Рішення № 94728021, 15.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 січня 2021 р. Справа № 120/6188/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3028 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до військової частини 3028 Національної гвардії України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що є учасником бойових дій з 23 квітня 2015 року.

Наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України від 31 липня 2017 року №213 позивача з 31 липня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області.

У зв`язку із звільненням з військової служби з позивачем слід було провести повний розрахунок, в тому числі й виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2017 роки як учаснику бойових дій, чого зроблено не було.

Звернувшись до відповідача із запитом щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, листом від 03 листопада 2020 року заявника повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Позивач вважає, що невиплата компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права і законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 04 листопада 2020 року відкрито провадження у адміністративний справі, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строки, визначені ухвалою від 04 листопада 2020 року, не надійшов. Водночас, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 04 листопада 2020 року отримана відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 19 листопада 2020 року виправлено описку, допущену в ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року про відкриття провадження у адміністративні справі №120/6188/20-а, вказавши назву відповідача "військова частина 3028" взамін помилково зазначеного "військова частина 3008".

20 листопада 2020 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа військової частина 3028 Національної гвардії України вих. №50/28/32-Х-1703 від 03 листопада 2020 року.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Окрім того, слід врахувати те, що суддя Вінницького окружного адміністративного суду Яремчук К.О. на підставі наказу голови суду №181-в/к від 24 грудня 2020 року перебував у щорічній відпустці у період з 04 січня 2021 року по 06 січня 2021 року, а у період з 11 січня 2021 року по 14 січня 2021 року перебував на лікарняному, тому повний текст судового рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів частини 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні у адміністративній справі докази, суд встановив такі обставини.

23 квітня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України від 31 липня 2017 року №213 позивача з 31 липня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області.

23 жовтня 2020 року позивач звернувся до військової частини 3028 Національної гвардії України із запитом щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Проте, листом від 03 листопада 2020 року вих. №50/28/32-Х-1703 заявнику надано відповідь, у якій зазначено, що відповідно до частини 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" додаткова відпустка учасникам бойових дій під час особливого періоду призупинена. Оскільки така відпустка не надавалася, тому грошова компенсація за неї не нараховувалася та не виплачувалася.

Визначаючись з приводу заявлених позовних вимог, суд зважає на таке.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (надалі Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини 1статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону №3551-XII, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення поняття "особливий період" надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Разом з тим, будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII.

Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, приписи Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач протиправно не провів з ним розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, за 2015- 2017 роки.

При цьому, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку вцілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16 травня 2019 року, постановленому за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII.

Водночас, адміністративна справа №120/6188/20-а є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підсумовуючи, слід зауважити, що в силу вимог чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав дні додаткової відпустки у 2015, 2016 та 2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації взамін них у зв`язку із звільненням зі служби.

Відтак, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, не вирішується.

Водночас, в підтвердження понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги від 18 вересня 2020 року №3/18/1-09/20-юп, рахунку-фактури від 18 вересня 2020 року, акту приймання-передачі наданих послуг №3/18/1-09/20-юп, що складений 23 жовтня 2020 року, квитанції, якою підтверджується сплата коштів за послуги, які надавались відповідно до договору про надання правової допомоги №3/18/1-09/20-юп від 09 жовтня 2020 року.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як свідчить акт приймання-передачі наданих послуг №3/18/1-09/20-юп від 23 жовтня 2020 року, адвокатом надавались позивачу послуги із підготовки запитів та складання позовної заяви.

Актом приймання-передачі наданих послуг №3/18/1-09/20-юп від 23 жовтня 2020 року, рахунком-фактурою від 18 вересня 2020 року та квитанцією від 09 жовтня 2020 року підтверджується те, що за вказані послуги позивачем сплачено 2000 гривень.

З огляду на встановлені обставини, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку стягнути на користь позивача з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2017 роки.

Зобов`язати військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3028 Національної гвардії України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (місцезнаходження: 22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Мазепи, 46; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08803655).

Повний текст рішення складено 15.01.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович