Рішення № 94747240, 08.02.2021, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/255/16-ц

Номер провадження № 2/315/134/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючого: судді Телегуз С.М., при секретарі Дмитренко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалися на те, що 16.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №227922-cred, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 1500 Євро на термін до 14.11.2008 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, в той час як ОСОБА_1 в порушення умов договору, а також ст.509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконала. У зв`язку з порушенням зобов`язань за договором відповідач ОСОБА_1 станом на 28.01.2016 року має заборгованість у розмірі 5862,54 Євро, яка складається з 1262,49 Євро – заборгованість за кредитом, 4600,05 Євро – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Від цієї суми віднімається сума 1954,57 Євро, яка стягнута за рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 25.03.2010 року, різниця складає 3907,97 Євро, а також штрафи: 9,24 Євро – штраф (фіксована частина), 195,40 Євро – штраф (процента складова), отже загальна заборгованість становить 4112,60 Євро, що за курсом НБУ 27,07 складає 111328,19 грн.

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори поруки від 16.05.2008 року, на виконання яких на адресу відповідачів направлено письмові вимоги із зазначенням невиконаних зобов`язань.

Прохали стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № 227922-cred від 16.05.2008 року в сумі 4112,60 Євро, що за курсом 27,07 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.01.2016 року складає 111328,19 грн. та судові витрати, справу розглянути у відсутність представника.

08.08.2016 року заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № 227922-cred від 16.05.2008 року, а саме: 4112,60 (Євро), що за курсом 27,07 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.01.2016 року складає 111328,19 грн., а також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 1669,92 грн., та витрат, пов`язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в сумі 420 грн., а всього 113418,11 грн.

21.01.2021 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08.08.2016 року по цивільній справі 315/255/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 08.02.2021 року.

08.02.2021 року до суду звернувся представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 з заявою про застосування строку позовної давності, в якій прохав застосувати при вирішенні спору положення ЦК України щодо спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

08.02.2021 року до суду звернувся представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 з відзивом на позов, в якому посилався на те, що надані позивачем копії кредитного договору №227922-CRED від 16.05.2008 року, договорів поруки від 16.05.2008 року є неналежними, недопустимими доказами відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки, всупереч ч.ч. 2, 4, 5 ст.95 ЦПК України та вищезазначених норм права, не засвідчені належним чином. Крім того, позивач не виконав положення ч.3 ст.12, ч.ч. 1, 4 ст.81 ЦПК України щодо обов`язку довести обставини, на які він посилався, а саме щодо укладення кредитного договору №227922-CRED від 16.05.2008 року та договорів поруки від 16.05.2008 року, та щодо надання відповідачу кредиту у розмірі 1500 Євро. Позивачем не доведено, що відповідач має заборгованість за кредитним договором №227922-CRED від 16.05.2008 року у розмірі, зазначеному у позовній заяві (4112,60 Євро/111328,19 грн.), оскільки відповідачі дану заборгованість заперечують, а на підтвердження її розміру позивачем надано відповідний розрахунок, який сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором.

Також посилався на те, що зобов`язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов`язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у ч.4 ст.559 ЦК України. Цей строк є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Сплив строку, передбаченого нормою ч.4 ст.559 ЦК України, зумовлює припинення зобов`язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. Отже, порука – це строкове зобов`язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Прохав відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, в тексті позовної заяви прохали справу розглянути у відсутність представника.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, 08.02.2021 року надали заяву про застосування строку позовної давності, в якій прохали відмовити у задоволенні позову, та клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, про причини неявки суду не повідомили, відзиви на позов не подали.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши наявні у справі докази та враховуючи заяву про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

16.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №227922-cred, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 1500 Євро, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 24% річних у строк до 14.11.2008 року, сторони вирішили, що строк позовної давності за кредитним договором складає 5 років (а.с.13-14).

16.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №227922-Gsed, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року, договір вступає в законну силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань з кредитним договором, сторони вирішили, що строк позовної давності складає 5 років (а.с.16).

16.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №227922-П, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року, договір вступає в законну силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань з кредитним договором, сторони вирішили, що строк позовної давності складає 5 років (а.с.16).

02.02.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з повідомленням, що розмір заборгованості за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року складає 5865,91 Євро, яка складається з 1262,49 Євро – заборгованість за кредитом, 4603,42 Євро – заборгованість по процентам за користування кредитом, з метою погашення заборгованості вимушені звернутися до суду з позовом, прохали протягом 5 днів з дня одержання повідомлення погасити заборгованість (а.с.10).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року станом на 28.01.2016 року заборгованість склала у розмірі 5862,54 Євро, яка складається з 1262,49 Євро – заборгованість за кредитом, 4600,05 Євро – заборгованість по процентам за користування кредитом, сума за кредитом, яка задоволена рішенням суду – 1954,57 Євро, різниця складає 3907,97 Євро, та штрафи: 9,24 Євро – штраф (фіксована частина), 195,40 Євро – штраф (процента складова), загальна заборгованість становить 4112,60 Євро (а.с.8).

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст.599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч.1 ст.1048 ЦК України.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ст.553 ЦК України (в редакції на час звернення позивача до суду) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України (в редакції на час звернення позивача до суду) у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції на час звернення позивача до суду) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, визначено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 19.03.2014 року по справі №6-14цс14, щодо застосування наслідків пропуску позовної давності суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 31.03.2016 року до суду звернувся позивач, як кредитодавець за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , з позовом про стягнення заборгованості до позичальника – ОСОБА_1 , та до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як до поручителів за договорами поруки від 16.05.2008 року.

Суд вважає, що право позивача на повернення кредиту та відсотків за його користування порушене відповідачем ОСОБА_1 , як позичальником, так як остання здійснювала погашення заборгованості за кредитом з порушенням порядку та строків, визначених кредитним договором, крім того, поручителі – відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порушення умов договорів поруки не забезпечили виконання зобов`язання за кредитним договором.

Однак, суд доходить висновку, що строк дії кредитного договору визначений до 14.11.2008 року, а тому строк позовної давності в даному випадку відповідно до ст.261 ЦК України почався з наступного дня – 15.11.2008 року, коли позивач повинен був дізнатися про порушення його права на повернення кредиту та відсотків за його користування, тобто зі спливом строку виконання основного зобов`язання.

З огляду на те, що сторони у кредитному договорі №227922-cred від 16.05.2008 року та у договорах поруки від 16.05.2008 року відповідно до ст.259 ЦК України збільшили строк позовної давності до 5 років, то позовна давність закінчилася 15.11.2013 року, як за основною вимогою про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків, так і за додатковою вимогою про стягнення штрафів, що є підставою для відмови у позові, так як позивач звернувся з позовом до суду 31.03.2016 року, а відповідач ОСОБА_2 до винесення рішення у справі заявила клопотання про застосування строку позовної давності.

Крім того, суд вважає, що порука відповідачів - поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перед позивачем за кредитним договором №227922-cred від 16.05.2008 року припинила свою дію з наступних підстав.

Так, договорами поруки від 16.05.2008 року, які укладені між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , визначено строк дії договорів поруки до повного виконання зобов`язання за кредитним договором.

Суд доходить висновку, що сама по собі умова договорів поруки від 16.05.2008 року про дію поруки до повного виконання зобов`язання за кредитним договором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України, згідно з якої строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Отже, підставою для припинення дії договорів поруки від 16.05.2008 року є недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителів.

Оскільки з договорів поруки від 16.05.2008 року вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови договору поруки про їх дію до повного виконання зобов`язання за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ст.252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції на час звернення позивача до суду) про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителів.

Таким чином, з огляду на те, що позивач звернувся до поручителів 02.02.2016 року з повідомленням про заборгованість, а в подальшому 31.03.2016 року з позовом до суду з вимогою про стягнення заборгованості, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до поручителів з вимогою, а саме: протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання - 14.11.2008 року не пред`явив вимоги до поручителів.

Тому у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності та припиненням дії договорів поруки.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 256-268, 509, 526, 530, 553, 559, 610, 611, 626, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 258-259, 263, 264, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: С.М.Телегуз