Рішення № 94732303, 09.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

09 лютого 2021 року справа №640/19240/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доНаціонального агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту - відповідач, НАЗК)провизнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23 серпня 2019 року №2687 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України»В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва зазначаючи про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки відповідач порушив строк його прийняття, передбачений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56 (далі по тексту - Порядок №56).

Ухвалою від 18 жовтня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/19240/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та проведенням судового засідання.

В судовому засіданні 09 грудня 2019 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства та у розумний строк з урахуванням правової та фактичної складності справи; оскаржуване рішення НАЗК містить виключно висновки відповідача, за результатами повної перевірки декларації та не містить зобов`язального характеру, а тому не порушує прав та інтересів позивача, шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення необґрунтованих обов`язків та не породжує будь-яких негативних наслідків.

Ухвалою від 09 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив НАЗК у задоволенні клопотання про закриття провадження в адміністративній справі №640/19240/19.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, 31 березня 2018 року позивач подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік (виправлену) (c6bd6cfe-63ec-43bf-ac05-be742037422d).

21 січня 2019 року НАЗК прийняло рішення №112 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Рішенням НАЗК від 22 березня 2019 року №825 продовжено строк проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування з 23 березня 2019 року на 30 календарних днів, згідно з додатком, яким, у тому числі передбачено здійснення повної перевірки декларації ОСОБА_1 .

За результатами проведення повної перевірки декларації позивача НАЗК прийняло рішення від 23 серпня 2019 року №2687 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України».

Здійснюючи перевірку декларації позивача за 2017 рік (виправленої) (унікальний номер c6bd6cfe-63ec-43bf-ac05-be742037422d) відповідач встановив факт надання у декларації недостовірних відомостей, а саме:

У розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації.

В полі «Тип посади» позивач обрав позначку «Посада державної служби», а у полі «Категорія посади» - позначку «А».

Крім того, суб`єкт декларування на запитання «Чи належить ваша посада до посад, пов`язаних з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством з питань запобігання корупції?» - обрав позначку «Так».

Відповідно до рішення Національного агентства від 17 червня 2016 року №2 посада суб`єкта декларування не відноситься до посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

За висновками відповідача, у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації позивач зазначив недостовірні відомості стосовно типу та категорії займаної посади, чим не дотримався вимог пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки позивач є народним депутатом України та не може одночасно бути на державній службі.

У розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

Суб`єкт декларування не зазначив інформацію про квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка зазначена у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації як зареєстроване місце проживання.

У наданих поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що у 2014 році укладено договір оренди квартири, в зв`язку з чим вся його родина проживала за цією адресою. Дана адреса залишилася адресою для здійснення депутатських повноважень та для забезпечення нормальної роботи з виборцями. Враховуючи зазначене, за згодою з власником приміщення дана адреса є зареєстрованим місцем проживання та поштовою адресою.

Відповідач у цій частині дійшов висновку, що оскільки вказана квартира є місцем реєстрації, суб`єкт декларування повинен був задекларувати право користування нею у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

Суб`єкт декларування не зазначив інформацію про об`єкт нерухомості, який на будь-якому праві використовувався членами сім`ї (дітьми) для проживання.

У наданих поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що діти є неповнолітніми про що відображено в декларації та відповідно до законодавства проживають з батьками, тому він вважає, що ним повно відображено дані щодо користування об`єктами нерухомості членами сім`ї. Крім того, відповідно до норм Цивільного кодексу України неповнолітня особа вчиняє правочини (в тому числі і щодо користування) щодо нерухомого майна за письмовою нотаріальною згодою батьків, а оскільки відповідні згоди не надавались, інформація щодо користування об`єктами нерухомості неповнолітніми дітьми в декларації зазначена повна та об`єктивна.

Суб`єкт декларування зазначив відомості про квартиру загальною площею 65,9 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності з 12 липня 1996 року, вартість на дату набуття - 4 600,00 грн.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та доданими до пояснень суб`єкта декларування підтвердними документами (копія договору купівлі-продажу нерухомості та копія реєстраційної посвідки), номер житлового будинку - 67.

Крім того, згідно з копією договору купівлі-продажу даної квартири, наданого суб`єктом декларування, її вартість на момент придбання становила 460 000 000,00 карбованців.

Відповідач дійшов висновку, що якщо із правовстановлюючих документів встановити вартість майна у грошовій одиниці України - гривні неможливо (зокрема, якщо вартість вказана, зокрема в українських карбованцях), а оцінка такого майна не проводилась чи її результати невідомі суб`єкту декларування, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо».

Суб`єкт декларування зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 2 291м2, вартість на дату набуття-5 000,00 грн., яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності з 17 листопада 2009 року.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та доданими до пояснень суб`єкта декларування підтвердними документами, дана земельна ділянка набута членом сім`ї (дружиною) на підставі Рішення Вікторівської сільської ради (безоплатно).

Позивач у наданих поясненнях зазначив, що вартість земельної ділянки зазначена в декларації по пам`яті в розмірі сум, витрачених на її оформлення.

Суб`єкт декларування зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 2 500 м2, вартість на дату набуття - 5 000,00 грн, яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності з 17 листопада 2009 року.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та доданими до пояснень суб`єкта декларування підтвердними документами (копія Державного акту на право власності на земельну ділянку), земельна ділянка набута членом сім`ї (дружиною) на підставі Рішення Вікторівської сільської ради (безоплатно).

У наданих поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що вартість земельної ділянки зазначена в декларації по пам`яті в розмірі сум, витрачених на її оформлення.

Суб`єкт декларування зазначив відомості про офіс загальною площею 54,0 м2, який належить йому на праві оренди з 30 жовтня 2017 року.

Згідно з доданими до пояснень суб`єкта декларування підтвердними документами (копія договору оренди об`єкта нерухомості; копія акту приймання-передачі об`єкта оренди), право оренди на об`єкт нерухомого майна виникло у суб`єкта декларування з 20 жовтня 2017 року.

Суб`єкт декларування зазначив відомості про земельну ділянку (м. Київ) загальною площею 1 201м2, що належить йому на праві власності, а вартість на дату набуття 12 891,00 грн.

Відповідно до наданих позивачем пояснень та копії Державного акту на право приватної власності, зазначена земельна ділянка набута ним на підставі рішення Київської міської ради (безкоштовно), а вартість зазначена начебто згідно з нормативно грошовою оцінкою.

За висновками відповідача, недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 12 891,00 грн.

Суб`єкт декларування зазначив відомості про офіс (м. Київ, нежитлове приміщення №2) загальною площею 88,0 м2, що на праві власності належить члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині), дата набуття права 22 січня 2004 року, вартість на дату набуття 276 050,00 грн.

Відповідно до наданої суб`єктом декларування копії договору купівлі-продажу від 26 грудня 2003 року загальна площа нежитлового приміщення №2 (м. Київ) становить 44,4 м2, вартість на дату набуття 276 050,00 грн, а дата реєстрації майна 29 січня 2004 року.

Суб`єкт декларування не зазначив відомості про нежитлове приміщення №1 (м. Київ) загальною площею 43,6 м2, що на праві власності належить члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині).

Відповідно до наданої суб`єктом декларування копії договору купівлі-продажу від 22 січня 2004 року, членом сім`ї суб`єкта декларування (дружиною) в м. Києві придбано нежитлове приміщення №1 (в літ. А) загальною площею 43,6 м2, вартістю 271 080,00 грн., дата реєстрації майна 02 лютого 2004 року.

Згідно наданих суб`єктом декларування пояснень, члену його сім`ї (дружині) на праві власності належить офісне приміщення (м. Київ), що складається із двох приміщень загальними площами кожне відповідно 44,4 м2 та 43,6 м2, а в декларації зазначено загальну площу таких нежитлових приміщень.

Недостовірні відомості, на думку відповідача, відрізняються від достовірних на суму 271 080,00 грн.

За висновками НАЗК, у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про об`єкт нерухомого майна: не зазначивши інформацію про квартиру як зареєстроване місце проживання; не зазначивши інформацію про об`єкт нерухомості, який на будь-якому праві використовувався членами сім`ї (дітьми) для проживання; місцезнаходження квартири; вартість земельних ділянок, які належать йому та члену сім`ї (дружині); дату набуття права на об`єкт оренди; площу та дату набуття у власність нежитлового приміщення, яке належить члену сім`ї (дружині) на праві власності; не зазначивши об`єкт нерухомості, що належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, які відрізняються від достовірних на загальну суму 283 971,00 грн., чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

У розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації.

Суб`єкт декларування вказав відомості про легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2013 р.в., що на праві власності належить члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині), дата набуття права - 15 червня 2013 року, вартість на дату набуття у власність 894 952,00 грн.

Згідно з наявною інформацією (копія договору купівлі-продажу) вартість легкового автомобіля Toyota Land Cruiser 200 на дату набуття у власність 854 952,00 грн.

Відповідач дійшов висновку, що у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про вартість на дату набуття у власність автомобіля, що належить члену сім`ї (дружині), чим не дотримав вимоги пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

У розділі 7 «Цінні папери» декларації.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 22 лютого 2014 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 37 504 070 штук, у розмірі 3 750 407,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 04 червня 2015 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 65 709 580 штук, у розмірі 6 570 958,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 05 червня 2015 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 77 445 000 штук, у розмірі 7 744 500,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 29 вересня 2015 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 26 975 340 штук, у розмірі 2 697 534,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 02 березня 2016 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 87 900 000 штук, у розмірі 8 790 000,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 30 серпня 2016 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 443 300 985 штук, у розмірі 44 330 099,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 30 серпня 2016 року у ПАТ «Асвіо Банк» у кількості 130 000 000 штук, у розмірі 13 000 000,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 0,10 грн.

Суб`єкт декларування зазначив номінальну вартість акцій, які належать йому на праві власності від 10 жовтня 2017 року у ЗНВКІФ «Анест Девелопмент» у кількості 4 800 шт., у розмірі 4 800 000,00 грн. При цьому згідно з інформацією, наданою Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, достовірна номінальна вартість акції зазначеного товариства становить 1000,00 грн.

Відповідач зробив висновок, що суб`єкт декларування в декларації зазначив відомості про загальну номінальну вартість цінних паперів, а не одного цінного паперу. Таким чином, суб`єкт декларування у розділі 7 «Цінні папери» відобразив недостовірні відомості про номінальну вартість цінних паперів, що належать йому на праві власності, чим не дотримав вимоги пункту 4 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

У розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї» декларації.

Суб`єктом декларування не зазначено відомості про ТОВ «КЦ «Лаконіт» із часткою в статутному капіталі товариства у розмірі 1 500,00 грн, що складає 50% статутного капіталу товариства, що відносить його до кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) цього товариства.

Відповідно до пояснень суб`єкта декларування згідно з протоколом загальних зборів ТОВ «КЦ «Лаконіт» від 19 грудня 2016 року прийнято рішення про ліквідацію товариства та призначено голову ліквідаційної комісії. У зв`язку з тим, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту прийняття рішення про ліквідацію товариства повноваження по управлінню справами відійшли до ліквідатора, суб`єкт декларування вирішив не відображати відомості щодо ТОВ «КЦ «Лаконіт», як юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої він є. Вказане товариство ліквідоване 25 січня 2018 року.

Відповідач зазначив, що такі пояснення не спростовують порушення, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 91 Господарського кодексу України ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру, та дійшов висновку, що у розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї» декларації суб`єкт декларування відобразив недостовірні відомості, не зазначивши інформацію про юридичну особу, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої він є, чим не дотримав вимоги пункту 51 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації.

Суб`єкт декларування не зазначив відомості про свій дохід у вигляді страхових виплат у сумі 5 402,24 грн.

Згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб, інформації ПрАТ «Європейське туристичне страхування», суб`єкт декларування отримав дохід у вигляді страхових виплат (код ознаки доходу « 151») у розмірі 5 402,24 грн. від ПрАТ «Європейське туристичне страхування».

У наданих поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що ним у 2017 році отримано дохід у вигляді страхових виплат у сумі 5 402,24 грн. Ці грошові кошти належним чином задекларовані та відображені в ДРФО ДФС України, крім того дана сума є грошовим активом, а відповідно до пункту 8 частини 1 статті 46 Закону не підлягають декларуванню наявні грошові активи сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Відповідач дійшов висновку, що суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 5 402,24 грн.

Суб`єкт декларування не зазначив відомості про дохід члена сім`ї (дружини) у вигляді страхових виплат у сумі 3 400,00 грн.

Згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб, інформації ПАТ «СК «Країна», член сім`ї (дружина) отримала дохід у вигляді страхових виплат (код ознаки доходу « 151») у розмірі 3 400,00 грн. від ПАТ «СК «Країна».

У наданих поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що його дружиною у 2017 році отримано дохід у вигляді страхових виплат у сумі 3 400,00 грн. Ці грошові кошти належним чином задекларовані та відображені в ДРФО ДФС України, крім того дана сума є грошовим активом, а відповідно до пункту 8 частини 1 статті 46 Закону не підлягають декларуванню наявні грошові активи сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

У висновку відповідач зазначив, що суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 400,00 грн. У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про свій дохід та дохід члена сім`ї (дружини), які відрізняються від достовірних на суму 8 802,24 грн. (підпункти 6.1, 6.2 пункту 6 розділу І цього рішення), чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону.

За результатами з`ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено недостовірність на загальну суму 292 773,24 грн (підпункти 2.7, 2.9 пункту 2, підпункти 6.1, 6.2 пункту 6 розділу І цього рішення).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами в зв`язку з реалізацією відповідачем державної антикорупційної політики, регулюються Законом України «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Відповідно підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 3 вказаного Закону, суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є народні депутати України.

Згідно частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Частина четверта статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає, що упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

Стаття 50 Закону України «Про запобігання корупції» вказує на те, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це, зокрема, керівника відповідного державного органу, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок №56, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56.

Згідно з частиною другою Розділу І цього Порядку у ньому терміни вживаються у таких значеннях:

достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Відповідно до частини першої Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.

Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з частиною 6 Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Згідно із частиною другою Розділу ІІ Порядку №56 відповідно до Закону Національне агентство проводить щодо декларацій такі види контролю:

1) щодо своєчасності подання;

2) щодо правильності та повноти заповнення;

3) логічний та арифметичний контроль.

Підстави та умови прийняття рішення НАЗК про здійснення повної перевірки декларації суб`єкта декларування, у тому числі і рішення про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася, вимоги до такого рішення, а також можливість його оскарження визначено, зокрема, пунктами 1, 2, 5 Розділу ІІІ Порядку №56.

Відповідно до абзаців другого, четвертого пункту 1 Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу.

Право декларанта на оскарження у судовому порядку рішення про проведення перевірки встановлене, у пункті 2 Розділу ІІІ Порядку №56.

Оскаржуване рішення відповідача стосується саме позивача, отже впливає на його права та законні інтереси, а тому він є особою, яка вправі звернутись із позовом до суду про оскарження рішення відповідача про результати здійснення перевірки його декларації.

Пунктом 12 Розділу ІІІ Порядку №56 передбачено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:

1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань;

2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації НАЗК приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

З аналізу змісту наведених правових норм вбачається, що повна перевірка декларації передбачає такі дії НАЗК:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 розділу ІІІ;

4) направлення суб`єкту декларування листа з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації;

5) прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

У свою чергу, перевірка декларацій розпочинається з прийняття рішення про її проведення і її початком є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки, та закінчується прийняттям рішення про її результати. При цьому така перевірка повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів. Будь-яких підстав для прийняття рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавство не передбачає.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка декларації позивача (виправленої) призначена рішенням від 21 січня 2019 року та продовжена рішенням від 22 березня 2019 року на 30 календарних днів, а рішення за результатами перевірки прийнято НАЗК - 23 серпня 2019 року.

Тобто, строк перевірки декларації (вправленої) позивача відбувся поза межами строку, визначеного Порядком №65, оскільки строк перевірки тривав сім місяців.

При цьому, помилковою є позиція відповідача щодо відсутності чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації, а тому суд вважає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

Правовий висновок аналогічного змісту висловив Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19 та від 07 листопада 2019 року у справі №640/1221/19.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

З урахуванням наведеного Верховний Суд в постанові від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19 також вказує на те, що доводи НАЗК щодо відсутність обмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки НАЗК створене відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та зобов`язане діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Отже, проведення перевірки декларації особи відповідно до статей 48 та 50 вказаного Закону, НАЗК повинне здійснювати згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною Порядком №56.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Визначена Порядком №56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень НАЗК щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, на права та інтереси якої вона впливає.

Усі передбачені Порядком №56 заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у пункті 2 розділу І цього Порядку принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення НАЗК контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Отже, позивач, з урахуванням положень Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку №56 правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18 та від 07 листопада 2019 року у справі №640/1221/19.

Таким чином, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення за результатами перевірки декларації позивача лише 23 серпня 2019 року відбулося поза межами визначеного законодавством 90-денного строку, що є порушенням строків проведення такої перевірки, визначених пунктом 12 розділу ІІІ Порядку №56 та свідчить про його протиправність.

Як зазначає Верховний Суд в постанові від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19, таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення повної перевірки декларації позивача за 2017 рік (виправленої) відповідач використовував інформацію державних органів та інших юридичних осіб, зокрема, ДП «Національні інформаційні системи» (від 04 лютого 2019 року №429/10.1-09), Міністерства юстиції України (від 12 лютого 2019 року №5150/2178-26-19/19.1.3), Головного сервісного центру МВС України (від 06 лютого 2019 року №31/2001), Міністерства соціальної політики України (від 06 лютого 2019 року №241/0/111-19/203), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (від 30 січня 2019 року №7-28-0.21-753/20-19; від 11 лютого 2019 року №7-28-0.21-1240/2-19), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (від 08 лютого 2019 року №663/2320-26-19/20.4.2), Державної архітектурно-будівельної інспекції України (від 11 лютого 2019 року №40-302-11/873-19), Комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» (від 14 лютого 2019 року №374), Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (від 25 лютого 2019 року №062/14-2912 (И-2019)), TOB «Твелв Дазен» (вх. від 21 березня 2019 року №07/20344/19), ПрАТ «Європейське туристичне страхування» (від 20 березня 2019 року №117), ПАТ «CK «Країна» (від 27 лютого 2019 року №2374), TOB «Юридичний центр «Еквітас» (від 04 березня 2019 року №01), TOB «Паладіс» (від 04 березня 2019 року №4).

Тобто, всі відповіді на запити до державних органів та інших юридичних осіб, отримані в межах строку (терміну) перевірки, визначеного Порядком №56, тоді як спірне рішення відповідач прийняв - 23 серпня 2019 року.

За висновками відповідача, позивачем при подачі декларації за 2017 рік (виправленої) не дотримано вимоги пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до Конвенції ООН проти корупції, ратифікованою Україною Законом №251-V від 18 жовтня 2006 року, усвідомлення, намір або умисел, які необхідні як елементи будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути встановлені з об`єктивних фактичних обставин справи.

Кожна Держава-учасниця прагне періодично проводити оцінку відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею (стаття 5 Конвенції ООН), що покладає на НАЗК певний обов`язок щодо удосконалення своїх процедур, їх прозорості та якості з метою запобігання їх неоднозначного трактування.

У пункті 67 рішення від 11 червня 2016 року №3 НАЗК, надаючи роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю, звернуло увагу, що адміністративна та кримінальна відповідальність передбачені виключно за подання «завідомо недостовірних» відомостей. Тобто відповідне діяння має бути вчинено суб`єктом декларування з прямим умислом. При цьому, для притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень необхідно довести наявність такого умислу, а саме те, що суб`єкт декларування усвідомлював не достовірність відомостей, які він зазначив у декларації.

За висновками відповідача, суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації за 2017 рік (виправленій), які відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознаками правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, відповідач не довів наявність умислу в діях позивача щодо внесення недостовірних даних до декларації за 2017 рік (виправленої) та навіть за наявності помилок та неточностей у ній, суд вважає спірне рішення відповідача протиправним, оскільки його прийнято поза межами визначеного законодавством 90-денного строку, що є самостійною підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог не спростовують доводи позивача про порушення визначених Порядком №56 строків для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Враховуючи, що оскаржуване рішення відповідач прийняв з порушенням строку, встановленого пунктом 14 розділу III Порядку №56, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань НАЗК.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 23 серпня 2019 року №2687 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України».

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Національне агентство з питань запобігання корупції (01103, Київ, бульвар Дружби Народів, 28; ідентифікаційний код 40381452).

Суддя В.А. Кузьменко