Рішення № 94734434, 08.02.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4925/20

Провадження № 2/204/217/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мащук В.Ю.,

при секретарі Максименко Я.О.,

за участю представника позивача адвоката Губа А.І.,

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2011 по 21 грудня 2018 р.;

- визнати за ОСОБА_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку АДРЕСА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що її тітці - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на праві приватної власності належала квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка АДРЕСА_3 .

ОСОБА_5 була людиною похилого віку, потребувала допомоги та підтримки близьких людей.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер онук ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 .

ОСОБА_5 дуже хворіла, у зв`язку з чим з нею почала проживати її невістка ОСОБА_4 . Весь цей час позивач разом зі своєю родиною, як могли підтримували їх. ОСОБА_4 по своєму характерові була дуже мовчазною людиною і дуже часто, навіть коли їй було дуже погано, вона про це мовчала, не хотіла турбувати ні свекруху, ні інших родичів.

Восени 2011 року ОСОБА_3 переїхала жити до своєї тітки ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_4 та почала проживати у вказаній квартирі разом з тіткою та ОСОБА_4 . Весь час позивач піклувалася про свою тітку - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вони вели спільне господарство, мали спільний побут.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5 . Після її смерті позивач займалася її похованням разом з ОСОБА_4 .

Майно, яке за життя належало ОСОБА_5 після її смерті успадкувала ОСОБА_4 на підставі заповіту складеного ОСОБА_5 у 2005 році, у тому числі квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 забажала і в подальшому проживати у квартирі АДРЕСА_2 разом з позивачем однією сім`єю, незважаючи на відсутність між ними кровного споріднення. ОСОБА_4 було важко проживати самій у приміщенні, де колись разом збиралася її єдина родина. За час сумісного проживання позивач та її син - ОСОБА_1 стали для ОСОБА_4 її родиною. ОСОБА_4 постійно говорила позивачу, що все, що у неї є, вона хоче залишити сину позивача ОСОБА_1 , оскільки усіх своїх рідних, вона вже втратила, а позивач та її син залишилися для неї єдиними рідними людьми та стали її сім`єю. ОСОБА_4 також стала для позивача та її сина рідною людиною, яку вони не могли залишити саму. Тому, після смерті тітки - ОСОБА_5 , вони продовжили мешкати разом однією сім`єю з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_4 . Вони вели спільний побут, вели спільний бюджет, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, спільно витрачали кошти на утримання та ремонт квартири, в якій разом проживали, узгодили зручний порядок користування квартирою. Між позивачем та ОСОБА_4 виникли взаємні права та обов`язки, пов`язані з фактичними родинними стосунками.

Таким чином, позивач та ОСОБА_4 з вересня 2011 по 21 грудня 2018 року фактично проживали сім`ю.

ОСОБА_4 часто хворіла та ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Похованням ОСОБА_4 займалася позивач та її родина так, як інших близьких родичів у неї не було.

У березні 2019 року позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої тітки ОСОБА_5 , однак отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.03.2019 року.

Після смерті ОСОБА_4 позивач фактично вступила в управління майном, а саме: квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою у садовому товаристві «Сурське». Позивач не має можливості будь-яким чином отримати документ, який підтверджує, що вона проживала сумісно з ОСОБА_4 на протязі 7 років, які передували смерті останньої, крім встановлення даного факту в судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовом.

В судовому засіданні представники позивача адвокати Жила Д.І., Губа А.І., кожна окремо, позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, які зазначені у позовній заяві, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав в повному обсязі, так як його мати - позивач у справі, приблизно з 2010 року проживала разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача Дніпровської міської ради Архипенко А.О. просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на обставини, які викладені у відзиві.

За наслідками з`ясування і аналізу обставин справи, пояснення сторін в судовому засіданні, показів свідків в судовому засіданні, дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22 вересня 1997 року, виданого Державним житлово - комунальним підприємством «Південне», квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та членам сім`ї ОСОБА_10 . На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого в Третій дніпропетровській держнотконторі 10.06.1998 р. за № 3-1041 1/3 частина квартири, що належить ОСОБА_10 передана у власність ОСОБА_9 (арк.с.17, 17 зворот).

Відповідно до складеного технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_4 , квартира належала по 1/3: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (ар.с.18-22).

06 листопада 1999 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом за померлим чоловіком ОСОБА_9 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_7 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з: двух третіх частин квартири АДРЕСА_4 , загальна площа квартири 56,6 кв.м., приведена площа квартири 57, 4 кв.м., жила площа квартири 40,8 кв.м., що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державним житлово - комунальним підприємством «Південне» м. Дніпропетровська 22.09.1997 року № 123-97 (арк.с.16).

Відповідно до звіту про оцінку майна, квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири складає 614737 грн. (арк.с.68-83).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ - 1202109062014, земельна ділянка, що розташована у Дніпропетровській області, Дніпропетровський район, Волоська сільська рада, с.т. « АДРЕСА_3 , площею 0,0430, належала на праві приватної власності ОСОБА_5 (арк.с.41-42).

Відповідно до Державного Акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №877534, ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 2-795 від 11.01.2005 року є власником земельної ділянки площею 0,0430 га. Земельна ділянка розташована АДРЕСА_3 (арк.с.43-44).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки для колективного садівництва, загальною площею 0,0430 га, яка розташована за адесою: АДРЕСА_3 , вартість земельної ділянки складає 15063 грн. 00 коп. (арк.с.60-66).

Відповідно до довідки від 02 березня 2019 року № 768, виданої відділом записів актів цивільного стану Борисівського районного виконавчого комітету Мінської області Республіка Білорусь, у документах архіву відділу загс є запис акта про укладення шлюбу № 88, зроблена 3 лютого 1952 року в Бюро загс м. Борисова Мінської області на ОСОБА_9 , білоруса, ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_11 , росіянку, ІНФОРМАЦІЯ_12. При укладенні шлюбу подружжя обрало прізвище ОСОБА_4 (арк.с.28).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 у віці 19 років, про що зроблено запис № 1247 (арк.с.24).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 у віці 53 роки помер ОСОБА_7 , про що зроблено відповідний актовий запис № 865. ОСОБА_7 був сином ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (арк.с.25,26).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 79 років, про що зроблено відповідний актовий запис № 5150 (арк.с.29, 145, 149).

21 лютого 2005 року ОСОБА_5 складено заповіт, яким остання на випадок своєї смерті заповідала усе належне їй майно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (арк.с.31, 144).

12 вересня 2012 року ОСОБА_4 звернулася до Третьої дніпропетровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_5 (арк.с.139 зворот).

Відповідно до довідки про склад сім`ї, виданої КП «Жилсервіс 1», за адресою АДРЕСА_1 , були зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (арк.с.142 зворот).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у віці 66 років, про що складено відповідний актовий запис № 2591 (арк.с.37). ОСОБА_4 приходилася дружиною померлому ОСОБА_7 (арк.с.35).

13 березня 2019 року ОСОБА_3 звернулася з заявою до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за померлою тіткою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.с.146).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янкової І.В. від 13 березня 2019 року, відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 рідної тітки ОСОБА_5 , так як згідно заповіту складеного ОСОБА_8 , усе належне заповідачеві майно, де б воно не було та з чого б не складалось заповідане не на ім`я заявника ОСОБА_3 , а на іншого спадкоємця (арк.с.39 - 40, 153).

Відповідно до доручення посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О. від 05.07.2003 року, ОСОБА_7 видано доручення, яким уповноважено ОСОБА_4 , ОСОБА_1 керувати належним йому транспортним засобом (арк.с.52).

На підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 позивачем надано медичні довідки, направлення лікарів, медичні виписки за період з 2011 року по 2016 рік (арк.с.53-59).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що з позивачем він познайомився, приблизно у 2012 році. Свідок приходив до позивача за адресою: АДРЕСА_1 , робити масаж. З позивачем проживала інша жінка на ім`я ОСОБА_4 . Останній раз він був у позивача вдома у 2017 році.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що приблизно 7 років тому йому телефонував ОСОБА_1 з приводу здоров`я дитини. Свідок приїжджав на вул. Робоча, де на його думку мешкала ще одна жінка. Через деякий час йому подзвонила позивач, сказала, що потрібна консультація дорослій людині. Це було приблизно протягом 2015 - 2016 років. На кожну консультацію для ОСОБА_4 його запрошувала ОСОБА_3 . Консультування ОСОБА_4 свідок проводив, приблизно 5 - 6 разів.

Покази свідків в судовому засіданні є логічними, послідовними, взаємоузгодженими між собою, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками, даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, крім того, показання свідків об`єктивно підтверджуються зібраними та дослідженими у справі доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом ст.ст.1261 - 1264 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

З аналізу зазначених норм вбачається, що для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів як:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та позивач (заявник) проживали однією сім`єю.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Відповідно до до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду Украйни від 30.05.2005 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно врахувати правила частини другої статті 3 СК про те що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду Украйни від 30.05.2005 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про Всеукраїнський перепис населення» передбачено, що домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Від факту, який просить встановити позивач, залежить виникнення у останньої права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виходячи з норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що встановлення факту, про який зазначає позивач, хоча прямо і не передбачено положеннями ст. 315 ЦПК України, проте не суперечить чинному законодавству та завданням справедливості цивільного судочинства. При цьому, судом враховується, що жодним іншим чином, а ніж в судовому порядку, встановлення факту проживання позивача та ОСОБА_4 , є неможливим.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про доведеність факту проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_4 з вересня 2011 року по момент смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки даний факт підтверджується зібраними у справі письмовими доказами та показами свідків.

При прийнятті рішення щодо задоволення позову в цій частині суд керується також правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 10.01.2019 року по справі №484/747/17 згідно якого, реєстрація спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо такі обставини підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду Украйни від 30.05.2005 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Зі змісту дослідженої судом постанови складеної 13 березня 2019 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янкової І.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що підставою до її складання слугувало те, що ОСОБА_3 не була зареєстрована разом із померлою ОСОБА_5 на день смерті останньої, тобто факт прийняття спадщини ОСОБА_3 спільним проживанням та реєстрацією зі спадкодавцем не підтверджується. Згідно заповіту ОСОБА_8 , посвідченого третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.05.2005 року, усе належне заповідачеві майно, заповідане не на ім`я заявниці, а на іншого спадкоємця. При цьому, судом встановлено, що з заявою про прийняття спадщини, до нотаріальної контори, за померлою ОСОБА_4 ОСОБА_3 не зверталася.

Таким чином, позивач не позбавлена можливості, як спадкоємець четвертої черги спадкоємців за законом звернутися до нотаріальної контори із заявою щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за померлою ОСОБА_4 , що у свою чергу виключає можливість суду у вирішенні і розгляду вимог позивача щодо визнання права власності в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_4 . Позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за померлою ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх передчасністю.

При цьому, при винесенні рішення суд курується ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати віднести на рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 352,354 ЦПК України, ст.ст.315, 1217, 1222, 1258, 1261-1264, 1268, 1269 ЦК України, ст. 3 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2011 року по 21 грудня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Ю. Мащук