Рішення № 94739708, 29.01.2021, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1380/19

29 січня 2021 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого-судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Клекот Л.М.,

з участю представника позивача, адвоката - Дудорова О.О.,

представника відповідача Надвірнянського РВ ДВС

Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) - Скорікової Т.М.,

представника відповідача Державної

казначейської служби України - Варшавського О.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі, Івано-Франківської області, Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі, Івано-Франківської області, Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року первісного співвідповідача по даній справі - Надвірнянський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області замінено на його правонаступника Надвірнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01.09.2015 року у справі № 348/1823/14-ц повністю задоволено його позов до ОСОБА_2 та вирішено стягнути з останньої на його користь борг за договором позики від 07.07.2010 року в сумі 8000,00 доларів США, що еквівалентно 94 022 грн. 38 коп., 68 636 грн. 33 коп. пені і 1 626 грн. 59 коп. судових витрат.

Дане рішення вступило в закону силу і 05.03.2016 року стягувачем до відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції було надіслано заяву про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа від 12.01.2016 року, які були отримані відділом ДВС Надвірнянського районного управління юстиції 09.03.2016 року.

Зазначає, що в порушення норм ЗУ «Про виконавче провадження» у строки, встановлені законодавством не отримав жодної відповіді на свою заяву про відкриття виконавчого провадження.

Також, вказав, що він оскаржив таку бездіяльність в Надвірнянському районному суді Івано-Франківської області. В зв`язку з цим, Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області було постановлено ухвалу від 12.05.2016 року у справі № 348/1823/14-ц, згідно якої визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Скорікової Т.М. по виконанню рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01.09.2015 року та зобов`язано державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Скорікову Т.М. надіслати йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію постанови про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 348/1823/14-ц, виданого 12.01.2016 року на підставі рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу за договором позики.

Однак, 30.06.2017 року державним виконавцем Надвірнянського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Скоріковою Т.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з посиланням на п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв`язку з тим, що у боржниці ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.

Він оскаржив такі дії державного виконавця до суду і ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.04.2018 року у справі № 348/1823/14-ц задоволено його скаргу та визнано неправомірними дії державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікової Т.М., які проявились у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; визнано незаконною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; зобов`язано державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікову Т.М. відновити виконавче провадження № 50451742.

Таким чином, в даний час двома судовими рішеннями встановлено неправомірні дії державного виконавця щодо невиконання рішення суду.

Вважає, що має місце неякісне виконання рішення суду і його свідоме затягування, оскільки рішення суду не виконується з серпня 2016 року.

Позивач також зазначає, що для отримання від ОСОБА_2 позичених коштів він звернувся до суду і, відповідно, звернувся за правовою допомогою, сплатив судовий збір, був присутнім на судових засіданнях. Вважає, що він приклав значних зусиль для стягнення з боржника грошових коштів. Тому, після судового розгляду сподівався на ефективне виконання рішення, зокрема про інформування його про відкриття виконавчого провадження та належний пошук майна боржника.

Крім того, після невиконання посадовими особами Надвірнянського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області своїх обов`язків щодо ненадсилання стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження та повернення стягувачу виконавчого листа, він двічі був змушений звертатись до суду із скаргами на дії та бездіяльність державних виконавців і, відповідно, звертатись за правовою допомогою, відвідувати судові засідання. Сам факт звернення його до суду за захистом своїх прав вважає достатнім та належним доказом заподіяння йому моральної шкоди.

Стверджує, що довготривале порушення його прав державним виконавцем, яка в результаті бездіяльності не виконала рішення суду про стягнення на його користь значної суми боргу, негативно вплинуло на його здоров`я та призвело до його погіршення в зв`язку з глибокими моральними переживаннями та побоюваннями невиконання рішення суду.

Просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі, Івано-Франківської області на його користь 70 000 (сімдесят тисяч) грн. заподіяної моральної шкоди. Крім того, просить стягнути в його користь понесені ним судові витрати по справі.

02.08.2019 року представник відповідача Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що державним виконавцем по даному виконавчому провадженню шляхом направлення запитів було перевірено майновий стан боржника і виявлено, що жодним майном, на яке може бути звернено стягнення, боржник не володіє. Крім того, у відзиві детально розписаний хід виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Вважає, що дії державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Скорікової Т.М. були законними і правомірними.

Крім того, вказав, що позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди, не підтвердивши при цьому яким чином йому було завдано шкоду і не надавши належних і допустимих доказів в обгрунтуванні її наявності та розміру, обгрунтувавши завдану йому шкоду виключно словами. Вважає, що позивач не довів факт спричинення йому моральної шкоди. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат - Дудоров О.О. заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав повністю з підстав, які наведені в позовній заяві та просив позов задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача Надвірнянського РВ ДВС Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Скорікова Т.М. в судовому засіданні позов не визнала. Просила суд відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - Варшавський О.П. в судовому засіданні позов також не визнав. Вважає, що позивач ОСОБА_1 за рахунок держави хоче отримати кошти, які позичив третій особі. Зазначає, що позивач не надав підтвердження в чому полягає спричинення йому моральної шкоди, яку оцінює аж в 70000 грн. Крім того, ніде в рішеннях суду від 01.09.2015 року, 12.05.2016 року, 16.04.2018 року не згадується про спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди. Просив суд у позові відмовити.

Представник відповідача - Міністерства юстиції України в судове засідання не прибув. Натомість від Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ), яке діє на підставі "Положення про відділ судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), поступило клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги Південно-Західне МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) як представник Міністерства юстиції України, не визнає та просить відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі в судове засідання також не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення, які містяться в матеріалах справи.

Про причини неявки представника УДКС України в Надвірнянському районі суд не повідомило.

Суд, заслухавши представника позивача, адвоката Дудорова О.О., представника відповідача Надвірнянського РВ ДВС Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ), представника відповідача Державної казначейської служби України, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з`ясувавши фактичні обставини справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Судом встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01.09.2015 року у справі № 348/1823/14-ц повністю задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та вирішено стягнути з останньої на його користь борг за договором позики від 07.07.2010 року в сумі 8000,00 доларів США, що еквівалентно 94 022 грн. 38 коп., 68 636 грн. 33 коп. пені і 1 626 грн. 59 коп. судових витрат.

Дане рішення вступило в закону силу і 05.03.2016 року позивач ОСОБА_1 до відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції надіслав заяву про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа від 12.01.2016 року, які були отримані відділом ДВС Надвірнянського районного управління юстиції 09.03.2016 року.

В зв`язку з невиконанням рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01.09.2015 року позивач ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції до суду.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2016 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Скорікової Т.М. по виконанню рішення Надвірнянського районного суду від 01.09.2015 року та зобов`язано її надіслати ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію постанови про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 348/1823/14-ц, виданого 12.01.2016 року на підставі рішення Надвірнянського районного суду від 01.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на його ( ОСОБА_1 ) користь боргу за договором позики.

30.06.2017 року державним виконавцем Надвірнянського РВ ДВС ГТУЮ Івано-Франківської області Скоріковою Т.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з посиланням на п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв`язку з тим, що у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.

Дані дії державного виконавця Надвірнянського РВ ДВС ГТУЮ Івано-Франківської області Скорікової Т.М. позивач ОСОБА_1 оскаржив до суду.

Як перевірено судом, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.04.2018 року у справі № 348/1823/14-ц задоволено скаргу ОСОБА_1 , а саме: визнано неправомірними дії державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікової Т.М., які проявились у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; визнано незаконною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; зобов`язано державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікову Т.М. відновити виконавче провадження № 50451742.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача Дудорова О.О. станом на день розгляду справи ОСОБА_2 борг перед позивачем ОСОБА_1 не погашено. Наведене не спростовано в судовому засіданні представниками відповідачів.

На думку позивача, в результаті неправомірної бездіяльності державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікової Т.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 348/1823/14-ц, виданого 12.01.2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області, йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 70000 грн.

В зв`язку з викладеним суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в користь позивача моральної шкоди з огляду на наступне.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в Постанові від 11.09.2013 року (справа № 6-48 цс 13): «При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України...»

У п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 № 6 судам дано роз`яснення, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, а також з положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень п. 10 ч.2 ст. 16, ст.ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

У п.п. 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

До суб`єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України і актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку з прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

В силу положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового бланга. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; удушевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до ч.1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями інших осіб.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`активних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до не договірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Між тим, тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протипроавною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки, яка завдала шкоди.

Деліктна відповідальність особи, яка за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Відповідно до вимог п. 3,7,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 6 від 27.03.1992 року надано судам роз`яснення про те, що на підставі ст. 56 Конституції України відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення, оскільки належним доказом протиправних (неправомірних) дій і бездіяльності державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікової Т.М. є ухвала Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2016 року, якою визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Скорікової Т.М. по виконанню рішення Надвірнянського районного суду від 01.09.2015 року та зобов`язано державного виконавця відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Скорікову Т.М. надіслати ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію постанови про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 348/1823/14-ц, виданого 12.01.2016 року на підставі рішення Надвірнянського районного суду від 01.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу за договором позики. А також, ухвала Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.04.2018 року у справі № 348/1823/14-ц задоволено скаргу ОСОБА_1 , а саме: визнано неправомірними дії державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікової Т.М., які проявились у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; визнано незаконною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2017 року у виконавчому провадженні № 50451742; зобов`язано державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Скорікову Т.М. відновити виконавче провадження № 50451742.

Тобто, позивач довів свої вимоги в частині спричинення йому моральної шкоди, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду державним виконавцем, що підтверджується ухвалами Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2016 року та 16.04.2018 року.

Разом з тим, при визначенні розміру морального відшкодування суд врахував роз`яснення, наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому, суд, враховуючи тривалий час невиконання рішення суду, що підтверджується двома ухвалами суду, його наслідки, обсяг зусиль, які позивач доклав для захисту свого права, наявність та глибину моральних страждань, нервових переживань, те, що дані події вплинули на звичайний уклад життя ОСОБА_1 , звернення до державних виконавців Надвірнянського РВ ДВС ГТУЮ Івано-Франківської області з приводу виконання рішення суду, неодноразове звернення до суду із скаргами на дії та бездіяльність державних виконавців і, відповідно, звернення за правовою допомогою, відвідування судових засідань, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає позов ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди таким, що підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 10000 грн., що є достатньою компенсацією за спричинену моральну шкоду, оскільки судові рішення що набрали законної сили підлягають виконанню, а не виконання судових рішень є підставою для відповідальності, встановленою законом.

Вказані кошти підлягають стягненню з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку з огляду на наступне.

Ст. 43 Бюджетного кодексу України передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно п. 1, 2, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку. Основними завданнями Казначейства України є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Казначейство України відповідно до покладених завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема: здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (п. 4 Положення).

В силу п. 8 ч. 1 ст. 7, ч.2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої позивачу моральної шкоди на державу, суд лише зобов`язує казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку.

Водночас, позивач у своїх вимогах ставить питання про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Управління державної казначейської служби України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, яка не є головним розпорядником коштів.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність базуються на положеннях ст. 22 Бюджетного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28.02.2002 року № 228 (із змінами), "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" від 17.05.2002 року № 659, "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" від 29.11.2006 року N 1673 (із змінами), розпорядженні Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" від 31.05.2006 року N 296-р (із змінами); наказах Міністерства фінансів України "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28.01.2002 р. N 57 (із змінами), "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" від 14.12.2001 року N 574, "Про паспорти бюджетних програм" від 29.12.2002 року N 1098 (із змінами), "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного прооцесу" від 30.05.2007 року N 662 тощо.

Згідно із наказом Мінфіну N 662 до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входять наступні відповідальні виконавці: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (п. 1.4).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , що стосуються стягнення моральної компенсації з УДКС України в Надвірнянському районі, Івано-Франківської області до задоволення не підлягають.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, суд констатує наступне:

Згідно ч.1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Ч.1 ст. 48 ЦПК України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні (Постанова Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018 року № 803/1252/17).

Ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процессуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» готуючи справу до розгляду, суд повинен вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Позивач звернувся з позовною заявою до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, визначивши у справі в якості одного з відповідачів Міністерство юстиції України.

Ст. 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві не надав жодного обгрунтування, чому Міністерство юстиції України залучено у справі в якості відповідача.

Тобто, коло учасників справи, а саме відповідачі визначені позивачем на власний розсуд та навіть без правового обгрунтування підстав залучення таких відповідачів.

У свою чергу, Міністерство юстиції України не порушувало прав та інтересів позивача та не допускало неправомірних рішень, дій та бездіяльності у його відношенні. Жодних доказів порушенного права Міністерством юстиції України позивачем не надано, а ні рішень судів, які набрали чинності, а ні інших належних допустимих доказів.

Таким чином, із вищевикладеного вбачається, що Міністерством юстиції України жодних дій, які могли завдати позивачеві моральної шкоди не вчиняло.

Предметом позову ОСОБА_1 є стягнення моральної шкоди в зв`язку з неналежним виконанням Надвірнянським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_2 у його користь борг за договором позики від 07.07.2010 року в сумі 8000,00 доларів США, що еквівалентно 94 022 грн. 38 коп., 68 636 грн. 33 коп. пені і 1 626 грн. 59 коп. судових витрат.

Відповідно до п.12 Типового Положення про відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 20.04.2016 року № 1183/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.04.2016 року № 618/28748 відділ є юридичною особою, має рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сумм, печатку із зображенням Державного Герба України й найменуванням.

Постановою у справі № 6-99цс17 від 08.11.2017 року Верховний суд України висловив правову позицію про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця.

Верховний Суд України зробив висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні відділи Державного казначейства України.

Аналогічне роз`яснення дано в п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під виконання судових рішень у цивільних справах».

Відповідно до ч.5 ст. 263 ЦПК України обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначено, що встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

До того ж, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити безладного руху судового процессу.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз протии Польщі» від 19.06.2001 року зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Таким чином, з системного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у вказаній справі та позовна заява ОСОБА_1 не містить доказів зворотнього, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не мають підлягати до задоволення.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , в користь позивача слід стягнути з Державної казначейської служби України - 768 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

На підставі викладеного, ст. 56 Конституції України, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК, керуючись ст.141, ст.258, ч.6 ст.259, ст.263, ст.265, ч.1 ст.268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі, Івано-Франківської області, Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) - 10 000 (десять тисяч) грн. заподіяної моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

В задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України, управління державної казначейської служби України у Надвірнянському районі, Івано-Франківської області - відмовити.

Стягнути з Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) - 768 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошеннядо Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст рішення

виготовлено 08.02.2021 року.