Ухвала суду № 94690946, 01.02.2021, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/1666/20

2/544/148/2021

Номер рядка звіту 38

У Х В А Л А

01 лютого 2021 року м.Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі судді Нагорної Н.В., перевіривши виконання вимог ст.175, 177 ЦПК України за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 15 січня 2021 року позовна заява АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця була залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення недоліків цієї заяви протягом 10-ти днів з дня отримання копії ухвали.

Позовна заява АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишена без руху з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

В силу положень частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV «Перехідних положень» Конституції України, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами та адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з 01.01.2019 року.

Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Пунктом першим частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно пункту першого частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом другим частини четвертої статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.

Отже, в силу положень п.2 ч.4 ст.274 ЦПК України позов АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця не може бути розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки предметом спору є правовідносини, що регулюються Книгою шостою ЦК України "Спадкове право".

З огляду на викладене представником позивача у справі може бути лише адвокат.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення до спорів щодо спадкування позовних вимог про стягнення заборгованості зі спадкоємців боржника викладена в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі 233/1537/18-ц.

Тому, позивачу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» необхідно було надати на адресу суду документи, які підтверджують повноваження представника позивача, який є адвокатом з відповідними повноваженнями, та яким буде підписаний позов.

Однак, вищевказані вимоги суду, викладені в ухвалі від 15.01.2021, позивачем виконані не були.

Так, 27.01.2021 на адресу суду від представника позивача - юрисконсульта департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Савіхіної А.М. надійшла заява про усунення недоліків. У цій заяві вона зазначає, що дана цивільна справа в силу п.1 ч.6 ст.19 та ч.2 ст.60 ЦПК України є малозначною, тому представником позивача у суді може бути особа, яка не є адвокатом, та діє на підставі довіреності, виданої юридичною особою.

Проте з такими доводами ОСОБА_2 суд не погоджується з огляду на таке.

В ухвалі Пирятинського районного суду Полтавської області від 15.01.2021 констатовано, що в силу положень п.2 ч.4 ст.274 ЦПК України позов АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця не може бути розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки предметом спору є правовідносини, що регулюються Книгою шостою ЦК України "Спадкове право".

Такий висновок зроблений судом з урахуванням сталої судової практики та позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі 233/1537/18-ц.

Тому з огляду на викладене представником позивача у справі може бути лише адвокат.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Згідно частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

ЦПК України передбачено, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника(стаття 58).

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.15 ЦПК).

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Частинами першою та третьою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401).

За приписами частини третьої статті 1312 Конституції України (в редакції Закону № 1401) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону № 1401) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

За змістом статті 1312 Конституції України необхідність її додаткової регламентації законом передбачена частиною четвертою цієї статті щодо встановлення винятків представництва в суді адвокатами, зокрема, у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Натомість частина третя статті 1312 Конституції України не вимагає необхідності її додаткової законодавчої регламентації.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника при представництві та здійснення захисту за кримінально-процесуальним законодавством були офіційно розтлумачені чинні на той час положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Однак з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» попередню редакцію статті 59 Конституції України змінено; за змістом чинної редакції статті 59 Конституції України передбачено право особи на професійну правничу допомогу, надання її у визначених законом випадках безоплатно та вільний вибір захисника своїх прав.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право, зокрема, захищати себе особисто чи використовувати допомогу захисника, обраного на власний розсуд.

Разом з тим у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland») Європейський суд з прав людини вказав, що хоча підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосується тільки кримінального процесу, «однак незважаючи на відсутність подібного положення щодо провадження у цивільних справах, пункт 1 статті 6 може в деяких випадках зобов`язати державу надати адвокатську допомогу, якщо без такої допомоги неможливо забезпечити практичної реалізації права на судовий розгляд, якщо юридичне представництво надається в обов`язковому порядку, як це передбачено внутрішнім законодавством деяких Договірних Сторін стосовно різних видів судового спору, чи з огляду на складність процедури або справи» (пункт 26).

При цьому у справі «Загородній проти України» («Zagorodniy v. Ukraine») Європейський суд з прав людини вказує, що «певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи та безперешкодного функціонування системи правосуддя» (пункт 53 Рішення), і саме інтереси правосуддя можуть бути виправданням обмеження права на вибір захисника (пункт 54 цього ж Рішення).

За висновками Суду таке обмеження права на вільний вибір захисника само по собі не порушує питання за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи (рішення від 20 січня 2005 року у справі «Майзіт проти Росії», заява №63378/00, пункт 68) та безперешкодного функціонування системи правосуддя (рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» , заяви № 32911/96, 35237/97 та 34595/97, пункт 45).

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що «право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед багатьох інших джерел рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, пункт 54, ECHR 2003-I та повторення відповідних принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Суд зазначає, що чітка та передбачувана вимога статті 1312 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу.

Наведені положення не порушують суть права на звернення до суду, не позбавляють осіб їх права на самопредставництво, здійснюване для юридичних осіб їх керівником, членом виконавчого органу, іншою особою, уповноваженою діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), що діють у межах своїх повноважень.

Отже, з 01.01.2019 представництво у судах першої інстанції у провадженнях, розпочатих після 30.09.2016, має здійснюватися адвокатами або законним представником.

При цьому підписання та/або подання позовної заяви є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Суд зазначає, що важливим є те, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження представника, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти на її виконання.

Таким чином, вирішальним для суду є дослідження факту наявності у представника, що здійснює представництво у суді, статусу адвоката.

Разом з тим, як встановлено судом, додатки до позовної заяви не містять відомостей щодо наявності у Савіхіної А.М. як представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» статусу адвоката. Крім того, вказані відомості відсутні і в Єдиному реєстрі адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/).

Доказів звернення з позовною заявою до суду першої інстанції в порядку здійснення самопредставництва за частиною третьою статті 58 ЦПК України матеріали справи також не містять.

З огляду на вище вказані норми права, враховуючи обставини даної конкретної справи та предмет спору, суд зазначає, що додана до позову довіреність від 18.08.2020 № 3081-К-Н-Н не являється належним та допустимим доказом щодо підписання ОСОБА_2 позовної заяви від імені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, тобто позовна заява від імені від імені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підписана особою, яка не має права її підписувати в даній категорії спорів.

Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано, або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже позовну заяву слід повернути позивачу на підставі п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України.

Керуючись ст.185, 260, 261, 352, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - вважати неподаною і повернути її позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.7 ст.185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом п`ятнадцяти днів з моменту її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Н. В. Нагорна