Рішення № 94701505, 22.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року м. Київ №640/1469/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А., розглянув-ши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністра-тивну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН) про визнання протиправними дій та відмови, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати відповідача переглянути таку відмову;

- зобов`язати відповідача видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позов обґрунтовано тим, що позивачем має право на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" й звернувся до відповідача з відповідною заявою. Зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), на час аварії працював у Чорнобильському монтажному управлінні тресту "Гідроелектромонтаж" на Чорнобильській АЕС прорабом у складі формувань цивільної оборони, став інвалідом 2 групи, причина інвалідності пов`язана з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Вважає відмову відповідача у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни неправомірною.

Від відповідача відзиву на позов до суду не надійшло. Копію ухвали та позовних матеріалів відповідачем отримано 20.03.2019, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105103628837.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї катего-рії, та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копіями посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.07.1997 і вкладкою до нього № НОМЕР_2 від 10.07.1997.

Позивачу встановлено 2 групу інвалідності (безстроково), яка пов`язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК від 11.12.1997 Серія 2-18 АЖ №095690.

Згідно з копією трудової книжки (ст. 1-7) у період з 01.08.1970 по 24.03.1976 позивач працював на посаді старшого інженера у Радгоспі "Прип`ять", з 06.04.1976 по 01.04.1988 - на різних посадах ДУП "Гідроелектромонтаж-Чорнобиль" (в т.ч. на Чорнобильській дільниці).

До суду позивач додав копії: довідки ДУП "Гідроелектромонтаж-Чорнобиль" від 13.01.1994 №23 про дозове навантаження; довідки ВАТ "ГЕМ" від 01.08.1996 №568/ПЗ-103 про те, що в період виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС він працював прорабом у визначених зонах.

У січні 2019р. представник позивача Ткачук Б.М. звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати позивачу посвідчення "Особа з інвалідністю внаслідок війни" на підставі п. 9 ст. 7, ст. 18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.п. 2, 3, 7, 10 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМ України від 12.05.1994 №302. В якості додатку до звернення зазначено копію довіреності на представника, при цьому зауважено, що довідка МСЕК наявна в особовій справі позивача. Копія цього звернення наявна у справі (а.с. 17).

Листом Управління від 17.01.2019 №35-98 позивачу повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому зазначеного статусу і видачі посвідчення згідно з п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки позивач не надав жодного документу, який би підтверджував факт залучення його до форму-вань Цивільної оборони.

Спірні правовідносини виникли у сфері соціального захисту осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та стосуються підстав видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни".

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних право-відносин) (далі - Закон №3551) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Разом з тим, це не спростовує необхідність підтвердження особою факту залучення до складу формувань Цивільної оборони, що випливає зі змісту п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551.

Такий же висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 07.06.2018 у справі №377/797/17, який зазначив: "... для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон №3552 містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони вико-нання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.".

Отже, враховуючи згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України вищезазначений висновок Верховного Суду, для визначення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії па Чорнобильській АЕС слід надати докази на підтвердження залучення особи до складу формувань (воєнізованих чи невоєнізованих) Цивільної оборони.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, у т.ч. і невоєнізовані, створювались для виконання захо-дів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життє-забезпечення населення.

Як встановлено судом, у період з 01.08.1970 по 24.03.1976 позивач працював на посаді старшого інженера у Радгоспі "Прип`ять", з 06.04.1976 по 01.04.1988 - на різних посадах ДУП "Гідроелектромонтаж-Чорнобиль" (в т.ч. на Чорнобильській дільниці), а також отримав інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботою на Чорнобильській АЕС. Ці обставини, свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, вони не свідчать про залучення позивача до складу формувань (воєнізованих чи невоєнізованих) Цивільної оборони.

Оскільки надані позивачем відповідачу документи не підтверджували факт залучення його до складу формувань (воєнізованих чи невоєнізованих) Цивільної оборони, то у відповідача не було підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення.

У позовній заяві представником заявлено клопотання про виклик та допит в якості свідків у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, як зазначено, отримали посвідчення інваліда війни і можуть підтвердити участь позивача у формуваннях Цивільної оборони під час ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ст. 65 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі (ч. 1). Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання (ч. 2).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 №161/5372/17,"<...> цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.".

Враховуючи згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України наведену правову позицію, а також зважаючи, що обставини, які можуть бути повідомлені суду визначеними особами, очевидно, не могли бути відомими відповідачу під час прийняття спірного рішення (так, до заяви від 16.01.2019 додано лише копію довіреності на представника (а.с. 17), суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.

Інших належних доказів, які б підтверджували цей факт, позивач суду не надав, про їх наявність - не зазначив, клопотань про витребування - не заявляв, тому у суду підстав для самостійного збирання доказів не було.

Отже, доводи позивача і надані ним докази не спростовують правомірність спірної відмови і не доводять порушення відповідачем вимог законодавства і прав позивача, у зв`язку з чим суд вважає позов необґрунтованим.

Виходячи з меж позовних вимог, враховуючи встановлені судом обставини і викла-дені мотиви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору. Інших судових витрат сторонами не заявлялось, тому їх розподіл судом не проводиться.

При цьому додатково суд зауважує, згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Водночас, як вбачається зі змісту вказаної норми, така кваліфікація є правом суду, а не його обов`язком.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 241-246, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.

Позивач: ОСОБА_1 ;

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації;

02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня підписання рішення.

Дата рішення є днем складення його у повному обсязі.

Суддя Д.А. Костенко