Рішення № 94727842, 04.02.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року Справа № 915/15/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Коновалова Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ; адреса для листування: 49027, а/с 1800, м. Дніпро)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (54036, вул. Очаківська, 1А/1, м. Миколаїв)

про: стягнення 542 873,56 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Корчагіна В.О., адвокат за довіреністю,

від відповідачів: не з`явилися,

Суть спору:

05.01.2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» грошових коштів у загальній сумі 542873,56 грн, із яких: 402191,89 грн – заборгованість зі сплати лізингових платежів; 122928,05 грн – заборгованість зі сплати винагороди за отримане в лізинг майно; 17753,62 грн – пеня.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 з додатками до нього; банківських виписок по рахункам; застосування норм статей 509, 526, 610, 627, 806 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та мотивовані неналежним виконанням ТОВ «Техно-Магістраль» зобов`язань за укладеним з Банком договором від 07.05.2015 № DNH2LNI3516 фінансового лізингу, з посиланням на те, що у порушення норм закону та умов Договору лізингоодержувач (відповідач) зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, не сплатив у повній мірі платежі, які передбачені умовами договору. У зв`язку з відповідними порушеннями зобов`язань щодо своєчасної і в повному обсязі сплати лізингових платежів та винагороди лізингодавця у відповідача утворився основний борг у спірних сумах, на котрі, на підставі п.п. 8.1, 8.1.1., 8.1.2 договору, за періоди прострочення нараховано пеню. Таким чином, лізингоодержувач станом на 25.10.2017 має непогашену прострочену заборгованість у розмірі 542873,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2018 (суддя Коваль Ю.М.), після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

12.02.2018 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» надійшов відзив № 06/02-01 від 05.02.2018 на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Техно-Магістраль» про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані таким:

- наявність у відповідача сумнівів щодо правомірності підпису представника позивача Савіхіної А.М. на позовній заяві та доданих до неї розрахунках;

- позивачем стисло та не в повному обсязі викладені в позовній заяві умови договору та допущено помилку при зазначенні загальної суми, які підлягає до оплати за договором;

- рахунок, на який відповідно до умов Договору фінансового лізингу, повинен сплачуватися лізинговий платіж, не є поточним рахунком відповідача, а виключно внутрішньо-аналітичним рахунком банку, що позбавляє відповідача можливості перевірити правомірність списання позивачем коштів та їх розподілу. Також відповідач зауважує, що банком до позовної заяви додані виписки по іншим рахункам, без їх найменування та пояснення;

- доданий до позовної заяви Акт звірки не може оцінюватися як належний письмовий доказ, оскільки підписаний одноособово з боку банку його представником, без зазначення необхідних реквізитів та не містить доказів його направлення відповідачу;

- позивачем до позовної заяви не додано Додаток № 5 до Договору фінансового лізингу, який є невід`ємною частиною договору;

- умови укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу у своїй більшості протирічать діючому законодавству України, порушують права та законні інтереси лізингоодержувача, обмежуючи його права та законні інтереси, у тому числі щодо вільного користування власними коштами та майном та направлені на отримання банком додаткового незаконного прибутку у будь-який спосіб.

20.02.2018 до суду від відповідача надійшло клопотання № 19/02-01 від 19.02.2018 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.02.2018 (суддя Коваль Ю.М.) провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням в іншій справі Господарського суду міста Києва № 910/1550/18.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади, на підставі відповідного розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 № 55, здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи та призначено в ній головуючим суддею Смородінову О.Г.

Ухвалою суду від 24.01.2019 справу № 915/1312/17 прийнято до провадження судді Смородінової О.Г.

Разом із тим, станом на 23.01.2019 не були усунені обставини, що викликали зупинення провадження у даній справі, а тому підстави для поновлення провадження в даній були відсутні.

Водночас, станом на січень 2021 року за даними системи Єдиного державного реєстру судових рішень, судом було встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/1550/18, яке набрало законної сили 30.11.2020, було відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» до акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про визнання недійсними правочинів.

З урахуванням наведеного, ухвалою суду від 11.01.2021 було поновлено провадження у справі № 915/15/18; розгляд справи № 915/15/18 почато спочатку; розгляд справи по суті призначено на 04 лютого 2021 року о 09:00; зобов`язано Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» надати суду письмові пояснення щодо підстав наданих до позовної заяви виписок по рахункам НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , за відсутності посилань на відповідні рахунки у Договорі фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015, на підставі якого заявлені позовні вимоги; визнано явку позивача в судове засідання, призначене на 04 лютого 2021 року о 09:00 обов`язковою.

26.01.2021 до суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 25.01.2021 (вх. № 1118/21) на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2021.

01.02.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 01.02.2021 (вх. № 1479/21) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Разом із тим, 04.02.2021 в судове засідання з`явився повноважний представник позивача, якого суд заслухав. Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, копія ухвали суд від 11.01.2021, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, встановлену судом за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, була 19.01.2021 повернута за зворотною адресою з відміткою про причину повернення на поштовому конверті (довідка ф. 20) «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142425960).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2021 у справі № 915/15/18 є 19.01.2021.

Враховуючи наведене та те, що явка відповідача не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, наявність в матеріалах справи відзиву – тобто письмово викладеної позиції відповідача у даній справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 04.02.2021 представник позивача доповів суду предмет та підстави заявленого позову, відповів на запитання суду.

Крім того, представник позивача зауважив, що на другому аркуші позовної заяви допущено описку при визначенні загальної вартості майна, яка підлягала оплаті за договором, та просила вважати правильною суму – 8467113,31 грн.

Заслухавши в судовому засіданні представника позивача, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази якими вони обґрунтовуються, беручи до уваги час звернення позивача до суду з даним позовом, наявність зібраних матеріалів справи та за відсутності клопотань і заяв від сторін про інше, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 04.02.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, після виходу з нарадчої кімнати за відсутності представників сторін, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, суд –

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2015 року між Приватним акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (далі – лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу № DNH2LNI3516 (далі - Договір), відповідно до предмету якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (далі - Продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу, майно - найменування, кількість, вартість та технічні характеристики якого, вказуються у специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1)).

За умовами наведеного Договору:

- на дату укладання цього договору вартість майна становить 7055927,76 грн, ПДВ 1411185,55 грн, усього до оплати 8467113,31 грн, що відповідає еквіваленту 355 536,99 євро (по курсу 23,815 гривень за 1 євро) (п. 1.2);

- строк лізингу визначений у п. 11.1 цього Договору (п. 1.3);

- авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить 1693122,66 грн, що відповідає еквіваленту 71094,80 євро (по курсу 23,815 гривень за 1 євро) і підлягає сплаті у день укладення даного договору фінансового лізингу на рахунок, відкритий згідно з п. 1.5 цього договору (п. 1.4);

- для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок № НОМЕР_6 (п. 1.5);

- вартість майна, що зазначена в п. 1.2 цього договору, співвідноситься з курсом продажу євро, зафіксованим на момент закриття торгів на міжбанківському валютному ринку України станом на останній робочий день, що передував: даті укладення договору (визначення суми договору); даті підписання графіку внесення лізингових платежів - Додаток № 2 до договору (визначення суми платежів), який укладається в день підписання акту прийому-передачі майна - Додаток № 4 до договору. Загальна сума договору рівна вартості майна згідно п. 1.2 цього Договору (п. 2.1);

- розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюється додатком № 2 (п. 2.2);

- лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору (п. 2.2.1);

- лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору, згідно Додатку № 2: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 0 гривень 00 копійок у день укладення цього договору (п. 2.3.1); винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 16 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця (п. 2.3.2); винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0 % від вартості майна, зазначеної у п. 1.2 цього договору, без урахування авансу, зазначеного у п 1.4 цього договору, одноразово, у день укладання цього договору, що становить 0,00 грн (п. 2.3.3);

- лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 договору, згідно додатку № 2, також винагороду за використання майна у розмірі, визначеному формулою, наведеною у даному пункті договору. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п. 11.1 цього договору, для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов`язань розглядаються як початкові «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п. 11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою (п. 2.4);

- передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно Акту прийому-передачі майна: зазначеному у додатку № 4, що є невід`ємною частиною цього договору у термін до 12 календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного у п. 1.4 цього договору, на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача. З моменту підписання сторонами додатку № 4 до лізингоодержувача переходять всі ризики, пов`язані з користуванням і володінням майном (у тому числі ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, заподіяних третім особам внаслідок використання майна). З моменту підписання додатку № 4 лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач (п. 3.1);

- протягом усього терміну дії договору майно є власністю банку (п. 4.1);

- умови переходу права власності на майно: майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банком всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений Додатком № 2, а також всіх інших платежів за договором (п. 4.3);

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та зазначених у Додатку № 2 лізингоодержувач сплачує банку: пеню, в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 8.1.1); винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48 процентів річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку № 2 (п. 8.1.2);

- з моменту фактичного отримання лізингоодержувачем майна та до моменту підписання Додатку № 4 майно знаходиться на відповідальному зберіганні у лізингоодержувача (п. 9.1);

- лізингоодержувач несе повну матеріальну відповідальність за збереження майна, прийнятого ним на відповідальне зберігання (п. 9.2);

- факт прийому майна на відповідальне зберігання підтверджується підписом уповноваженого представника лізингоодержувача на Акті прийому майна на відповідальне зберігання (Додаток № 5), що є невід`ємною частиною цього договору (п. 9.3);

- строк дії цього договору з дати підписання цього договору до 25.12.2019 року. Зазначений строк може бути змінений у відповідності до п.п. 10.1 -10.4.2 цього договору (п. 11.1);

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому (п. 11.2).

Додатками до Договору виступили:

- Додаток № 1 «Специфікація майна», відповідно до якого об`єктом фінансового лізингу є: комбайн зернозбиральний самохідний CLAAS Lexion 670 № С6401089, жатка зернова контурна V750 №71622008, жатка соняшникова Sunspeed 16-70 № 44300506, транспортний візок № 52102886.

- Додаток № 2 «Графік лізингових платежів», який передбачає внесення лізингових платежів рівними частинами у сумі 677399,07 грн у такі дати: 25.07.2015, 25.12.2015, 25.07.2016, 25.12.2016, 25.07.2017, 25.12.2017, 25.07.2018, 25.12.2018, 25.07.2019, та внесення останнього платежу у розмірі 677399,02 грн 25.12.2019.

- Додаток № 3 «Тарифи за оформлення документів»;

- Додаток № 4 «Акт прийому-передачі майна»;

- Додаток № 5 «Акт прийому майна на відповідальне зберігання».

Вищевказаний Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписані та скріплені печатками обох сторін.

При цьому, суд зауважує, що заперечення відповідача щодо невідповідності умов укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу діючому законодавству України, та, як наслідок, недійсність даного договору, відхиляються судом.

Так, відповідне питання щодо недійсності укладеного між позивачем та відповідачем Договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 виступило предметом судового розгляду в господарській справі № 910/1550/18.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі 910/1550/18 було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» до Публічного акціонерного товариства Комерційного банк «Приватбанк» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про визнання недійсними правочинів.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, зокрема, таке:

«Дослідивши зміст договору фінансового лізингу та договору страхування, що оскаржуються, суд доходить висновку, що вони містять всі необхідні суттєві умови, передбачені законом та на час їх укладення сторони досягли взаємної згоди щодо усіх істотних умов цих договорів.

…

На підставі викладеного суд, розглянувши доводи сторін та оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позивач не довів належними та вірогідними доказами обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015р. та договору добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-154711H від 07.05.2015 р. недійсними».

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі 910/1550/18 набрало законної сили 30.11.2020.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, – при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах – позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Таким чином, оскільки факт дійсності та відповідності умов Договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 приписам чинного законодавства було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі 910/1550/18, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Також, суд зазначає, що відповідно до Статуту акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (Нова редакція), затвердженого наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 21.05.2018 № 519, акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як лізингодавця, до відповідача, як лізингоодержувача, про стягнення з останнього заборгованості зі сплати лізингових платежів, винагороди за отримане в лізинг майно, а також пені за порушення термінів сплати лізингових платежів.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором фінансового лізингу.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 з додатками (№1-№4) до нього;

- банківські виписки по рахункам;

- акт звірки б/н та без дати.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Додаток № 5 до Договору фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 «Акт прийому майна на відповідальне зберігання»;

- витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 54534160 від 09.01.2018 з копією поштового конверту.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.

Так, відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно з ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору фінансового лізингу Банк (позивач) передав, а лізингоодержувач (відповідач) прийняв у лізинг майно: комбайн зернозбиральний самохідний CLAAS Lexion 670 № С6401089, жатку зернову контурну V750 №71622008, жатку соняшникову Sunspeed 16-70 № 44300506, транспортний візок № 52102886, що підтверджується актом прийому-передачі від 15.05.2015.

Також сторонами договору фінансового лізингу 15.05.2015 був складений акт прийому майна на відповідальне зберігання, за яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв на відповідальне зберігання вищезазначений об`єкт фінансового лізингу.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» грошові зобов`язання виконало частково, не сплативши у повній мірі платежі , які передбачені умовами Договору.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості (з урахуванням усного виступу представника позивача в судовому засіданні 04.02.2021) за Договором фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015, станом на 25.10.2017, за відповідачем рахується заборгованість у загальній сумі 542873,56 грн, яка складається з:

- 402191,89 грн – заборгованість по сплаті лізингового платежу в рахунок сплати вартості майна згідно Графіку лізингових платежів, який мав бути сплачений до 25.07.2017;

- 122928,05 грн – заборгованість по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно, нарахованої згідно пунктів 2.3.2, 8.1.2 Договору за період з 25.04.2017 по 25.10.2017;

- 17753,62 грн – непогашена пеня за порушення термінів сплати лізингових платежів, яка нарахована згідно п. 8.1.1 Договору за період з 28.08.2017 по 25.10.2017.

Наявність заборгованості відповідача стала підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права та примусового стягнення боргу з відповідача.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу закон покладає на лізингоодержувача.

Суд зазначає, що відповідачем за час слухання справи не надано до суду доказів відсутності боргу або контррозрахунку заявленої до стягнення суми, отже відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Заперечення ж відповідача проти задоволення позовних вимог , наведені у відзиві, відхиляються судом.

Так, щодо твердження відповідача щодо правомірності підпису представника позивача Савіхіної А.М. на позовній заяві та доданих до неї розрахунках, суд зазначає, що матеріали справи містять належним чином завірену копію довіреності представника, з якої вбачається наявність у нього відповідного обсягу повноважень. При цьому, відбиток печатки, з написом «Документ дійсний тільки за підписом Савіхіної А.М.» проставлений саме на копії довіреності, при засвідченні її відповідності оригіналу, та відповідна відмітка про засвідчення копії документа містить підпис вказаної особи.

Заперечення відповідача щодо викладення позивачем у позовній заяві умов договору у неповному обсязі не приймається судом, оскільки у відповідності до принципу диспозитивності господарського судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, і сторони є вільними у викладенні заявлених вимог і заперечень. При цьому, позивач у позовній заяві здійснює посилання на ті умови Договору фінансового лізингу, якими обґрунтовує заявлені до відповідача вимоги.

Суд також відхиляє заперечення відповідача про те, що рахунок № НОМЕР_6 не є поточним рахунком відповідача, а виключно внутрішньо-аналітичним рахунком банку, з огляду на наступне. Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України № 492 від 12.11.2003, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Відповідно до пункту 7.1.2 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків (пункт 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто, клієнт (у даному випадку – відповідач) має право розпоряджатись грошовими коштами, які надходять на клієнтський рахунок, зокрема, рахунок № НОМЕР_6 , та оскільки за договором фінансового лізингу лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі лізингодавцю, то у банку немає необхідності для відкриття позивачу окремого клієнтського поточного рахунку. При цьому суд відмічає, що рахунок № НОМЕР_6 був відкритий банком саме на підставі укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, про що зазначено безпосередньо у самому договорі (п. 1.5).

Що ж до тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» про надання банком виписок по іншим рахункам, без їх найменування та пояснення, суд зауважує, що на виконання ухвали суду від 11.01.2021, позивачем 26.01.2021 були надані до суду письмові пояснення б/н від 25.01.2021 (вх. № 1118/21), в яких, зокрема, зазначено, що відповідні рахунки були відкриті банком для ведення управлінського обліку, з урахуванням Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.04.2004 № 280.

Крім того, судом не береться до уваги заперечення відповідача щодо ненадання позивачем до позову Додатку № 5 до Договору фінансового лізингу, оскільки відповідний документ наявний в матеріалах справи (як додаток до відзиву на позовну заяву).

Також судом відхиляється, як таке що не відноситься до предмету доказування у даній справі, посилання відповідача на отримання товариством Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 54534160 від 09.01.2018.

При цьому, суд зауважує, що вважає слушним зауваження Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» щодо неможливості оцінити наданий позивачем Акт звірки як належний письмовий доказ у даній справі, оскільки вказаний документ дійсно підписаний одноособово з боку банку лише його представником та не містить доказів його направлення відповідачу. Разом із тим, вказане не спростовує вищевикладених висновків суду щодо підставності та обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах лізингоодержувачем дійсно порушено умови Договору фінансового лізингу в частині повноти та своєчасності здійснення передбачених договором платежів, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Так, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що станом на момент звернення позивача до суду з позовною заявою, лізингоодержувач не здійснив у повному обсязі оплату лізингового платежу в рахунок сплати вартості майна, який мав бути сплачений до 25.07.2017, внаслідок чого утворилася заборгованість по сплаті лізингового платежу у розмірі 402191,89 грн.

Судом перевірено розрахунок сум основного боргу зі сплати лізингових платежів та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 402191,89 грн зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Окрім суми заборгованості по сплаті лізингового платежу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача: заборгованість по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно в сумі 122928,05 грн та пеню за порушення термінів сплати лізингових платежів в розмірі 17753,62 грн.

Відповідачем розрахунок спірних сум, здійснений банком, не спростовано, їх контррозрахунок від відповідача до суду не надходив.

Щодо заявлених до стягнення сум винагороди за отримане в лізинг майно, суд зазначає таке.

Відповідні нарахування здійснені позивачем у відповідності до умов п.п. 2.3.2 та 8.1.2 Договору фінансового лізингу.

Так, за змістом п. 2.3.2 Договору лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору, згідно Додатку № 2 винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 16 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця.

Відповідно до п. 8.1.2 Договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та зазначених у Додатку № 2 лізингоодержувач сплачує банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48 процентів річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку № 2.

З урахуванням наведеного, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, на підставі п. 2.3.2 Договору банком за спірний період (25.04.2017 по 25.10.2017) нараховано лізингоодержувачу винагороду у розмірі 303173,73 грн.

Крім того, на підставі п. 8.1.2 Договору банком за період з 21.08.2017 по 25.10.2017 нараховано лізингоодержувачу винагороду у розмірі 59181,45 грн.

При цьому, з урахуванням здійснених позивачем часткових оплат у розмірі 239427,12 грн, позивачем заявлено до стягнення загальну суму винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі 122117,36 грн.

Судом перевірено розрахунок відповідних сум та встановлено, що позивачем нарахування винагороди відповідно до п. 2.3.2 Договору проведено правильно.

При цьому, при нарахуванні винагороди відповідно до п. 8.1.2 Договору, позивачем було допущено помилку, зокрема, визначено ставку винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі 48 процентів річних, але з урахуванням 360 днів у році, як це передбачено п. 2.3.2 Договору, хоча пункт 8.1.2 Договору такого застереження не містить.

Судом здійснено перерахунок суму винагороди за отримане в лізинг майно з урахуванням наведених зауважень та встановлено, що обґрунтованою сумою до стягнення з відповідача є 122117,36 грн, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно в сумі 810,69 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За змістом п. 8.1.1 Договору фінансового лізингу у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 цього договору та зазначених у Додатку № 2 лізингоодержувач сплачує банку: пеню, в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та положень Договору фінансового лізингу позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем було допущено помилку при визначенні ставки пені, яка підлягає нарахуванню, зокрема, відповідний розрахунок здійснено з урахуванням 360 днів у році, хоча пункт 8.1.1 Договору такого застереження не містить.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за період визначений позивачем є 15977,49 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 1776,13 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 8104,01 грн ((540286,74 / 542873,56) * 100 %= 99,52 %; 99,52 % * 8143,10 = 8104,01) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, 1А/1; ідентифікаційний код 36796638) на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за Договором фінансового лізингу № DNH2LNI3516 від 07.05.2015 в розмірі 540286,74 грн (402191,89 грн – заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок сплати вартості майна; 122117,36 грн – заборгованість по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно; 15977,49 грн – пеня за порушення термінів сплати лізингових платежів), а також 8104,01 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача 810,69 грн заборгованості по сплаті винагороди за отримане в лізинг майно та 1776,13 грн пені за порушення термінів сплати лізингових платежів відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, 1А/1; ідентифікаційний код 36796638).

Повне рішення складено та підписано судом 09.02.2021.

Суддя О.Г. Смородінова