Вирок № 94715817, 05.02.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/6234/19

1-кп/465/574/21

Вирок

Іменем України

05.02.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретарів судових засідань - Янковської С.Ю. Левицького М.І, Терлецького В.М.

розглянувши обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, внесенного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140070002509 від 29 липня 2017 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за ащдресою: АДРЕСА_2 , одруженого, на утриманні якого неповнолітній син ОСОБА_2 - 2011 року народження, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

Сторона обвинувачення - прокурор Львівської місцеворї прокуратури № 3 Бобик Станіслав Юрійович

Сторона захисту - адвокат Олешко Тарас Орестович

Учасники процессу: потерпіла - ОСОБА_3

Представник потерпілої - адвокат Бацик Роман Ярославович

Цивільний відповідач - ПАТ СК «ПЗУ України в особі представника Шевченко Вікторії Гарріївни

В С Т А Н О В И В :

Суд визнанає, що прокурором - публічним обвинувачем у кримінальному провадженні доведено, що 28 липня 2017 року, приблизно о 13 год. 02 хв. підсудний ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Фолькцваген Транспортер», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вулиці Стрийській у м. Львові в напрямку до виїзду за межі міста, порушив вимоги пунктів 1.5; 2.3 підпункти «б» та «д»; пункт 8.7.3 підпункти «ґ» та «е»; пункти 8.10; 12.3; 12.4; 12.9 підпункт «б» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 з подальшими змінами, які виразились в тому, що він, ОСОБА_1 , керуючи технічно-справним транспортним засобом, був неуважним до дорожньої обстановки, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, під час проїзду світлофорного об`єкту, в момент увімкнення забороняючого сигналу на такому мав зупинити керований ним транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) додаток 2 ПДР України та не здійснювати проїзд перехрестя на заборонний сигнал світлофора. Однак підсудний цих вимог не дотримався, що й стало причиною ДТП, тобто призвело до наїзду на пішохода - потерпілу ОСОБА_3 , котра переходили дорогу на регульованому пішохідному переході з права на ліво по ходу руху автомобіля на дозволений сигнал світлофора.

У результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 , пішохід ОСОБА_3 , згідно висновку судово-медичної експертизи №333/17 від 11.08.2017 року, у громадянки ОСОБА_3 були наступні тілесні ушкодження:

- перелом кісток лівої верхньо-щелепової пазухи з переходом на основу черепу;

- забій головного мозку з ураженням обидвох лобних та лівої скроневої частки;

- садна лівої половини обличчя;

- закриті переломи обидвох лонних та сідничних кісток зі зміщенням;

- закритий перелом крижової кістки з ліва;

- звих лівої стегнової кістки;

- множинні садна та синці на грудній клітці, животі та нижніх кінцівках.

Вказані тілесні ушкодження заподіяні тупими предметами, могли утворитися 28 липня 2017 року в момент дорожньо -транспортної пригоди та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя на момент заподіяння. В крові ОСОБА_3 при поступленні в лікарню етанолу не виявлено.

Даний висновок судово - медичної експертизи учасниками процессу не оспорювався, а тому суд визнає такий допустимим та належним доказом у кримінальному провадженні.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України, визнав повністю та пояснив, що дійсно 28 липня 2017 року о 13 год. 00 хв. керував належним йому автомобілем марки « Фольксваген Транспортер» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Стрийській, в районі будинку № 109 у м. Львові , внаслідок власної неуважності здійснив рух автомобіля на заборонений сигнал світлофора «червоний», що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_3 . В результаті вказаної ДТП потерпіла зазначала тяжких тілесних ушкоджень. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати та застосувати до нього Закон України « Про амністію у 2016 році», оскільки кримінальне правопорушення, що йому інкримінується є тяжким злочином , вчиненим із необережності, а також наявності на його утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім повного визнання вини підсудним, його вину в судовому засіданні доводить прокурор - публічний обвинувач на підставі наданих суду та досліджених безпосередньо судом доказами, котрі не заперечуються учасниками процессу та у своїй сукупності підтверджують фактичні обставини інкримінованого злочину.

Такими доказами фактичних обставин ДТП суд визнає пояснення надані в судовому засіданні підсудним, потерпілою, котрі, кожен окремо підтвердили зміст обвинувального акта, що оголошений в судовому засіданні прокурором. Довідкою № 556 від 11.08.2017 року, згідно якої ОСОБА_3 знаходилася на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні К 8 МКЛ м. Львова з 28 липня 2017 по 11 серпня 2017 року ( ас.61- 62); висновком компютерної томографії голови від 30.10. 2017 року ( ас.63); відтвореним в судовому засіданні відеозаписом зафікованому на DVD диску та постановою про визнання даного диску речовим доказом ( ас 85); дослідженим в судовому засіданні висноском судово - медичної експертизи.

За результатами судового слідства та встановлених сдом фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, зважаєчи на сукупність разом взятих порушень, вчинених обвинуваченим вимог правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинно - наслідковому зв`язку із настанням ДТП за його участю, як водія автомобіля, суд визнає, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст.286 КК України, є вірною, а вина доведеною.

В ході судового розгляду обвинувального акту, потерпілою ОСОБА_3 та її представником 30 січня 2020 року заявлено цивільний позов, який прийнято судом до розголяду ( ас. 51 - 63). За змістом позову потерпіла сторона зазначає, що цивільно - правову відповідальність ОСОБА_1 було застраховано у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди їй заподіяно тілесні ушкодження, що у подальшому призвело до інвалідності. На разі їй встановлено 3 групу інвалідності на строк до 01.02.2020 року, лікування вона продовжує по цей час. На момент заподіяння шкоди вона працювала, а відтак внаслідок встановлення інвалідності, втратила працездатність. Вважає, що має право на отримання страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку, що становить 38400 грн., яке слід стягнути із страхової компанії.

Оцінюючи розмір моральної шкоди, потерпіла та її представник зазначають, що в результаті вказаної ДТП вона, потерпіла, зазнала значних душевних страждань, що викликані отриманням тілесних ушкоджень, тривалістю лікування, інвалідністю. Розмір моральної шкоди оцінюють у 300000 (триста тисяч) гривень, які просять стягнути із обвинуваченого.

Потерпіла та її представник в судовому засідання цивільний позов підтримали , просили задовольнити такий. Щодо міри покарання для підсудного покладаються на суд, зазначивши, що обвинуваченого необхідно позбавити права керування транспортними засобами.

Підтвердили також, що підсудний цікавився станом здоровя потерпілої, надавав кошти для лікування, однак надані ним кошти не можуть компенсувати втрату здоровя та моральних страждань.

В судовому засіданні обвинувачений цивільний позов заявлений потерпілою визнав частково, подавши письмовий відзив, згідно якого зазначив, що розмір моральної шкоди у розмірі 300000 (триста тисяч) гривень є значно завищеним, оскільки його цивільно - правова відповідальність була застрахована у ПАТ СК « ПЗУ Україна» із лімітом відповідальності за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 200000 гривень. Відтак, вважає, що обсяг страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування. З огляду на добровільне відшкодування потерпілій протягом серпня - вересня 2017 року суми у розмірі 33191 ( тридцять три тисячі сто девяносто одна ) грн. 10 коп., а також наявністю на утриманні у нього малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_6 , 1944 року народження інваліда ІІ групи та батька ОСОБА_7 , 1944 року народження інваліда ІІІ групи, визнає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 (пятдесят тисяч) гривень.

Цивільний відповідач - ПАТ СК «ПЗУ Україна» в особі представника, що діє на підставі перевіреної судом довіреності, не погоджуючись із цивільним позовом потерпілої подала до суду письмовий відзив, згідно якого зазначила, що потерпіла всупереч ст. 35 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із заявою про виплату страхового відшкодування до страхової компанії не звернулась. Про наявність і ступінь тілесних ушкоджень страховій компанії стало відомо лише 24.02.2020 року із цивільного позову у даному кримінальному провадженні. За таких обставин вважають, що враховуючи перебіг строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили, вважає, що це виключає здійснення ПАТ СК «ПЗУ Україна» виплати страхового відшкодування .

Прокурор у судовому засіданні проти позовних вимог заперечень не мав та вважав за можливе задоволити клопотання підсудного про застосування до нього акту амністії.

Обираючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий та характеризується позитивно, одружений, має на утриманні малолітнього сина. Суд також приймає до уваги поведінку обвинуваченого після вчинення ним ДТП та вході судового процесу, зокрема його добровільне відшкодування частини коштів на лікування потерпілої. З огляду на вказане вище, суд приходить до висеновку, що ці підстави і обставини, суттєво знижують суспільну небезпечність особи обвинуваченого, оскільки вчинене ним діяння, він усвідомив, і це підтверджується його сприйняттям вчиненного.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає його щире каяття, сприяння органам досудового слідства, в частині, що залежали від нього, при розслідуванні вказаного кримінального провадження.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено, не наведено таких в судовому засіданні потерпілою стороною та прокурором.

Враховуючи наявність кількох пом`якшуючих обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченого, суд вважає за можливе призначити йому покарання в межах санкції статті інкримінованого злочину у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами від відбування якого, застосувавши ст. 75 КК України, засудженого звільнити, встановивши іспитовий строк, за умови що протягом іспитового строку він не вчинить іншого кримінального проступку чи правопорушення.

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення його від відбування покарання не пов`язаного з позбавленням волі відповідно до Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки на день набрання чинності цим Законом він мав на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_2 , 2011 року народження.

Як прокурор, так і інші учасники процессу заперечень, щодо задоволення клопотання підсудного не мали.

Відповідно до ст. 85 КК України, на підставі закону про амністію або акту про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Статтею 86 КК України, передбачено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

За змістом п. «в» ч.1ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», який набрав чинності 07 вересня 2017 року, підлягають звільненню від відбування покарання особи, які на день набрання чинності цим Законом мають на утриманні неповнолітніх дітей.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про амністію у 2016 році», його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_2 відноснго якого батьківських прав не позбавлений, злочин вчинив уперше, вчинений ним злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії необережних злочинів, інкримінований злочин не є особливо тяжким, раніше амністія до нього не застосовувалась.

Вказане кримінальне правопорушення ОСОБА_1 вчинив до дня набрання чинності (07 вересня 2017 року) Закону України «Про амністію у 2016 році».

Таким чином, ОСОБА_1 відноситься до категорії осіб, які підпадають під дію п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Обмежень щодо застосування відносно підсудного ОСОБА_1 амністії у порядку, передбаченому ст. 4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», потерпілою стороною чи прокурором не наведено, не встановлено таких і судом.

Відтак, враховуючи особу підсудного та встановлені підстави для застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», беручи до уваги його клопотання та відсутність заперечень інших учасників процесу, суд вважає можливим та необхідним клопотання обвинуваченого про його звільнення від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», задовольнити.

При цьому, суд наголошує, що застосування амністії не звільняє підсудного від обов`язку відшкодувати потерпілій заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, яка буде призначена судом, та встановлює обмеження на подальше право на амнстію, якщо таке виникне.

Вирішуючи питання цивільного позову потерпілої до обвинуваченого в частині розміру моральної шкоди, суд виходячи з розумності, справедливості і обєктивності, приходить до висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Так, згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ті страждання, яких потерпіла фактично зазнала в наслідок ДТП, вплив наслідків ДТП на стан її здоров`я та встановлення ІІІ групи інвалідності. Бере суд до уваги й відповідні незручності та відмінність ритму життя до ДТП та після його настання.

Суд враховує, що в період з серпня по вересень 2017 року обвинуваченим виплачено потерпілій, в рахунок моральної шкоди, суму 33191, 10 гривень, що стверджується платіжними дорученнями , та не заперечується самою потерпілою.

Окрім того, суд враховує, що на утриманні в обвинуваченого перебувають: малолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Батьки підсудного - мати ОСОБА_6 , 1944 року народження, є інвалідом ІІ групи, що стверджується копією Посвідчення № НОМЕР_3 , а батько - ОСОБА_7 , 1944 року народження, інвалід ІІІ групи, що стверджується копіює Посвідчення № НОМЕР_4 . Дана обставина вказує на обмежену платоспроможність підсудного.

За таких обставин, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і глибину фізичних та моральних страждань, яких зазнала потерпіла заподіяним ушкодженням здоров`я, їх тривалість, а також обставини, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода. З урахуванням вказаних обставин та особи підсудного, і зокрема його ставлення до вчиненного, суд приходить до висновку, що цивільний позов в частині моральної шкоди підлягає частковому задоволенню і таку шкоду суд вимірює грошовим еквівалентом у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн.

Вирішуючи цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди із ПАТ СК «ПЗУ Україна», суд приходить до висновку, що такий слід задовольнити.

Судом встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля DAEWOO LANOS державний реєстраційний номер НОМЕР_5 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», за Полісом ОСЦПВВНТЗ АК.0932134.

Даний Поліс укладено на підставі вимог Цивільного кодексу України, Закону України

«Про страхування», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У відповідності до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву.

При цьому суд визнає таким, що не ґрунтуються на законі і не можуть бути підставою для відмови позивачеві у задоволені його позовних вимог доводи відповідача ТОВ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», що у зв`язку з тим, що потерпіла не зверталась до них із заявою, то як на думку цивільного відповідача, строк щодо виплати страхового відшкодування не настав.

Дійсно, відповідно до статті 35.1. Закону для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 такої заяви до страхової компанії про страхове відшкодування до початку слухання справи в суді не подавала. Разом з тим, суд визнає, що вона об`єктивно була позбавлена можливості вчинити такі дії, у зв`язку із отриманими травмами та перебуванням у лікарні.

Відповідно до ч. 4 ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Правовий аналіз наведеної норми Основного Закону свідчить про наявність механізму такого захисту, за умов додержання правил відповідних проваджень.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 26.1. ст. 26 Закону України «Прообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України.

Пунктом 26.2. ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, і така становить:

- у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Враховуючи те, що потерпілій ОСОБА_3 було встановлено інвалідність III групи, така набула право на отримання страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку, тобто станом на вересень 2017 року.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі -3200 (три тисячі двісті) гривень.

Цивільним відповідачем не заперечується факт настання страхового випадку, розмір страхового відшкодування, що суд бере до уваги. Разом з тим, суд відхиляє спростування позовних вимог у цій частині з підстав несвоєчасного подання заяви потерпілою.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь позивача ОСОБА_3 належить стягнути 38400 ( тридцять высым тисяч чотириста) грн. за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.

При цьому, суд вирішуючи цивільний позов враховує, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також, суд вважає обгрунтованою позовну вимогу в частині стягнення 5% страхової виплати за шкоду заподіяну здоровю. Даний висновок суд мотивує з урахуванням вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином, із цивільного відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_3 моральна шкода в розмірі 1920 (одна тисяча девятсот двадцять) гривень, тобто 5 % від задоволеного судом розміру страхової виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Зважаючи на те, що у данному кримінальному провадженні проводилися судово - медичні експертизи , вартість якиз за обвинувальни актом становить 6751 (шість тисяч сімсот пятдесят оду) грн. 00 коп., то вказана сума підлягає стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Речовий доказ у кримінальному провадженні - диск DVD-R, що згідно постанови про визнання предметів речовими доказами у кримінальному провадженні від 08 серпня 2019 року визнаний речовим доказом, слід зберігати при матеріалах судового провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 85,86 КК України, ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» статтями 349, 368, 370, 371, 374 КПК України,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у вигляді 4 ( чотирьох ) років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 ( два) роки.

Відповідно до ст..75 КК України, звільнити засудженого від відбування призначеного покарання за умови, що він не вчинить нового кримінального правопорушення, встановивши іспитовий строк в 1 ( один ) рік.

Згідно з вимогами ст..76 КК України, покласти на ОСОБА_1 обов`язок: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», звільнити засудженого від відбування призначених основного та додаткового покарання.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь потерпілої ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_7 ) моральну шкоду, заподіяну внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 70000 ( сімдесят тисяч) гривень.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства « Страхова компанія «ПЗУ Україна» ( ЄДРПОУ 20782312) на користь потерпілої ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_7 ) матеріальну шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілою внаслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 38400 ( тридцять вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства « Страхова компанія «ПЗУ Україна» ( ЄДРПОУ 20782312) на користь потерпілої ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_7 ) моральну шкоду, у розмірі 1920 ( одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь держави 6751 ( шість тисяч сімсот п`ятдесят одну) гривню 00 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Речовий доказ у кримінальному провадженні - диск DVD-R, що згідно постанови про визнання предметів речовими доказами у кримінальному провадженні від 08 серпня 2019 року визнаний речовим доказом, зберігати при матеріалах судового провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через суд , який ухвалив судове рішення.

У випадку відсутності апеляційних скарг, вирок набирає законної сили з 07 березня 2021 року.

Копію вироку сторони процесу можуть отримати у секретаря судових засідань.

Суддя В. Кузь