Рішення № 94728455, 09.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року Справа № 160/17521/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV та пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 10.12.2017 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 10.12.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-ІV, чинного на момент його звільнення, то зазначена норма і надалі зберігає свою юридичну силу щодо призначення йому відповідної пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 року відкрито провадження у справі № 160/17521/20 та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19.01.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей», позивач має вислугу 16 років, що не дає йому права для призначення цього виду пенсії. Також зазначає, що до таких правовідносин необхідно застосовувати законодавство, яке діє на момент призначення пенсії, а не на момент звільнення позивача зі служби. Таким чином, на думку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 03.01.1988 року по 07.10.2005 року безперервно проходив військову службу в лавах Радянської Армії та Збройних Сил України.

Відповідно до наказу Командувача військ південного оперативного командування (по особовому складу) від 07.10.2005 року № 52-ПМ ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 63 - у зв`язку зі скороченням штатів.

Наказом командира військової частини А 1978 (по стройовій частині) з 30.10.2005 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вислуга позивача на день виключення зі списків особового складу військової частини складає 16 років.

10.12.2018 року позивачем подано до Павлоградського об`єднаного міського військового комісаріату заяву, в якій він просив здійснити підрахунок його військової вислуги за матеріалами особової справи.

26.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою, в якій просив підготувати на направити його документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для призначення пенсії відповідно до п. «в» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Листом Павлоградського об`єднаного міського військового комісаріату від 04.06.2020 року № 6/1833 позивача повідомлено, що 27.12.2018 року за вих. № 4/6402 його особову справу направлено до Дніпропетровського обласного військового комісаріату для подальшого направлення на Командування Сухопутних військ Збройних Сил України для розрахунку вислуги років. 12.03.2019 року на адресу Павлоградського ОТЦК та СП повернуто особову справу прапорщика запасу ОСОБА_1 . Відповідно до попереднього розрахунку, вислуга років ОСОБА_1 становить 16 календарних років.

18.06.2020 року позивач звернувся до Дніпропетровського ОТЦК та СП із заявою, в якій просив витребувати у Павлоградського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки особову справу прапорщика ОСОБА_1 ; підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з моменту первинного звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.12.2018 року.

Листом Дніпропетровського ОТЦК та СП від 21.07.2020 року № 7/12204/4 надіслано за належністю заяву та документи ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області для вирішення питання щодо визначення права позивача на пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262.

06.10.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив повідомити про прийняте рішення щодо визначення його права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262.

Листом від 21.10.2020 року відповідач відмовив позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років із посиланням на те, що оскільки на момент звільнення з військової служби позивач не досяг 45-річного віку, право на призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону № 2262 відсутнє.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15.06.2004 року № 1763-IV (далі - Закон № 1763-IV) встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (у редакції на час звільнення позивача зі служби) для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 Закону № 1763-IV дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України після 01.01.2004.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 року № 3591-IV (набрав чинності з 29.04.2006 року, далі - Закон № 3591-IV) внесено зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема доповнено пунктом "в", відповідно до якого пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.

Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011 року) передбачено, що для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Аналогічні зміни були внесені Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI до пункту "в" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Таким чином, на момент звільнення позивача зі Збройних сил України пункт "в" ст. 12 Закону № 2262-XI та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років.

Водночас, на момент досягнення позивачем 45-річного віку та звернення з приводу призначення пенсії, пункт "в" ст. 12 Закону № 2262-XI та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 років.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.07.2019 року у справі № 686/651/17.

Відтак, із досягненням 45-річного віку, а саме з 05.10.2012 року, позивач набув передбачене пунктом «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII право на призначення пенсії за вислугу років.

Враховуючи наведене, доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 на заявлених ним умовах є необґрунтованими, безпідставними та вказують на довільне тлумачення пенсійним органом норм закону.

У свою чергу, призначення пенсії відповідно до наведеної норми здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з її призначенням виплати, а саме відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 року за № 135/13402, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенетенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.

Необхідно зазначити, що цим правом позивач скористався лише 26.05.2020 року.

За правилами ч. 3 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне визнати відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII, з урахуванням встановлених обмежень строком, передбачених частиною 3 статті 50 цього закону, - з 26.05.2019 року.

При цьому, суд не бере до уваги твердження позивача стосовно того, що вперше за призначенням пенсії він звернувся до Павлоградського ОТЦК та СП ще 10.12.2018 року, оскільки зі змісту вказаної заяви від 10.12.2018 року видно, позивач просив здійснити йому підрахунок військової вислуги за матеріалами особової справи, що не є тотожнім призначенню пенсії. Відтак, з урахуванням викладеного, підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років саме з 10.12.2018 року немає.

Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відтак, сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 560 грн. 53 коп. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 26.05.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 26.05.2019 року пенсію за вислугу років відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 53 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський