Рішення № 94712756, 29.01.2021, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1527/19 Провадження № 2/304/23/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання - Соханич Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/1527/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26 червня 2013 року відповідач отримала кредит у розмірі 3 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 30,00 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також Тарифами Банку складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при його укладанні надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням й ініціативою Банку. Однак ОСОБА_1 уклавши кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, порушувала свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості станом на 31 серпня 2018 року у розмірі 301 415,62 грн., з якої: 3 670,14 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 291 961,80 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 5 783,68 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Оскільки кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просить стягнути з відповідача 125 268,01 грн., з яких 3 670,14 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 121 597,87 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом з 26 червня 2013 року по 31 липня 2018 року.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі та підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Крім цього, подав відповідь на відзив, в якому вказав, що укладення договору між сторонами відбулося за принципом договору приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Так, відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву від 26 червня 2013 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Зазначені дані ОСОБА_1 заповнені особисто. Крім цього, у анкеті-заяві відповідач висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та своїм підписом засвідчила, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Також до матеріалів позовної заяви долучено «Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», з якого вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30,00 % річних), вказано розміри комісій та штрафів. За таких обставин, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. З розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів видно, що ОСОБА_1 знімала кошти з карткового рахунку та частково сплачувала заборгованість за договором. Враховуючи наведене та постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явилася, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки не повідомила. У ході розгляду справи подала відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 26 червня 2013 року між ними шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг укладено договір про надання банківських послуг, на підставі якого ОСОБА_1 отримано кредит у розмірі 3 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, остання взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого станом на вересень 2019 року у неї виникла заборгованість у розмірі 125 268,01 грн., таку банк просить стягнути у судовому порядку. Однак, із вказаним позовом ОСОБА_1 не погоджується. Так, у її заяві від 26 березня 2013 року дійсно зазначено, що вона згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Крім цього, у підтвердження своїх доводів позивач надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, у яких визначено пільговий період користування коштами, процентну ставку, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін (нарахування пені та штрафів), а також додаткові положення, в яких визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (п. 1.1.7.31 згаданих Умов) та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у цих розмірах та порядках нарахування. Крім цього, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 і не спростовано позивачем. Також ОСОБА_1 вважає, що до даних правовідносин неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, так як Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк", неодноразово змінювалися ним самим (банком) з часу виникнення спірних правовідносин (26 березня 2013 року) і до моменту звернення до суду із вказаним позовом (вересень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Враховуючи наведене, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Разом з цим, у заяві позичальника від 26 березня 2013 року процентна ставка не зазначена, умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її розміру відсутні, тоді як вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Відтак підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, які вважав узгодженим банк, також не має.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 26 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (який у подальшому змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку було укладено договір про надання банківських послуг, згідно якого банк надав позичальнику 3 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а. с. 6, 32).

З наданого банком розрахунку заборгованості за вказаним договором та виписки по особовому рахунку вбачається, що станом на 31 серпня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 301 415,62 грн., з яких 3 670,14 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 291 961,80 грн. - заборгованість за процентами та 5 783,68 грн. - заборгованість за комісією. Оскільки кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просить стягнути з відповідача 125 268,01 грн., з яких 3 670,14 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 121 597,87 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом з 26 червня 2013 року по 31 липня 2018 року (а. с. 4-5, 79-81, 92-94, 110-113).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26 червня 2013 року відповідач ОСОБА_1 погодилася з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 6).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Із змісту ст. 634 цього Кодексу вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, договір про надання банківських послуг є договором приєднання, розробленим АТ КБ «ПриватБанк», тому повинен бути зрозумілим усім споживачам і доведеним до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з цим, надана позивачем анкета-заява відповідача про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 26 червня 2013 року свідчить про те, що ОСОБА_1 вивила бажання отримати банківські послуги в АТ КБ «ПриватБанк», однак у ній не зазначено який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до її заяви та істотні умови договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником.

Як вбачається з позовної заяви, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитними коштами за період з 26 червня 2013 року по 31 липня 2018 року.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 червня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких зокрема вказано на дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (п. п. 1.1.7.12, 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов зрозуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та неустойки (пені, штрафів) саме у розмірах і порядках нарахування, зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 вересня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

При цьому, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України, одною з них є свобода договору.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вказаний висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 22 червня 2020 року у справі № 174/818/18, від 09 січня 2020 року у справі № 203/4297/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 173/1384/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки зазначені постанови Верховного Суду прийняті пізніше, ніж постанови Верховного Суду, на які посилається представник позивача, а саме від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, тому суд враховує найпізніше висловлені Верховним Судом висновки щодо застосування відповідних норм права.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» між ним та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким останній було надано наступні кредитні картки: 26 червня 2013 року - НОМЕР_1 (термін дії - 05/17), 11 листопада 2013 року - НОМЕР_2 (термін дії - 07/17), 23 жовтня 2013 року - НОМЕР_3 (термін дії - 08/17) (а. с. 115).

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н, виданої АТ КБ «ПриватБанк» станом на 27 липня 2020 року, вбачається рух коштів на вказаних картках та виникнення заборгованості за тілом кредиту (а. с. 110-113).

Разом з цим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26 червня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної відповідачем, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 3 670,14 грн., тоді як заборгованість по процентах за період з 26 червня 2013 року по 31 липня 2018 року до задоволення не підлягає - у цій частині у позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позовної заяви було сплачено 1 921 грн. судового збору. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог (2,93 % від ціни позову), з відповідача слід стягнути на користь позивача 56,29 грн. (1 921 грн. х 2,93 %) судового збору.

Керуючись ст. 8, ч. 4 ст. 42, ст. 61 Конституції України, ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1, 3, 207, 509, 510, 524, 526, 527, 530, 533, 536, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263 ч. 4, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, № 1Д; код в ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) заборгованість за договором про надання банківських послуг від 26 червня 2013 року в розмірі 3 670 (три тисячі шістсот сімдесят) грн. 14 коп., як заборгованість за тілом кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, № 1Д; код в ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 56 (п`ятдесят шість) грн. 29 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.