Рішення № 94676845, 05.02.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45587/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Шевченко Т.В.,

справа № 757/45587/20-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсною додаткової угоди,

представник відповідача Тузова В.О. ,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсною з моменту її укладення додаткову угоду від 12.12.2012 року кредитного договору №CNBTAU00150039 від 29.05.2007 року, укладеного між нею та відповідачем.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 29.05.2007 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № CNBTAU00150039, згідно з яким позивачу надано кредитні кошти на строк з 29.05.2007 року по 28.05.2014 року включно у вигляді невідновлювальної лінії у розмірі 9 568,00 доларів США. 12.12.2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, за умовами якої сторони погодили зменшити суму заборгованості та визначили новий строк кредитування до 25.12.2015 року та погашення кредиту в строки відповідно до Графіку (додаток № 1), за весь період неналежного виконання зобов`язань по сплаті кредиту передбачили неустойку позичальника перед банком в розмірі 100% від неналежно сплачених відсотків, винагороди, встановили термін позовної даності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором тривалістю 50 років. Позивач вважає, що укладена додаткова угода до кредитного договору за своїм змістом та текстом суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ні до укладання додаткової угоди, ані під час її укладання, їй, як споживачу не було надано повної та достовірної інформації про сукупну повну вартість цього кредиту та всіх супутніх послуг, як банківських, так і послуг третіх осіб. Таким чином, позивач вважає, що її було введено в оману щодо реальної вартості кредиту під час укладення кредитного договору. Крім того, позивач зазначає, що п. 6 та п. 7 додаткової угоди не відповідають ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови цих пунктів є несправедливими та суперечать принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків позивача як споживача послуг банку, адже встановлює значно непропорційну та завищену компенсацію за невиконання умов договору та збільшення строку позовної давності тривалістю 50 років лише щодо вимог банку ставить позичальника у нерівне з кредитодавцем положення. Також зазначає, що кредитним договором та додатковою угодою до нього встановлена подвійна цивільно-правова відповідальність за невиконання умов договору, що суперечить ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме зобов`язання. Оскільки умови додаткової угоди від 12.12.2012 року не відповідають вимогам справедливості та суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 203, 215,230 ЦК України.

Ухвалою суду від 22.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та одночасно витребувано у АТ КБ «Приватбанк» належним чином засвідчені копії документів, а саме: додаткова угода від 12.12.2012 року до кредитного договору № CNBTAU00150039 від 29.05.2007 року та кредитний договір № CNBTAU00150039 від 29.05.2007 року, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , а також повідомлення від 09.12.2014 року № 30.1.0.0./2-010.

17.11.2020 року представником відповідача Тузовою В.О. до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого додаткова угода від 12.12.2012 року до кредитного договору № CNBTAU00150039 від 29.05.2007 року була укладена між сторонами відповідно до вимог чинного законодавства. Позивач, укладаючи вказану додаткову угоду, була беззаперечно ознайомлена з умовами, на яких їй банк пропонував укласти таку угоду, про що свідчить його підпис на документі. До того ж, додаткова угода містить також і окремий підпис позивача, який засвідчує отримання позивачем примірника оригіналу договору особисто на руки. Намагання позивача визнати додаткову угоду недійсною направлені лише на уникнення цивільно-правової відповідальності щодо зобов`язань за цим кредитним договором, які досі не виконані позивачем, що є порушення обов`язків позичальника та законних прав банку. Просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог позивача, оскільки позивач дізнався та міг дізнатися про порушення своїх прав саме з укладення договору.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 29.05.2007 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNBTAU00150039, згідно умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 29.05.2007 року по 28.05.2014 року включно у вигляді невідновлюваної лінії в розмірі 9568,00 доларів США на купівлю автомобіля «DAEWOO LANOS TF69Y».

12.12.2012 року між тими ж сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору №CNBTAU00150039 від 29.05.2007року, за умовами якої сторони дійшли згоди внести зміни у кредитний договір, а саме:

«1. Суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 123,93 доларів США.

2. Згідно зі ст. 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених у Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цієї Додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 123,93 доларів США.

3. Вказати та викласти пункт 7.1. у відповідності діючого договору позичальника.

4. Підписання цієї додаткової угоди не є рішенням Банку про анулювання заборгованості позичальника.

5. Додаток 1 (Графік погашення кредиту) викласти в новій редакції, кий є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

6. Погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно Графіку погашення кредиту (Додатку 1 до цієї Додаткової угоди).

7. В разі порушення позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, зазначених у договорі, згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України сторони узгодили протягом періоду неналежного виконання позичальником зобов`язань зі сплати відсотків за користування кредитом та винагород, передбачених договором, плата за кредитом нараховується банком у розмірі фактично сплаченої позичальником. При цьому, позичальник за весь період неналежного виконання зобов`язань зі сплати за кредитом сплачує банку неустойку: - у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом; - у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором.

Сплата позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця належного виконання позичальником зобов`язання по сплаті плати за кредитом. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Банк обумовлює, що за період неналежного виконання позичальником зобов`язань по сплаті плати за кредитом, що включає в собі відсотки за користування кредитом та винагород, передбачених договором, здійснюється зменшення плати за кредитом до суми фактично сплаченої позичальником.

Згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених у графіку погашення кредиту, за цим договором понад 1460 днів, щодо зобов`язань, строк яких не настав, сторони погодили, що терміном повернення кредиту вважається 1460 день із моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 1461 дня порушення, вважається простроченою.

Термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

8. Всі інші умови договору залишаються незмінними. Ця Додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії договору (за умови належного виконання позичальником обов`язків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, передбачених договором).»

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положеннями ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз`яснено судам, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Згідно з п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання кредитного договору та додаткової угоди, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Таким чином, станом на дату укладення спірного правочину законодавцем не встановлено вимоги про те, що детальний розпис сукупної вартості кредиту повинен бути викладений лише як окремий документ. Тобто, згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Як встановлено судом, перед підписанням договору про надання споживчого кредиту та договору застави відповідачем було надано позивачу повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності з ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, а також надав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та процентної ставки, що вбачається із підписаного позивачем кредитного договору, додаткової умови до нього та Додатком до додаткової угоди, що є невід`ємною її частиною. У вказаному Додатку визначена сума повернення кредиту щомісячно з відсотками. Тобто, банк свій обов`язок виконав повністю, надавши відповідачу повну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, який фактично підлягає виплаті щомісячно.

Виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору та підписанням додаткової угоди від 12.12.2012 року позивач фактично вчиняла дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджувала намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення її законних прав та інтересів при укладенні договору. Своїми підписами на кредитному договорі та додаткової угоди до нього, позичальник фактично підтверджувала своє ознайомлення з умовами кредитування, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

При цьому, позивач не скористалась своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Таким чином, доказів, що доводили б факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, а також доказів, що доводили б заперечування або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню додаткової угоди від 12.12.2012 року, позивачем суду надано не було.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

З урахуванням наведеного, п. 3 додаткової угоди, якою викладався у новій редакції пункт 7.1 кредитного договору, а саме у частині, в якій передбачено, що за надання фінансового інструменту банк встановлює винагороду в розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, комісія за дострокове погашення кредиту підлягає визнанню недійсним, оскільки вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що суперечить вимогам ч. 5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За правилами ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 7 Додаткової угоди від 12.12.2012 року, серед іншого, передбачено, що позичальник за весь період неналежного виконання зобов`язань по сплаті Плати за кредитом сплачує Банку неустойку: - у розмірі 100 % розміру неналежно сплачених відсотків за користування Кредитом; - у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених Договором.

Також п. 2 оспорюваної додаткової угоди передбачена ще й відповідальність, у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених у Графіку погашення кредиту понад 31 день у вигляді штрафу у розмірі 123,93 доларів США.

Водночас, пунктом 4.1 кредитного договору передбачено сплату пені у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 цих договорів, тобто умовами кредитного договору вже передбачена відповідальність за порушення будь-якого зобов`язання за договором, у тому числі і за прострочення сплати відсотків, а тому, встановлення додатковими угодами ще відповідальності у вигляді сплати неустойки у розмірі 100 % розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом та сплату неустойки у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород - є встановленням подвійної відповідальності за порушення умов договору щодо сплати відсотків за кредитом, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Вимога у спірній додатковій угоді про щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту сама по собі є недійсною, а встановлення відповідальності за невиконання такої недійсної умови кредитного договору у вигляді сплати неустойки у розмірі 100 % суперечить положенням п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким встановлено, що несправедливими є умови щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного, п. 3 додаткової угоди, якою викладався у новій редакції п. 7.1 кредитного договору, а саме у частині, в якій передбачено, що за надання фінансового інструменту банк встановлює винагороду в розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, комісія за дострокове погашення кредиту та п. 7 додаткової угоди в частині сплату неустойки: у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом, та неустойки у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором підлягає визнанню недійсним.

При цьому, суд бере до уваги, що питання про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNBTAU00150039 від 29.05.2007року з урахуванням додаткової угоди до цього договору від 12.12.2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» вирішувалось у судовому порядку Борзнянським районним судом Чернігівської області (справа № 730/288/20), за результатами якої рішенням суду від 05.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково та стягнуто заборгованість в розмірі 10448,82 доларів США, з яких: 3091,95 доларів США - борг за тілом кредиту, 3856,87 доларів США - борг по відсотках за користування кредитом, 3500,00 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань. В частині нарахування та стягнення банком комісії в сумі 232,39 доларів США відмовлено у задоволенні позивних вимог.

Разом з тим, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі 6-75цс15 перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч.1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Положення ч.5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов`язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі 6-152цс14 для правильного застосування ч.1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Кожна оскаржувана додаткова угода є самостійним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому є самостійним предметом оскарження, відповідно відлік позовної давності щодо вимог про визнання недійсними кожної із таких угод спливає самостійно

Враховуючи, що оспорювана Додаткова угода до кредитного договору була підписана сторонами 12.12.2012 року, тобто з вказаного строку позивач довідалася про порушення свого права, то саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності тривалістю у 3 роки та закінчується відповідно у грудні 2015 року. І лише у вказаний строк позивач мала право на пред`явлення вказаного позову, оскільки ОСОБА_1 безпосередньо була обізнана про порушення її прав, що стверджується укладеною Додатковою угодою до кредитного договору, та в неї була об`єктивна можливість знати про обставини порушення її прав.

Проте, позов був поданий до суду лише 20.10.2020 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки представником відповідача надано відзив на позовні вимоги, у яких вказано про необхідність застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності до винесення судом рішення, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними п. 3 додаткової угоди, якою викладався у новій редакції п. 7.1 кредитного договору, а саме у частині, в якій передбачено, що за надання фінансового інструменту банк встановлює винагороду в розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, комісія за дострокове погашення кредиту та п. 7 додаткової угоди в частині сплату неустойки: у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом, та неустойки у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, у зв`язку з пропуском позовної давності.

Доводи позивача про визнання недійсним п. 7 оскаржуваної додаткової угоди в частині передбачено збільшення позовної давності до 50 років лише за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) як такого, що є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Тлумачення наведеного положення закону дає підстави для висновку, що несправедливими можуть бути визнані умови договору, які мають наслідком саме дисбаланс права та обов`язки його сторін.

У свою чергу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Сплив позовної давності не припиняє існування прав, проте позбавляє судового захисту такого права.

З огляду на викладене, зміна строку позовної давності (збільшення), у порядку, визначеному ст. 259 ЦК України, тобто за домовленістю сторін, не змінює прав та обов`язків сторін за договором, а лише збільшує строк звернення за захистом порушеного права. Відповідно, збільшення позовної давності за згодою сторін не може призвести до дисбалансу прав та обов`язків сторін за договором.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 569/10066/15-ц (провадження № 61-13218св19).

Також суд звертає увагу, що вимоги про визнання Додаткової угоди від 12.12.2012 року позивачем ОСОБА_1 пред`явлені на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як містять несправедливі умови, у зв`язку із чим ці Угоди згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсними.

Тобто, зазначивши, що підставою недійсності Угоди є несправедливість умови Угоди (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), позичальник також посилався на норму ч.6 ст. 19 цього Закону, яка регулює питання недійсності угоди у зв`язку зі здійсненням нечесної підприємницької практики (недобросовісна конкуренція та діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною).

Водночас, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить інші самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Оскільки ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними, а позивач підтримує свої позовні вимоги у повному об`ємі, у визнанні Додаткової угоди від 12.12.2012 року недійсною з підстав, передбачених ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" слід відмовити.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави, а витрати позивача на правничу допомогу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 5, 6, 16, 202,203, 215,230, 257,261,267,549,626-628,638 ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 141, 200, 206, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсною додаткової угоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя О.В.Батрин