Рішення № 94689144, 27.01.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9883/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Винник С. М.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Куценка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання у м. Києві у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про визнання права власності на банківський вклад,

ВСТАНОВИВ:

I. Позиції учасників справи.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати право власності ОСОБА_2 на банківський вклад у сумі 51 000, 00 доларів США на депозитному рахунку № НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк».

В обґрунтування позову вказано, що позивачем було підписано і подано відповідачеві заяву про приєднання до публічного договору банківського рахунку та внесено кількома поповненнями грошовий вклад у розмірі 51 000, 00 доларів США. У лютому 2017 року позивач була пограбована, серед викрадених речей були оригінали документів, у тому числі, про депозит у банку. Грабіжника вироком суду засуджено. У позовній заяві вказано, що у зв`язку із втратою документів, які засвідчують право ОСОБА_2 на грошові кошти внесені на депозит у банку, вона звертається до суду із позовом про визнання права власності на банківський вклад.

У відзиві представником відповідача зазначено, що банк не є належним відповідачем, оскільки АТ КБ «Приватбанк» перевів борг за депозитним договором № SAMDN25000735520316 від 29 травня 2013 року, який укладений з позивачем, ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» на виконання укладеного з останнім договору від 17 листопада 2014 року про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору. Таким чином ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» є новим боржником за грошовими зобов`язаннями перед позивачем. У зв`язку із тим, що наразі банк не має можливості надати підтверджуючі документи на паперових носіях, відносно факту переведення грошових коштів, які розміщені позивачем на рахунку на підставі депозитного договору та виконання банком обов`язку у повному обсязі щодо перерахування цих коштів на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон», банком будуть надані зазначені документи одразу після скасування обмежень, запроваджених у зв`язку із карантином.

Стороною позивача у відповіді на відзив зазначено, що ОСОБА_2 не надавала та не надає згоди на переведення боргу з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон» або будь-яку іншу особу, а відтак в силу частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, договір укладений банком з ТОВ «ФК «Фінілон» є нікчемним.

Представник відповідача у поданих письмових поясненнях на позов заперечив доводи позивача, наголошував на тому, що банк не несе з 17 листопада 2014 року зобов`язань за договором банківського вкладу, який є предметом спору, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником перед позивачем, частина перша статті 520 ЦК України не міститься прямого припису, що відсутність згоди кредитора свідчить про нікчемність відповідного правочину, а закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Не заборонено висловлювати згоду усно або шляхом вчинення конклюдентних дій (виражених поведінкою).

II. Процесуальні дії та рішення суду.

28 лютого 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яку 02 березня 2020 року передано судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою судді від 10 березня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду справи у порядку загального позовного провадження /а. с. 121-122/.

19 травня 2020 року до суду представником відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому позов не визнано, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що банк не є належним відповідачем, оскільки з 17 листопада 2014 року за депозитним договором, який є предметом спору у даній справі, було змінено боржника: з АТ «КБ «Приватбанк» на ТОВ «ФК «Фінілон» /а. с. 129-133/.

09 червня 2020 року від представника відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», посилаючись на те, що ухвалення судового рішення у цивільній справі безпосередньо впливає на права та обов`язки вказаного Товариства, яка на даний час є новим боржником за договором банківського вкладу, який є предметом спору у даній справі та клопотання про долучення доказів - довідки банку про підтвердження факту виконання банком зобов`язань щодо перерахування на рахунку ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_2 /а. с. 146-148, 149-154/.

18 вересня 2020 року до суду подано відповідь позивача на відзив відповідача.

21 вересня 2020 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «ФК «Фінілон» та закрито підготовче провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити з тих підстав, які заявлені у позовній заяві: поновити порушене право власності позивача на банківський вклад шляхом його визнання.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав, що позивач була вкладником АТ КБ «ПриватБанк», проте позивачем обрано не правильний спосіб захисту свого права власності.

Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

III. Фактичні обставини справи.

29 травня 2013 року позивачем підписана і подана заяву № SAMDN25000735520316 про приєднання до публічного договору банківського рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк».

На підставі платіжного доручення № 2628892478 від 29 травня 2013 року про поповнення депозитного рахунку № НОМЕР_1 позивачем було внесено грошових вклад на суму 30 000, 00 доларів США.

На підставі квитанції № SEP00015D8 від 11 вересня 2013 року про поповнення депозитного рахунку № НОМЕР_1 на суму 8 000, 00 доларів США.

У подальшому позивач також поповнила свій депозитний рахунок № НОМЕР_1 , розміщений у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 5 000, 00 доларів США та 8 000, 00 доларів США, відповідно до квитанцій № SEP00017В48 від 07 листопада 2013 року та № SEP00019А3 від 06 грудня 2013 року.

Таким чином на депозитному рахунку № НОМЕР_1 тіло вкладу становить 51 000, 00 доларів США.

17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди щодо цього договору. Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і по депозитному договору № SAMDN25000735520316 від 29 травня 2013 року, укладеного позивачем з банком.

10 лютого 2017 року, перебуваючи поблизу будинку № 45 по вул. Деміївській у місті Києві, підсудний ОСОБА_3 розбив скло передніх лівих дверей автомобіля «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , та викрав навігатор «Novi», вартістю 10 000, 00 грн, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 10 000, 00 грн.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позивач пояснюючи втрату документів щодо відкритого у банку депозитного рахунку, посилалася на те, що її було пограбовано, а крадія засуджено вироком Голосіївського районного суду м. Києві від 18 грудня 2017 року у справі № 752/9399/17.

Проте вказане судове рішення у справі № 752/9399/17 не містить вказівок про те, що серед викраденого у позивача знаходилися документи.

В той же час обставини втрати не мають доказового значення у справі, так, як відповідачем визнається те, що позивач розміщувала на відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» рахунку № НОМЕР_1 кошти, згідно з договором № SAMDN25000735520316 від 29 травня 2013 року, а мета повернути ці грошові кошти з нарахованими за вкладом відсотками досягається шляхом пред`явлення вимог про стягнення, проте таких вимог позивач не заявляв, наполягав на задоволенні позову шляхом визнання права власності.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому сплачений судовий збір на користь позивача на стягується.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 55, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-22, 392, 1059 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про визнання права власності на банківський вклад, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 лютого 2021 року.

Суддя І. В. Литвинова