Постанова № 9472601, 08.04.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2010 р. № 2-а- 1101/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретарі судового засідання - Міхно А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Малахової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 доДержавної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова винесені відносно нього, а саме: № 000035102/0 від 22.01.2010р. в частині донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 346916,97 грн., та № 0000341702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 118284,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що підставою для донарахування вказаних податків фактично стала основна діяльність позивача, який відповідно до дилерського договору між ТОВ «Астеліт» з однієї сторони та СПДФО ОСОБА_3 № 4808MDE-643 від 30 червня 2008 року здійснює підключення абонентів до мережі мобільного звязку, за що отримує винагороду від ТОВ «Астеліт» код 22859846.

Для здійснення своєї безпосередньої діяльності позивач купує у дистрибюторів ТОВ «Астеліт» - ТОВ «ТПС Україна» та ТОВ «Фонстор Україна» стартові пакети та скретч-картки, оскільки зобовязання Оператора забезпечувати Дилера SIM-картками відповідно до умов Договору від 30.06.2008 року, не означає безкоштовного надання стартових пакетів та скретч-карток, які після обробки у відповідній компютерній програмі використовуються для надання послуг у вигляді підключення абонентів до мережі мобільного звязку. Придбання стартових пакетів та скретч-карток є необхідним, оскільки підключення абонентів без них без до мережі Оператора неможливе.

За виконання доручення Дилер отримує гроші не від абонента а від Оператора, що фактично є різновидом багатостороннього договору, можливість укладання якого передбачено ст. 626 ЦК України, відповідно до умов якого одна сторона повірений зобовязується вчинити дії на користь Доручителя і отримує за це винагороду.

Окрім того, позивач посилався на те, що відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» передбачає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст. 8-1 цього закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а встановлення факту саме реалізації товару не є обовязковою умовою для включення витрат до податкового кредиту, оскільки достатньо встановити саме факт використання в оподаткованих операціях.

Крім цього, позивач зазначив, що наказом ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» № 165 від 30.05.1997 року із змінами і доповненнями передбачено порядок визнання податкових накладних недійсними. Незважаючи на те, що жодна податкова накладна не була визнана недійсною ні в порядку п.5 вказаного Наказу ні в судовому порядку, в акті перевірки вказується на те, що в порушення п.п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4 та п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за період з 06.03.2008 року по 30.09.2009 року позивачем було занижено суму податку на додану вартість на суму 237428, 00 грн. Підтвердження того, що СПДФО ОСОБА_3 надавав або отримував послуги за завищеною або заниженою ціною в матеріалах перевірки відсутні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем порушено вимоги п.п. 7.3.1, п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість загалом на суму 239990, 00 грн.; та вимоги ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ст. 19 п. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого занижений оподаткований дохід в сумі 788560,00 грн., що призвело до донарахування податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 118284, 00 грн.

Заслухавши сторони, дослідивши докази, суд приходить висновку про задоволення позову зі слідуючих підстав.

Встановлено, що з 15.11.2009 року по 30.12.2009 року головним державним податковим ревізор-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Майгур О.І. проведена документальна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 за період з 06.03.2008 року по 30.09.2009 року.

В ході даної перевірки відповідною стороною зафіксовані слідуючи порушення:

- п.п. 7.3.1, п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість загалом на суму 239990, 00 грн.;

- ст. 19 п. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме відсутність ведення обліку доходів та витрат у період з 06.03.2008р. по 30.09.2009 року;

- ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» - заниження оподаткованого доходу в сумі 788560,00 грн., що призвело до донарахування податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 118284, 00 грн..

За результатами перевірки було складено акт документальної планової перевірки № 18/17-218/2923116777 від 12.01.2010 року.

Відповідно до вказаного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000351702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 478269,00 грн., № №0000341702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобовязання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 118284,00 грн.

Суд не погоджується з вищевказаними рішеннями, виходячи з наступного.

30.06.2008р. між ТОВ «Астеліт» з однієї сторони та СПДФО ОСОБА_3 укладено дилерський договір № 4808MDE-643, згідно якого останній здійснює підключення абонентів до мережі мобільного звязку, за що і отримує винагороду від ТОВ «Астеліт».

Для здійснення своєї безпосередньої діяльності СПДФО ОСОБА_3 купує у дистрибюторів ТОВ «Астеліт» - це ТОВ «ТПС Україна» та ТОВ «Фонстор Україна» стартові пакети та скретч-картки які після обробки у відповідній компютерній програмі використовуються для надання послуг іншим особам у вигляді підключення абонентів до мережі мобільного звязку. Як вказано в самому акті перевірки фізичні особи, яких було підключено до мережі мобільного звязку Life грошові кошти Дилеру не сплачували, тобто валовий дохід складався лише з суми винагороди за підключення абонентів отриманої від ТОВ «Астеліт».

Посилання представника відповідача на те, що скретч картки та стартові пакети, які купувались для здійснення підключень (на загальну суму 786873грн. 32 коп. без ПДВ) повинні бути саме продані безпосередньо фізичним особам, яких підключали до мережі «Life» а не надані у вигляді послуги, а тому СПДФО ОСОБА_3 не мав права включати їх до складу валових витрат суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» на порушення якої посилається представник відповідача не встановлено заборону купувати та використовувати при наданні послуг скретч картки та стартові пакети або будь які інші товари.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат належать саме будь-які витрати платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. В звязку з тим, що законодавством не визначено вичерпний перелік витрат які можуть здійснюватись підприємством для здійснення своєї діяльності, суд вважає, що відповідач неправомірно донараховував додаткові суми податків.

Оподатковуваним доходом згідно ч.2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Відповідно до ч.3 ст. 13 вказаного Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установленими пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова при проведенні перевірки не зясовано чи можливо взагалі надання послуг з підключення до мережі мобільного звязку без застосування стартових пакетів та скретч карток, а фактично це є основні витрати позивача і без стартового пакету взагалі неможливо підключення до мережі мобільного звязку.

У судовому засіданні представник відповідача вказує на те, що реалізація товару не відображається у складі податкових зобовязань, і при цьому зазначив, що відсутнє підтвердження використання придбаного товару у підприємницькій діяльності. При тому, що норми закону на які посилається відповідач не містять терміну реалізація.

Саме купівля стартових пакетів та скетч-карток для поповнення рахунку мобільного звязку з послідуючою обробкою їх у відповідній компютерній програмі доступ до якої надано ТОВ «Астеліт» і отриманням продукту який надається у вигляді послуги з підключення на контрактній основі до мережі стільникового звязку Life з послідуючою сплатою абонентської плати та плати за зв'язок абонентами ТОВ «Астеліт», яке в свою чергу виплачує винагороду за підключення абонентів СПДФО ОСОБА_3. є основною діяльністю останнього.

Посилання представника відповідача на те, що при проведенні перевірки не зясовувалось чи є технічна можливість підключення абонентів без стартових пакетів та скетч-карток поповнення рахунку фактично є безпідставним, оскільки стартові пакети використовуються для підключення до мобільного звязку і в залежності від того який стартовий пакет (Sim-картка) встановлено у телефон, до такого оператора і є підключеним цей телефон і відповідно абонент, вилучення стартового пакету з телефону позбавляє його власника можливості користуватися звязком.

Як зазначає представник відповідача пунктом 5.2 ст. 5 договору укладеного між СПДФО ОСОБА_3 та ТОВ «Астеліт» укладеного 30.06.2008р. останній зобовязаний забезпечувати Дилера SIM-картками для виконання доручення Оператора за цим Договором, при цьому, податкова інспекція вважає безкоштовне їх надання обовязком Оператора. З таким твердженням суд не може погодитись, в звязку з тим, що відповідно до вимог ст. ст. 213, 637 ЦК України право тлумачення умов договору належить сторонам, а у разі недосягнення згоди можливо тлумачення термінів на вимогу однієї або обох сторін договору судом. Ні у Оператора ні у Дилера жодного разу не виникало питання з тлумачення цього терміну оскільки забезпечувати та безкоштовно забезпечувати або дарувати це абсолютно різні речі і під терміном забезпечувати мається на увазі можливість купівлі у Оператора або уповноваженої ним організації стартових пакетів та скетч-карток.

Посилання представника відповідача на п.5.4, п.п.5.4.4. п.5.4, п.7.3 Договору, згідно яких він вважає, що стартові пакети та скетч-картки мають надаватися безкоштовно, є безпідставними, оскільки дані пункти Договору вказують на обовязки Дилера, які виникають під час виконання Договору, зокрема документальне оформлення підключення абонентів шляхом заповнення необхідних документів (п.5.4 ст.5 Договору) є необхідною умовою укладання договору для підключення на контракт для ідентифікації особи яка підписує договір та погоджується на його умови. Зобовязання Дилера на підставі п.п.5.4.4 п.5.4 Договору надавати Оператору щомісяця інформацію про залишки SIM-карток, а також документацію й дані стосовно виконання доручення також не є підтвердженням того, що стартові пакети та скетч-картки мають надаватися безкоштовно, оскільки інформація про залишок SIM-карток потрібна Оператору для власних цілей як то статистичні або маркетингові дослідження.

Таким чином, відповідач правомірність винесеного ним податкового повідомлення-рішення № 0000341702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 118284,00 грн. належним чином не довів.

Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Податковою інспекцією при проведенні перевірки не виявлено фактів завищення або заниження звичайної ціни.

Також, згідно з п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судом встановлено, що до перевірки були надані всі податкові накладні, договори, та інші документи, які підтверджують факт купівлі скретч карток та стартових пакетів, окрім того, що вони взагалі купувались та використовувались в подальшому в роботі підтверджується також наявністю у позивача на момент проведення перевірки залишку товарно-матеріальних цінностей у кількості 2100 шт. на загальну суму 49434, 00 грн.

Наказом ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» № 165 від 30.05.1997 року із змінами і доповненнями передбачено порядок визнання податкових накладних недійсними. Незважаючи на те, що жодна податкова накладна не була визнана недійсною ні в порядку п.5 вказаного Наказу ні в судовому порядку, в акті перевірки вказується на те, що в порушення п.п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4 та п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за період з 06.03.2008 року по 30.09.2009 року позивачем було занижено суму податку на додану вартість на суму 237428, 00 грн.

Підтвердження того, що СПДФО ОСОБА_3 надавав або отримував послуги за завищеною або заниженою ціною в матеріалах перевірки відсутні.

Законом України «Про податок на додану вартість» визначено лишедва випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду: у разі, коли придбання товарів проводиться не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим жадними. Щодо першого випадку, то слід відмітити, що товари позивачем придбалися з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності товариства, що актом перевірки не спростовано. Щодо другого випадку, то перераховані в акті перевірки податкові накладні складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказу ДПА України "Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" від 30.05.97 N 165.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.. 8-1 цього закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Саме на ці вимоги Закону «Про Про податок на додану вартість» посилається відповідач, вважаючи, що стартові пакети та скетч-карти для поповнення рахунку мобільного звязку Life, є матеріальними активами які не призначаються для їх використання в господарській діяльності і тому відповідно до п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку сплаченого у звязку з таким придбанням не включається до податкового кредиту.

Посилання відповідача на те, що стартові пакети та скетч-карти для поповнення рахунку мобільного звязку використовуються в подальшій діяльності позивача є безпідставною та ґрунтується на хибному трактуванні закону, оскільки необхідно встановити факт використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а не їх реалізації як того вимагає відповідач.

Отримання грошей Дилером не від абонента, а від Оператора за виконання доручення є фактично різновидом багатостороннього договору, можливість укладання якого передбачено ст. 626 ЦК України, відповідно до умов якого одна сторона повірений зобовязується вчинити дії на користь Доручителя і отримує за це винагороду.

Таким чином, відповідач правомірність винесеного ним податкового повідомлення-рішення № 000035102/0 від 22.01.2010р. в частині донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 346916,97 грн. належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законом України "Про податок на додану вартість", Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст. 9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 п.п. 7.3.1, п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ґрунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 70 КАС України, суд приходить до висновку, що прийняті Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова спірні податкові повідомлення-рішення № 0000351702/0 від 22.01.2010р. в частині донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 346916,97 грн., та № 0000341702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 118284,00 грн. є протиправними і повинні бути визнані нечинними, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19, 22 Конституції України, Законом України "Про податок на додану вартість", Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень -задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова винесені відносно суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, а саме: № 0000351702/0 від 22.01.2010р. в частині донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 346916,97 грн., та № 0000341702/0 від 22.01.2010р. про донарахування податкового зобов"язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 118284,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

У повному обсязі постанова виготовлена 14 квітня 2010 року. .

Суддя О.В. Заічко