Рішення № 94743027, 01.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/16801/20

Провадження № 2/752/3090/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01.02.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження з повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в:

у серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Негробова О.В. звернувся до суду із позовом до відповідача ПрАТ «СК «Юнівес», в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 82297,28 грн., а саме: за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за полісом № АК/2488952 за період із 21.06.2018 р. по 18.02.2020 р., включно, пеню в сумі 56183,56 грн., 3 % річних в сумі 4997,26 грн., індекс інфляції в сумі 11600,00 грн., а також за несвоєчасну виплату страховго відшкодування за договором № СК-002171-ДГО-ФР від 13.01.2017 р. за період із 25.01.2018 р. по 18.02.2020 р. пеню в розмірі 2975,47 грн., та за період із 21.06.2018 р. по 18.02.2020 р. 3 % річних в сумі 1969,43 грн, та індекс інфляції в сумі 4571,56 грн.; стягнути моральну шкоду в сумі 20000,00 грн., та судов витрати.

В обґрунтування позову зазначена, що 15.09.2017 року в м. Дніпро відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мітсубісі» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачу та автомобіля «БМВ» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок аварії було пошкоджено належний позивачу автомобіль. Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2017 р., ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні зазначеної аварії. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на дань аварії була застрахована згідно полісу АК/002488952 та комплексного договору добровільного страхування № СК-002171-ДГО-ФР від 13.01.2017 р. в ПрАТ «СК «Юнівес». Звернувшись до страхової компанії, остання, відмовила позивачу у виплаті відшкодування. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетроська від 26.04.2019 року у справі № 203/2232/18, зі страхової компанії на користь позивача було стягнуто грошові кошти в сумі 160 576,88 грн. (страхове відшкодування згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АК/002488952 у сумі 100 000,00 грн., пеня в сумі 13 487,67 грн., три відсотки річних у сумі 1 208,22 грн., інфляційні в сумі 4 300,00 грн.; страхове відшкодування згідно з договором комплексного добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту та добровільного страхування фінансового ризику від 13 січня 2017 року №СК-002171-ДГО-ФР у сумі 39 410,20 грн., три відсотки річних у сумі 476,16 грн., інфляційні в сумі 1 694,63 грн.), компенсацію судових витрат у сумі 1 605,77 грн., разом - 162 182,65 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 року, зазначене рішення суду було залишено без змін. Кошти за судовим рішенням були сплачені відповідачем лише 19.02.2020 року. Позивач вказує, що страхове відшкодування відповідачем було сплачено зі значним порушенням встановлених законом строків, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому повинен сплатити позивачу 72780,82 грн. (за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за полісом № АК/2488952 за період із 21.06.2018 р. по 18.02.2020 р., включно, пеню в сумі 56183,56 грн., 3 % річних в сумі 4997,26 грн., індекс інфляції в сумі 11600,00 грн., а також 9516,46 грн. (за несвоєчасну виплату страховго відшкодування за договором № СК-002171-ДГО-ФР від 13.01.2017 р. за період із 25.01.2018 р. по 18.02.2020 р. пеню в розмірі 2975,47 грн., та за період із 21.06.2018 р. по 18.02.2020 р. 3 % річних в сумі 1969,43 грн, та індекс інфляції в сумі 4571,56 грн.). Крім того, позивач вказує, що страхова компанія протиправно відмовила йому у виплаті страхового відшкодування, в зв`язку з чим позивач вимушений був звертатись до суду за захистом своїх прав, позивач знаходився у стані постійного очікування, відчував моральні переживання з приводу недоплаченої суми страхового відшкодування, що негативно вплинуло на його спосіб життя, а відтак відповідачем було спричинено позивачу моральні страждання, які позивачем оцінено в сумі 20000,00 грн., та які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. На підставі викладеного позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.09.2020 року у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві. Одночаснов вказав, що рішення суду про стягнення сум страховою компанією було виконано в повному обсязі, а тому правових підстав дя розрахунку та стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних немає. Крім того, страховик не відшкодовує моральну шкоду в зв`язку з пошкодженням майна потерпілого, та позивач не посилається як на підставу своїх вимог на ушкодження здоров`я під час аварії, як і не зазначає про завдання моральної шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу, а тому підстав для стягнення моральної шкоди відсутні.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 15.09.2017 року в м. Дніпро на перехресті вул. Січевська Набережна та вул. Юліуша відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мітсубісі» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачу та автомобіля «БМВ» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок аварії було пошкоджено транспортні засоби.

Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2017 р. у справі 203/3560/17, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на день аварії була застрахована згідно полісу АК/2488952 та комплексного договору добровільного страхування № СК-002171-ДГО-ФР від 13.01.2017 р. в ПрАТ «СК «Юнівес».

Звернувшись в жовтні 2017 року до ПрАТ «СК «Юнівес», остання, відмовила позивачу у виплаті відшкодування.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетроська від 26.04.2019 року у справі № 203/2232/18, із ПрАТ «СК «Юнівес» на користь позивача було стягнуто грошові кошти в сумі 160576,88 грн. (страхове відшкодування згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №АК/002488952 у сумі 100 000,00 грн., пеня в сумі 13 487,67 грн., три відсотки річних у сумі 1 208,22 грн., інфляційні в сумі 4 300,00 грн.; страхове відшкодування згідно з договором комплексного добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту та добровільного страхування фінансового ризику від 13 січня 2017 року №СК-002171-ДГО-ФР у сумі 39 410,20 грн., три відсотки річних у сумі 476,16 грн., інфляційні в сумі 1 694,63 грн.), компенсацію судових витрат у сумі 1 605,77 грн., разом - 162182,65 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 року, зазначене рішення суду було залишено без змін.

Судом встановлено, що кошти на виконання зазначеного рішення суду були сплачені відповідачем позивачу - 19.02.2020 року.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що через прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, а саме: невиплату суми страхового відшкодування у визначені законом строки, до відповідача підлягають застосуванню санкції, передбачені ст. 625 ЦК України, а також пеня, у відповідності до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала на те, що страховою компанією після отримання постанови суду апеляційної інстанції були виплачені кошти за судовим рішенням, а відтак вимоги про нарахування та сплату штрафних санцій є безпідставними.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні або іншій особі визначену у договорі грошову суму, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За правилами ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додаються: документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником.

Відповідно до вимог п. 36.2 Закону, страховик протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 п. 36.2 ст. 36 Закону, страховик не пізніше 90 днів з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування, у випадку прийнятого позитивного рішення, повинен сплатити таке відшкодування.

Відповідно до вимог п. 36.4. ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що страхова компанія сплачує потерпілій особі суму страхового відшкодування заподіяної шкоди у разі належного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Матеріали справи свідчать про те, що ПрАТ «СК «Юнівес» було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Між сторонами в подальшому виник спір стосовно виплати страхового відшкодування, який було вирішено судом, після чого позивач і набув право на страхове відшкодування у розмірі вказаному у рішенні суду.

За таких обставин, суд надходить до висновку про те, що право на отримання суми страхового відшкодування виникло у позивача лише на підставі відповідного рішення суду, а не з часу звернення до страхової компанії з приводу виплати страхової суми за обставин зазначених вище.

В частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За правилами ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 36.5. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Під час розгляду справи встановлено, що саме на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2019 р., яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 року, були визначені суми страхового відшкодування за договорами, які були стягнуті із ПрАТ «СК «Юнівес».

Таким чином, необхідність виплати страхового відшкодування було встановлено зазначеним рішенням суду, яке було виконано відповідачем, що не заперечувалось стороною позивача.

На думку суду, у даній ситуації відсутнє прострочення виконання грошового зобов`язання, обов`язок якого виник у відповідача на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2019 р., яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.01.2020 року.

Суд при ухваленні даного рішеня приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що доводи позивача про те, що відповідач прострочив виплату страхового відшкодування, а тому має сплатити пеню, 3% річних та інфляційні втрати не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, спростовані стороною відповідача, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Крім того, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. задоволенню також не підлягають, оскільки, відповідно до пункту 22.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відтак законних підстав для стягнення зі страхової компанії на користь позивача за наведених в позові обставин суми на відшкодування моральної шкоди немає.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» про відшкодування шкоди, - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.П. Чередніченко