Рішення № 94732125, 08.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/110

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2021 року м. Київ № 640/26089/19

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової служби України простягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення судуСуддя О.В.Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17 за період з 06.02.2019 до 26.12.2019 включно в розмірі 127 693,01 грн.

Ухвалою суду від 17.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.

25.02.2020 відповідачем надано відзив на позов.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з дипломатичними установами управління організаційно-технічної підтримки Департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України.

20.05.2016 позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

Також зазначено про відсутність на дату попередження про наступне вивільнення в апараті ДФС рівнозначних або нижчих вакантних посад, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача, та не потребують обов`язкового проведення конкурсу відповідно до Закону України "Про державну службу".

07.11.2016, 01.02.2017, 22.02.2017, 02.03.2017, 11.04.2017 позивачу пропонувалися наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС, від яких позивач відмовилась.

Наказом № 877-о від 20.04.2017 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до статей 44, 49-2 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу", наказів ДФС України від 02.11.2015 №834 "Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби", від 30.12.2015 №1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури Державної фіскальної служби України", позивача звільнено з 20.04.2017 із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та 18 календарних дні додаткової відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки, як одинокій матері.

Позивач, вважаючи, що її звільнили без законної підстави, з порушенням вимог законодавства про працю та законодавства про державну службу, звернулася з даним позовом до адміністративного суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2019 у справі №826/6524/17, залишеного в цій частині без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 20.04.2017 №877-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з дипломатичними установами управління організаційно-технічної підтримки Департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України з 21 квітня 2017 року;

стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.04.2017 по 04.01.2019 у сумі 214 625,13 грн. (двісті чотирнадцять тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 13 копійок).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з дипломатичними установами управління організаційно-технічної підтримки Департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8841,84 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна гривня 01 коп.) допущено до негайного виконання.

У відповідь на запит позивача на надання публічної інформації, листом від 08.05.2019 р. за №879/ЗПІ/99-99-04-01-03-14 повідомлено про те, що судове рішення в частині поновлення на посаді перебуває у процесі виконання, зокрема, підготовлено відповідний проект наказу.

Позивач - ОСОБА_1 - звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17 за період з 06.02.2019 до 26.12.2019, оскільки судове рішення в частині поновлення її на посаді станом на грудень 2019 р. не виконано.

Позивач посилається на ст. 236 КЗпП України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Відповідач - Державна фіскальна служба України - проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на факт подання по справі касаційної скарги.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Конституція України та Кодекс адміністративного судочинства України закріплюють обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки і встановлюють юридичну відповідальність за їх невиконання; передбачають заходи примусового виконання обов`язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 370-372 КАС України).

Ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Аналогічна за змістом норма міститься в п.3 ч.1 ст.371 КАС України.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст. 129-1 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 370 КАС України ).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.

У відповідності до вимог ст. 77 КАС України відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про поновлення на роботі позивача на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з дипломатичними установами управління організаційно-технічної підтримки Департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України з 21 квітня 2017 року та фактично допущено до цієї роботи.

Отже, відповідач не надав жодних доказів, що невиконання судового рішення про поновлення на посаді сталося з вини самого працівника.

Щодо посилання відповідача на касаційне оскарження судових рішень по справі №826/6524/17, то подача касаційної скарги не зупиняє виконання судового рішення.

Крім того, згідно з інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.02.2020 р. у вказаній справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року.

Оскільки в період з 06.02.2019 до 26.12.2019 позивача не було поновлено на посаді з вини відповідача, суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17 про поновлення на роботі.

Разом з тим, з урахуванням наведеного суд вважає, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідачем не виконано, в силу статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 10 Порядку (в редакції станом на 26.12.2019) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

З 01.01.2019 посадовий оклад за посадою, з якої незаконної звільнено позивача, двічі підвищено у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №102 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році".

Як зазначає позивач згідно розрахунку, наведеного в позовній заяві, правильність якого відповідачем не заперечувалась, сума середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17, а саме за період з 06.02.2019 до 26.12.2019 становить 127 693,01 грн.

Таким чином, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в сумі 127 693, 01 грн.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення суми середнього заробітку в розмірі 127 693, 01 грн. за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17.

На підставі вищевикладеного, ст. ст.ст. 9, 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/17.

3. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 826/6524/1, а саме, за період з 06.02.2019 до 26.12.2019 включно в розмірі 127 693,01 грн.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 08.02.2021 р.