Рішення № 94723959, 05.02.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/5849/20

Провадження № 2-о/428/415/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

при секретарі судового засідання Підгорній Я.Е.,

за участю: заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

представник зацікавленої особи Кулеш Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Луганській області,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме те, що станом на 24.08.1991 року він проживав на території України. В обґрунтування своєї заяви він зазначив, що він народився в 1965 році в п.Адрасман м.Кайраккум Таджикістан. В 1986 році він приїхав на територію УРСР, де спочатку мешкав в м.Лисичанськ, а з 03.11.1988 року і до 17.11.1995 року мешкав по АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною та дітьми. Він ніколи не отримував паспорт громадянина України, мав тільки Радянський паспорт, який він втратив в 1993 році. Для отримання нового паспорта нікуди не звертався. На даний час мешкає в с.Борівське і бажає отримати паспорт громадянина України.

В судовому засіданні заявник та його представник підтримали заяву, просили її задовольнити. В своїх поясненнях посилалися на обставини, викладені в заяві.

Представник зацікавленої особи заперечувала проти задоволення заяви, посилаючись на те, що підтверджень знаходження заявника на території України станом на 24.08.1991 року матеріали справи не містять.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вони були сусідами і часто бачилися, але стверджувати, що станом на 24.08.1991 року ОСОБА_1 перебував на території України вона не може, так як він декілька разів виїжджав з місця мешкання.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що вони із родиною ОСОБА_5 були сусідами та бачилися кожного дня і вона може підтвердити, що в 1991 році він був постійно вдома, а виїхав він в 1992 році.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи, а також докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місцем народження зазначено пос. Адрасман м.Кайраккум Таджикістан.

Паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 був виданий 12.01.1982 року Адрашанським відділенням міліції відділу внутрішніх справ Кайраккумського міськвиконкому. Суд звертає увагу на розбіжності у зазначенні місця народження ОСОБА_1 в свідоцтві про народження та в паспорті.

Згідно ксерокопії даного паспорту ОСОБА_1 був одружений 21.10.1988 року із ОСОБА_6 , про що здійсненний запис Тошківською селищною Радою народних депутатів Ворошиловградської області.

Як убачається із ксерокопії паспорту фотокартка 31.08.1990 року була вклеєна Золотовським відділенням міліції ВВС м.Первомайська Луганської області.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, видану Тошківською селищною радою Попаснянського району Луганської області без зазначення дати видачі ОСОБА_1 в період часу з 03.11.1988 року до 17.11.1995 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки депутата Борівської селищної Ради від 05.05.2020 року ОСОБА_1 дійсно проживає по АДРЕСА_2 без реєстрації.

ОСОБА_1 працював на ВП «Шахта «Тошківська» у період часу з 01.04.1993 року по 15.06.1994 року та з 13.10.1995 року по 08.05.1996 року.

Згідно довідки Луганського обласного військового комісаріату від 26.09.2020 року ОСОБА_1 на обліку у військових комісаріатах Луганської області не перебував.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 9 ЗУ «Про правонаступництво України» № 1543-ХІІ від 05.10.1991 року всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Стаття 3 зазначеного Закону визначає, що Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Згідно Положення про паспортну систему СРСР, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 28.08.1974 р. N 677, в паспорт громадянина СРСР органами внутрішніх справ та особами, уповноваженими на то виконавчими комітетами сільських, селищних Рад вносилися відомості, в тому числі і про прописку та виписку. Громадяни підлягали в установленому порядку прописці за місцем проживання, а також прописці або реєстрації за місцем тимчасового проживання, і виписці при виїзді з місця проживання. Тобто, станом на 24.08.1991 року інститут прописки діяв.

Згідно картки прописки, оригінал якої було досліджено в судовому засіданні, у графі «Отметка о прописке» ОСОБА_1 був прописаний 03.11.1988 року на території АДРЕСА_3 . 14.07.1989 року він був виписаний у зв`язку із виїздом до м.Кайраккум Ленінабадської області. 29.09.1989 року був знову прописаний в с.Тошківка, а в 1991 році був виписаний до Таджикської РСР. Даний запис підтертий, але можливо прочитати цифри «91г» і «Такжикская ССР». 21.01.1993 року ОСОБА_1 знов був прописаний і остаточно виписаний 17.11.1995 року.

Кількість штампів про прийняття та зняття з обліку Тошківським ВУС Первомайської міської Ради Ворошиловградської області ОСОБА_1 відповідають відомостям про прописку та виписку останнього.

Поквартирна картка форми «Б» містить декілька відомостей щодо прописки та виписки ОСОБА_1 , а саме:

03.11.1988 року він був прописаний по АДРЕСА_1 , а 14.07.1995 року був виписаний;

29.09.1989 року був знову прописаний за вказаною адресою, а 12.04.1991 року був виписаний (даний запис містить виправлення, а саме: цифри 12.04.1991 року виправлені на 17.11.1995 року).

На іншому боці зазначеної картки є невиправлений запис щодо виписки ОСОБА_1 12.04.1991 року.

Всі ці записи про дати прописки та виписки та відповідні виправлення ставлять під сумнів твердження заявника щодо знаходження його на території України станом на 24.08.1991 року. Крім того, на запитання в судовому засіданні з приводу виписки 12.04.1991 року ОСОБА_1 ухилився від відповіді.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України», особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяв у про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Як зазначав сам заявник в судовому засіданні, він був одружений і у нього є діти, які були народжені та проживають на території України, є громадянами України, але ніяких доказів цього і доказів, які надавали би йому право на набуття громадянства України, в судове засідання представлено не було.

У зв`язку із втратою паспорту заявник отримав довідку №6 від 19.01.1993 року, видану Золотівським МВМ, але в якості доказів до суду вона також представлена не була.

Суд ставить під сумнів свідчення свідка ОСОБА_4 про те, що вона станом на 24.08.1991 року кожного дня дійсно бачила ОСОБА_1 у с.Тошківка, бо вважає, що вона навмисно стверджує його присутність на території України у відповідний період на підставі добросусідських відносин. При цьому вона не зазначила період 1992 року, коли він, за її твердженням, виїжджав за межі України. Крім того, в своїх письмових поясненнях, які були представлені в судове засідання, вона стверджувала, що з червня 1991 року і по 1996 рік ОСОБА_1 разом із сім`єю проживав по вуд.Донецька 5/2, і нікуди за цей період не виїжджав.

Суд також не приймає до уваги довідку ВП «Шахта «Тошківська», бо період праці ОСОБА_1 на даному підприємстві не стосується спірного періоду.

На підставі викладеного, суд, оцінивши в сукупності всі докази, прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265,268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т. В. Шубочкіна