Рішення № 94763792, 10.02.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2021 р. м. Рівне Справа № 918/12/21

Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Стафійчук К.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради Дубенського району Рівненської області

до Фізичної особи - підприємця Мохнар Валентини Анатоліївни

про повернення приміщення

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

прокурор: Прокопчук О.В. (посвідчення № 045391 від 30.12.2016 року).

ВСТАНОВИВ:

Керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Мохнар Валентини Анатоліївни (далі - Відповідач) в якій просить зобов`язати ФОП Мохнар Валентину Анатоліївну повернути за актом приймання-передачі Варковицькій сільській раді Дубенського району Рівненської області частину нежитлового приміщення фельдшерсько - акушерського пункту, площею 34,8 кв.м., розташованого за адресою: с. Сатиїв, вул. Млинівська, 6.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що 15.05.2017 р. між Сатиївською сільською радою Дубенського району Рівненської області та ФОП Мохнар В.А. укладено договір оренди частини нежитлового приміщення фельдшерсько - акушерського пункту, площею 34,8 кв.м., розташованого за адресою: с. Сатиїв, вул. Млинівська, 6, з метою його використання у приватній діяльності. Згідно умов договору № 07 від 15.05.2017 р., термін оренди приміщення за цим договором встановлюється на 5 років з моменту підписання договору. Орендна плата за користування приміщення складає 55,64 грн щомісячно. Між сторонами підписано акт приймання - передачі, згідно якого орендарю передано в користування частину приміщення фельдшерсько - акушерського пункту.

Прокурор зазначає, що оскільки сторони нотаріально не посвідчили вказаний правочин та не здійснено його державну реєстрацію, то Договір № 07 від 15.05.2017 є не укладеним та нікчемним в силу закону, а отже приміщення передане на його виконання підлягає поверненню Варковицькій сільській раді Дубенського району Рівненської області на підставі акта прийому - передачі.

27.01.2021 року до господарського суду від відповідача надійшла заява в якій остання позовні вимоги визнає повністю та просить суд проводити розгляд справи без її участі на підставі наявних матеріалів.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.01.2021 року позовну заяву Керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради Дубенського району Рівненської області до Фізичної особи - підприємця Фізичної особи - підприємця Мохнар Валентини Анатоліївни про повернення приміщення - залишено без руху. Надано Керівнику Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради Дубенського району Рівненської області 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України Дубенської місцевої прокуратури; реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача - Фізичної особи - підприємця Мохнар Валентини Анатоліївни та подати докази сплати судового збору за подання позовної заяви у встановленому законом порядку та розмірі, а саме 2 102,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на "10" лютого 2021 р.

Прокурор в судовому засіданні 10.02.2021 року підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання 10.02.2021 року не з`явився, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 1117689 8, яке наявне в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання 10.02.2021 року не з`явився, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 1117688 0, яке наявне в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин, враховуючи, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Рішенням Сатиївської сільської ради Дубенського району Рівненської області № 200 від 15.05.2017 року «Про передачу в оренду частину приміщення комплексу будівель ФАПУ в с. Сатиїв приватному підприємцю Мохнар В.А. під швейну майстерню» вирішено передати приватному підприємцю Мохнар Валентині Анатоліївні в оренду частини приміщення комплексу будівель ФАПУ в с. Сатиїв площею 34,8 кв.м. під швейну майстерню терміном на 5 років з 15.05.2017 року.

15.05.2017 року між Сатиївською сільською радою (Орендодавець) та Мохнар Валентиною Анатоліївною (Орендар) укладено Договір № 07 оренди майна, що є спільною власністю територіальної громади Сатиївської сільської ради (далі - Договір) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нерухомого майна (надалі-майно), загальною площею 34,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Млинівська, 6, с. Сатиїв, Дубенський р-н, Рівненська обл.., що перебуває на балансі Сатиївської сільської ради. Об`єкт передається для діяльності майстерні з пошиття та ремонту одягу (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, згідно акта приймання - передачі вказаного майна, який складається протягом десяти днів з моменту підписання сторонами цього договору.

Згідно з п. 3.1. та п. 3.4. Договору орендна плата визначається на підставі Положення про оренду майна, яке належить до спільної власності територіальній громаді сільської ради, затвердженого рішенням Сатиївської сільської ради від 03.02.2009 р. № 388 (зі змінами згідно рішення № 52 від 28.01.2011 р.) і становить на день підписання Договору 55,64 грн щомісячно (без урахування індексації). Визначену орендну плату орендар зобов`язаний сплачувати відповідно до умов договору не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним. Орендна плата нараховується з моменту підписання акта приймання - передачі майна, який є невід`ємним додатком до цього договору.

Цей договір відповідно до пункту 3 ст. 631 ЦКУ набирає чинності з 15.05.2017 року до 15.05.2022 року (п. 10.1. Договру).

Відповідно до акту прийому - передачі майна орендар прийняв, а орендодавець передав майно відповідно до умов договору, зауважень до якості і кількості майна немає. Момент передачі майна зафіксований вірно: "15" травня 2017 року.

Розпорядженням Кабінету міністрів України № 722-р від 12.06.2020 року "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Рівненської області.

Пунктом 2 вказаного розпорядження передбачено перелік територіальних громад Рівненської області, зокрема, до території Варковицької територіальної громади (з адміністративним центром у с. Варковичі) Дубенського району увійшли території територіальних громад (населених пунктів) - Варковицької, Озерянської та Сатиївської територіальних громад.

Сатиївською сільською радою Дубенського району Рівненської області листом № 03-11/656 від 21.07.2020 року повідомлено Дубенську місцеву прокурату про дотримання орендарем умов договору та направлено копію договору оренди з додатками.

Сатиївською сільською радою Дубенського району Рівненської області листом № 03-11/717 від 06.08.2020 року повідомлено Дубенську місцеву прокурату про те, що державна реєстрація та нотаріальне посвідчення договору оренди між Сатиївською сільською радою та Мохнар В.А. не проводилась.

Дубенська місцева прокуратура листом № 38/1-2317вих-20 від 23.11.2020 р., з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, зверталася до Варковицької сільської ради Дубенського району Рівненської області з проханням вжити заходів щодо усунення порушень законодавства.

Варковицька сільська рада Дубенського району Рівненської області листом № 02-26/556 від 15.12.2020 року повідомила Дубенську місцеву прокурату про не вжиття заходів щодо усунення порушень виявлених при укладенні договору між Сатиївською сільською радою та Мохнар В.А. зазначивши, що не заперечують щодо представництва прокруатоурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 1 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З наявних в матеріалах справи листів прокуратури та позивача слідує, що останній, будучи безпосередньо обізнаним про укладення договору оренди майна, передачу у користування частини нерухомого майна, відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації вказаного договору, не вчиняв належні дії щодо захисту інтересів держави стосовно повернення вказаного майна територіальній громаді.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного Договору оренди в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору оренди.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Частинами 1 та 2 статті 283 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Як визначено ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

За ст. 794 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору), право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 795 ЦК України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У зв`язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов`язкове нотаріальне посвідчення.

Аналогічна правова позиція висвітлена в п. 2.6. п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналогічна правова позиція висвітлена в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

З огляду на вищевикладене, враховуючи невідповідність договору оренди майна, що є спільною власністю територіальної громади Сатиївської сільської ради № 07 від 15.05.2017 р. вимогам закону, відтак, вказаний договір оренди є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Реституція як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні недійсного правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч 1 ст.1213 ЦК України).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що приміщення фельдшерсько - акушерського пункту, площею 34,8 кв.м., розташованого за адресою: с. Сатиїв, вул. Млинівська, 6 передані відповідачу в користування на підставі неукладеного правочину який в силу вимог ст. 220 ЦК України є нікчемним, а отже позовні вимоги про повернення нерухомого майна територіальній громаді судом визнаються обгрунтованими.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Фізичній особі - підприємцю Мохнар Валентині Анатоліївні ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути за актом приймання-передачі Варковицькій сільській раді Дубенського району Рівненської області (35612, Рівненська обл., Дубенський район, с. Варковичі, вул. Шевченка,15, код ЄДРПОУ 04386491) частину нежитлового приміщення фельдшерсько - акушерського пункту, площею 34,8 кв.м., розташованого за адресою: с. Сатиїв, вул. Млинівська, 6.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мохнар Валентини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вулиця 16 Липня, буд. 52, код 02910077) 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач (стягувач): Варковицька сільська рада Дубенського району Рівненської області (35612, Рівненська обл., Дубенський район, с. Варковичі, вул. Шевченка,15, код ЄДРПОУ 04386491).

Відповідач (боржник): Фізична особа - підприємець Мохнар Валентина Анатоліївна ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Стягувач щодо витрат по сплаті судового збору: Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вулиця 16 Липня, буд. 52, код 02910077).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10 лютого 2021 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Романюк Р.В.