Рішення № 94727238, 27.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2021Справа № 910/17165/20Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 1 427 236 , 69 грн.

за участю представників:

від позивача: Патрелюк Д.А.

від відповідача: Мариніч Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про визнання факту порушення відповідачем умов договору та стягнення 1 427 236, 69 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 1 427 236 , 69 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.11.2020 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

16.11.2020 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" у відкритті провадження в частині вимог про визнання факту порушення відповідачем умов договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17165/20, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 08.12.2020.

08.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 1 483 314,00 грн, 3% річних у розмірі 12 569,11 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 080,38 грн.

У судовому засіданні 08.12.2020 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 23.12.2020.

09.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що позивач не вірно визначив строки оплати поставленого товару та неправильно визначив щодо порушення відповідачем зобов`язання зі сплати суми ПДВ в розмірі 235 483, 00 грн. Також, відповідач звертає увагу, що позивачем не вірно здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних.

21.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що вказівка на оплату частини вартості ПДВ після отримання податкової накладної не звільняє Покупця (відповідача) від обов`язку сплатити повну вартість товару у строк, а є лише, з одного боку, заходом стимулювання постачальника (позивача) вчасно виконати свої зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних, та, з іншого боку, є заходом забезпеченням можливості накладення, передбаченої п. 7.6 договору штрафної санкції.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, оскільки позивач не довів факту направлення на електронну адресу відповідача зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних на весь товар, а тому у відповідача не виник обов`язок щодо оплати ПДВ в розмірі 247 219,00 грн.

У судовому засіданні 23.12.2020 представник позивача підтримав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача заперечив щодо прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

У відповідності до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У розумінні процесуального законодавства, під збільшенням/зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення/зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, позивачем заявлені вимоги про стягнення основного боргу за видатковою накладною №Е-1572 від 30.09.2020, інфляційних втрат та 3% річних, які не заявлялися позивачем у позові.

Отже, позивачем у заяві від 08.12.2020 заявлено додаткові вимоги про стягнення боргу за видатковою накладною №Е-1572 від 30.09.2020, у зв`язку із чим суд відмовляє у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог. Суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення 70 416, 00 грн, інфляційних та 3% річних.

У судовому засіданні 23.12.2020 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/17165/20 до судового розгляду по суті на 27.01.2021, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 27.01.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.01.2021 надав пояснення по суті заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 27.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 між Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Запорізька АЕС") (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (постачальник, позивач) укладений договір поставки товару №175(2)20УК/53-121-01-20-09363 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар згідно специфікації на загальну суму 1 483 314,00 грн.

Згідно із п. 1.2 договору, строк поставки товару становить травень-липень 2020 року.

12.08.2020 між Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Запорізька АЕС") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" укладено Додаткову угоду №1, якою викладено п. 1.2. договору у новій редакції, а саме строк поставки товару: поз. 1-4, 6-8 пункту 1.1. - травень-липень 2020 року, поз. 5 пункту 1.1. - травень-вересень 2020 року.

Оплата за весь поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п. 3.2. договору).

Згідно із п. 4.1. договору поставка товару відбувається відповідно до Правил НКОТЕРМС 2010, на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП «Складське господарство», вул. Промислова, 133, (склад), м. Енергодар Запорізької області.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з моменту підписання (п. 11.1. договору).

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 412 898,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № Е-900 від 15.06.2020, № Е-800 від 27.07.2020.

14.09.2020 та 12.10.2020 позивач звертався до відповідача з претензіями вих.№ 4380 та № 4740 про оплату заборгованості у розмірі 1 412 898,00 грн, штрафу, пені та 3% річних.

У відповідь на претензії відповідач надіслав листи № 28-23/21643 від 07.10.2020 та № 28-23/22631 від 20.10.2020 у яких повідомляє позивача про відсутність можливості погашення заборгованості у встановлений договором строк та погашення заборгованості після розподілу підприємством кошті.

Однак, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач оплату поставленого товару не здійснив, у зв`язку із чим за розрахунком позивача у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 1 412 898,00 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8 620,36 грн. - 3% річних та 5 718,33 грн. - інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору позивач згідно із видатковими накладними № Е-900 від 15.06.2020, № Е-800 від 27.07.2020 поставив відповідачу товар на суму 1 412 898,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 3.2. договору сторони погодили, що оплата за весь поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 5 ст. 264 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на встановлені договором строки оплати та враховуючи положення ст. 264 ЦК України, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки:

за видатковою накладною № Е-900 від 15.06.2020 (відмітка про отримання -17.06.2020) - до 03.08.2020; за видатковою накладною № Е-800 від 29.07.2020 (відмітка про отримання -17.06.2020) - до 24.09.2020.

Отже, погоджений сторонами порядок оплати строк оплати за поставлену продукцію є таким, що настав.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги посилається на те, що строк оплати за товар в частині розміру суми ПДВ не настав, оскільки позивачем не виконані взяті на себе зобов`язання щодо надання відповідачу податкових накладних, передбачених у пункті 3.2. договору.

Відповідно до абз. 5 та 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача, оскільки в матеріалах справи наявні копії квитанцій про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкова накладна №70 від 15.06.2020 на загальну суму 669 732,00 грн була зареєстрована позивачем у вказаному реєстрі 24.06.2020, та податкова накладна №138 від 27.07.2020 на загальну суму 743 166,00 грн була зареєстрована позивачем у вказаному реєстрі 12.08.2020, а тому строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ за вище вказаними видатковими накладними також є таким, що настав.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що позивачем не були надані податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, то тягар доведення неналежного виконання позивачем свого обов`язку щодо ненадання відповідачу документів покладається саме на відповідача.

Однак, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження своїх заперечень.

Натомість, видаткові накладні № Е-900 від 15.06.2020, № Е-800 від 27.07.2020 підписані відповідачем без жодних зауважень.

Відповідач не надав у матеріали справи жодних вимог та претензій адресованих позивачу щодо надання визначених у пункті 3.2. документів.

Більш того, судом враховано, що у відповіді на претензії позивача (№ 28-23/21643 від 07.10.2020 та № 28-23/22631 від 20.10.2020), відповідач не заперечував взяті на себе зобов`язання та повідомив, що сума заборгованості буде погашена відповідачем. Жодних відомостей щодо необхідності надання позивачем податкових накладних, відповіді відповідача на претензії не містять.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами обставини на які він посилається у відзиві на позов, суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: 8 620,36 грн - 3% річних та 5 718,33 грн - інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

За розрахунком позивача нарахування 3% річних позивач здійснює з 01.08.2020 по 04.11.2020 за видатковою накладною №Е-900 від 15.06.2020; з 11.09.2020 по 04.11.2020 за видатковою накладною №Е-800 від 27.07.2020.

Однак, враховуючи встановлені судом строки оплати товару, нарахування 3% річних має здійснюватися за такі періоди: з 04.08.2020 по 04.11.2020 за видатковою накладною №Е-900 від 15.06.2020; з 15.09.2020 по 04.11.2020 за видатковою накладною №Е-800 від 27.07.2020.

Здійснивши перерахунок 3% річних судом встановлено, що сума 3% річних становить 8 272,01 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат у сумі 5 718,33 грн судом встановлено, що розрахунки здійснені арифметично вірно, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, вулиця НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (02094, місто Київ, вулиця ГНАТА ХОТКЕВИЧА, будинок 8, офіс 199, ідентифікаційний код 37502259) заборгованість у розмірі 1 412 898,00 грн, 3% річних у розмірі 8 272,01 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 718,33 грн та судовий збір у розмірі 21 403,32 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.02.2021.

Суддя О.В. Гулевець