Рішення № 94700574, 04.02.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4456/20

04 лютого 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

позивача: ОСОБА_1 ;

представника позивача: Худої І.Р.;

представника відповідача: Онофрійчука Д.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним його скасування та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.08.1977 по 09.10.1978, з 20.11.1980 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.11.1994, з 01.12.1994 по 19.03.1997;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при обчисленні відповідачем його страхового стажу до нього не було враховано період роботи з 05.08.1977 по 09.10.1978, з 20.11.1980 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.11.1994, з 01.12.1994 по 19.03.1997.

Однак позивач не погоджується із такими діями відповідача, оскільки на його думку, спірні періоди підтверджені належними та допустимими доказами.

Ухвалою судді від 04.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02.02.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, я кому просить відмовити в задоволенні позову, та серед іншого, вказує на те, що періоди роботи позивача з 05.08.1977 по 09.10.1978 в швейній майстерні смт. В.Березовиця, з 20.11.1980 по 01.07.1992 в Тернопільському райпобуткомбінаті; з 01.07.1992 по 01.12.1994 в МП "Агат" не зараховано до його страхового стажу, оскільки записи про звільнення з роботи завірені нечітким відтиском печатки, а період роботи позивача з 01.12.1994 по 19.03.1997 в МП "Еллада" не зараховано до його страхового стажу, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яка відповідно до вимог чинного на той час законодавства мала містити ідентифікаційний код підприємства.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, пояснення свідків, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.09.1960, після досягнення ним 60 річного віку, 15.10.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Розглянувши вказану заяву та надані документи в страховий стаж позивача враховано наступні періоди: навчання з 29.09.1975 по 27.07.1977; військова служба з 20.10.1978 по 20.10.1980; здійснення підприємницької діяльності з 01.04.1998 по 01.07.1998; роботи за інформацією, яка міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 з 02.03.1999 по 27.05.1999; перебування на обліку в центрі зайнятості з 25.10.2000 по 06.03.2001 та з 06.05.2001 по 21.06.2001; роботи за інформацією, яка міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 з16.08.2002 по 30.09.2002; роботи за інформацією, яка міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 з 01.01.2005 по 30.04.2005; догляду за інвалідом І групи з 01.05.2005 по 31.12.2005; догляду за особою похилого віку з 17.07.2006 по 31.12.2007; здійснення підприємницької діяльності за інформацією, яка містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 з 01.01.2010 по 30.09.2020, що в загальному складає 17 років 06 місяці 18 днів.

Оскільки встановлений Головним управлінням пенсійного фонду України в Тернопільській області загальний страховий стаж позивачки був меншим за необхідний, відповідач листом від 01.12.2020 №1900-0303-8/20519 повідомив позивача про те, що підстав для призначення йому пенсії немає.

Як слідує із даного листа при обчисленні страхового стажу відповідачем не було враховано періоди роботи позивача з 05.08.1977 по 09.10.1978 в швейній майстерні смт. В.Березовиця, з 20.11.1980 по 01.07.1992 в Тернопільському райпобуткомбінаті; з 01.07.1992 по 01.12.1994 в МП "Агат", оскільки записи про звільнення з роботи завірені нечітким відтиском печатки, а період роботи з 01.12.1994 по 19.03.1997 в МП "Еллада", оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яка відповідно до вимог чинного на той час законодавства мала містити ідентифікаційний код підприємства.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (аркуші справи 13-19) видно, що позивач з 05.08.1977 по 09.10.1978 працював в швейній майстерні смт. В.Березовиця, з 20.11.1980 по 30.06.1992 працював в Тернопільському райпобуткомбінаті, з 01.07.1992 по 30.11.1994 працював в МП "Агат" та з 01.12.1994 по 19.03.1997 працював в МП "Еллада".

Вказані записи засвідчені підписом посадової особи та відбитком печатки.

Однак, як вже зазначалося вище спірні періоди позивача з 05.08.1977 по 09.10.1978 в швейній майстерні смт. В.Березовиця, з 20.11.1980 по 01.07.1992 в Тернопільському райпобуткомбінаті; з 01.07.1992 по 01.12.1994 в МП "Агат" не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки записи про звільнення з роботи завірені нечітким відтиском печатки, а період роботи з 01.12.1994 по 19.03.1997 в МП "Еллада" не зарахований до страхового стажу позивача, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яка відповідно до вимог чинного на той час законодавства мала містити ідентифікаційний код підприємства.

Суд зазначає, що до трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.

Щодо посилання відповідача на відсутність ідентифікаційного коду підприємства на печатці, якою було завірено запис про звільнення позивача з МП "Еллада", суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (далі - Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з роботи 15.07.1996) використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України визначено, що Державним податковим інспекціям з 1 квітня 1996 р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього.

Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що недійсними вважаються лише звітні та облікові документи, які після 22.01.1996 скріплені печатками, на яких відсутній ідентифікаційний код підприємства.

При цьому, такі документи вважатимуться недійсними виключно для Державної податкової інспекції в процесі здійснення нею владних управлінських функцій. Зазначені положення не містять підстав вважати такі документи недійсними для органів Пенсійного фонду.

Пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції, застосованій відповідачем станом на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №499 «Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України».

Так, зазначений пункт Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (в редакції з 22.06.2005) передбачав, що ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Відтак, відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, застосував норму законодавства, яка станом на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи та скріплення такого запису про звільнення печаткою підприємства, ще не існувала.

При вирішенні даного спору суд також враховує той факт, що ні в архівному відділі Тернопільської міської ради, а ні в державному архіві Тернопільської області Тернопільської обласної державної адміністрації відсутня будь яка документація по Тернопільському райпобуткомбінаті, МП "Агат" та МП "Еллада".

Також суд враховує поясненні свідків наданих у судовому засіданні ОСОБА_3 , яка працювала з 1980 по 1990 в Тернопільському райпобуткомбінаті та підтвердила факт роботи позивача у даних підприємствах та ОСОБА_4 , який вказав, що працював в Тернопільському райпобуткомбінаті з 1976 та підтвердив факт роботи ОСОБА_1 у даних підприємствах.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вищенаведені спірні періоди роботи позивача з 05.08.1977 по 09.10.1978 в швейній майстерні смт. В.Березовиця, з 20.11.1980 по 01.07.1992 в Тернопільському райпобуткомбінаті; з 01.07.1992 по 01.12.1994 в МП "Агат", з 01.12.1994 по 19.03.1997 в МП "Еллада" підтверджені належними та допустимими доказами, а тому їх слід врахувати до його страхового стажу.

Відтак, відповідач відмовляючи позивачу у їх зарахуванні до страхового стажу та призначення пенсії за віком у зв`язку із недостатнім страховим стажем діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством, а тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Оскільки, позивач звернувся за пенсією не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, набув право на пенсію за віком та має достатній страховий стаж для її призначення, суд приходить до висновку, що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, а саме з 03 вересня 2020 року.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що відповідач належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.08.1977 по 09.10.1978, з 20.11.1980 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 30.11.1994, з 01.12.1994 по 19.03.1997 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03 вересня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 лютого 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Баранюк А.З.