Рішення № 94697705, 08.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/19344/20

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнаня дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у виплаті недоплаченої пенсії як інваліду війни II групи згідно норм чинного законодавства;

- стягнути з відповідача на його користь невиплачену пенсію за період з грудня 2019 року по червень 2020 року включно в сумі 28157,22 грн з нарахуванням і виплатою грошової компенсації згідно п.2 ст.46 Закону № 1058-ІV від 09.07.2003 за втрату частини доходу на час виплати суми боргу по пенсії;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 50000 грн.

В обґрунтування позову вказано, що позивача визнано інвалідом II групи (1 категорія) та з 08 лютого 2019 року Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області на підставі зібраних документів видано відповідне посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_1 . На підставі посвідчення Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зробило йому перерахунок пенсії по інвалідності як інваліду війни. Розмір його пенсії в 2019 році визначався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2010 № 656 (зі змінами від 26.06.2019 № 543). З грудня 2019 року позивачу виплачувалась пенсія у неналежному розмірі. На його звернення відповідач повідомив, що з грудня 2019 року він не являється інвалідом війни, оскільки не має відповідного посвідчення про пільги інвалідам війни. Позивач вважає протиправним нарахування пенсії з грудня 2019 року по 31 травня 2020 року в сумі 4176 гривень.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що вина відповідача щодо вилучення посвідчення взагалі відсутня. У зв`язку з поданням позивачем 12.06.2020 відповідного посвідчення, управлінням здійснено перерахунок пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.02.2019 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.5).

Згідно довідки про доходи № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з грудня 2019 року по травень 2020 року отримував пенсію в розмірі 4176,90 грн, а в червні 2020 року - 6977,88 грн (а.с.8).

Позивач заявою від 29.07.2020 звертався до відповідача з вимогою виплатити йому заборгованість по пенсії за грудень 2019 року - червень 2020 року в сумі 25200 грн (а.с.9).

Листом від 28.08.2020 №15475-14863/К-02/8-0600/20 відповідач повідомив, що позивач отримує пенсію по II групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, розмір якої обчислено відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закону). Відповідно до ст.54 Закону умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Водночас позивача поінформовано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543, у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, 2 групи - 525 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, таким особам виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів, зокрема з 01.07.2020 - до 8988,00 грн (1712,00 грн х 525%).

Відповідно до поданої позивачем 12.06.2020 заяви про перерахунок пенсії, а також посвідчення особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, повернутого йому органами праці та соціального захисту населення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 по справі №240/1442/20, з 12.06.2020 проведено перерахунок пенсії, з урахуванням вимог Постанови. Звернуто увагу, що вищезгадане судове рішення містить зобов`язання до органів праці та соціального захисту населення щодо повернення йому "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", однак не містить жодних зобов`язань щодо перерахунку пенсії та строків його проведення. Розмір його пенсійної виплати з 01.07.2020 становить 8988,00 грн (а.с.10).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Приписи постанови КМУ від 28.07.2010 №656, зі змінами внесеними постановою КМУ від 26.06.2019 №543 визначають, що з метою соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій і підтримання їх купівельної спроможності з урахуванням зростання цін установлено, що у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи - 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 525 відсотків, III групи - 360 відсотків, в учасників бойових дій та постраждалих учасників Революції Гідності - 165 відсотків, таким особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій та постраждалим учасникам Революції Гідності виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

В ході розгляду справи судом встановлено наступні обставини, що не заперечуються сторонами.

Рішенням Комісії з розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни, при Управлінні праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 було встановлено статус інваліда війни II групи та видано посвідчення інваліда війни 2 групи за серією НОМЕР_1 , у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У зв`язку з вказаним, відповідачем було призначено позивачу пенсію по інвалідності, як інваліду війни.

В подальшому управлінням праці було вилучено посвідчення ОСОБА_1 .

З метою відновлення своїх прав, позивач звертався до суду.

Так, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/1442/20 від 30.04.2020, що набрало законної сили 07.08.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації щодо вилучення у нього "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", зобов`язано відповідача повернути ОСОБА_1 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни".

Вказане посвідчення було повернуто позивачу.

Відтак, факт порушення прав ОСОБА_1 встановлений рішенням суду, що набрало законної сили.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 посвідчення інваліда в період з грудня 2019 року по червень 2020 року нараховувало і виплачувало йому пенсію у меншому розмірі. Обґрунтовуючи такі дії відсутністю у особи посвідчення інваліда, як наслідок права на отримання відповідної пенсії.

При цьому відповідач не повідомляє причини непроведення перерахунку пенсії позивача за минулий час, після підтвердження факту безпідставного вилучення у особи посвідчення.

Лише повідомляючи у листі від 28.08.2020 №15475-14863/К-02/8-0600/20, що судове рішення містить зобов`язання до органів праці та соціального захисту населення щодо повернення позивачу "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", однак не містить жодних зобов`язань щодо перерахунку пенсії та строків його проведення (а.с.10).

Суд також критично ставиться до довордів відповідача у відзиві щодо відсутності вини Пенсійного органу, як наслідок відсутності обов`язку в порядку ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплачувати пенсію за минулий час.

Слід зауважити, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а тому інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, у рішенні від 20 жовтня 2011 року "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті недоплаченої пенсії як інваліду війни II групи згідно норм чинного законодавства.

Крім того, з метою захисту порушеного права позивача суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачену пенсію за період з грудня 2019 року по червень 2020 року.

Щодо вимоги стягнути пенсію в сумі 28157,22 грн суд зазначає наступне.

Так, нарахування сум пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення пенсії в сумі 28157,22 грн.

Щодо вимоги про нарахуванням і виплатою грошової компенсації згідно п.2 ст.46 Закону № 1058-ІV від 09.07.2003 за втрату частини доходу на час виплати суми боргу по пенсії суд зазначає наступне.

У зв`язку з відсутністю факту нарахування недоплаченої позивачу суми пенсії, вимога про нарахування втрати частини доходу наразі є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

З приводу вимог про стягнення на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нанесеної моральної шкоди суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань понесених позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер дій щодо відмови йому у виплаті недоплаченої пенсії як інваліду війни II групи, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_3 ) у виплаті недоплаченої пенсії як інваліду війни II групи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачені в період з грудня 2019 року по червень 2020 року суми пенсії як інваліду війни II групи.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва