Рішення № 94699456, 08.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12555/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського загону морської охорони (в/ч 1485) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського загону морської охорони (в/ч 1485), у якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України щодо не проведення з 17.08.2017 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 ;

зобов`язати Одеський загін морської охорони Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період 2015 по 2017 рік;

зобов`язати Одеський загін морської охорони Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2017 року по день постановлення рішення;

звільнити від сплати судового збору на підставі підпункту 1 частини 1 статті 5 ЗУ "Про судовий збір".;

встановити Одеському загону морської охорони Державної прикордонної служби України місячний строк подання звіту про виконання судового рішення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в Одеському загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (далі в/ч 1485); був виключений зі списків особового складу, відповідно до наказу командира Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 17.08.2017 № 254-ос.

При цьому, як вказує позивач, за період проходження служби йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із ним розрахунків щодо індексації грошового забезпечення, а саме не був проведений розрахунок та не виплачено кошти на момент виключення зі списків військової частини, чим порушено пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року № 1115/2009.

На звернення щодо заборгованості по індексації грошового забезпечення позивачу надана відповідь від військової частини 1485 від 29.09.2020 № 11/Д-66 з відповідною довідкою-розрахунок, з якої вбачається, що за військовою частиною 1485 рахується заборгованість по виплаті індексації грошового забезпечення перед ОСОБА_1 .

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, оскільки грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Також позивач наголосив на порушенні відповідачем пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, яким передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Однак, як стверджує позивач, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини - 17 серпня 2017 року із ним не проведено розрахунок по індексації грошового забезпечення, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Крім того, позивач вважає, що невиплата йому індексації грошового забезпечення, на яку він має право відповідно до закону, має наслідком застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою суду від 09 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно ч. 5 ст. 262 КАС України.

18 грудня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, направлений засобами поштового зв`язку 16 грудня 2020 року.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначив, що на момент вирішення спору оскаржуване порушення, а саме не виплачена індексація грошового забезпечення, було виправлено суб`єктом владних повноважень шляхом перерахування на рахунок Позивача індексації грошового забезпечення за заявлений період. У зв`язку із виправленням оскаржуваного порушення, відповідач вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з підстав визначених п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Щодо позовних вимог про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця, відповідач вказав на те, що позивач при звільненні 17.08.2017 року, отримавши розрахунок не пред`являв вимог щодо неповного з ним розрахунку. Позивач звернувся до відповідача через три роки після звільнення, незважаючи на те, що подібні спірні правовідносини розглядались судами з 2016 року. Відповідач вважає, що для застосування положення ст. 117 КЗпП України має враховуватись й поведінка працівника, який має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, тому необхідно врахувати добровільну сплату військовою частиною індексації грошового забезпечення за заявою військовослужбовця та розмір вказаної компенсації - 1050,74 грн. з урахуванням податків, яка перерахована позивачу 14.12.2020 року.

З урахуванням цих обставин Одеський загін морської охорони вважає співмірним та розумно збалансованим між інтересами працівника та роботодавця компенсацію за затримку розрахунку при звільненні зменшити у повному обсязі.

За таких обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

05 січня 2021 року від позивача через канцелярію суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до відповіді на відзив, позивач, всупереч твердженням відповідача щодо виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржених дій зазначив, що відповідач свідомо знав, що перед ним рахується заборгованість з липня 2017 року та не прийняв ніяких мір, щоб у найкоротший час вирішити питання нарахування та виплати індексації грошового забезпечення після звільнення його з військової служби.

Позивач підтвердив, що виплата індексації грошового забезпечення була здійснена 15.12.2020 року, однак зауважив, що лише після того як ним було подано адміністративний позов, що не звільняє відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, згідно ст. 117 КЗпП України.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Державній прикордонній службі України; звільнений з військової служби наказом начальника Південного регіонального управління від 09 серпня 2017 року № 315-ос в запас Збройних Сил України.

Наказом Командира 1 загону морської охорони Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 серпня 2017 року № 254-ОС капітан 3 рангу ОСОБА_1 , дивізіонний артилерист дивізіону, катерів морської охорони (з місцем Дислокації н.ц. Одеса), виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17 серпня 2017 року.

Відповідно до наказу по особовому складу від 17 серпня 2017 року № 254-ОС, позивачу при звільненні зі служби призначено виплатити: грошову компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік. Грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік отримав.

Згідно наявної в матеріалах справи Довідки від 28 вересня 2020 року № 11/2256 про розмір невиплаченої індексації за період з 09.07.2015 року по 17.08.2017 року, виданої ОСОБА_1 за підписом командира та головного бухгалтера ВЧ 1485, позивачу нарахована індексація грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 1050, 74 грн.

На звернення позивача від 31 серпня 2020 року Д-66, листом командира військової частини 1485 від 29 вересня 2020 року повідомлено, що Довідка від 28 вересня 2020 року № 11/2256 про розмір невиплаченої індексації врахована в роботі. При надходженні фінансування на зазначені цілі буде нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення на розрахунковий рахунок (а.с. 40).

Отже, як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджується сторонами, індексація грошового забезпечення за період з 09.07.2015 року по 17.08.2017 року (спірний період) позивачу на час звернення до суду не була виплачена.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідач надав до суду розрахунково-платіжну відомість за грудень 2020 року та розрахункову відомість №180 від 14 грудня 2020 року, про те що ОСОБА_1 нараховано та відраховано на виплату індексації грошові кошти у розмірі 1050, 74 грн.

На підтвердження виплати позивачу вказаних коштів відповідачем надано платіжне доручення №1666 від 14 грудня 2020 року, призначення платежу: перерахування на картковий рахунок грошового забезпечення за грудень 2020 року, згідно відомості №180 від 14 грудня 2020 року.

Позивач у відповіді на відзив підтвердив, що виплата індексації грошового забезпечення була здійснена 15 грудня 2020 року, однак зауважив, що це не спростовує його тверджень стосовно допущення відповідачем бездіяльності щодо не проведення з 17 серпня 2017 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби, а також не звільняє відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, згідно ст. 117 КЗпП України. Відтак, позивач наполягав на своїх позовних вимогах.

Натомість відповідач вважає, що самостійне виправлення ним оскаржуваних порушень, є підставою для закриття провадження у справі, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Щодо закриття провадження у справі у зв`язку із виплатою відповідачем на рахунок позивача спірної індексації грошового забезпечення

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 239 КАС України, наслідком закриття провадження у справі є неможливість повторного звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Водночас, враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог та позицію позивача, викладену у відповіді на відзив щодо підтримання позовних вимог й після отримання виплати індексації грошового забезпечення, яка була здійснена 15 грудня 2020 року, суд дійшов висновку про необхідність продовження розгляду справи по суті позовних вимог без закриття провадження у справі для відновлення законних прав та інтересів позивача.

При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги у справі стосуються не тільки виплати індексацій, а й компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо суті позовних вимог

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У відповідності з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Згідно з п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 12 грудня 2018 року - справа №825/874/17, від 19 червня 2019 року - справа №825/1987/17, а також в постанові від 19 липня 2019 року - справа № 240/4911/18.

Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

У рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

На підставі викладеного, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не було проведено з 17.08.2017 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу 17 серпня 2017 року.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що за період з 09.07.2015 року по 17.08.2017 року позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення.

Тобто, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби з позивачем не було проведено повного розрахунку грошового забезпечення.

Згідно пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

15 грудня 2020 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.

Вказаний факт визнається сторонами.

Однак, як слідує з вищенаведеного, відповідачем допущено затримку розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби. Період затримки: 17.08.2017 року по 14.12.2020 року.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави й для виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08 листопада 2019 року - справа №580/825/19, від 10 жовтня 2019 року - справа №826/4108/15, від 28 листопада 2019 року - справа №580/825/19, від 04 квітня 2018 року - справа №805/5111/15-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з невиплатою йому при звільненні індексації грошового забезпечення.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу 17 серпня 2017 року.

Однак, індексацію грошового забезпечення позивачу при звільненні не нараховано та не виплачено.

17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із цим позовом до Одеського загону морської охорони (в/ч 1485) щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період 2015 по 2017 рік.

Тобто, позивач звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період 2015 по 2017 рік зі спливом більше трьох років після звільнення з військової служби, яке мало місце 17 серпня 2017 року.

15 грудня 2020 року відповідачем самостійно виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.

Тобто, період затримки розрахунку з позивачем складає з 17.08.2017 року по 14.12.2020 року.

Натомість, враховуючи обставини справи та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, суд вважає, що у даному випадку належить застосувати зменшення періоду відшкодування за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, на підставі таких критеріїв:

- позивач звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період 2015-2017 рр. зі спливом більше трьох років після звільнення з військової служби, яке мало місце 17 серпня 2017 року.

- позивач не довів, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки. Натомість таке право позивач реалізував подавши цей позов у 2020 році. Судом не встановлено та позивачем не доведено того, що він не знав про це його право, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право;

- сума середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні значно перевищуватиме суму нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки.

Таким чином, з огляду на очевидну не співмірність, характер заборгованості, дії позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення періоду затримки розрахунку в один рік від дати звільнення позивача з військової служби, а саме з 17.08.2017 року по 17.08.2018 року.

Відповідно до п.п. "а", "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати компенсації за невикористані відпустки та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

При цьому, суд погоджується з позивачем стосовно того, що, оскільки позивач був військовослужбовцем, розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку повинен обчислюватися відповідно до абзацу 3 підпункту 2 Постанови №100, якою встановлено: "У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата".

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову таким чином:

визнати протиправною бездіяльність Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України щодо не проведення з 17.08.2017 року по 14.12.2020 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 ;

зобов`язати Одеський загін морської охорони Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 17.08.2017 року по 17.08.2018 року.

Позовні вимоги щодо зобов`язання Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період 2015 по 2017 рік до задоволення у судовому порядку не підлягають, оскільки вказане право позивача поновлене відповідачем під час розгляду справи.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/бездіяльності. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У позовній заяві позивач також просить суд встановити судовий контроль за виконанням вказаного рішення.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем до суду не надано доказів того, що відповідачі можуть ухилятися від виконання даного рішення суду. Позивачем не наведено інших причин та не надано доказів на їх підтвердження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 291, 295, 297, 382 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського загону морської охорони (в/ч 1485) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби України (в/ч 1485) щодо не проведення з 17.08.2017 року по 14.12.2020 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 .

Зобов`язати Одеський загін морської охорони Державної прикордонної служби України (в/ч 1485) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 17.08.2017 року по 17.08.2018 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Одеський загін морської охорони Державної прикордонної служби України (в/ч 1485) (код ЄДРПОУ 23311292; 65026, м. Одеса, вул. Приморська, 37).

Суддя О.В. Глуханчук

.