Рішення № 94699009, 08.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4299/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 9938 (далі - відповідач) в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- стягнути з Військової частини 9938 ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15858,00 грн, як безпідставно утримані з грошового забезпечення з березня 2019 року по серпень 2019 року, щомісячно, по 2643,00 грн;

- стягнути з Військової частини 9938 ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що з 26 березня 2018 року позивач уклав вперше контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу, терміном на три роки з 26 березня 2018 року по 25 березня 2021 року.

З Архівної відомості б/н з березня 2018 року по грудень 2018 року встановлено, що позивач в вересні 2018 року отримав одноразову грошову допомогу в розмірі дев`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року в сумі 15858,00 грн.

01 березня 2019 року, позивач був викликаний до керівництва Військової частини 1567, де йому повідомили, що в вересні 2018 року, позивачу помилково здійснено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі дев`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року в сумі 15858,00 грн, та надали для підпису вже складений від його імені рапорт щодо утримання з його грошового забезпечення суму помилково нарахованої одноразової грошової допомоги після укладеного першого контракту у сумі 15858,00 грн рівними частинами 6 місяців, який він підписав.

Згідно витягу з наказу № 118-ос від 17 березня 2020 року, позивач прибув для подальшого проходження служби до Військової частини 9938.

Діяльність Військової частини 1567 припинена, правонаступником якої є Військова частина 9938.

З посиланням на норми Конституції України, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Кодексу законів про працю України, представник позивача вважає дії відповідача протиправними.

29 грудня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 67-71).

В обґрунтування відзиву зазначено, позивач, наказом від 26 березня 2018 року № 57-ОС «Про особовий склад» прийнятий на військову службу за контрактом до Лисичанського прикордонного загону.

17 березня 2020 року наказом №118-ОС прибув для подальшого проходження служби до Луганського прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса.

Наказом від 29 вересня 2020 року №639-ОС «Про особовий склад» вибув для подальшого проходження служби до Сумського прикордонного загону.

Відповідно до п.п. 8 п. 6 постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» одноразова грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до розрахункового листа за вересень 2018 року № 994 позивачу виплачена одноразова грошова допомога при підписанні контракту у розмірі 15858,00 грн.

У матеріалах справи міститься довідка від 28 вересня 2020 року №14653/41/35/2020 про те, що позивач проходив службу в Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному Департаменту патрульної поліції з 20 травня 2016 року по 19 лютого 2018 року.

Оскільки позивач проходив службу в Департаменті патрульної поліції в Луганській області, який входить до складу Національної поліції відповідно до Закону України «Про національну поліцію», яка в свою чергу входить до складу Міністерства внутрішніх справ України і є правоохоронним органом - позивач не мав право на виплату одноразової грошової допомоги при укладенні контракту.

З метою уникнення звернення до суду щодо стягнення надмірно виплачених сум позивачем було добровільно сплачена рівними частинами сума коштів, на підставі рапорту від 01 березня 2019 року. Відрахування здійсненні протягом 6 місяців рівними частинами (2643,00 грн), відповідно до розрахункового листа №995.

Просить суд у задоволенні адміністративного позову про стягнення коштів відмовити повністю.

11 січня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшла відповідь на відзив в якому представником позивача викладено позицію, аналогічну зазначеній у позові (арк. спр. 86-91).

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року позов залишено без руху (арк. спр. 38-39).

Ухвалою суду від 18 листопада 2020 року позов залишено без руху та продовжено строк усунення недоліків (арк. спр. 45-46).

Ухвалою суду від 08 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 61-62).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом встановлено.

Відповідно до довідки від 28 вересня 2020 року №14653/41/35/2020 позивач проходив службу в Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному Департаменту патрульної поліції з 20 травня 2016 року по 19 лютого 2018 року (арк. спр. 20).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , 26 березня 2018 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу з начальником Лисичанського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, строком на 3 роки по 25 березня 2021 року (арк. спр. 16).

Відповідно до витягу з наказу № 57-ОС від 26 березня 2018 року "По особовому складу" позивача прийнято на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання «сержант» та призначено молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Золоте» ІІ категорії (тип А) (з місцем дислокації н.п. Золоте) (арк. спр. 25, 75).

Зі змісту наказу № 57-ОС від 26 березня 2018 року встановлено, що відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» вирішено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Відповідно до Архівної відомості б/н з березня 2018 року по грудень 2018 року встановлено, що позивач в вересні 2018 року отримав одноразову грошову допомогу при підписанні контракту в сумі 15858,00 грн (арк. спр. 28), що підтверджено розрахунковим листом за березень 2018 року (арк. спр. 79).

Згідно з рапортом від 01 березня 2019 року позивач звернувся до начальника Лисичанського прикордонного загону щодо розгляду питання про утримання грошового забезпечення суми помилково нарахованої одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту у сумі 15858,00 грн (арк. спр. 27, 80).

Відповідно до Архівної відомості б/н з січня 2019 року по грудень 2019 року встановлено, що з березня по серпень 2019 року з позивача утримано одноразову грошову допомогу при укладенні контракту по 2643,00 грн щомісяця (арк. спр. 29), що підтверджено розрахунковими листами з березня 2019 року по серпень 2019 року (арк. спр. 76-78).

Згідно з витягом з наказу № 118-ОС від 17 березня 2020 року «Про особовий склад» позивач прибув для подальшого проходження служби з 12 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 17 березня 2020 року (арк. спр. 26, 74).

Відповідно до витягу з наказу № 639-ОС від 29 вересня 2020 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. спр. 73).

Відповідно до довідки Управління патрульної поліції в Луганській області №2077/41/36/2021 від 08 лютого 2021 року позивач проходив службу в управлінні патрульної поліції в Луганській області з 20 травня 2016 року по 19 лютого 2018 року та з ним не укладались контракти (арк. спр. 95).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами першою та другою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини другої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз. 1-2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога за підписання першого контракту є різновидом одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем вперше укладено контракт 26 березня 2018 року.

Під час проходження служби в управлінні патрульної поліції позивачем контракт не укладався, що підтверджено відповіддю на судовий запит.

Відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови №704 (в редакції чинній на час укладенні контракту) одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

У відповідності до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році складає - 1762 грн.

Розмір виплати в 2018 році складає: для осіб сержантського та старшинського складу - 15858,00 грн.

З матеріалів справи встановлено, що позивачу в березні 2018 року виплачено одноразову грошову допомогу, відповідно до наказу 57-ОС від 26 березня 2018 року.

Згідно з пунктом 10 Постанови № 704 (в редакції Постанови Кабінету міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року, чинній на момент укладення контракту), ця Постанова набирає чинності з 1 березня 2018 року.

Аналізом змісту Постанови № 704 встановлено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту виплачується за умовами підписання контракту після набрання Постановою чинності.

Тобто, особа не повинна була раніше виконувати обов`язки військової служби за контрактом (незалежно від виду контракту). Інших умов отримання виплати Постановою №704 не передбачено.

Позивачем укладено контракт 26 березня 2018 року, тобто після набрання чинності зазначеною Постановою.

Відтак, позивач з моменту укладення контракту набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту з 26 березня 2018 року відповідно до положень Постанови № 704.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», оскільки цей наказ прийнято після укладення позивачем контракту, а отже після набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої Постановою № 704, та не має зворотної дії у часі, тому посилання на нього не має правових підстав.

З аналогічних підстав, суд не бере до уваги посилання представника позивача на наказ Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Суд наголошує, що на момент підписання позивачем першого контракту (26 березня 2018 року) Постанова № 704 не містить будь-яких обмежень щодо підписання, укладення контракту вперше для виплати одноразової грошової допомоги.

Стосовно посилання представників сторін на рішення Міністра оборони України від 26 березня 2018 року вих. № 248/1479, суд зазначає таке.

Рішення, накази і постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, постанови Кабінету Міністрів України мають вищу юридичну силу і у випадку колізії (протиріччя) застосуванню підлягають саме постанови Кабінету Міністрів України.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності і не можуть бути застосовані.

При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов`язковим (п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що рішення Міністра оборони України від 26 березня 2018 року вих. № 248/1479, не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а відтак не може бути взято до уваги судом.

Крім того, на думку суду, наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» фактично звужено положення Постанови №704.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст.46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.

Відтак, з аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що законом надано право Міністерству оборони України встановлювати порядок виплати грошового забезпечення.

В той же час умови такої виплати відповідно до норм Закону визначаються Кабінетом Міністрів України.

Щодо посилання представника відповідача з приводу звернення позивача з рапортом 01 березня 2019 року про утримання суми помилково нарахованої одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту у сумі 15858,00 грн, суд зазначає таке.

Наказом № 57-ОС від 26 березня 2018 року встановлено, що відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови №704 вирішено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Тобто, відповідачем самостійно визначено в наказів право позивача на отримання вказаної допомоги.

Доказів внесення змін до наказом № 57-ОС від 26 березня 2018 року в частині виплати позивачу допомоги відповідачем до суду не надано, а отже зазначений наказ є чинним на час розгляду справи у тому числі і в частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

За наявності правової підстави для виплати вищевказаної допомоги (наказ № 57-ОС від 26 березня 2018 року) підстави для утримання раніше виплачених коштів відсутні.

Факт первинності укладення позивачем контракту відповідачем не заперечується, доказів повторності укладення контракту не надано.

На підставі викладеного, судом встановлено, що відповідачем безпідставно утримано з грошового забезпечення позивача з березня 2019 року по серпень 2019 року грошові кошти в розмірі 15858,00 грн.

У відповідності до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20 травня 2019 року (справа № 417/3668/17).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1);

- гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, наданої при подачі адміністративного позову, представником позивача надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги без номера від 22 вересня 2020 року та додатку № 1 до вказаного договору від 03 листопада 2020 року (арк. спр. 30,31), акт приймання-передачі наданих послуг № 41 до додатку № 1 Договору від 22 вересня 2020 року та квитанцію № 41 від 03 листопада 2020 року (арк. спр. 32, 33).

Згідно з актом приймання - передачі наданих послуг № 41 вартість надання консультацій (1 год 05 хв), збору доказів, складання позову (6 год 15 хв) склала 3000,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі "East/West Aliance Limited" проти України"), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Суд зазначає, що в договорі про надання правової допомоги без номера від 22 вересня 2020 року, укладеним між адвокатом Солодовніковим О.П. та ОСОБА_1 не конкретизовано предмет надання правничої допомоги, а у пункті 1.2 зазначено, що адвокат надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, МВС та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб, тощо.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком 1 до цього Договору.

У додатку № 1 до вказаного договору (арк. спр. 31) вказано, що за правову допомогу, передбачену п. 1.2 Договору, Замовник сплачує винагороду в розмірі 3000 грн.

Суд враховує клопотання представника відповідача про неспівмірність заявленої щодо невірного посилання на норми спеціального законодавства, які регулюються спірні правовідносини (арк. спр. 83-85).

Враховуючи викладене, суд вважає за потрібне стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 9938 (ідентифікаційний код 14321736, місцезнаходження: 93120, Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 58) про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцям після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у розмірі - 15858,00 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива