Рішення № 94739333, 05.02.2021, Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/1472/20

провадження №2/283/44/2021

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2021 року Малинський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Ярмоленка В.В., з секретарем судового засідання Пух Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за первісною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором позики

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»

про визнання недійсним пункту договору позики в частині нарахування відсотків,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

13.07.2020 року представник ТОВ «ВЕЛЛФІН» Блащак Р.Л. звернулася до Малинського районного суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики.

Предметом позовних вимог є стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості за договором позики №208244 від 16.06.2017 року у розмірі 76560 грн. та судових витрат у розмірі 2197 грн.

Підставою позовних вимог є те, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що реалізовує фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності та платності. 16.06.2017 року між сторонами по справі було укладено договір позики№208244 в електронній формі, відповідно до якого Товариство надав позичальникові грошові кошти у розмірі 2 тис. грн., а ОСОБА_1 зобов`язувався повернути заборгованість та сплатити проценти за користування позикою в термін 30 днів , тобто до 16.07.2017 року. Відповідач свої зобов`язання не виконав, істотно порушивши умови договору, внаслідок чого станом на дату звернення позивача з даною заявою до суду, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ВЕЛЛФІН» становить 76560,00 грн. та складається з основного боргу у розмірі 2 тис. грн., заборгованості за відсотками – 37120,00 грн. та заборгованості за простроченими відсотками – 37440,00 грн.

У зв`язку з задоволенням заяви судді ОСОБА_2 про відставку на підставі рішення ВРП №2290/0/15-20 від 28.07.2020 року, по цивільній справі №283/1472/20 був проведений повторний автоматизований розподіл та, як наслідок, справа передана на розгляду судді Ярмоленку В.В.

Представник ТОВ «ВЕЛЛФІН» Слухай Л.Ю., яка діє на підставі довіреності від 06.10.2020 року, в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судове засідання з`явився, частково визнав позовні вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» за первісним позовом у загальному розмірі 3080 грн., з яких 2 тис. грн. – сума основної заборгованості та 1080,00 грн. – сума заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування позикою. Також ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги за зустрічним позовом, просив їх задовольнити, виходячи з наступного.

14.08.2020 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі №283/1472/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу можливість подання до суду відзиву на позовну заяву разом з доказами, що підтверджують заперечення проти позову.

05.11.2020 року ОСОБА_1 скористався своїм правом на захист та подав до суду відзив на позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» про стягнення з нього заборгованості за договором позики, згідно якого позов визнав частково та погодився з вимогою щодо стягнення з нього заборгованості за договором позики у розмірі 3080 грн., яка складається з основного боргу, який становить 2 тис. грн. та заборгованості по нарахованих та несплачених відсотках за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 16.07.2016 року, в розмірі 1048 грн.

Також, 05.11.2020 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву в порядку ст.ст.194,195 ЦПК України, в якій просить визнати Договір позики №208244 від 16.06.2017 року, укладений між сторонами, в частині нарахування відсотків, визначеними п.1.5. Договору, недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно графіку розрахунку, доданого до договору позики поверненню підлягає 2 тис. грн. позики та 1080 грн. процентів за користування кредитом, що разом становить 3080 грн. сукупна вартість кредиту складає 154,00% від суми кредиту (в процентному значенні) або 3080,00 грн. (в грошовому виразі) та включає в себе: проценти за користування кредитом - 54,00% від суми кредиту (у процентному значенні) або 1080,00 грн. (в грошовому виразі). Реальна річна ставка за кредитом становить 657% річних.

Пунктом 1.5. Договору позики передбачено, що строк та проценти за користування позикою за даним договором обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: протягом строку позики, встановленого п.1.3. Договору, розмір основних процентів складає 1,8% від суми позики, але не менше ніж 20 грн. за перший день користування позикою; 1,8% від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.3. Договору (п.п.1.5.1. Договору позики №208244 від 16.06.2017 року).

Підпунктом 1.5.2. пункту 1.5. Договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань за договором, в тому числі у разі прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів, нарахування процентів, встановлених п.п. 1.5.1. п. 1.5. Договору проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, доведену до позичальника, шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінеті, позичальник зобов`язаний сплатити 2% від суми позики за кожен день прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12.05.1991 року, вважає, що умови договору, укладеного між ним та ТОВ «ВЕЛЛФІН» є несправедливими, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, адже реальна річна ставка за договором позики становить 657 % річних.

Ухвалою суду від 20.11.2020 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків. Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, надано зустрічному відповідачу ТОВ «ВЕЛЛФІН» строк для подачі відзиву на зустрічну позовну заяву у відповідності до ст.191 ЦПК України.

Разом з цим, ТОВ «ВЕЛЛФІН» відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 не подало.

Дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з`ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом ТОВ «ВЕЛЛФІН» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Встановлено, що між сторонами виникли правовідносини в сфері договірних зобов`язань, оскільки 16.06.2017 року в електронній формі за допомогою веб-сайту позикодавця та ідентифікації позичальника, з використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, укладено Договір позики №208244 (а.с.16-19,20-24).

Згідно п.1.1. договору позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 2 тис. грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом, зазначені у п.1.5. цього договору.

Пунктом 1.3. договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів.

Відповідно до п.1.4 договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником та позикодавцем. Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

На виконання п.1.4. Договору на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 2 тис. грн. У якості доказу перерахування коштів позивач долучив до матеріалів справи Договір про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року, за яким ТОВ «ВЕЛЛФІН» має технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів (а.с.26-28).

Пунктом 1.5. договору позики передбачено, що строк та проценти за користування позикою за даним договором обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: протягом строку позики, встановленого п.1.3. Договору, розмір основних процентів складає 1,8% від суми позики, але не менше ніж 20 грн. за перший день користування позикою; 1,8% від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.3. Договору (п.п.1.5.1. Договору позики №208244 від 16.06.2017 року).

Підпунктом 1.5.2. пункту 1.5. Договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань за договором, в тому числі у разі прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів, нарахування процентів, встановлених п.п. 1.5.1. п. 1.5. Договору проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, доведену до позичальника, шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінеті, позичальник зобов`язаний сплатити 2% від суми позики за кожен день прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Згідно п.3.2. Договору, строк та проценти за користування позикою та нарахування процентів за договором обчислюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому, проценти за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (день перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до дня повного погашення заборгованості за позикою (зарахування на поточний рахунок позикодавця), включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою.

Відповідно до п.4.3. Договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов, неналежне виконання цього договору, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно п.7.1. Договору, невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам.

Так, згідно п.п. 4.1., 4.2. Правил заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на Сайті Товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення Заявки на Сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

Згідно п.6.3. Правил у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує Заявника шляхом відправлення смс-повідомлення на телефонний номер зазначений в Заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в Особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електрону адресу зазначену в Заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню, Заявник отримує електронну копію договору позики.

У разі отримання Договору позики засобами електронного зв`язку, Заявник укладає Договір позики з товариством в Особистому кабінеті п.6.4. Правил.

Відповідно до п.7.1. Правил, за користування позикою позичальник сплачує ТОВ «ВЕЛЛФІН» проценти, що зазначені у Графіку розрахунків, які є невід`ємною частиною договору позики. Строк та проценти за користування позикою та нарахування процентів обчислюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому, проценти за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (день перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до дня повного погашення заборгованості за позикою (зарахування на поточний рахунок Товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою.

Відповідно до п.7.2. Правил, проценти за користування позикою нараховуються щоденно, також у вихідні, неробочі та святкові дні.

Отже, 16.06.2017 року у встановленому п.п. 4.1.,4,2. Правил порядку, ОСОБА_1 оформив заявку для отримання позики, шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-сайту ТОВ «ВЕЛЛФІН» (а.с.16-19). Заявка для отримання позики містить всі ідентифікуючі дані щодо особи позичальника, а також фото останнього.

Таким чином, реєстрація ОСОБА_1 на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН», подання відповідачем за первісним позовом заявки на отримання позики із зазначенням номеру банківської картки для перерахування коштів, підтвердження Товариством заявки на отримання позики у передбачений Правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики, свідчить про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма істотними умовами отримання позики, а сам Договір позики №208244 від 16.06.2017 року було укладено та підписано в електронній формі, що в силу приписів ст.ст.6,27 ЦК України, ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

ТОВ «ВЕЛЛФІН» належним чином виконав умови Договору позики №208244, надавши ОСОБА_1 грошові кошти відповідно до заявки останнього на перерахування грошових коштів на поточний рахунок, зазначений позичальником.

Проте ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором виконував неналежним чином, порушуючи графік розрахунків, внаслідок чого утворилась заборгованість, що згідно розрахунку ТОВ «ВЕЛЛФІН» становить 76560,00 грн., а саме:

- основний борг – 2000,00 грн.;

- заборгованість за відсотками – 37120,00 грн.;

- заборгованість за простроченими відсотками – 37440,00 грн. (а.с.25).

11.12.2020 року ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи копії квитанцій, які свідчать про погашення ним заборгованості перед ТОВ «ВЕЛЛФІН»08.05.2020 року у розмірі 550 грн., 03.07.2020 року у розмірі 200 грн., 17.07.2020 року у розмірі 300 грн., 11.09.2020 року у розмірі 250 грн., 19.09.2020 року у розмірі 300 грн., 25.09.2020 року у розмірі 200 грн., 05.10.2020 року – 200 грн., 16.10.2020 року – 300 грн., 27.10.2020 року – 200 грн., 05.12.2020 року – 600 грн. (а.с.75-77) на загальну суму 3100 грн.

Мотиви та застосовані норми права.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до змісту статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею ( стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, суд вважає, що між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 виникли договірні правовідносини. Із запропонованими умовами договору відповідач за первісним позовом ознайомився.

Суд приходить до висновку про те, що договір позики було укладено та підписано в електронній формі, і такі дії сторін відповідають приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно графіку розрахунку до договору позики №208244 від 16.06.2017 року сума по договору становить 2000 грн., дата погашення 16.07.2017 року, сума до сплати процентів 1080 грн., разом до сплати 3080 грн., сукупна вартість позики складає 3080 грн.

Так, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ВЕЛЛФІН» за період з 16.06.2017 року по 06.07.2020 року становить 76560,00 грн.

При цьому вказаний розрахунок спростований наступним.

За положеннями ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України)

Так, правилами кредитування договору позики передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань за договором, в тому числі у разі прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів, позичальник на вимогу позикодавця сплачує відсотки в розмірі 2% від простроченої суми кредиту, за кожний день прострочення. Тобто 657% річних.

З урахуванням зазначеного ТОВ «ВЕЛЛФІН» розміру пені, є суттєвий дисбаланс договірних відносин відносно прав та інтересів позичальника, що є порушенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Незалежно від того, що спірні умови договору відбулися за погодженням позивача, суд вважає, що встановлення фінансовою установою для позичальника непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним.

Подібне положення договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальникові, як споживачу послуг, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання ним зобов`язань за договором позики.

Згідно ст.ст.11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора, щодо неухильного дотримання вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд звертає увагу на ту обставину, що незалежно від виконання фінансовою установою вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання усієї інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, остання відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону не повинен включати до кредитного договору несправедливих умов під страхом їх недійсності.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Вимога про нарахування та сплату пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Пунктами 9, 11 частини першої вказаного Закону визначено, що споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Таким чином аналіз вказаних норм є підставою вважати, що споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Згідно п.1.6 договору позики №208244 від 16.06.2017 року позика надана ОСОБА_1 на споживчі цілі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукала у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, з якими позичальник як споживач, був позбавлений з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про часткове задоволення первісного позову, а саме в розмірі 3080 грн., з яких: 2000 грн. основного боргу та 1080 грн. процентів, та на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України - задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача; відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням первісного позову, на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, який становить 84,50 грн. Також з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 840,80 грн. у зв`язку з задоволенням вимог його зустрічного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. 12, 23, 76, 81, 141,258, 259, 265, 272,273, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 6,203,215,509,525,526,536,549,551,626,627,629 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (юридична адреса: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя,48; код ЄДРПОУ 39952398; рахунок ІВАN- НОМЕР_2 в ПАТ «Альфі Банк»; МФО 300346) -

3080 (три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок заборгованості за Договором позики №208244 від 16.06.2017 року, яка складається з наступного: 2000,00 грн. – сума основної заборгованості та 1080 грн. – проценти за користування коштами.

В іншій частині заявлених вимог відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків задовольнити повністю.

Визнати договір позики №208244 від 16.06.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 в частині нарахування відсотків, визначених пунктом 1.5. Договору позики, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (юридична адреса: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя,48; код ЄДРПОУ 39952398; рахунок ІВАN- НОМЕР_2 в ПАТ «Альфі Банк»; МФО 300346) судові витрати у розмірі 84,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (юридична адреса: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя,48; код ЄДРПОУ 39952398; рахунок ІВАN- НОМЕР_2 в ПАТ «Альфі Банк»; МФО 300346) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 09 лютого 2021 року.

Суддя