Рішення № 94764911, 09.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 р. Справа№200/8897/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання незаконним та протиправним дії військової частини 3035 Національної гвардії України і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Національної гвардії України в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконними та протиправними дії військової частини 3035 Національної гвардії України, в частині нарахування і виплати частини грошового забезпечення не у повному обсязі, а саме:

- виплати грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 27 573,00 грн., замість 31 724,00 грн. (із розрахунку одноденного грошового забезпечення 453, 20 грн.)

- нарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення 11817,00 грн., замість 13 586,00 грн. місячного грошового забезпечення;

- визнати незаконними та протиправними дії військової частини 3035 Національної гвардії України щодо оподаткування частини грошового забезпеченню, якими є - матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2019 рік; компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, компенсація за неотримане речове майно, та невиплати компенсації втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови КМУ №44 від 15 січня 2004 р.

зобов`язати військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015- 2019 рік, в розмірі 31 725, 68 грн., виходячи з одноденного грошового забезпечення 453,22 грн. з урахуванням виплачених сум 27 573,09 грн., за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, та одночасною виплатою компенсації втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови КМУ №44 від 15 січня 2004 р.

зобов`язати військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити мені матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення 13 586,00 грн. з урахуванням виплачених сум 11 817,00 грн., за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, та одночасною виплатою компенсації втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови КМУ №44 від 15 січня 2004 р.

зобов`язати військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та компенсацію втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб з грошової компенсації замість належного речового майна, компенсації за невикористані 70 діб додаткової відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019рік, компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в розмірі 11 104 грн. 31 копійок;

зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав Національної гвардії України у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 31.03.2020 року по 18.09.2020 рік, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 453,22 грн., за кожний день затримки розрахунку, в розмірі 77 047,40 грн.

на відшкодування моральної шкоди стягнути з військової частини 3035 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України у Військовій частині 3035. За період служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 9555 грн 28 коп. і ненараховано та невиплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, що і спричинило звернення позивача до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1191/20-а позовні вимоги були частково задоволені, на виконання рішення суду Військовою частиною 3035 було виплачено кошти, проте їх розмір не відповідає сподіванням позивача, що і спричинило повторне звернення до суду, яке розглядається в межах даної справи.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

11.11.2020 року відповідачем надано відзив по справі, згідно змісту якого зазначено, що рішення суду по справі №200/1191/20-а виконано у повному обсязі, кошти перераховані на рахунок позивача. Щодо застосування у спірних правовідносинах положень Постанови КМУ №44 від 15 січня 2004 р., відповідач зазначає, що право на компенсацію згідно Постанови № 44 виникає лише у особи у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. При цьому відповідач зауважує, що рішенням суду по справі не встановлено спосіб виконання судового рішення, а тому при здійсненні виплат Військова частина 3035 діяла в межах повноважень. При цьому відповідач вважає, що позивачем не доведено причинний зв`язок між діями та отриманою моральною шкодою.

01.12.2020 року позивач надав відповідь на відзив, згідно змісту якої наполягав на задоволенні позовних вимог.

22.12.2020 року позивач надав додаткові письмові пояснення, згідно з якими просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 22.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

До судового засідання сторони не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

09 лютого 2021 року до канцелярії суду надана заява представника відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України у Військовій частині 3035, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки останнього та військового квитка.

Наказом командувача Військової частини 3035 від 11 грудня 2019 року № 282 з ОСОБА_1 припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено останнього зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У вказаному наказі зазначено, що щорічна відпустка за 2019 рік використана в кількості 30 календарних днів; допомога на оздоровлення за 2019 рік виплачена; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік не виплачена.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року по справі №200/1191/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А 3035 Національної гвардії України про визнання дій незаконними та протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину А 3035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3035 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 9555 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 28 коп. Зобов`язано військову частину А 3035 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 9555 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 28 коп. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину А 3035 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Визнано протиправними дії військової частини А 3035 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 в день його виключення зі списків особового складу військової частини відповідно до наказу №282 від 11 грудня 2019 року. Визнано протиправним та скасувати наказ військової частини А 3035 від 11 грудня 2019 року №282 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зобов`язано Військову частину А 3035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47430 (сорок сім тисяч чотириста тридцять) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2020 року Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1191/20-а - змінено. В тексті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1191/20-а назву відповідача "Військова частина А 3035 Національної гвардії України" замінити на "Військова частина 3035 Національної гвардії України" у належних відмінках. В абзаці десятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1191/20-а цифри та слова "47430 (сорок сім тисяч чотириста тридцять) грн." замінити на цифри та слова "8 000 (вісім тисяч) грн.)". В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/1191/20-а - залишено без змін.

Згідно Розрахунково-платіжної відомості № 204 за вересень 2020 року позивачу (згідно рішення суду першої інстанції) нараховано: компенсацію за невикористану відпустку (70 д.) - 27573, 00грн.; компенсацію за матеріальну допомогу - 11817,00грн. та грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні (за рішенням суду другої інстанції) - 8000,00 грн. Із загальної суми всіх перелічених виплат, яка становить 47 390, 00грн. було відраховано податки (військовий збір - 1,5% та податок на прибуток -18%), внаслідок чого позивачем отримано 38148, 95 грн. (відповідно платіжного доручення № 2047 від 17.09.2020 року).

Згідно Відомості № 1, ОСОБА_1 нараховано компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 9555,28 грн., вираховано прибутковий податок в розмірі 1719, 95 грн., військовий збір - 143, 33грн., сума до перерахування - 7692, 00грн. Згідно уточнених позовних вимог позивач заперечує проти оподаткування вказаної суми та не заперечує її отримання, проте інформації, коли саме було здійснено вказану виплату, матеріали справи не містять.

Відповідно Розрахунково-платіжної відомості № 313 позивачу було визначено суму компенсацію ПДФО - 8530, 20грн., 22.12.2020 року вказану суму перераховано позивачу, про що свідчить платіжне доручення № 3102. Зазначена сума нарахована за утримання податків з грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Щодо позовних вимог позивача про визнання незаконними та протиправними дій військової частини 3035 Національної гвардії України щодо оподаткування частини грошового забезпеченню, якими є - матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік; компенсація за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, компенсація за неотримане речове майно, та невиплата компенсації втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови КМУ №44 від 15 січня 2004 р.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Тобто, відповідач у справі зобов`язаний відраховувати з позивача податки при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, які спрямовані на реалізацію соціальних гарантій, встановлених Конституцієїю України, відносно ОСОБА_1 . Відтак позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Крім цього законодавцем передбачена процедура компенсації податків особам, до яких відноситься позивач та про що вказано нижче.

З приводу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Згідно пунктів 2 - 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Як передбачено ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналізуючи вимоги порядку суд зауважує, що компенсація за недоотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні повноваження з приводу нарахування та виплати компенсації за ПДФО за вказаний вид допомоги.

Щодо виплати компенсації ПДФО за невикористану додаткову відпустку (70 діб), матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що така компенсація була виплачена позивачу, про що свідчить платіжне доручення № 3102. Відповідно позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

З приводу визначених позивачем сум компенсацій: невикористаної додаткової відпустки - 31724, 00 грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - 13 586, 00грн. які розраховані позивачем із застосуванням середньоденного розміру грошового забезпечення в розмірі 453, 22грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 не наведено розрахунку та складових цієї суми - 453, 22грн., відтак зазначена позиція з приводу застосування саме цієї суми підлягає відхиленню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошової компенсації замість належного речового майна, компенсації за невикористані 70 діб додаткової відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оплату праці", компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Як вже було зазначено вище, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно компенсація ПДФО не входить до грошового забезпечення та не підлягає компенсації в порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159. Крім цього суд вважає, що компенсація за невикоритану додаткову відпустку та невикористану матеріальну допомогу є компесаційними виплатами та також не входять до складу грошового забезпечення. Таким чином позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вже було зазначено вище, суд не вбачає протиправності в діях відповідача щодо нарахування компенсації за невикористану додаткову відпустку, компенсації матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та за недоотримане речове майно у виплаченому розмірі. Проте компенсація за ПДФО в розмірі 8530, 20грн. була виплачена позивачу із затримкою.

Оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, суд вважає, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку про зобов`язання Військової частини 3035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн, суд враховує наступне.

Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими частково, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини 3035 Національної гвардії України" (юридична адреса: вул. Добровольського, буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84100; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23313902) про визнання дій незаконними та протиправними та зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати компенсації ПДФО) у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Вступна та резолютивна частина рішення складена в нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 09.02.2021 року.

Повний текст рішення складено протягом 10 днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.О. Галатіна