Рішення № 94762866, 08.02.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/113/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2021 Справа № 908/2958/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченко М.В.,

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.,

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2958/20

за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2а)

до відповідача: Приватного підприємства “СВЗ” (69041, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, буд. 26)

про стягнення суми

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Турчинський М.І. - Ордер серії АР № 1004187 від 30.12.2020

СУТНІСТЬ СПОРУ:

17.11.2020 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 13/11-1 від 13.11.2020) Концерну “Міські теплові мережі” до Приватного підприємства “СВЗ” про стягнення 101891,48 грн. основного боргу за відпущену теплову енергію та гарячу воду, 13410,05 грн. пені, 2634,61 грн. 3% річних, 1853,35 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2958/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.11.2020 у справі № 908/2958/20 вказана позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

До суду 08.12.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.12.2020 суддею Мірошниченко М.В. прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрите провадження у справі № 908/2958/20 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/113/20. Судове засідання призначено на 28.12.2020 о 10 год. 30 хв.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.12.2020 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 10.12.2020 про відкриття провадження у справі № 908/2958/20. Ухвалено замість зазначення дати призначення судового засідання у справі № 908/2958/20 – 22.12.2020 о 11 год. 30 хв., правильним вважати дату призначення судового засідання – 28.12.2020 о 10 год. 30 хв.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.12.2020 судове засідання відкладено на 02.02.2021.

У судовому засіданні 02.02.2021 протокольною ухвалою оголошувалась перерва до 08.02.2021.

У судове засіданні 08.02.2021 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 08.02.2021 справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги, що викладені у позовній заяві, мотивовані таким. Позивач у період із листопада 2018 по квітень 2019 та у листопаді, грудні 2019 здійснював постачання теплової енергії на опалення нежитлових приміщень загальною площею 481,1 кв.м (прим. ХІІІ підвалу літ. А-4), розташованих у м. Запоріжжі, вул. Трегубенка, буд. 5, які належать на праві власності відповідачу, та виставляв останньому рахунки на оплату теплової енергії, які разом з актами приймання-передачі теплової енергії надсилав на адресу відповідача. Проте, відповідач акти приймання-передачі не повернув, оплату не здійснив. Позивач звернувся до відповідача з пропозицією про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії у нежитлове приміщення, яке належить відповідачу. 03.08.2016 відповідачу був надісланий лист про укладення договору, на який відповідач відповів листом про припинення постачання теплової енергії. Отже, договір між сторонами не укладений. У період із листопада 2018 по квітень 2019, з листопада по грудень 2019 відповідачу було відпущено теплової енергії на загальну суму 101891,48 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії. Факт постачання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період. На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідачу були нараховані 1853,35 грн. інфляційних втрат та 2634,61 грн. 3% річних. На підставі ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” відповідачу нарахована пеня у межах позовної давності у розмірі 13410,05 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Законами України “Про теплопостачання”, “Про житлово-комунальні послуги”, “Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, Правилами користування тепловою енергією.

Відповідач проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві, що надійшов до суду 02.02.2021. Зазначив, що у провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 908/2274/19 між тими ж сторонами з того ж самого предмету позовних вимог, за результатами якої судом 04.11.2019 ухвалено рішення, яким у позові було відмовлено. У зв`язку з цим просив закрити провадження на підставі ст. 231 ГПК України. Щодо суті позовних вимог зазначив, що підставою для здійснення оплати є факт придбання товару, замовлення (отримання послуги) чи будь-яке інше отримання матеріального блага. Натомість, між сторонами не укладалися будь-які договори на споживання теплової енергії та гарячої води, будь-яким чином не замовлялися й інші послуги, а також не спричинялася майнова чи матеріальна шкода, яка б надавала право позивачу звернутися до відповідача з вимогами щодо здійснення оплати. Позивачем не подано доказів на підтвердження факту передачі майна чи виконання послуги, здійсненої роботи. Акти про спожиту теплову енергію не можуть бути розцінені як належні докази, оскільки складені в односторонньому порядку позивачем необґрунтовано (за відсутності споживання теплової енергії). У задоволенні позову просив відмовити.

Від позивача до суду надійшло письмове заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження відносно вимог стягнення основного боргу за період з листопада 2018 по квітень 2019. Зазначив, що позовна заява від 15.08.2019 № 1085 (справа № 908/2274/19) не була тотожною позовній заяві 2020 – змінені підстави позову стосовно стягнення суми основного боргу у розмірі 81705,28 грн., зокрема приведений у відповідність розмір об`єкту постачання теплової енергії 481,1 кв.м, замість 138,1 кв.м, наданий розрахунок теплового навантаження від 28.07.2016 та методика нарахування належної до сплати суми за кожний місяць спірного періоду, надані докази отримання проекту договору та підтвердження надсилання та отримання його відповідачем. Крім того, змінений предмет позовних вимог. Так, у справі № 908/2274/19 була заявлена вимога про стягнення пені за період із липня по серпень 2019, а у справі, що розглядається, пеня заявлена за період із 16.11.2019 по 11.03.2020. У справі, що розглядається, тотожними є лише сторони у справі, а предмет позову та підстави не є тотожними, отже клопотання відповідача задоволенню не підлягає. Позивач просив клопотання відповідача відхилити, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання 08.02.2021 представник позивача не з`явився, причини неявки суду невідомі. Про час та місце судового засідання позивач повідомлений відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, зокрема під розписку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, оскільки 08.02.2021 є останнім днем строку, встановленого для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.4 третьої редакції Статуту Концерну “Міські теплові мережі” основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є, зокрема, виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут. Основними функціями Концерну є: забезпечення розвитку теплофікаційного господарства та забезпечення тепловою енергією населення для комунально-побутових потреб, бюджетних установ і організацій, госпрозрахункових підприємств, інших об`єктів, розташованих в зоні діяльності Концерну; збір коштів за послуги теплопостачання зони діяльності Концерну (територія міста Запоріжжя) з метою централізованих розрахунків за енергоресурси.

Згідно приписів статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) здійснюється на підставі договору. Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

У ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначений статтею 181 ГК України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.12.2020, ПП «СВЗ» (відповідачу) належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна: нежиле приміщення, ХІІІ підвалу літ. А-4 по вул. Трегубенка, буд. 5 у м. Запоріжжі площами 138.1 кв.м, 35.2 кв.м, 17.7 кв.м, 16.5 кв.м, 31.7 кв.м, 102.7 кв.м, 139.2 кв.м, а всього загальною площею 481,1 кв.м.

Відповідач даної обставини не заперечив.

Позивач 23.07.2019, що підтверджується фіскальним чеком, направив відповідачу лист від 21.07.2016 № 4127/09-3, яким наполягав терміново звернутися до філії Концерну «Міські теплові мережі» Дніпровського району для укладання договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді на нежитлові підвальні приміщення загальною площею 481,1 кв.м по вул. Трегубенка, 5.

Листом від 03.08.2016 № 4376/09-3 позивач надіслав відповідачу 2 примірника підписаного і оформленого договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100660 від 01.08.2016, який просив розглянути, підписати, завірити печаткою і 1 примірник повернути.

Відповідач листом від 10.09.2016 № 1/16 на вказаний лист просив припинити постачання теплової енергії на об`єкт: нежитлове приміщення підвалу загальною площею 481,1 кв.м по вул. Трегубенка, 5.

Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100660 від 01.08.2016, який направлявся позивачем відповідачу, відповідачем не підписаний. Доказів укладення договору у судовому порядку матеріали справи не містять.

Враховуючи наведені приписи законодавства наявність договору на відпуск енергії між сторонами у даному випадку є обов`язковим.

Однак, як встановлено судом, договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді між сторонами у справі укладений не був.

Позивач, при розгляді дійсного спору, факт не укладення з відповідачем договору підтвердив.

При цьому суд зазначає, що відповідно до приписів ст.ст. 1212, 1213 ЦК України відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії не може бути підставою для звільнення споживача теплової енергії від обов`язку проведення розрахунку за фактично спожиту теплову енергію.

Позивач у позовній заяві вказав, що заборгованість у відповідача виникла за період із листопада 2018 по квітень 2019, з листопада по грудень 2019 за постачання теплової енергії у нежитлове приміщення загальною площею 481,1 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 5, яке належить відповідачу на праві приватної власності.

Позивачем до матеріалів справи долучені копії рахунків та актів приймання-передачі теплової енергії надання послуг з централізованого постачання гарячої води за спірний період та реєстри їх поштового направлення відповідачу.

За період із листопада 2018 по квітень 2019 позивачем виписані рахунки та складені акти на загальну суму 81705,28 грн.

Як встановлено судом при розгляді дійсної справи, 22.08.2019 до Господарського суду Запорізької області звернувся Концерн “Міські теплові мережі” з позовною заявою від 15.08.2019 № 1085 про стягнення з Приватного підприємства “СВЗ” 96522,37 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію в гарячій воді за період з листопада 2018 по квітень 2019. Ухвалою від 11.09.2019 судом прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2274/19.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі № 908/2274/19, яке набрало законної сили 29.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаного судового рішення вбачається, що позивач звернувся до відповідача, як до власника нежитлового приміщення ХІІІ підвалу літ. А-4 (згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.06.2016 № 62156483, копія якої залучено до матеріалів справи), яке знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 5, із проханням про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, що підтверджується копією листа за вих. від 21.07.2016 № 4127/09-3 (наданим позивачем до позовної заяви) без доказів направлення та отримання відповідачем. Станом на час розгляду цієї справи в суді, між Концерном “МТМ” та ПП “СВЗ” відсутні врегульовані відповідним договором правовідносини з постачання теплової енергії у гарячій воді. Позивачем, як зазначено у позовній заяві, було відпущено теплову енергію відповідачу за період: з листопада 2018 по квітень 2019 року на загальну суму 81705,28 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії, надісланими на адресу відповідача, що підтверджується реєстрами отримання документів за відпущену теплову енергію. Відповідач в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року не виконав своїх зобов`язань по сплаті за спожиту теплову енергію та гарячу воду, заборгованість становить 81705,28 грн., що підтверджується розрахунком основного боргу. У задоволенні позовних вимог Концерну “Міські теплові мережі” було відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Проаналізувавши рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі № 908/2274/19, яке набрало законної сили, та матеріали дійсної справи судом встановлено, що судом у справі № 908/2274/19 розглянуті по суті позовні вимоги Концерну “Міські теплові мережі” до Приватного підприємства “СВЗ” про стягнення 81705,28 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію в гарячій воді за період з листопада 2018 по квітень 2019. Вказані позовні вимоги були заявлені з підстав фактичного постачання теплової енергії у нежитлове приміщення ПП «СВЗ» по вул. Трегубенка, 5 у м. Запоріжжі за бездоговірного її споживання.

Відтак, предмет та підстава заявленого позову у справі № 908/2274/19 є тими ж самими, що й у дійсній справі (стосовно стягнення основного боргу за період із листопада 2018 по квітень 2019 у сумі 81705,28 грн.). Також спір у справі № 908/2274/19 виник між тими ж самими сторонами, що й спір у дійсній справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи наведене, провадження у справі № 908/2958/20 за вимогою про стягнення 81705,28 грн. заборгованості за відпущену теплову енергію та гарячу воду, що виникла у період із листопада 2018 по квітень 2019, слід закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, клопотання відповідача про закриття провадження у справі судом задовольняється. Заперечення відповідача проти заявленого відповідачем клопотання судом спростовуються наведеним вище. Суд зазначає, що сума заявлених вимог у справі № 908/2274/19 є тотожною сумі за аналогічний період у дійсній справі, відтак площа об`єкту нерухомості, на яку здійснювалося нарахування, є однаковою у вказаних справах. Подання позивачем додаткових доказів у дійсній справі (розрахунок теплового навантаження, методика нарахування тощо) не свідчать про іншу підставу позову у справі № 908/2958/20, аніж у справі № 908/2274/19.

Стосовно заявленої позовної вимоги про стягнення основного боргу у сумі 20186,20 грн. за відпущену теплову енергію та гарячу воду у період із листопада по грудень 2019 включно суд зазначає таке.

У матеріалах справи містяться копії: рішення виконкому Запорізької міської ради від 24.10.2019 № 441 «Про початок опалювального періоду 2019-2020 років у м. Запоріжжя», рішення виконкому Запорізької міської ради від 06.04.2020 № 147 «Про закінчення опалювального періоду 2019-2020 років у м. Запоріжжя».

Згідно розрахунку теплового навантаження на опалення приміщення ПП «СВЗ» за адресою: вул. Трегубенка, буд. 5, виконаного у 2016 році, максимальний тепловий потік на опалення приміщення загальною площею 481,1 кв.м складає 39371 ккал/год. Вказаний розрахунок складений Концерном «Міські теплові мережі».

Позивачем до позовної заяви долучено методику нарахування за фактично відпущену теплову енергію за період з листопада 2018 по грудень 2019. У методиці зазначено, що житловий будинок № 5 по вул. Трегубенка оснащений приладом обліку теплової енергії, розрахунок нарахування за опалення відповідача проводиться згідно показникам будинкового приладу обліку пропорційно навантаження.

Згідно вказаної методики теплове навантаження приймалося - 39371 ккал/год. щомісяця.

Разом з тим, як зазначено вище, розрахунок теплового навантаження складений у 2016 році. При складанні розрахунку приймалися вихідні дані: температура повітря у приміщенні 18 С0, розрахункова температура вуличного повітря мінус 22 С0.

Доказів того, що у спірний період вказані вихідні дані (температура повітря) були саме такими, як зазначено у розрахунку, позивачем не подано та не обґрунтовано належними доказами застосування вказаного розрахунку у спірний період. Докази зняття показань приладів обліку теплової енергії у будинку за спірний період не подані.

Позивачем також не подано доказів щодо наявності єдиної системи централізованого опалення нежитлового приміщення відповідача з житловим будинком по вул. Трегубенка, 5, зокрема актів обстеження нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Отже, позивачем має бути доведено обсяг фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період.

Разом з тим, враховуючи наведене вище, у суду відсутні будь-які належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України докази того, що відповідачу у період із листопада по грудень 2019 у належне йому нежитлове приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 5 було відпущено теплову енергію та гарячу воду, а відтак і факт її фактичного споживання.

Акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період, які долучені до матеріалів справи, відповідачем не підписані. Належних доказів на підтвердження направлення актів приймання передачі-теплової енергії та рахунків відповідачу матеріали справи не містять. Подані позивачем реєстри відправлених рахунків, актів приймання-передачі т/енергії за листопад та грудень 2019 не можуть вважатися такими доказами, оскільки складені позивачем, відмітки поштового відділення зв`язку щодо приймання до відправлення документів не містять, відповідних квитанцій поштових відділень зв`язку до матеріалів справи також не подано.

Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2019-2020 років, на які посилається позивач, лише підтверджують факт здійснення позивачем теплопостачання у м. Запоріжжі у спірному періоді, однак не доводять обсяг фактично поставленої відповідачу та спожитої ним теплової енергії.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Вирішуючи вказану справу по суті спору судом враховано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини (факти), на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Позивачем не доведено належним чином факт поставки теплової енергії відповідачу у період: листопад – грудень 2019 на суму 20186,20 грн., відповідно не доведена і заявлена до стягнення сума 20186,20 грн. основного боргу

Вимоги про стягнення з відповідача 13410,05 грн. пені, 2634,61 грн. 3% річних та 1853,35 грн. втрат від інфляції також залишаються судом без задоволення, оскільки позивачем не доведено як виникнення так і прострочення відповідачем грошового зобов`язання, а отже відсутня правова підстава для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”. Суд приймає до уваги, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі № 908/2274/19 у задоволенні позовних вимог Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення з ПП «СВЗ» основного боргу за період із листопада 2018 по квітень 2019, на який були нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня, було відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення 20186,20 грн. основного боргу, 13410,05 грн. пені, 2634,61 грн. 3% річних та 1853,35 грн. втрат від інфляції не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 2102,00 грн. (мінімальний розмір, визначений Законом України «Про судовий збір»), сплачений позивачем при поданні позовної заяви, залишається за позивачем.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі № 908/2958/20 за вимогою про стягнення 81705 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ять) грн. 28 коп. заборгованості за відпущену теплову енергію та гарячу воду, що виникла у період із листопада 2018 по квітень 2019, – закрити.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – “10” лютого 2021.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко