Рішення № 94698295, 05.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/11555/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до житомирського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку з 02.06.2015 (дня виключення зі списків особового складу) по 22.07.2020 (день фактичного розрахунку при звільнені) протиправними;

- зобов`язати Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 02.06.2015 (дня виключення зі списків особового складу) по 22.07.2020 (день фактичного розрахунку при звільнені) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на підставі наказу Командувача Сухопутніх військ Збройних Сил України від 14 травня 2015 року №381 його було звільнено у відставку з військової служби на посаді помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби 10 окремого мотопіхотного батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади, а на підставі наказу командира військової частини-польова пошта В2254 від 02.06.2015 №120 його з 03 червня 2015 року було виключено зі списків особового складу. Вказує, що при звільненні йому було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби. Однак при визначені розміру вказаної одноразової грошової допомоги не було враховано виплачених йому за час проходження служби індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди. При цьому, зазначає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди було встановлене рішенням суду у справі №240/5503/19. У зв`язку з цим, вказана одноразової грошової допомоги при звільненні в повному розмірі була виплачена йому Житомирським обласним військовим комісаріатом лише 22 липня 2020 року на виконання судового рішення у справі №240/5503/19. У зв`язку з цим позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 31 липня 2020 року відкрито провадження у справі №240/11555/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

14 серпня 2020 року до суду надійшов відзив Житомирського обласного військового комісаріату на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позову. Таку позицію відповідач аргументував тим, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Однак, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди виникло у нього на підставі судового рішення, постановленого вже після його звільнення зі служби. З огляду на вказане, відповідач вважає, що отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами статті 117 КЗпП. У зв`язку з цим, Житомирський обласний військовий комісаріат просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю (а.с.40-42).

14 серпня 2020 року відділом документального забезпечення суду було зареєстровано клопотання Житомирського обласного військового комісаріату про зупинення провадження у справі №240/11555/20 до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а (а.с.34-35).

Ухвалою від 17 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

Ухвалою від 11 січня 2021 року у Житомирського обласного військового комісаріату витребувано довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 та довідку про загальний розмір належних та виплачених йому при звільненні виплат, а також зобов`язано Житомирський обласний військовий комісаріат виконати вимоги даної ухвали протягом п`яти днів, з дня отримання копії цієї ухвали.

Витребувані судом документи були надані Житомирським обласним військовим комісаріатом до суду 04 лютого 2021 року.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що майор ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби 10 окремого мотопіхотного батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади.

На підставі наказу командувача Сухопутніх військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 травня 2015 року №381 майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.11).

Натомість на підставі наказу командира військової частини-польова пошта В2254 (по стройовій частині) від 02.06.2015 №120 позивача, починаючи з 03 червня 2015 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З наявної у матеріалах справи довідки від 04.02.2021 №9/99, виданої Житомирським обласним військовим комісаріатом вбачається, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога, передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в розмірі 25570,13 гривень.

Однак, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не було враховано виплачених йому за час проходження служби індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди.

Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звертався з позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №240/5503/19 позов ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату щодо нездійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням індексації, яку він отримував під час служби, а також зобов`язано Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, включивши в розрахунок грошового забезпечення індексацію, яку він отримував під час служби, з урахуванням проведених виплат. Натомість, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Однак, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі №240/5503/19 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року скасовано в частині незадоволених позовних вимог та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю: визнано протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату щодо нездійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №161 від 13.03.2013, а також зобов`язано Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №161 від 13.03.2013 яку він отримував під час служби, з урахуванням проведених виплат.

Наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 підтверджується, що на виконання судового рішення у справі №240/5503/19 Житомирським обласним військовим комісаріатом 29 травня 2020 року виплачено ОСОБА_1 частину перерахованої одноразової грошової допомоги в розмірі 4786,73 гривень, а 22 липня 2020 року - виплачено іншу частину перерахованої одноразової грошової допомоги в розмірі 10239,14 гривень (а.с.21-22).

Вважаючи, що у зв`язку із затримкою виплати одноразової грошової допомоги він має право на отримання середнього заробітку, ОСОБА_1 звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою (а.с.27) в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

У відповідь на вказану заяву Житомирський обласний військовий комісаріат надіслав позивачу лист від 23.06.2020 №9/465, в якому повідомив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми Кодексу законів про працю України не поширюються. З огляду на що, відповідач вказав, що вимога про виплату середнього заробітку відповідно до статті 116, 117 КЗпП України є безпідставними (а.с.23-23).

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за період затримки виплати йому допомоги з 02.06.2015 по 22.07.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 1-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Положеннями частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме: у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У даному ж випадку Житомирський обласний військовий комісаріат не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні та не виплатив йому частину одноразової грошової допомоги в сумі 15025,87 гривень. При цьому, вказана частина одноразової грошової допомоги в розмірі 15025,87 гривень була недоплачена позивачу у зв`язку з неврахуванням при визначені розміру вказаної допомоги, отриманих позивачем сум індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди.

Вказана частина одноразової грошові допомоги в розмірі 15025,87 гривень була нарахована ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №240/5503/19.

Наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача, відкритого в АТ КБ "ПриватБанк", підтверджується, що нараховані на виконання рішення суду у справі №240/5503/19 грошові кошти були в повному обсязі виплачені ОСОБА_1 22 липня 2020 року (а.с.21-22).

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 03 червня 2015 року (в день звільнення з військової служби), а 22 липня 2020 року.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 вказані кошти (частину одноразової грошові допомоги в розмірі 15025,87 гривень) у повному обсязі у день звільнення 03 червня 2015 року, проте виконав свій обов`язок лише 22 липня 2020 року.

Враховуючи, що позивачу не виплачені належні йому кошти в розмірі 15025,87 гривень у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними та підлягають задоволенню.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Житомирський обласний військовий комісаріат надав до суду довідку від 04.02.2021 №9/97, з якої вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначеного за два місяці, які передували місяцю його звільнення з військової служби (квітень та травень 2015 року) становить 98,63 гривень (а.с.51).

При цьому, тривалість затримки з позивачем повного розрахунку становить 1876 календарних днів (з 04.06.2016 по 22.07.2020).

Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 185029,88 гривень (1876 календарних днів х 98,63 грн. = 185029,88 грн).

Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченими із затримкою частиною одноразової грошової допомоги в розмірі 15025,87 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 185029,88 гривень не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму заборгованості.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.

Істотність частки своєчасно невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8,2 % (15025,87 гривень (сума виплачених надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, премії та одноразової грошової допомоги при звільненні) : 185029,88 гривень (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,082 (8,2 %)).

Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, суд дійшов висновку, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки з розрахунку при звільненні в розмірі 15342,07 гривень (98,63 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 1876 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку) х 8,2 % (істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком) = 15342,07 грн.)

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіткок за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні в розмірі 15342,07 гривень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, зважаючи на правову природу стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського обласного військового комісаріату (вул. Сергія Параджанова, 4, м.Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Житомирського обласного військового комісаріату (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 07873079) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримку виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 07873079) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 15342,07 гривень (п`ятнадцять тисяч триста сорок дві гривні сім копійок) за затримку виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович