Ухвала суду № 94751579, 08.02.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/8841/18

н\п 2/490/1327/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва

у складі головуючого судді – Шолох Л.М.,

при секретарі судових засідань – Буряченку Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи в м. Миколаїв цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що відповідно до укладеного договору б/н від 16 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою, зазначеною в Тарифах Банку, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач вказує, що підписання Договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з невиконанням умов договору станом на 07 жовтня 2018 року відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 43332 грн. 50 коп. з яких, заборгованість за тілом кредиту - 23684 грн. 98 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом 6722 грн.90 коп., заборгованість за пенею 10384 грн. 56 коп., штраф (фіксована частина – 500,00 грн.), штраф (процентна складова) – 2039,64 грн. Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 43332 грн. 50 коп. за кредитним договором №б/н від 16травня 2007 року та 1762 грн. 00 коп. судових витрат.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач надав відзив в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачем не надано відомостей, щодо того яку саме суму було отримано позивачем. Окрім того позивач зазначає, що строк дії картки завершився в 2010 році, а тому термін позовної давності сплив 17 травня 2013 року. А за такого просить застосувати строки позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 травня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого останній отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 250 грн. 00 коп.

При цьому ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг банківських послуг, що вказує на обізнаність про умови кредитування відповідно до цього договору.

Проте відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 07 жовтня 2018 року становить 43 332 грн 50 коп. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 23684 грн 98 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом 6722 грн 90 коп., заборгованість за пенею 10 384 грн 56 коп., штраф (фіксована частина – 500,00 грн), штраф (процентна складова) – 2039,64 грн.

Судом встановлено, що згідно кредитного договору № б/н від 16 травня 2007 року відповідач отримав картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № НОМЕР_1 кінцевий строк дії якої 04/2011. Після чого неодноразово здійснювався перевипуск карток за цим рахунком: картка № НОМЕР_2 , видана 27 травня 2016 року дійсна до 04/2018, картка № НОМЕР_3 , видана 14 травня 2018 року строк дії до 03/2022 року.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 Цивільного Кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами на початок розрахункового періоду 16 травня 2007 року – 22,80% на суму залишку заборгованості за кредитом, яка діяла по 21 жовтня 2011 року (дата, що міститься у розрахунку заборгованості).

З розрахунку наданого позивачем вбачається, що з 10.06.2016 року позивач почав нараховувати відсотки за збільшеною процентною ставкою – 3,5% в місяць ( 42% річних).

Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Позичальник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

В матеріалах справи відсутні докази, що повідомлення банку про змінення розміру процентної ставки за кредитним договором було надіслано відповідачу листом, а також, що він отримував це повідомлення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь банку підлягають проценти за користування кредитом з розрахунку 22,8% річних, як було погоджено сторонами під час укладення договору.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 1302,35 грн, з яких заборгованість за період з 16.05.2007 р. по 21.10.2011 р. - 500,51 грн (згідно розрахунку позивача). За період з 10.06.2016 р. по 07.10.2018 року заборгованість по відсотках становить: 23684,98 грн (заборгованість за кредитом) х 0,063% (процентна ставка в день (22,8% на рік): 360 (кількість днів у році) х 850 (кількість днів з 10.06.2016 року по 07.10.2018 року) = 3523,14 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості за процентами складає: 500,51 +3523,14= 4023,65 грн.

Щодо штрафів, суд в цій частині вирішуючи вимоги приходить до того, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549ЦК України).

Згідно з приписами ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За такого, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, передбаченого Умовами та правилам, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

Таким чином, у стягненні суми штрафів (фіксована та процентна складові) слід відмовити.

Що стосується доводів відповідача з приводу застосування строку позовної давності то слід зазначити наступне.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5.

Згідно з п. 5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою НБУ від 18 червня 2003 № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення).

Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджений виписками по особовим рахункам, в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором.

Як вбачається з виписки по рахунку, відповідач після отримання карти активно користувався кредитними коштами: неодноразово здійснював операції як щодо зняття готівки з карткового рахунку, розраховувалася за придбані товари, так і частково погашав заборгованість по кредиту.

Відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності, оскільки вважає, що вимоги про погашення заборгованості позивач пред`явив до нього за межами строку позовної давності і тому, вирішуючи спір відповідач просив застосувати строки позовної давності. Окрім того, заперечуючи проти розміру заборгованості за договором, свого розрахунку на спростування відповідач не надав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Так, судом встановлено, що кредитний договір було укладено 16 травня 2007 року. Строк дії останньої картки, виданої відповідно до цього договору, встановлено до 03/2022 року. Останній платіж в рахунок виконання умов кредитного договору відповідач здійснив 22 листопада 2017 року на суму 40 грн. З даним позовом Банк звернувся до суду 22 жовтня 2018 року.

Таке свідчить про те, що позивач до суду з даним позовом звернувся у межах позовної давності.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідач стверджує, що він не користувався кредитною карткою і що нею проводились шахрайській дії невідомими особами, однак будь-яких доказів щодо результатів досудового слідства станом на час розгляду цієї справи відповідач в супереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту – 23 684, 98 грн, відсотки за користування кредитом – 4 023,65 грн, пеню - 10 384,98 грн.

А всього загальна сума заборгованості становить 38 093,61 грн (23684,98 грн +4023,65 грн +10384,98 грн) = 38 093,61 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені на 87,9%, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1548,79 грн. (87,9%х1762:100=1548,79 грн).

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 258, 1054 ЦК України, ст. ст. 18, 259, 263-265, 284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 16.05.2007 року в сумі 38 093 (тридцять вісім тисяч дев`яносто три) грн 61 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1548 грн 79 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Л.М. Шолох