Рішення № 94727061, 28.01.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/135/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2021 справа № 908/2503/20

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Гаражно-експлуатаційного кооперативу "Фронтовик" (69123, м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, 2)

до відповідача Запорізької обласної організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" (69059, м. Запоріжжя, вул. Чкалова, буд. 99)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Запорізька міська рада (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

про припинення права постійного користування земельною ділянкою

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Осоцькому Д.І.

учасники справи:

від позивача: Семак М.М., виписка з ЄДР, паспорт НОМЕР_1 від 03.07.1997, керівник; Греков Д.В., ордер АР № 1027609 від 03.11.2020; Яма Д.М., ордер ЗП № 104186 від 03.11.2020 (представники Греков Д.В. та Яма Д.М. повідомили про відсутність на оголошенні вступної та резолютивної частини рішення);

від відповідача: Нечаєв П.О., виписка з ЄДР, паспорт НОМЕР_2 від 15.06.2006, керівник; Коломоєць І.В., ордер АР № 1034078 від 20.01.2020 (представник Коломоєць І.В. повідомила про відсутність на оголошенні вступної та резолютивної частини рішення);

від третьої особи: Михайловський А.С., довіреність № 01/03-20/00319 від 01.02.2019

Представники СМІ: Стригунов О., посвідчення № 31127; Ларіонова О., посвідчення №31016 (після оголошеної перерви представники ЗМІ не з`явились)

Гаражно-експлуатаційний кооператив "Фронтовик" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізької обласної організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" про припинення права постійного користування земельною ділянкою по вул. Георгія Сапожнікова (нині вул. Василя Стуса), площею 4,0 га, набуте на підставі Державного акту серії Б №012333, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №301.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020 справу № 908/2503/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 05.10.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/2503/20, присвоєно справі номер провадження 18/135/20, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Запорізьку міську раду; підготовче засідання призначено на 03.11.2020.

У судовому засіданні 03.11.2020 оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 18.11.2020. Ухвалою від 18.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 08.12.2020; підготовче засідання відкладалось на 20.01.2021; ухвалою від 20.01.2021 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 28.01.2021.

Від головного редактора Управління виробництва регіонального контенту ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Запорізька регіональна дирекція» Терлецького В.М. (Суспільне мовлення України) 28.01.2021 до суду надійшло клопотання, в якому він просив надати дозвіл працівникам філії ПАТ НСТУ "Запорізька регіональна дирекція" на здійснення відео- і звукозапису з метою підготовки репортажу із застосуванням стаціонарної апаратури у залі судового засідання під час розгляду справи № 908/2503/20, що призначене на 28.01.2021.

Суд дозволив працівникам ПАТ НСТУ "Запорізька регіональна дирекція" здійснювати відео та звукозапис у судовому засіданні. Після оголошеної в судовому засіданні перерви представники ЗМІ не з`явились.

У судовому засіданні 28.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представники позивача у судовому засіданні 28.01.2021 позовні вимоги підтримали повністю. Також представник позивача повідомив суд про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

В обґрунтування позову позивач посилається на наступне. Запорізька обласна організація Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» є титульним володільцем права постійного користування земельною ділянкою, площею 4,0 га по вул. Сапожнікова (після перейменування вул. Василя Стуса) відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 012333 від 27.01.1986. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 246 від 12.09.1985 вирішено створити Гаражний будівельно-експлуатаційний кооператив «Фронтовик» на 230 місць по вул. Сапожнікова у Хортицькому житломасиві та затверджено Статут ГБЕК «Фронтовик». Вказаний будівельний кооператив створено замість колективної автостоянки на базі металевих боксових гаражів, побудованих на власні кошти індивідуальними засобами членами добровільного товариства на земельній ділянці, яка виділена добровільному товариству рішенням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів № 11/17 від 24.01.1985. Протягом тривалого строку користування спірна земельна ділянка фактично поділена на 3 частини з різними адресами: вул. Василя Стуса, 2; вул. Василя Стуса, 3-А; вул. Василя Стуса, 5-Б. За адресою вул. Василя Стуса, 2 зареєстрований та фактично розташований ГБЕК «Фронтовик» та його майно. За твердженням позивача, згідно з Технічним паспортом від 17.07.2019 на спірній земельній ділянці за вказаною адресою розташоване нерухоме майно позивача, а саме: будівля сторожового посту літ. А (1986 рік спорудження); ґанок до літ. А (1986 рік спорудження); адміністративна будівля-гараж літ, Б (1986 рік спорудження); погріб під літ. Б - літ. «пг» (1986 рік спорудження); гаражні бокси літ. В (1986 рік спорудження); гараж літ. Г (1986 рік спорудження); гараж-бокси для мотоциклів літ. Д (1986 рік спорудження); вбиральня літ. Е (1986 рік спорудження); гараж літ. Ж (1986 рік спорудження); гаражні бокси літ. З (1995 рік спорудження); оглядова яма в літ. З (1995 рік спорудження); оглядова яма в літ. З (1995 рік спорудження); будівля сторожового посту № 2 літ. И (1986 рік спорудження); вольєр літ. Н (2006 рік спорудження; альтанка літ. О (2006 рік спорудження); душ літ. П (2006 рік спорудження); паркан № 1 (1986 рік спорудження); ворота № 2 (1986 рік спорудження); ворота № 3 (1986 рік спорудження); ворота № 4 (1986 рік спорудження); водопровідний колодязь № 5 (1986 рік спорудження); ворота № 7 (1986 рік спорудження); хвіртка № 8 (2006 рік спорудження); хвіртка № 9 (2006 рік спорудження). Позивач постійно сплачує земельний податок за земельну ділянку, яка знаходиться у його користуванні за адресою м. Запоріжжя, вул. Георгія Сапожнікова (вул. Василя Стуса). Наведене, на думку позивача, свідчить, що на сьогоднішній день на спірній земельній ділянці, яка поребуває у постійному користуванні відповідача на підставі Державного акту, знаходиться нерухоме майно іншої особи - ГЕК «Фронтовик». Отже, позивач, як власник нерухомого майна, має право користування спірною земельною ділянкою, а відповідач, як формальний титульний користувач земельної ділянки фактично втратив реальну можливість володіти та користуватися цією земельною ділянкою, тому необхідно привести правові титули володіння земельною ділянкою у відповідність до реального стану речей. Набуття іншою особою (позивачем) права власності на споруди, що розташовані на спірній земельній ділянці, є підставою для припинення відповідачу права користування зазначеною земельною ділянкою. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 16, 22, 37 ЦК України, ст.ст. 116, 120, 141 ЗК України, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що із змісту рішення Ленінської районної ради народних депутатів від 12.09.1985 №246 вбачається створення гаражно-будівельного кооперативу «Победитель» на 230 місць по вул. Сапожнікова у Хортицькому жилмасиві та затвердження Статуту вказаного кооперативу. Отже, рішення Ленінської районної ради народних депутатів від 12.09.1985 №246, на яке посилається позивач, не містить жодних відомостей про створення ГБЕК «ФРОНТОВИК» та затвердження його статуту. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГБЕК «ФРОНТОВИК» зареєстрований 09.09.1993 та був включений до Єдиного державного реєстру 14.12.2007, значно пізніше, ніж зазначив позивач. Відносно доводів позивача, що ГБЕК «Фронтовик» створено замість колективної автостоянки на базі металевих боксових гаражів, побудованих на земельній ділянці, виділеній рішенням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів від 24.01.1985 №11/17, відповідач зазначив, що згідно вказаного рішення земельні ділянки загальною площею 3,5 га по вул. Сапожнікова частково розташовані на землях колгоспу «Дружба» на площі 1,1 га та в полосі відчуження залізниці Запорізького кар`єроуправління на площі 2,4 га, відведеної Запорізькій обласній Раді Українського республіканського товариства Автомотолюбитель УРСР» для організації відкритої охоронюваної платної автостоянки та майданчику для встановлення металевих гаражів із зберігання автомашин. Рішенням ВК Запорізької обласної ради народних депутатів № 467 25.12.1985 вирішено провести відведення земель для державних та громадських потреб. Запорізькій обласній раді добровільного товариства «Автомотолюбитель» надана земельна ділянка площею 4,0 га під будівництво боксових металевих гаражів та відкритої платної автостоянки у постійне користування. На виконання вказаного рішення Запорізькій обласній раді добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» видано державний акт на право користування землею серія Б№012333. Відповідач відзначає, що у зв`язку з наведеним виникає питання щодо правових підстав здійснення ГБЕК «Фронтовик» своєї діяльності на земельній ділянці, відведеній на праві постійного користування іншій юридичній особі, жодних доказів щодо правомірності користування спірною земельною ділянкою позивачем не надано. Також відповідач заперечив доводи позивача про автоматичний перехід права на земельну ділянку на підставі ст. 141 ЗК України та зазначив, що Земельний кодекс України не містить норм про автоматичний перехід права постійного користування на землю у разі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. За доводам відповідача, позивачем не надано жодних доказів щодо зареєстрованого права власності на зазначені ним в позові об`єкти. Технічний паспорт від 17.07.2019, на який посилається позивач, не є документом, який має силу правовстановлюючого документу на об`єкти нерухомого майна та підтверджує факт набуття права власності на нерухомість, яка розташована на земельній ділянці. Законним користувачем спірної земельної ділянки на сьогоднішній день є відповідач і його право посвідчено державним актом серія Б№012333. Поділ земельної ділянки, який здійснено без дотримання вимог чинного законодавства, на що вказує позивач, не є обставиною за наявності якої може бути припинено право постійного користування відповідачу. Просив в позові відмовити.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що відповідачем не наведено жодного аргументу проти застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 120, 141 ЗК України та ст. 377 ЦК України. За доводами позивача, жодного майна на спірній земельній ділянці відповідач не мав і не має, фактично до використання земельної ділянки відповідач не приступав, земельний податок за землю не сплачував. Щодо відсутності реєстрації нерухомого майна позивач вказав, що саме існування номінального права відповідача перешкоджає членам кооперативу «Фронтовик» належним чином оформити право власності. Також позивач зауважив про відсутність реєстрації права відповідача на спірну земельну ділянку, в жодному Державному реєстрі відомостей про реєстраціє такого землекористувача немає. Відзначив, що до 1988 року та в УРСР ані реєстрація, ані подальша діяльність гаражно-будівельного кооперативу без погодження місця розташування гаражів із місцевою владою була б неможливою. Позивач вважає доведеним, що земельна ділянка по вул. Сапожнікова виділялась саме для розміщення 230 гаражів членів кооперативу «Фронтовик», а не для виконання будь-яких інших статутних завдань ДТ АМЛ УРСР. Позовні вимоги базуються на принципі цілісності будівлі із земельною ділянкою. Також позивач піддає сумніву правонаступництво ЗОО ГО «ВСА» після Запорізької обласної Ради ДТ Автомотолюбитель УРСР», яка не перейменовувалась, а припинила своє існування.

Відповідач надав заперечення щодо наведених у відповіді на відзив пояснень, в яких зазначив, що факт правонаступництва Запорізької обласної організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» встановлено рішеннями судів у господарській та адміністративній справах, в яких приймав участь і позивач. Реєстрація права постійного користування земельною ділянкою проведено відповідно до чинного законодавства, що діяло на момент виникнення цих прав (станом на 27.01.1986). Доказів набуття права власності на будівлі або споруди, які розташовані на спірній земельній ділянці в матеріалах справи відсутні. Також відповідач вважає недоведеними аргументи позивача, що ГБЕК «Фронтовик» створений на спірній земельній ділянці замість колективної автостоянки. Щодо сплати позивачем земельного податку, відповідач зазначив, що сплата земельного податку не наділяє позивача правом вимоги до відповідача.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у відзиві на позов та додаткових поясненнях, а також у наданих 28.01.2021 заявах про залучення третіх осіб та долучення доказів.

Також представник відповідача заявив про пропуск позивачем позовної давності.

Крім того представники відповідача повідомили про намір надати докази понесених витрат на правову допомогу.

У наданій 28.01.2021 заяві про залучення третіх осіб відповідач просив залучити до участі у справі в якості третіх осіб Обслуговуючий кооператив Дніпро, ОСОБА_1 та Всеукраїнську спілку автомобілістів, посилаючись на те, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов`язки зазначених осіб.

Суд заяву відповідача залишив без задоволення, виходячи з наступного.

Ухвалою від 20.01.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, після закриття підготовчого провадження вичерпано процесуальну можливість залучення до участі у справі третіх осіб.

В заяві про долучення доказів відповідач просив суд долучити в якості доказів інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно з параметрами запиту: «Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Стуса Василя 2, приміщення», «Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Стуса Василя 2, гараж». Представник відповідача заяву підтримав та просив визнати причини пропуску строку подання доказів поважними.

Згідно із ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, після закриття підготовчого провадження суд додаткові докази не приймає, якщо не визнає поважність причин їх неподання.

Зазначені відповідачем причини пропуску процесуального строку на подачу доказів суд відхилив. Однак, суд визнав надані відповідачем докази важливими та з метою уникнення формального підходу залучив їх до справи.

Третя особа у справі (Запорізька міська рада) у відзиві на позов та наданих суду додаткових поясненнях зауважила, що на теперішній час існують невирішені питання, що призводять до сутичок між громадянами, які є власниками або користувачами гаражів та автостоянки, розташованих на земельній ділянці по вул. Василя Стуса (колишня Георгія Сапожнікова), 5-б. Запорізька обласна організація Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» є користувачем земельною ділянкою, площею 4,0 га по вул. Василя Стуса відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б №012333 від 27.01.1986. Право постійного користування є безстроковим і може бути припинення лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Запорізька обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів не зверталась із заявою про припинення права користування землею, а документи, які б свідчили про права позивача на об`єкти, розташовані на спірній земельній ділянці, відсутні.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтвердив викладені у письмових поясненнях обставини. Вирішення справи покладає на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Питання щодо користування спірною земельною ділянкою неодноразово було предметом судових розглядів, під час яких встановлено преюдиційні факти, які не потребують доказування. Зокрема, згідно висновків рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2019 у справі № 908/619/19, постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у цій справі та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 908/619/19 встановлено наступне:

1) Право на користування спірною земельною ділянкою Запорізької обласної організації Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" підтверджується копією Державного акта на право користування землею Б №012333 від 27.01.1986, виданого Запорізькій обласній раді добровільного товариства "Автомотолюбителів УРСР", який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею №301.

2) Відповідно до плану землекористування, який є додатком до вказаного акта, зазначено дві земельні ділянки (адреса в акті не визначена), а саме:

- земельна ділянка № 1, площа 1,8 га - боксові гаражі для зберігання автомобілів інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни;

- земельна ділянка № 2, площа 2,2 га - відкрита охоронювана стоянка із зберігання автомобілів громадян.

3) В рішеннях Виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів №11/17 від 24.01.1985, № 467 від 25.12.1985 зазначається про відведення Запорізькій обласній Раді Українського республіканського товариства "Автомотолюбитель УРСР" земельної ділянки по вул. Сапожнікова (без зазначення номера).

4) Здійснивши аналіз реєстраційної справи Запорізької обласної організації "Всеукраїнської спілки автомобілістів", врахувавши преюдиційні факти, установлені судами у справі №8/5009/8015/11, дійшли висновку про те, що Запорізька обласна організація Громадської організації "Всеукраїнської спілки автомобілістів" є правонаступником Запорізької обласної ради добровільного товариства "Автомотолюбителей УССР", оскільки в цьому випадку відбувалось внесення термінологічних змін у назву організації, тобто було змінено лише найменування юридичної особи.

5) Поряд з цим, господарськими судами установлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 246 від 12.09.1985 вирішено створити Гаражний будівельно-експлуатаційний кооператив "Фронтовик" на 230 місць по вул. Сапожнікова у Хортицькому житломасиві. Цим рішенням затверджено Статут гаражного будівельно-експлуатаційного кооперативу "Фронтовик", який організовано з числа інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, членів добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР", що мешкають у Хортицькому житломасиві. В пункті 3 рішення зазначено, що будівельний кооператив "Фронтовик" створюється замість колективної автостоянки на базі металевих боксових гаражів, побудованих на власні кошти індивідуальними засобами членами добровільного товариства на земельній ділянці, яка виділена добровільному товариству рішенням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів № 11/17 від 24.01.1985. Гаражі залишаються в особистій власності членів добровільного товариства, які їх побудували.

У Статуті кооперативу "Фронтовик" та в подальших редакціях Статуту відображено, що Гаражно-експлуатаційний кооператив "Фронтовик" створюється замість колективної автостоянки на базі металевих боксових гаражів, побудованих на власні кошти індивідуальним засобом членами добровільного товариства на земельній ділянці, яка виділена добровільному товариству рішенням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів № 11/17 від 24.01.1985. Гаражі залишаються в особистій власності членів добровільного товариства, які їх побудували.

Відповідно до Розділу І Загальні положення Статуту Гаражно-експлуатаційного кооперативу "Фронтовик" (у редакції 1993 року) Гаражно-експлуатаційний кооператив "Фронтовик" створено громадянами України інвалідами та учасниками Великої Вітчизняної війни, воїнами-інтернаціоналістами, учасниками з ліквідації аварії на Чорнобильскій АЕС, інвалідів праці, дитинства та загального захворювання, які мешкають у Хортицькому житломасиві м Запоріжжя, на добровільній основі, а також зазначено, що засновником кооперативу виступає Ленінська районна Рада ветеранів м. Запоріжжя.

За установленими судами всіх інстанцій обставинами у справі № 908/618/19 Запорізька обласна організації Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" є титульним володільцем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,0 га відповідно до Державного акта на право користування землею Б №012333 від 27.01.1986 площею 4,0 га по вул. Сапожникова (нині Василя Стуса). Поряд з цим, на підставі рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 246 від 12.09.1985 на частині цієї ділянки площею 1,8 га було дозволено розміщення гаражів, які знаходилися у приватній власності громадян та створено гаражно-експлуатаційний кооператив. Тобто, спірна земельна ділянка перебувала у фактичному володінні окремих фізичних осіб з 1985 року.

Звертаючись із позовом у цій справі, позивач вважає, що знаходження на спірній земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача на підставі Державного акту, нерухомого майна ГЕК «Фронтовик» є підставою для припинення відповідачу права користування зазначеною земельною ділянкою згідно ст. 141 ЗК України.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд визнав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Підстави набуття та реалізації прав на землю врегульовані розділом IV Земельного кодексу України та передбачають, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

За нормою ч.ч. 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, у тому числі, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, перехід права власності на нерухоме майно - є підставою припинення, у тому числі - права постійного користування земельною ділянкою.

Право на користування спірною земельною ділянкою належить Запорізькій обласній організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" на підставі Державного акта на право користування землею Б №012333 від 27.01.1986, виданого Запорізькій обласній раді добровільного товариства "Автомотолюбителів УРСР", який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею № 301. Зазначений факт встановлено судами всіх інстанцій у справі № 908/619/19.

Позивач стверджує, що згідно з технічним паспортом від 17.07.2019 на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача та заявляє вимогу про припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідача.

Жодних доказів щодо зареєстрованого права власності на зазначені ним об`єкти позивач не надає.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127, зареєстрованого Міністерстві юстиції України від 10.07.2001 за №582/5773, технічний паспорт це документ, щоскладається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який вготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику.

Отже, технічний паспорт не є документом, який має силу правовстановлюючого на об`єкти нерухомого майна та підтверджує факт набуття права власності на нерухомість, яка розташована на земельній ділянці.

Законним користувачем спірної земельної ділянки на сьогоднішній день є відповідач і його право посвідчено Державним актом на право користування землею серія Б № 012333.

Відносно доводів позивача про сплату ним земельного податку суд зауважує, що відповідно до пункту 14.1.73 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

З огляду на викладене, є помилковими аргументи позивача, що внаслідок сплати ним земельного податку за спірну земельну ділянку він є фактичним законним користувачем спірної земельної ділянки.

Також суд визнав за необхідне зауважити, що за змістом рішення виконкому Запорізької міської ради народних депутатів від 14.01.1985 №11/17, на яке посилається позивач, міститься застереження відносно будівництва та дозвіл на встановлення тільки типових металевих гаражів заводського виробництва та забороняється робити погреби та приймати їх в експлуатацію.

Таким чином, власник земельної ділянки здійснив своє розпорядження відносно спірної земельної ділянки шляхом заборони будівництва об`єктів нерухомості та надав дозвіл на встановлення на спірній земельній ділянці тільки малих архітектурних форм.

Відповідно до частини 2, 4 статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю гарантується Конституцією. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно із частинами 4 та 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Частиною 1 статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Позивачем не надано жодних доказів того, що власником земельної ділянки надано йому дозвіл на здійснення будь-якого будівництва на спірній земельній ділянці. Підстави вважати нечинним застереження щодо будівництва, викладене у рішення виконкому Запорізької міської ради народних депутатів від 14.01.1985 №11/17, відсутні.

За викладених обставин суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Гаражно-експлуатаційного кооперативу "Фронтовик", а відтак в задоволенні позовних вимог відмовляється.

Відносно заяви представника відповідача у судовому засіданні 28.01.2021 про застосування наслідків спливу позовної давності суд відзначає наступне.

Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Щодо аргументів відповідача про неналежність наданих позивачем доказів, а саме: рішення № 246 від 12.09.1985 (арк. справи 24, том 1), довідки від 13.12.1996 (арк. справи 198, том 1) суд констатує наступне.

Дійсно, в матеріалах справи наявні два різні примірники рішення № 246 від 12.09.1985 (1. наданий позивачем, арк. справи 24, том 1; 2. наданий відповідачем з Державного архіву Запорізької області, арк. справи 230, том 1/супровідний лист арк. справи 119, том 1). В примірнику, наданому позивачем відсутні підписи посадових осіб, міститься лише печатка, тоді як в примірнику, наданому з Державного архіву, такі підписи наявні. Примірник позивача свідчить про намір створення ГБЕК «Фронтовик», тоді як в примірнику з Державного архіву вказано про намір створення ГБЕК «Победитель».

За наведених обставин наданий позивачем примірник рішення № 246 від 12.09.1985 (арк. справи 24, том 1) суд визнав неналежним доказом.

Питання створення/реєстрації позивача як юридичної особи не є предметом дослідження у даній справі.

Відповідач зазначив, що зміст довідки від 13.12.1996 (арк. справи 198, том 1) суперечить рішенню № 467 від 25.12.1985 та п. 1 Додатку № 1 до нього, оскільки у довідці з посиланням на це рішення зазначено про намір передати 2,0 га ГК «Фронтовик» у 1996 році, тоді як у вказаному рішенні та додатку (1985 рік) наведено відомості про відвід 4,0 га землі в постійне користування із земель Запорізького кар`єроуправління ЗО РДТ «Автомотолюбитель» під будівництво боксових металевих гаражів та відкритої платної автостоянки для інвалідів і учасників ВОВ.

За таких обставин зазначений доказ сприймається судом критично.

Крім того суд визнав доцільними доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог в частині припинення права користування відповідача всією земельною ділянкою площею 4,0 га, тоді як наведене позивачем у позові майно розташоване на значно меншій площі.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

З урахуванням викладених і досліджених обставин у їх сукупності, судом відхиляються аргументи позивача та відмовляється у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 08.02.2021.

Суддя В.В. Левкут