Рішення № 94708821, 29.01.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1361/18

провадження № 2/631/53/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче», в якій просить розірвати договір оренди землі від 22 березня 2007 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче», зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20 квітня 2007 року за № 040770000111, зобов`язати Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» повернути орендовану земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0167 власнику, стягнути з відповідача витрати по оплаті правової до допомоги та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6324283500:02:001:0167, площею 3,2362 гектарів в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області відповідно до договору міни земельних ділянок, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А, зареєстрованого в реєстрі за № 493, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 11636268 від 13 березня 2018 року. У минулому, між попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче» був укладений договір оренди землі від 22 березня 2007 року, зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Держаного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20 квітня 2007 року за № 040770000111. Пунктом 40 вказаної угоди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Як вказав ОСОБА_1 у своєму позові, продовжувати правовідносини щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6324283500:02:001:0167, площею 3,2362 гектарів з Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством «Охоче» позивач намірів не має, а тому звертався до відповідача з заявою від 15 березня 2018 року про розірвання угоди з 25 березня 2018 року. На думку позивача, відмова у розірванні договору оренди земельної ділянки з боку Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, а також не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі», тому відповідач безпідставно продовжує її використання.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 03 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

20 грудня 2018 року представником Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» Орловим І. І. через канцелярію суду була подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олени Анатоліївни про визнання договору міни недійсним, що була зареєстрована за вхідним № 6608/18-вх.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 лютого 2019 року заяву представника Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» про відкликання зустрічної позовної заяви було задоволено; зустрічну позовну заяву Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олени Анатоліївни про визнання договору міни недійсним - повернуто позивачеві, Сільськогосподарському приватному акціонерному товаристві «Охоче».

Відповідно до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України представником Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» Орловим І. І. надано відзив на позовну заяву, що був зареєстрований за вхідним № 6607/18-вх від 20 грудня 2018 року, відповідно до якого відповідач просив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити посилаючи на наступне. 22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче» був укладений договір оренди спірної земельної ділянки, який у встановленому законом порядку був зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Держаного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України. На момент укладання даного договору беззаперечним власником об`єкту оренди - земельної ділянки сільсьгосподарського призначення, загальною площею 3,2362 гектарів, з кадастровим номером 6324283500:02:001:0167, була ОСОБА_2 (до 2018 року). Відповідно до пункту 8 Договору оренди землі, договір був укладений строком на 30 років, та є чинним на даний час. Відповідно до умов спірного договору, а саме пункту 40, перехід права власності до другої сторони є підставою для зміни умов або розірвання договору. В подальшому відповідачу стало відомо про оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору міни земельних ділянок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що був посвідчений 13 березня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. Посилаючись на приписи статтей 5 та 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» представник відповідача зазначив, що чинне законодавство передбачає випадки обміну (міни) земельними ділянками, серед яких: міна (обмін) земельними ділянками може здійснюватись до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку. Тобто, на переконання відповідача, обмін (міна) може здійснюватись лише земельними частками (паями) до їх виділення у натурі та формування в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, а також коли земельна ділянка знаходиться в середині єдиного масиву та її власник має намір самостійно її використовувати.

Також представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» звернув увагу суду на те, що обміняними можуть бути лише земельну ділянки за схемою «пай а пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», натомість договір міни земельних ділянок, що був укладений між позивачем та ОСОБА_2 , був вчинений з порушення вищевказаних приписів закону, а тому він є недійсним у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України та взагалі був вчинений з метою фактичного розірвання договору оренди землі.

03 січня 2019 року від представника позивача - адвоката Мякоти Т. М. у порядку статті 179 Цивільного процесуального кодексу України надійшла відповідь на відзив, що була зареєстрована за вхідним № 36/19-вх., у якій адвокат вказує на необгрутованість доводів відповідача, викладених у відзиві та вважає їх такими, що не стосуються предмету спору у даній справі. Представник позивача наголосила, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0167 у встановленому законом порядку на даний час зареєстроване за ОСОБА_1 та договір міни, на підставі якого відбувся перехід права власності, є чинним (недійсним судом не визнавався).

15 травня 2019 року представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» - адвокат Тимошенко С. А. через канцелярію суду надав клопотання, яке було зареєстроване за вхідним № 3393/19 - вх., відповідно до якого просив постановити ухвалу, якою зупинити провадження до даній справі з єдиним унікальним № 631/1361/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі з єдиним унікальним № 631/214/19 за позовом Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олени Анатоліївни про визнання договорів міни недійсними.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської оласті від 19 серпня 2019 року у задоволенні клопотання представника Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» - адвоката Тимошенка С. А. про запинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року закрите підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мякота Т. М. у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Через канцелярію суду представник позивача надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 566/21 - вх. від 29 січня 2021 року, відповідно до якої просила розгляд справи, призначений на 29 січня 2021 року об 11 годині 30 хвилин розглянути за відсутності позивача ОСОБА_1 та його представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, усі докази та пояснення ними були надані у попередніх судових засіданнях.

Будучи присутнім у судовому засіданні 10 березня 2020 року ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, звертаючи увагу суду на те, що він як власник земельної ділянки не бажає продовжувати орендні відносини з відповідачем та має намір самостійно обробляти належну йому землю, а договір міни був укладений з ОСОБА_2 для зручності використання.

Представник позивача - адвокат Мякота Т. М. у попередньому судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 також підтримала у повному обсязі та просила суд розірвати договір оренди землі, що був укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче» 22 березня 2007 року та зобов`язати Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» повернути орендовану земельну ділянку, кадастровий номер 6324283500:02:001:0167, площею 3,2362 гектарів, - ОСОБА_1 , надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у позові. При цьому представник позивача наголошувала на тому, що пункт 40 Договору оренди землі від 22 березня 2007 року передбачає таку підставу для розірвання договору як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, що й мало місце у даному випадку. Договір міни, на підставі якого позивач отримав у власність спірну земельну ділянку є чинним, а отже права власника підлягають захисту в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Уповноважений представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» у судове засідання, що було призначено на 29 січня 2021 року також не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6141900023701 згідно якого судову повістку на 29 січня 2021 року уповноважений представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» отримав 13 січня 2021 року. Про причини своєї неявки суд не повідомили, ніяких клопотань, у тому числі щодо відкладення розгляду справи, на адресу суду не направляли.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України врегульовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що представник відповідача будучи завчасно належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, повторно не з`явився у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання його явки обов`язковою для надання особистих пояснень не має, оскільки він надав їх у попередніх судових засіданнях, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності представника відповідача, а також позивача та його представника.

В наданих раніше у судовому засіданні поясненнях, представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» - адвокат Тимошенко С. А. просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі мотивуючи тим, що діючим законодавством дійсно передбачені підстави для розірвання договору оренди землі у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки, але у даному випадку представник відповідача вбачає зловживання своїми правами з боку позивача ОСОБА_1 . Представник відповідача вважає, що позивачем свідомо було змінено власника земельної ділянки з метою подальшого розірвання договору оренди землі, укладеного 22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче». Позивач, на переконання представника відповідача, усвідомлював свої дії і тому є всі підстави вважати, що з його боку є зловживання передбаченими законом правами. Також представник відповідача заперечував проти стягнення заявлених позивачем витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що вони явно є завищеними.

Вислухавши пояснення та доводи позивача та його представника, а також представника Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче», всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, що виникли, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що земельна ділянка площею 3,2362 гектарів, розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6324283500:02:001:0167, належала на праві власності ОСОБА_2 .

22 березня 2007 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче» (орендар) був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_2 надає, а орендар Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Охоче», приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Так, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,2362 гектар, у тому числі рілля - 3,2362 гектар, строком на 30 років (пункти 1, 2, 8 Договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації договору за актом приймання - передачі (пункт 20 Договору).

Зазначений договір зареєстровано у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20 квітня 2007 року за № 040770000111.

Відповідно до акту прийому - передачі земельної ділянки згідно договору оренди від 22 березня 2007 року, власник землі ОСОБА_2 передала земельну ділянку згідно Державного акту РЗ № 795806 в натурі, а Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Охоче» в особі директора Яковчука Миколи Володимировича прийняв її в розмірі 3,2362 гектарів.

Як вбачається із матеріалів справи, на даний час позивач у справі - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6324283500:02:001:0167 площею 3,2362 гектарів в межах згідно з планом, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області відповідно до договору міни земельних ділянок, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 493.Вказаний факт також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 116836268, сформованого 13 березня 2018 року о 13 годині 06 хвилин 14 секунд приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1505013263242, номер запису про право власності 25212956.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно - правових угод (частина 1 статті 131 Земельного кодексу України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України (частина 2 вказаної вище статті).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар і обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

При цьому, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що під час укладення договору міни земельних ділянок від 13 березня 2018 року, волевиявлення сторін правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив наявність його підпису на договорі міни земельних ділянок від 13 березня 2018 року та зазначив, що його укладання було добровільним та вчинено з метою зручності у користуванні.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що 15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі з єдиним унікальним № 227/1506/18-ц у якій зазначено, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини 3 статті 715 Цивільного кодексу України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

На час розгляду справи у суді представником відповідача не надано належних та допустимих доказів, в розумінні норм Цивільного процесуального кодексу України, які б переконливо свідчили про те, що договір міни земельних ділянок, який був укладений 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., у встановленому законом порядку визнаний недійсним, або є нікчемним.

Також суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що позивач навмисно уклав договір міни земельних ділянок з метою подальшого розірвання договору оренди землі, через їх недоведеність належними та допустими доказами.

Як встановлено під час судового розгляду справи, у зв`язку із зміною власника спірної земельної ділянки, листом від 15 березня 2018 року, позивач по справі повідомив відповідача про намір розірвати договірні відносини щодо земельної ділянки площею 3,2362 гектарів, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6324283500:02:001:0167.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що частинами 1, 2 та 4 статті 13 й частиною 2 статті 14 Конституції України гарантовано, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності які рівні перед законом. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, й власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1 статті 316, стаття 328, частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону й власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Приписами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 зазначеного кодифікованого закону України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України регламентовано, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо оренди землі є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV (далі - Закон України «Про оренду землі»).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статей 18 та 20 зазначеного вище закону (в редакції, чинній на момент укладення й реєстрації спірного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та тільки після цього набирає чинності.

Як вбачається із пунктів 8 й 43 спірного договору оренди землі, він укладений на строк 30 років й набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, яка, як вбачається із матеріалів справи, здійснена 20 квітня 2007 року, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від оренди землі вчинено запис за № 040770000111.

Набрання договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обов`язки сторін за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, строк дії вказаного договору починається не з моменту його укладення (22 березня 2007 року), а з моменту його державної реєстрації (20 квітня 2007 року).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Положеннями статтей 30 та 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено; договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до змісту статті 32 Закону України «Про оренду землі», яка регулює питання щодо припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі спадкування), а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором.

При цьому, приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Пунктом 39 спірного Договору оренди земельної ділянки передбачено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є потреба для державних цілей.

Разом з тим, у пункті 40 Договору оренди землі, укладеного 22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче», сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Як встановлено в ході судового розгляду справи та підтверджено сторонами, зазначений пункт Договору ніким з учасників не оспорювався й у встановленому законом порядку не дійсним не визнавався.

Таким чином, сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, пунктом 40 передбачено можливість розірвання договору оренди землі у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, при цьому, що цей пункт договору узгоджується із положеннями Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» продовжує використовувати орендовану земельну ділянку в своїх інтересах.

При цьому, будь - яких належних та допустимих доказів, в розумінні статтей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України, на підтвердження того, що орендар - Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» звертався до нового власника орендованої земельної ділянки - ОСОБА_1 щодо зміни умов договору оренди землі, укладеного з попереднім власником, а також того, що це питання взагалі розглядалося чи вирішувалося сторонами, як те передбачено частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, суду не надано.

Крім того, зміст пункту 40 Договору оренди земельної ділянки від 22 березня 2007 року, в повній мірі відповідає пункту 40 Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03 березня 2004 року «Про затвердження Типового договору оренди землі», у зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 , як новий власник орендованої відповідачем земельної ділянки, обґрунтовано скористався своїм правом та ініціював питання про одностороннє дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного ОСОБА_2 .

Слід відзначити, що у пункті «б» частини 1 статті 90 Земельного кодексу України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Згідно з вимогами частини 2 зазначеної вище норми права порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Враховуючи приписи частини 2 статті 158 Земельного кодексу України відповідно до яких, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» від 08 листопада 2011 року № 3674-VІ, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, який дорівнює 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (абзац 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

При цьому, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 вказаного вище Закону, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 27 листопада 2018 року та його позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру: розірвати договір оренди землі та зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1762 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач сплатила судовий збір у розмірі 1409 гривень 60 копійок, виходячи з розрахунку: 1762 гривень х 0,4 х 2 вимоги = 1409 гривень 60 копійок, що підтверджується квитанцією № 0.0.1197516076.2, виданою Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» 27 листопада 2018 року.

З огляду на вищевикладене, та у зв`язку з задоволення в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» судових витрати по сплаті судового збору на користь позивача в розмірі 1409 гривень 60 копійок.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Положеннями статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 - 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих суду документів вбачається, що представником позивача є Мякота Тетяна Миколаївна, яка відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21 березня 2017 року Радою адвокатів Полтавської області є адвокатом і діє на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 110/18, укладеного 23 листопада 2018 року між нею та ОСОБА_1 .

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг, складеного 26 листопада 2018 року в селище міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області між замовником - ОСОБА_1 та виконавцем - адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, відповідно до договору № 110/18 від 23 листопада 2018 року, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 6800 гривень 00 копійок, яка безпосередньо оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 110.

10 березня 2020 року через канцелярію суду представником позивача - адвокатом Мякотою Т. М. було надане клопотання про збільшення розміру витрат на правову допомогу, яке було зареєстроване за вхідним № 1595/20-вх, до якого було надано копію акту приймання - передачі наданих послуг № 2, складеного 10 лютого 2020 року в селище міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області між замовником - ОСОБА_1 та виконавцем - адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, відповідно до договору № 110/18 від 23 листопада 2018 року, з якого вбачається, що на протязі дії договору з 26 листопада 2018 року по 10 лютого 2018 року додатково були надані консультації щодо способів захисту порушеного права у зв`язку із зверненням відповідача по справі до суду з зустрічним позовом, клопотанням про зупинення провадження у справі, вартість яких склала 1360 гривень 00 копійок; підготовлена заява про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом від 21 лютого 2019 року, підготовлена відповідь на відзив на позовну заяву, тому загальна вартість додатково наданих юридичних послуг складає 5440 гривень 00 копійок, яка безпосередньої оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 7/2020 від 10 лютого 2020 року.

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту статтей 10 - 13 Цивільного процесуального кодексу України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 Цивільного процесуального кодексу України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі з єдиним унікальним №751/3840/15-ц суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Одночасно з цим, частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, яка бере участь у справі, визначений договором про надання правничої (правової) допомоги № 110/18 від 23 листопада 2018 року, відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідних актах, документально підтверджений у встановленому законом порядку та є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання.

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати на правничу допомогу адвоката Мякоти Т. М. за цим позовом в сумі 12440 гривень 00 копійок, які слід стягнути з відповідача на його користь.

Приходячи до такого, суд також бере до уваги, що Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством «Охоче» не надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до приписів статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, та будь - яких доказів з цього приводу.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 18, 20, 27, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», статтями 1, 11, 13, 15, 16, 20, 181, 182, 202, 207, 209, 210, 254, 316, 319, 321, 328, 373, 626, 629, 638, 639, 651, 653 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 15, 17 - 19, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Розірвати договір оренди землі від 22 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством «Охоче», зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів від 20 квітня 2007 року за № 040770000111.

Зобов`язати Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» повернути орендовану земельну ділянку кадастровий номер 6324283500:02:001:0167 власнику - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 , витрати по оплаті правової допомоги в сумі 12240 (двонадцять тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 розділу 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче», місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Польова, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 лютого 2021 року.

Суддя: Т. М. Трояновська