Рішення № 94732123, 08.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2021 року м. Київ № 640/13619/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної міграційної служби України Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області провизнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин держави Еритрея ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України та/або відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-2) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області №731 від 29.10.2019 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №33-20 від 20.03.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну служби України в особі територіального підрозділу, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Держави Ерирея ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні причини та систематичне порушення прав людини на території Еритреї, про які чітко зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В свою чергу, на думку позивача, такі побоювання проігноровано відповідачами, що і стало підставою для звернення його до суду із даним адміністративним позовом.

Представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, де останній вказує про правомірність прийнятих рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, представник ДМС України зазначає, що аналізуючи повідомлену інформацію позивачем відсутні підстави вважати, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Окрім цього, відповідачем вказано, що позивачем отримано студентську візу в Україну та лише після втрати національного паспорту останній звернувся до органу міграційної служби, що свідчить про те, що він є особою, яка має намір легалізувати своє перебування на території України, а не особою, яка потребує визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Також представником відповідача-1 подано копію матеріалів особової справи позивача.

Представником відповідача-2 відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.10.2019 громадянин держави Еритрея ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №22 (далі - заява).

У вказаній заяві позивачем зазначено, що він просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту оскільки в Еритреї примушують служити в армії три роки, держава є негуманною, в будь-який час, з будь-яких причин можуть заарештувати і вбити, більше того, у зв`язку з тим, що він проживав в Ефіопії. Окрім цього, позивач вказував у заяві, що його тато вбитий владою Еритреї, а через те, що його можуть заарештувати або вбити він не може жити в Еритреї. Разом з цим, позивач вказує, що у зв`язку із тим, що він має походження - Еритрея в Ефіопії він завжди перебував під підозрою, а він не хоче жити в постійні недовірі і підозрі. При цьому, в такому віці його декілька разів заарештовували, що зумовило його страждання.

За наслідком розгляду документів позивача та проведення співбесіди відповідачем-2 складно висновок про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.10.2019 (далі - висновок).

На підставі вказаного висновку відповідно до частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 29.10.2019 №731 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - спірне та/або оскаржуване рішення №1).

Не погоджуючись із спірним рішенням позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України, за наслідком розгляду якої відповідачем-1 сформовано та затверджено висновок за результатами скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.03.2020 (далі - висновок від 30.03.2020).

В подальшому, на підставі висновку від 30.03.2020 року ДМС України прийнято рішення №33-20 від 30.03.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - спірне та/або оскаржуване рішення №2).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 1 вказаного закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI).

Положеннями частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI визначено що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із частиною 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно із положеннями частини 1, 4, 6-8 статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, серед іншого, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону № 3671-VI на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та, яке може бути оскаржене до центрального органу влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Судом встановлено, що підставою для прийняття відповідачем-2 спірного рішення №1 було те, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто у громадянина держави Еритрея ОСОБА_1 відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону № 3671-VI.

Надаючи оцінку вказаним доводам, з урахуванням матеріалів особової справи, суд вкаже наступне.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Суд вважає необхідним зазначити, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Положеннями частини 7 статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 815/5807/17.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27 квітня 2004 року №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Слід зазначити, що вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме, не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності; не надано ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування позивача на Батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до Еритреї; до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, причинами виїзду з країни походження називає примушування до військової служби, можливі ув`язнення, наявність підозр в Ефіопії, а також те, що його батька було вбито і його також можливо вб`ють.

У протоколі співбесіди від 23.10.2019 у справі № 2019 KV 0262 позивачем вказано, що країну походження він залишив у 2008 році легально, проживав в Ефіопії. Разом з цим, як слідує з протоколу співбесіди позивач безперешкодно навчався в Ефіопії, працював в нічному клубі.

Окрім цього, у протоколі співбесіди від 23.10.2019 позивач вказав, що на територію України він прибув у 2018 році легально, Хіяс відправив його до міграційної служби з метою легалізації.

Суд звертає увагу на те, що позивач прибув на територію України ще у 2018 році легально, проте, в порушення частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI не звертався до органів міграційної служби протягом п`яти робочих днів з дня перетину кордону України. Вказане, на думку суду, свідчить, що позивач перетинаючи кордон України не мав наміру бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту.

Окрім цього, суд відмічає, що позивач прибув на територію України на підставі студентської візи у 2018 році, що також свідчить про відсутність у нього станом на час перетину кордону України бажання бути визнаним біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту. Із вказаною заявою позивач звернувся у 2019 році, тільки після втрати документів, та як підтверджується протоколом співбесіди для легалізації на території України.

Проаналізувавши матеріли адміністративної справи суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості звернення до органу міграційної служби з пропуском встановленого строку.

Тобто, факт зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дані звернення до відповідача із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 по справі № 820/1502/17.

Так, Верховний Суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

В той же час, згідно інформації про країну походження позивача станом на час його звернення за захистом Ефіопія та Еритрея домовились про закінчення прикордонного конфлікту та оголосили про відновлення торгових та дипломатичних зв`язків (https://www.dw.com/uk/%D0%B5%D1%84%D1%96%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F-%D1%82%D0%B0-%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83/a-45441332).

Судом встановлено, що Абія Ахмеда Алі (лідер країни Ефіопії) у липні 2018 підписав з лідерами Еритреї декларацію про мир і дружбу між країнами, а у вересні у присутності генсека ООН - мирний договір.

Суд відмічає, що позивач покинув Еритрею у 2008 році, Ефіопію у 2018 році, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази на підтвердження порушення прав позивача як в Еритреї, так і в Ефіопії. При цьому, жодних доказів, що позивач піддавався переслідуванням за політичними чи іншими ознаками, піддавався катуванню чи примушувався до воєнної служби в матеріалах справи відсутні.

Варто звернути увагу на те, що у Ефіопії позивач прожив 10 років, працював у нічному клубі музикантом, що становить під сумнів його твердження про відсутність свободи в Ефіопії та неможливість залишення в Ефіопії.

З матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в Еритреї, а також підстав для виїзду з Ефіопії можно зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через ймовірні індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області №731 від 29.10.2019 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та таким, що прийнятий в порядок, спосіб та в межах наданих відповідачу-2 повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином позовні вимоги позивача заявлені до Державної міграційної служби України також задоволенню не підлягають, з огляду на їх похідний характер.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відповідність спірних рішень, критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову громадянина держави Еритрея ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ») до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9, код ЄДРПОУ 37508470) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева