунку: а) 1 посада на 60 ліжок; б) 1 посада на 10 посад лікарів, які ведуть амбулаторний прийом; в) у поліклініках лікарень, лікарський персонал у яких встановлюється згідно з підпунктом б) п. 7, - без врахування посад лікарів-фтизіатрів, лікарів-дерматовенерологів, лікарів-онкологів і, крім того, з розрахунку 1 посада на 2 посади лікарів-онкологів, які ведуть амбулаторний прийом, і 1 посада - на 3 посади лікарів-дерматовенерологів і лікарів-фтизіатрів, які ведуть амбулаторний прийом; г) 1,35 посади на 10 тис. дорослого населення району для проведення диспансеризації.

При проведенні біохімічних, бактеріологічних, цитологічних, серологічних досліджень посади лаборантів установлюються за штатними нормативами відповідних підрозділів (додаток 26).

Професійна назва "лікар-лаборант з клінічної біохімії» передбачена розділом "Фахівці" галузевим випуском 78 "Охорона здоров`я" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.2002 року № 117, кваліфікаційними вимогами до якої є повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа". Проходження інтернатури за спеціальністю "Лабораторна діагностика" з наступною спеціалізацією з "Клінічної біохімії". Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.03.2008 року № 122 "Про внесення змін до наказу МОЗ України від 23.02.2000 року № 33", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, було дозволено замінювати за відомістю заміни посади лікарів-лаборантів за спеціальністю "клінічна біохімія" на посади "біохімік" (відповідно до примітки після пункту "г" пункту 14 до Додатка 26).

Відповідно до п.2.2.6 наказу Мінпраці та Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 року № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 року за № 1209/11489, професіоналам з повною вищою немедичною освітою (психологи, біологи, бактеріологи, ентомологи, зоологи та інші), посади яких уведені замість посад лікарів, посадові оклади встановлюються за тарифними розрядами, передбаченими для лікарів інших спеціальностей відповідних кваліфікаційних категорій.

Номенклатуру спеціальностей професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров`я, та Положення про проведення атестації професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров`я, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.08.2009 року № 588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 року за № 895/16911.

Згідно довідки, виданої ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» № 82 від 30.06.2020 року, у зв`язку з відсутністю Державному класифікаторі України 003-2010 посади лікарів-лаборантів, для приведення штатних нормативів у відповідність до чинних нормативів ДКУ 003:2010, посади лікарів-лаборантів були змінені на посади біохіміків та інших спеціалістів з вищою немедичною освітою із збереженням функціональних обов`язків лікарів.

З аналізу вищевикладеного та з урахуванням положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що посада біохіміка є ідентичною посаді лікаря-лаборанта з клінічної біохімії та відноситься до середнього медичного персоналу, а час роботи на цій посаді зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Та обставина, що назви посади не приведено у відповідність до норм чинного законодавства, з огляду на встановлені судом обставини, не може бути підставою для втрати позивачем права на призначення пенсії за вислугу років.

Відомостями трудової книжки позивача підтверджено періоди її роботи з 23.12.2014 року по 14.01.2016 року на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» та з 15.01.2016 року по даний час на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги».

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому вищенаведені записи безпідставно не взяті для зарахування до спеціального трудового стажу ОСОБА_1 .

Щодо посилання відповідача, що при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2-1 Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року та на умовах, що діяли станом на 11.10.2017 року, а тому спеціальний стаж позивача має складати не менше ніж 26 років 6 місяців, суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» № 2148-VIII від 03.10.2017 року (набрав чинності 11.10.2017 року) Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, що відновлена за рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не враховано до стажу, що дає право виходу на пенсію за вислугу років період роботи позивача з 23.12.2014 року по 14.01.2016 року на посаді біохіміка-спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії в ОКУ Лікарня швидкої медичної допомоги та з 15.01.2016 року по 03.07.2020 року (дата звернення із заявою) на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги».

Відтак, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу роботи, який дає право на вислугу років, роботи на зазначених вище посадах, відповідач порушив соціальні та трудові права останнього. Відтак, така відмова, оформлена листом № 1298-1147/П-02/8-2400/20 від 16.07.2020 року, на переконання суду, є протиправною.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

З метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача від 03.07.2020 року вх. № 1147/П-2400-20 щодо проведення розрахунку страхового стажу для визначення права на пенсію за вислугу років.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача, він зобов`язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

З приводу вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з 23.10.2019 року із врахуванням періодів роботи з 23.12.2014 р оку по 14.01.2016 року на посаді біохіміка - спеціаліста з клінічної біохімії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та 15.01.2016 року по 11.10.2017 року на посаді лаборанта біохімічної лабораторії клініко-діагностичної лабораторії до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.

Згідно наявних у матеріалах справи, копії трудової книжки та довідки ОКУ Лікарня швидкої медичної допомоги №82 від 30.06.2020 року, позивач на даний час працює в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги».

Згідно з п.1.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.

Отже, для призначення пенсії, в тому числі і за вислугою років, особа звертається до органу, що призначає пенсію, із заявою встановленого зразка та додатками до неї. За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, орган, що призначає пенсію, приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Однак, заява встановленого зразка з усіма необхідними документами для призначення пенсії, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, не подавалась. Відповідно рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу Головний управлінням Пенсійного фонду в Чернівецькій області не приймалось.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач продовжує працювати в ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги», натомість, згідно з приписами ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію, при цьому пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову в цій частині позовних вимог. За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і рішень, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково, стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Доказів, які підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, станом на день прийняття рішення до суду не подано. Таким чином, підстави для розподілу витрат на правову допомогу відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243 - 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлену листом № 1298-1147/П-02/8-2400/20 від 16.07.2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2020 року вх. № 1147/П-2400-20 щодо проведення розрахунку страхового стажу для визначення права на пенсію за вислугу років, із врахуванням правового висновку суду, наведеного в даній справі.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький