Рішення № 94767225, 09.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.02.2021 р. справа №520/27/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, представника відповідача - Тур М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) , провизнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, боржник) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 08.09.2020р. ВП №60839722 стосовно стягнення 10.000,00грн. виконавчого збору.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що державний виконавець невірно визначив характер виконавчого документа як немайновий та неправильно взяв до обрахунку мінімальний розмір заробітної плати (замість розміру мінімальної заробітної плати на момент прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем була використана величина мінімального розміру заробітної плати на момент вчинення управлінського волевиявлення з приводу стягнення виконавчого збору).

Відповідач, Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом – владний суб`єкт, адміністративний орган, Відділ, ВДВС) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржена постанова відповідає вимогам закону, а наявна у ній арифметична помилка на теперішній час вже виправлена постановою від 08.02.2021 р.

Окрім того, 08.02.2021р. до суду надійшло клопотання представника заявника про відкладення розгляду справи, умотивоване потребою участі об 11:00год. 09.02.2021р. в іншому судовому засіданні, а саме: засіданні Токмаківського районного суду Дніпропетровської області суду по кримінальному провадженню №42020041490000147, яке відбудеться у режимі відеоконференції.

Вирішуючи дане клопотання, суд зазначає, що за загальним правилом ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За матеріалами справи усіх учасників справи було повідомлено про дату, час та місце судового засідання 01.02.2021 р.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд не знаходить підстав для визнання поважними причин неприбуття представника заявника до судового засідання 09.02.2021р., адже віддання переваги іншому судовому засіданню по справі Токмаківського районного суду Дніпропетровської області не зумовлено об`єктивними та нездоланними чинниками.

При цьому, процесуальне рішення про призначення на 09.02.2021р. судового засідання у справі №520/27/21 було прийнято ще 01.02.2021р.

Натомість, процесуальне рішення про призначення на 09.02.2021р. судового засідання у кримінальному провадженні №42020041490000147 було прийнято лише 08.02.2021 р., тобто у хронологічному вимірі значно пізніше у часі.

Суд також змушений підкреслити, що ч. 4 ст. 287 КАС України передбачає, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Підсумовуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання і відкладення розгляду справи.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У межах цивільної справи №643/2485/18 Московським районним судом міста Харкова 20.06.2019 р. було прийнято рішення, згідно з яким зобов`язано ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснити перебудову нежитлової будівлі (СТО) літ. «АЯ-2» по АДРЕСА_2 , в стан, що існував до початку реконструкції та відповідає поверховому плану на нежитлову будівлю літ. «АЛ-2», загальною площею 117,5 кв.м., по АДРЕСА_2 , виготовленого КП «Харківське міське БТІ» станом на 15.03.2013.

Безвідносно до дії будь-яких факторів означений спір є немайновим, адже у постанові Верховного Суду від 21.12.2020р. у справі №905/98/20 указано, що: 1) Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №907/9/17. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020р. у справі №910/13737/19; 2) немайновим слід вважати спір, коли позов не направлений на «збагачення» позивача, яке можна оцінити вартісно. Така правова позиція узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 02.12.2020 у справі №905/105/20.

24.10.2019р. за цим рішенням Московським районним судом міста Харкова було видано виконавчий лист.

12.12.2019р. державний виконавець Відділу видав постанову ВП №60839722 з приводу відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №643/2485/18 від 24.10.2019р.

12.03.2020р. державний виконавець Відділу видав постанову ВП №60839722 з приводу зміни (доповнення) реєстраційних даних, де виправив тип стягнення – немайнове на тип стягнення майнове.

Дане управлінське волевиявлення об`єктивно не здатне змінити реально існуючого стану речей.

08.09.2020р. державний виконавець Відділу видав постанову ВП №60839722 з приводу стягнення 10.000,00грн. виконавчого збору.

Не погодившись із відповідністю закону вчиненого адміністративним органом владного управлінського волевиявлення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу примусового виконання судових актів та деяких окремих правових актів індивідуальної дії суб`єктів владних повноважень унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII) та Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Таким чином, спеціальним законом відносно спірних правовідносин є Закон №1404-VIII.

Частиною 1 ст.13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У силу положень ч.5 ст.13 Закону №1404-VIII за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом, однак, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Отже, доводи заявника про порушення державним виконавцем строку на вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення виконавчого збору слід визнати юридично неспроможними.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що у розумінні ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За правилами ч.ч.2 і 3 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, а за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Як то визначено ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Випадки, коли виконавчий збір не стягується, окреслені законодавцем у ч.7 ст.27 Закону №1404-VIII (закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) та у ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII (закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII - у разі проведення фактичного виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження на підставі п.17 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII - списання згідно з пунктами 23, 24 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; стягнення податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 23, 24 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 915 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Розглядаючи справу, суд зважає на правові позиції постанови Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №260/801/19, згідно з якими винагороду приватного виконавця (тобто аналог виконавчого збору) за правовою природою, призначенням та юридичною суттю слід кваліфікувати у якості публічного платежу за досягнення позитивного для стягувача результату виконавчого провадження саме завдяки реалізації владним суб`єктом - виконавцем власної управлінської компетенції.

Відтак, відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між настанням події реального (фактичного) виконання виконавчого документа у примусовому порядку та попереднім до цього у часі практичним вжиттям державним виконавцем заходів примусового виконання рішень виключає правомірність стягнення виконавчого збору.

Окрім того, зважаючи на приписи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід до тлумачення норм національного Закону України, коли розмір виконавчого збору підлягає обчисленню за найменшим показником розміру мінімальної заробітної плати.

Станом на дату прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження ВП №60839722 (12.12.2019р.) розмір мінімальної заробітної плати згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» складав 4.173,00грн.

Водночас із цим, станом на дату прийняття рішення про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №60839722 (08.09.2020р.) розмір мінімальної заробітної плати згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» складав - 5.000,00грн.

Суд вважає цей дефект істотним (і суттєвим, і вагомим одночасно) недоліком у процедурі реалізації владної управлінської функції і виправлення цього недоліку видається неможливим, позаяк потребує застосування норми іншого закону, тобто підміни (зміни) правових підстав вчинення управлінського волевиявлення.

З огляду на викладене, суд відхиляє твердження відповідача про самостійне виправлення арифметичної помилки у постанові від 08.02.2021 р. по ВП №60839722, оскільки у даному випадку неправильний розрахунок суми виконавчого збору зумовлений не арифметичною помилкою, а помилкою у застосуванні норми права.

Тому, суд не вбачає підстав для закриття провадження у порядку п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Зважаючи на приписи ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, де розмежовані функції органів державної виконавчої влади та органів державної судової влади, суд не повинен підміняти собою суб`єкта владних повноважень, вдаючись до зміни чи-то юридичних мотивів, чи-то фактичних мотивів вчиненого владним суб`єктом управлінського волевиявлення, позаяк така перекваліфікація спричиняє порушення принципу юридичної визначеності як інтегративної складової верховенства права.

Розв`язуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) та від 29.01.2021р. у справі №140/2133/19 (адміністративне провадження №К/990136860/19) обов`язковою умовою задоволення позову приватної особи є доведеність факту порушення особистих прав (охоронюваних законом інтересів) унаслідок управлінського волевиявлення владного суб`єкта.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого захід застосованої юридичної відповідальності не повною мірою узгоджується із характером, змістом та наслідками діяння особи.

Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок обтяження тягарем оплати виконавчого збору, обчисленого у неправильному розмірі.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Клопотання відповідача про закриття провадження по справі - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 08.09.2020р. ВП №60839722 стосовно стягнення 10.000,00грн. виконавчого збору.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено у порядку ч.1 ст.271 КАС України 09.02.2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів із дати проголошення).

Суддя Сліденко А.В.