Рішення № 94735934, 09.02.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2021 Справа № 917/2031/20

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01601, в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком», вул. Соборності, 33, м. Полтава, 36000

до Управління соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації, вул. Незалежності, 117, смт. Диканька, Полтавська область, 38500

про стягнення 22 986,28 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Дерій Ю.В.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 22 986,28 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв`язку) на пільгових умовах населенню смт.Диканька та Диканського району протягом І півріччя 2020 року.

Ухвалою від 30.12.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позовна заява мотивована тим, що ПАТ «Укртелеком», як оператор телекомунікацій, надає послуги зв`язку споживачам - фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати. Законом України «Про телекомунікації» встановлений обов`язок позивача надавати послуги на пільгових умовах певним верствам населення у порядку, визначеному Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295.

З огляду на це, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають такі послуги.

Всупереч вимогам нормативно-правових актів відповідачем не відшкодовані витрати позивача за надання телекомунікаційних послуг (послуги зв`язку) на пільгових умовах населенню смт.Диканька та Диканського району в період з січня 2020 по червень 2020 внаслідок чого утворилась заборгованість на загальну суму 22986,28 грн.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 169, 172, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 48, 82-85 Бюджетного кодексу України, ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закон України «Про телекомунікації».

У відзиві на позовну заяву від 18.01.2021 (вх. № 592 від 19.01.2021, а.с. 60-61) відповідач позовні вимоги не визнає, посилається, зокрема, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 у ст.102 Бюджетного кодексу виключено норму щодо надання пільг з послуг зв`язку за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту. Диканською районною радою, як органом місцевого самоврядування, повноваженнями якого передбачено затвердження районного бюджету та внесення змін до нього (пп. 17 п.1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), рішень стосовно виділення коштів на фінансування пільг з послуг зв`язку не приймалося. Відповідач у відзиві також зазначив, що між сторонами у справі договір про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку на 2020 рік, не укладався, в зв`язку з чим, на думку відповідача, фінансових зобов`язань відповідач перед позивачем не несе.

У відповіді на відзив від 20.01.2021 (а.с. 64-66) позивач повідомив, що із викладеними у відзиві запереченнями не погоджується, з огляду, зокрема, на те, що бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів. Згідно ч. 8 ст. 48 Бюджетного кодексу бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

За наведених обставин, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, незалежно від того чи укладався договір про таке відшкодування, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2020 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

В період з 01.01.2020 по 30.06.2020 (І півріччя 2020 року) Полтавською філією ПАТ «Укртелеком» надавалися телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) на пільгових умовах населенню смт. Диканька та Диканського району, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Витрати позивача, понесені внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах, за період з січня 2020 по червень 2020 включно становлять 22986,28 грн., розрахунок в матеріалах справи (а.с. 14).

Щомісяця протягом І півріччя 2020 року поіменні списки абонентів за формою « 2-пільга» (а.с. 15-22), надсилались позивачем супровідним листом (а.с. 37-42) на електронну та поштову адреси відповідача разом з розрахункими видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (а.с. 23-28), актами звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга» (а.с. 31-36). Відправка та отримання відповідачем зазначених документів підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення до цінного листа та повідомленнями про вручення поштового відправлення з підписами уповноваженої особи відповідача, роздруківкою з вебсторінки «Укрпошти» (а.с. 43-44, зворот, 45). Зазначені документи також надсилались відповідачу у вигляді файлів РDF-формату, про що свідчать наявні в матеріалах справи скріншоти електронних листів з електронної пошти позивача (а.с. 29-30).

11.09.2020 позивач направив відповідачу вимогу-претензію №03-344 від 11.09.2020 (а.с. 46-47) про сплату 22986,28 грн. заборгованості, яку останній отримав 14.09.2020, що підтверджується роздруківкою з веб-сторінки «Укрпошти» (а.с. 48).

У відповідь на претензію листом від 17.09.2020 відповідач повідомив позивача, що йому не надавалися повноваження щодо відшкодування вартості наданих пільг з послуг зв`язку окремим категоріям населення, тому вважає, що її подано не за належністю.

Заборгованість станом на момент подання позову відповідачем не сплачена.

Під час розгляду заявлених позовних вимог по суті господарським судом приймається до уваги наступне.

ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Полтавська філія ПАТ «Укртелеком», є оператором із надання телекомунікаційних послуг споживачам.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, визначено, що встановлені законами пільги з їх оплати послуг зв`язку надаються споживачеві за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Ч.ч.1, 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв`язку, визначені Законами України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про охорону дитинства», «Про жертви нацистських переслідувань».

Нормами вказаних законів, зокрема, встановлено право фізичних осіб, які мають визначений законами соціальний статус на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

Згідно абз. 1,2 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до пп. 5 п. 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, Мінсоцполітики, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює в межах передбачених законом повноважень, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в районах та місцях реалізують місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади. Згідно пункту 10 статті 13 цього закону до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань соціального захисту населення.

Відповідно до ч.3 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

За змістом п.3 ч.2ст. 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно із наказом Міністерства соціальної політики України від 04.11.2016 №1296 «Про затвердження Методичних рекомендацій з розроблення положень про структурні підрозділи питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій», саме місцевий підрозділ соціального захисту населення проводить розрахунки з організаціями - надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян (пп.27 п.4.5. Методичних рекомендацій).

Реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення на території смт. Диканька та Диканського району Полтавської області здійснює Управління соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації є належним відповідачем у даній справі.

Судом встановлено, що позивачем щомісячно надсилались відповідачу листи з додатками, а саме поіменні списки абонентів за формою "2-пільга", а також акти звіряння за формою "3-пільга".

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг 2-пільга», закріплений чіткий перелік вимог щодо відомостей, які мають бути зазначені під час здійснення розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг, зокрема, відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг та період їх отримання, місце проживання особи. Таким чином, вказаний документ є достатнім доказом належного надання послуг на пільгових умовах та їх обсягу.

Згідно п. 3, 4 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджено постаново Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, систематизація інформації з реєстру та забезпечення її використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати є обов`язком структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Вони вправі отримувати дані від надавачів послуг та надавати їм інформацію, що міститься в реєстрі.

Отже, звіряння інформації, одержаної від надавача послуг є обов`язком відповідача в силу того, що на нього покладено обов`язок розрахунку розміру пільг та їх надання.

Відповідач акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги форми « 3-пільга» за спірний період позивачу не повернув. Водночас зауважень чи претензій щодо розміру нарахованих сум позивачу не надіслав. Доказів того, що зазначені у актах звірки розрахунків суми не відповідають фактично наданим послугам відповідач суду не надав.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з питання неотримання списків пільговиків за спірний період.

Стосовно того, з яких саме бюджетних видатків повинні здійснюватись видатки на компенсацію витрат, понесених в зв`язку з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, суд враховує наступне.

За ст. 82 Бюджетного кодексу України видатки бюджетів поділяються на: 1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню; 2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; 3) видатки на реалізацію прав та обов`язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Згідно ст. 83 Бюджетного кодексу України видатки, визначені пунктом 1 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Згідно ст. 91 (п. 20-4 ч. 1) Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування;

Згідно ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно ч. 2 ст.85 Бюджетного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі 927/465/17, Управління соціального захисту населення зобов`язане здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, незважаючи на те, що Законом України про Державний бюджет на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, адже відповідне право на отримання послуг на пільговій основі виникає в особи, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання, причому не у зв`язку зі згаданим Законом та похідними від нього актами (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акту, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Законодавством не передбачена також залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення або звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання надавача, а на виконання імперативних законодавчих вказівок.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.10.2017 у справі № 911/1924/18, у позивача «виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України)».

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Диканської райдержадміністрації зобов`язано здійснити розрахунки з Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з січня 2020 по червень 2020 року включно, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23,02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року та у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Посилання відповідача на те, що фінансових зобов`язань відповідач перед позивачем не несе, оскільки між сторонами у справі договір про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг з оплати послуг зв`язку на 2020 рік, не укладався, є хибними та відхиляються судом виходячи з наступного. Чинне законодавство України не передбачає обов`язкової наявності договірних відносин сторін для здійснення відшкодування витрат за послуги, надані пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із вище перелічених нормативних актів і не залежать від волевиявлення постачальників послуг та відповідних органів .

Крім цього, закони, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян, є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги і не ставлять фінансування відповідних пільг в залежність виключно від рішення органу місцевого самоврядування. Тому посилання відповідача на відсутність рішень Диканської районної ради стосовно виділення коштів на фінансування пільг з послуг зв`язку є помилковим.

Норми матеріального права, на момент дії спірних правовідносин, не ставили фінансування відповідних пільг за послуги зв`язку в залежність виключно від наявності субвенцій державного бюджету, що спростовує твердження відповідача про відсутність механізму фінансування видатків на компенсацію пільг з послуг зв`язку з огляду на виключення норми у ст. 102 Бюджетного кодексу щодо надання пільг з послуг зв`язку за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.

Інші доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, зводяться до тлумачення законодавства на свою користь.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідача, надано можливість обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в розмірі 22986,28 грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволення судом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації (вул. Незалежності, 117, смт. Диканька, Полтавська область, 38500, код ЄДРПОУ 03195116) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» (вул. Соборності, 33, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 01186975) – 22986,28 грн. боргу; 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Суддя І.І. Пушко

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.