Рішення № 94718091, 01.02.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/14073/20 н/п 2/766/5525/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Кузьміної О.І.

за участю секретаря Лисенко К.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Кравцова С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Підприємства об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 02.03.2009 року, був працевлаштований на підприємство об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» де обіймав посаду завідувача клубу. 01.06.2020 року його було відряджено до б/в «Маяк» у службових справах. Однак, того ж дня, позивач відчув різке погіршення стану свого здоров`я, а тому, зважаючи на запровадження по всій території України карантинних заходів у зв`язку із спалахом коронавірусної хвороби та допускаючи можливість зараження інфекційним захворюванням, з метою уникнення контактування з оточуючими, ним було прийнято рішення про самоізоляцію, та написано заяву на відпустку власний рахунок з 01.06.2020 року по 30.06.2020 року. Вказану заяву ним було подано до канцелярії підприємства, проте у її прийнятті йому було відмовлено, посилаючись на прямі вказівки директора. В зв`язку з чим, 05.06.2020 року, після відвідування терапевта, ним було направлено вказану заяву рекомендованим повідомленням на адресу підприємства.

01.07.2020 року після спливу строку дії відпустки за власний рахунок, позивач залишався за місцем свого проживання оскільки з 18.03.2020 року на підприємстві діють обмеження у відвідування підприємства через карантин.

20.07.2020 року відбулось засідання звітньо-виборчої конференції, на якій позивача було обрано Головою первинної профспілкової організації строком на 5 років. Також зазначив, що на вказаній посаді він перебуває з 2010 року.

Того ж дня, після проведення звітньо-виборчої конференції, в телефонній розмові директором ПОГ «Херсонське УВП УТОС» ОСОБА_3 було повідомлено, що його звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП, про що, 20.07.2020 року видано відповідний наказ з яким позивач ознайомився 29.07.2020 року.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач за весь час роботи на підприємстві не мав жодного дисциплінарного стягнення та завжди сумлінно ставився до виконання своїх обов`язків, вважав, що відповідач без законних на те підстав з порушенням встановлених законодавством процедур, керуючись лише власними амбіціями знехтував його заявою про надання відпустки за власний рахунок, за станом здоров`я, яка чітко передбачена ЗУ «Про відпустки» та в обов`язковому порядку надається при виявленні такого бажання, незаконно виніс протиправний наказ про його звільнення з посади завідувача клубом ПОГ «Херсонського УВП УТОС» в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України».

Крім того, зазначив, що факт порушення директором ПОГ «Херсонське УВП УТОС» норм КЗпП підтверджується протоколом №12 засідання профспілкового комітету від 03.08.2020 року, відповідно до якого одностайним рішенням членів профкому було визнано звільнення позивача незаконним.

Просив визнати протиправним та скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді завідувача клуба Підприємства об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді від 16.09.2020 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

16.10.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, позивача, який обіймав посаду завідувача клубу на підприємстві об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», було відряджено до бази відпочинку «Маяк» терміном з 01.06.20020 року до завершення літнього сезону з метою підготовки літнього клубу, встановлення музичної апаратури і музичного оформлення та проведення вечорів відпочинку, про що було видано відповідний наказ від 29.05.2020 року від ознайомлення з яким позивач відмовився, на підтвердження чого було складено відповідний акт. Проте з зазначеним наказом його було ознайомлено під час зборів трудового колективу, які відбулися 29.05.2020 року.

02.06.2020 року позивач не з`явився на територію б/в «Маяк» та до виконання своїх трудових обов`язків не приступив, будь-яких доказів про поважність своєї неявки не повідомив та в подальшому не надав, про що на ім`я директора було надано доповідну від заступника директора із соціальних питань Крохмальової Н.С. на підставі якої було видано наказ № 15-П від 02.06.2020 року про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та винесено догану за порушення трудової дисципліни.

09.06.2020 року на підприємство засобами поштового зв`язку надійшла заява від позивача про надання йому відпустки за власний рахунок у зв`язку з хворобою, після виходу якої останній обіцяв надати підтверджуючі документи, щодо його хвороби, які і будуть підставою вважати його невихід на роботу з 01.06.2020 законним.

19.06.2020 Позивачем було надано на підприємство довідку з КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А. і. О. Тропіних», у якій було зазначено, що за адресою АДРЕСА_1 по якій проживає позивач джерел інфекцій виявлено не було.

Вважав, що надана позивачем довідка з медичної установи не є поважною підставою для не виходу працівником на роботу, а отже, дії позивача, щодо невиходу на роботу протягом періоду з 01.06.2020 року по 30.06.2020 року є незаконними.

Також зазначив, що своїми незаконними діями позивачем було нанесено збиток підприємству, адже, підприємство було змушене укласти угоду з ОСОБА_5 для виконання ним трудових обов`язків, які було покладено на позивача.

На підставі викладеного, директором ПОГ «Херсонське УВП УТОС» було прийнято законне рішення та видано, оскаржуваний позивачем, наказ №18-П від 20.07.2020 про застосування дисциплінарного стягнення до Позивача у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України. Підставами для звільнення позивача саме за п. 4 ст. 40 КЗпП України стали вищевикладені обставини, доповідна записка про неприбуття до б/в «Маяк» Позивача та не виконання ним свої трудових обов`язків, заява позивача про надання відпуски через хворобу, написання якої так і не набуло законного підґрунтя та інші обставини зазначені у наказі про звільнення.

Також зазначив, що посилання позивача на те, що за весь час його роботи на підприємстві він не мав жодного дисциплінарного стягнення та завжди сумлінно ставився до виконання своїх обов`язків, не відповідає дійсності, оскільки позивачем неодноразово було порушено трудову дисципліну на підприємстві, проявлено непокору керівнику у вигляді невиконання наказів, неприбуття без поважної причини на роботу, невиконання професійних обов`язків покладених на нього підприємством та його неодноразово було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується наказом №29-П від 16.07.2019 про винесення догани, а також документами на підставі яких вказаний наказ було винесено, а саме: акт про порушення трудової дисципліни від 10.07.2019 року, акт про порушення трудової дисципліни від 16.07.2019 року, наказом №58 від 03.07.2019 року, доповідною; також, актом про порушення трудової дисципліни від 25.07.2019 року; актом про порушення трудової дисципліни від 29.07.2019 року; акт про порушення трудової дисципліни від 06.08.2019 року та наказ №67 від 06.08.2019 року; акт про порушення трудової дисципліни від 28.11.2019 року; акт про відмову від 28.11.2019 року.

Щодо посилання позивача на протоколи засідання звітньо-виробничої конференції, яка відбулась 20.07.2020 року, заначила, що вони є незаконним та таким, які не є допустимим доказом по справі, оскільки позивач не мав повноважень на їх проведення, оскільки повноваження позивача, як голови профспілки закінчилися 27.01.2020 року, а головою профспілкового комітету було обрано представника від трудового колективу ОСОБА_6 , а тому засідання звітньо-виробничої конференції фактично не проводились. Крім того, в протоколах наявні підписи 17 осіб, п`ятеро з яких не були станом на 20.07.2020 року діючими співробітниками підприємства. Посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_2 з 03.01.2017 року був переведений на посаду завідувача клуба на підприємстві об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих». Вказане вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 та копії особової картки позивача.

Відповідно до наказу №13-П від 29.05.2020 року «Про організацію заходів на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в зв`язку з відкриттям літнього оздоровчого сезону 2020 року на базі відпочинку «Маяк, прийнято рішення про відрядження завідуючого клубом ОСОБА_2 з 01.06.2020 року та до завершення літнього сезону відпочинку на б/в «Маяк» для підготовки літнього клубу, встановлення музичної апаратури і музичного оформлення та проведення вечорів-відпочинку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відмовився підписувати наказ про його відрядження, про що було складено відповідний акт від 29.05.2020 року, та вказане питання було винесено на збори трудового колективу під час якого позивача було ознайомлено з вказаним наказом.

Також з матеріалів справи вбачається, що 01.06.2020 року ОСОБА_2 не з`явився на підприємство для відрядження його на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у зв`язку з чим останньому винесено догану за порушення трудової дисципліни. Вказане підтверджується доповідною заступника директора із соціального захисту Крохмальової Н.С. від 01.06.2020 року та наказом 15-П від 02.06.2020 року.

20.07.2020 року відносно позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади завідувача клуба на підприємстві об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», оскільки з 01.06.2020 року та до 20.07.2020 року не з`явився до місця своєї роботи, не надав підтверджуючих документів, щодо обставин викладених у заяві про надання йому відпустки за власний рахунок з 01.06.2020 року по 30.06.2020 року, чим заподіяв збитки підприємству. Вказане підтверджується наказом№18-П від 20.07.2020 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає своє звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, та таким, що здійснене з порушенням вимог закону, оскільки, він був відсутній на роботі із поважних причин, бо станом на 12.03.2019 року перебував на лікуванні.

Вирішуючи спір, та перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд приймає до уваги те, що згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому в силу норм законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо звернення його до відповідача 01.06.2020 року з заявою про надання йому відпустки за власний рахунок та повідомлення відповідача щодо неможливості з`явитися на робочому місці, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного надано не було.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, постанови Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 799/3487/16-ц, від 31.05.2018 року у справі № 324/1102/16-ц ).

Разом з тим, позивачем надано довідки з КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А. і. О. Тропіних», як на підтвердження своєї відсутності на робочому місце, з яких вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 , по якій проживає позивач джерел інфекцій виявлено не було, будь-яких інших обставин у вказаних довідках не зазначено, що на думку суду не може свідчити про поважність причин пропуску.

Інших належних та допустимих доказів того, що позивач був відсутній на робочому місці з поважних причин, та що ці обставини були доведені ним роботодавцю до відома, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача із будь-якими заявами та/або скаргами щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства до відповідного органу держпраці.

Доводи позивача, щодо його звільнення без згоди профспілкового комітету підприємства, головою якого він був, не приймаються до уваги, які такі що спростовані встановленими в судовому засіданні обставинами, так як з матеріалів справи вбачається, що головою профспілкового комітету був обраний у 2010 році, терміном на 5 років, який на момент його звільнення сплив.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач неодноразово був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів та наказів, що також спростовує твердження позивача в цій частині.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулів позивача, тобто, факт його відсутності на робочому місці протягом робочого дня без жодних поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України мав повноваження на розірвання укладеного з позивачем трудового договору.

Крім того, слід зазначити, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, уповноваженим органом, правомірно, та позовні вимоги про визнання наказу про звільнення та його скасування, а також поновлення на роботі є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При цьому суд враховує висновок зроблений у постанові ВСУ від 19.10.2016 року у справі № 6-2801 цс15 в якому зазначено, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією із важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що пояснення позивачем надані не були, проте з наданих відповідачем доказів, які судом визнані належними та допустимими, вбачається факт порушення позивачем трудової дисципліни.

Так, статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено підстав для його поновлення на роботі, а розрахунок з позивачем роботодавцем було проведено, та доказів її затримки позивачем надано не було, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправність дій відповідача при звільненні позивача.

Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих суду доказів, враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи за прогул здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, доказів поважності неявки на роботу стороною позивача не доведено, підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку - не вбачається, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Стосовно заяви відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратити достовірність і повноту із плином часу (Рішення ЄСПЛ у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, пункт 570).

Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Разом з тим, оскільки позовні вимоги не доведені позивачем та на переконання суду є необґрунтованими, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог саме через необґрунтованість та недоведеність позову.

Керуючись ст.ст. 21, 40, 139, 147, 233, 235, 247 КЗпПУ, ст. 4, 15, 16, 267 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 268, 274, 354 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Підприємства об`єднання громадян «Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. І. Кузьміна

Повний текст рішення складено 08.02.2021року.