Рішення № 94684070, 05.02.2021, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/12384/20

Провадження №2/592/117/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в особі судді Князєва В.Б., за участю секретаря судового засідання Горбач О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за межі України,-

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду та свої вимоги мотивує тим, що з 06.08.2015 по 19.09.2019 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від спільного проживання мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08.10.2020 в місті К`юза - Ді-Пезіо реєстратором відділу РАЦС муніципалітету м.К`юза -Ді- Пезіо провінції Кунео був зареєстрований шлюб між нею та громадянином Італії ОСОБА_4 . 15.10.2020 міграційним центром муніципалітету м. Кунео їй, як члену його сім`ї, був наданий дозвіл на перебування в даному місті. Як зазначено в довідці про місце проживання та сімейний стан її чоловіка, в реєстрі населення цього міста зареєстрований її чоловік ОСОБА_4 , який постійно з дня народження мешкає в м.К`юза-Ді-Пезіо. В зв`язку з тим, що у неї склалася нова сім`я та з урахуванням особистої прихильності та прив`язаності дитини до неї, як матері, вона має намір виїхати разом зі своєю дочкою до свого чоловіка до республіки Італії. Вважає, що виїзд за кордон малолітньої дочки разом із нею є виключно в інтересах дитини, оскільки це лише позитивно вплине на її розвиток та формування світогляду, вона буде виховуватись в повній сім'ї, а отримання освіти в закордонних закладах освіти надасть більше можливостей дитині для влаштування самостійного майбутнього. Її чоловік ОСОБА_4 працює і є матеріально забезпеченою людиною, не заперечує проти проживання з ним її дочки, буде відноситись до неї як до рідної дитини, буде її матеріально утримувати та разом з нею надасть дочці повноцінне виховання, догляд, турботу та фізичний, моральний і духовний розвиток. ОСОБА_2 з дитиною спілкується періодично, а протягом останніх шести місяців взагалі не цікавиться її життям та здоров`ям. В добровільному порядку матеріально ОСОБА_2 не утримував дочку. Протягом 2020 року вона неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на виїзд дочки за кордон. Спочатку ОСОБА_2 погодився, тому вона почала готувати документи необхідні для виїзду, звернулася до управління Служби у справах дітей з заявою про підтвердження місця проживання дитини та доцільність її виїзду разом з нею за межі України, але коли ці документи були готові, потім відмовив їй в наданні дозволу на вивіз дочки без обґрунтованих пояснень та причин. У зв`язку з цим просить суд надати дозвіл його малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виїзд з України до республіки Італії в її супроводі, на постійне місце проживання без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи - Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази по справі, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 19.09.2019 розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.6). Від спільного проживання у сторін є дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

З довідки про шлюб, наданого Муніципалітетом місті К`юза-Ді-Пезон провінції Кунео, вбачається, що 08.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб (а.с.8).

15.10.2020 Міграційним центром муніципалітету м. Кунео ОСОБА_1 було надано дозвіл на перебування в даному місті (а.с.10).

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради №78 від 11.02.2020 затверджено висновок управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 17.01.2020 про підтвердження місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , для її тимчасового виїзду за межі України (а.с.14-15).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003 року, яка ратифікована Україною Законом №166-V від 20.09.2006 та набрала чинності для України з 1 квітня 2007 року, зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.

У відповідності до вимог статті 7 Сімейного кодексу України дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом положень статей 141, 150-152, 155 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані забезпечити дитині належні умови виховання, розвиток, матеріальне забезпечення. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом.

Положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до частини першої статті 1 даного Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Згідно з пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», - виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері); виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців; свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з`ясуванням наявності обставин визначених у пункті 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, а також питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.

При цьому, відмовити у наданні такого права суд може тільки у тому випадку, якщо таке рішення шкодить найвищим інтересам дитини.

Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку, із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише визначено певний порядок її виїзду за згодою батьків або з дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.

Посилання позивача на те, що батько дитини відмовляє їй у дозволі виїзду дитини за кордон або ігнорує її звернення є безпідставними, з огляду на те, що в матеріалах справи не міститься жодних повідомлень, адресованих відповідачу про необхідність надання нотаріально засвідченої згоди щодо оформлення проїзного квитка для неповнолітньої дитини.

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із - за кордону.

Відповідно до цілей Гаазької конвенції її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд , як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Позивачем не наведено правових підстав надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання без згоди батька, який не позбавлений батьківських прав. Крім того, доказів того, що відповідач розвитком, станом здоров`я дитини та матеріальним становищем не цікавиться, з дочкою не спілкується, суду не надано.

Суд вважає, що надання даного дозволу на виїзд дитини на постійне місце проживання до Італії, без згоди батька, грубо порушуватиме його право на участь у вихованні дитини, позбавить його можливості знати про місцезнаходження дочки, умови проживання та інші обставини стосовно неї, що згідно із вимогами статті 313 ЦК України, статей 141, 157 СК України, положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, є неприпустимим.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за необгрунтованістю вимог.

Керуючись ст. ст. 141, 150-152, 155, 157 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 11, 76, 81, 89, 141, 200, 209, 229, 258-259, 263-265 ЦПК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст. 313 ЦК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за межі України відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 05.02.2021.

Суддя В.Б. Князєв