Рішення № 94674260, 27.01.2021, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 624/390/17

Провадження № 2/634/8/21

Категорія 22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2021 року

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді: Єрьоміної О.В.,

при секретарях: Лісняк С.П., Доронній Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Насінневе» про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:

- Визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 15.05.2012 року, який зареєстрований відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 року за №632318404001144;

Зобов`язати ПРАТ «Насінневе» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,87 га, кадастровий № 6323184000:02:000:0228, яка розташована на територіїї Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, що належить ОСОБА_1 згідно державного акту на право приватної власності серія І-ХР №014994, який виданий на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів №48 від 17.12.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №4 від 21.03.2002 року;

-стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,87 га, кадастровий номер: 6323184000:02:000:0228, розташованої на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, згідно державного акту на право приватної власності серія І-ХР №014994, який виданий на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів №48 від 17.12.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №4 від 21.03.2002 року.

12.04.2017 року позивачем була направлена поштою заява до ПАТ «Насінневе» щодо правових підстав використання підприємством належної їй землі.

Відповідно до листа від 06.06.2017 року відповідачем була направлена поштою копія договору оренди землі №б/н від 15.05.2012 року, зареєстрованого Відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 року за №632318404001144.

Вказаний договір оренди землі позивач не підписував, тобто з його сторони було відсутнє волевиявлення на укладання вказаного правочину. Наявність оспорюваного договору оренди порушує її майнові права.

Та обставина, що спірний договір оренди землі ОСОБА_1 не підписувала, свідчить про відсутність наміру передавати свою земельну ділянку у користування ПРАТ «Насінневе».

У судове засідання позивач не з`явився, надав письмову заяву про слухання справи за його відсутності, просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ньому, просив задовільнити.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погоджується, просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. Представником відповідача, було надано відзив в якому зазначив, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Насінневе» (далі ПрАТ «Насінневе») укладено договір оренди землі площею 4,87 га, яка розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, строком на 10 років. Договір був зареєстрований у відділі Деркомзему, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 року №632318404001144.

Крім того, вказав, що 23.11.2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Насінневе» укладено додаткову угоду до оспорюваного Договору оренди землі, якою збільшено строк дії Договору оренди землі з 10 до 13 років, а п.9 Договору в новій редакції та встановлено орендну плату в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. ПрАТ «Насінневе» справно та у повному обсязі виплачувало позивачу орендну плату. Будь-яких претензій щодо виплати орендної плати чи виконання інших умов договору оренди землі з боку ОСОБА_1 до товариства не надходило. Отже, вбачається наявність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди землі, про що також свідчать фактична передача земельної ділянки відповідачу. Крім того, факт підписання ОСОБА_1 23.11.2014 року додаткової угоди до оспорюваного Договору оренди землі свідчить про те, що позивач своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення Договору оренди землі. Також заявлено про пропуск строку позовної давності. У подальшому представник у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивщи матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на землію серія І - ХР 014994 є власником земельної ділянки, площею 4,87 га, розташованої на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської обалсті, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництвана, виданого на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів Кегичівського району №48 від 17.12.2001 року, про що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №4. (т.1 а.с.10).

Відповідно договору оренди землі від 15.05.2012 року ОСОБА_1 передала в оренду ПАТ «Насінневе» земельну ділянку загальною площею 4,87 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Договір укладено на 10 років. Вказаний договір було зареєстровано у відділі Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 року № 632318404001144.(т.1 а.с.4-5)

Згідно Акту передачі –прийому земельних ділянок згідно з договором оренди від 13.04.2008 року ОСОБА_1 передала ПАТ «Насінневе» земельну ділянку площею 4,87 га для сільськогосподарського використання, що розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області. (т.1 а.с.6-8).

Відповідно до копії Додаткової угоди до Договору оренди землі №б/н від 15.05.2012 року, укладеної 23.11.2014 року ОСОБА_1 підписана додаткова угода зі змінами (т.1 а.с.148).

Згідно довідки наданої ПрАТ «Насінневе» ОСОБА_1 нараховано та виплачено орендну плату по договору оренди землі від 15.05.2012 року за період з 16.11.2012 по 27.06.2016 в сумі 30 342 грн. 20 коп. (т.1 а.с.149).

Крім того було встановлено, що в Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім.Засл.проф М.С.Бокаріуса була проведена судово-почеркознавча експертиза № 27033 від 28.03.2019 року, за висновком якої встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1

у двох примірниках договору оренди землі №б/н від 15.05.2012 року;

у двох примірниках акту передачі-прийому земельних ділянок;

у двох примірниках акту визначення меж земельної ділянки в натурі;

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Так згідно Висновку судово-почеркознавчої експертизи № 27033 від 28.03.2019 підписи у двох примірниках договору оренди землі №б/н від 15.05.2012 року; у двох примірниках акту передачі-прийому земельних ділянок; у двох примірниках акту визначення меж земельної ділянки в натурі; у договорі оренди землі №б/н від 15.05.2012 року – виконані не ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/247/16 звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

У справі, що розглядається, позивачі звернулися з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписували, умови їх не погоджували.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, системно аналізуючи законодавство, яке регулює дане питання, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц від 16.06.2020 року, суд прийшов до висновку про неукладеність спірного договору від 15.05.2012 року, а тому у визнанні спірного договору недійсним слід відмовити, так як він є неукладеним.

Вимоги про усунення перешкод у користуванні належного позивачу майна, зокрема щодо повернення спірної земельної ділянки позивачем заявлено, а оскільки договір є неукладеним земельна ділянка підлягає поверненню і в цьому випадку, враховуючи, що справа знаходиться у судах з червня 2017 року, прихожу до висновку, що це призведе до ефективного захисту порушених прав позивача.

Статтею 41 Конституції України, якій закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Так, згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Ураховуючи, що позивач, є власником земельної ділянки розміром 4,87 га, має право вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, суд вважає за необхідне відновити право позивача на розпорядження його власністю.

Щодо укладення додаткової угоди до Договору оренди землі, то додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі від 15. 05. 2012 року, який є неукладеним.

Щодо виплати орендної плати, суд не бере до уваги те, що виплата орендної плати відноситься до стадії виконання вже укладеного договору між сторонами (орендодавцем та Орендарем) і підписаного сторонами і не може підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору у минулому.

Що стосується заявленого представником відповідача пропуску строку позовної давності, то з матеріалів справи вбачається, що до суду позивач звернувся 27.06.2017 року, а додаткова угода до договору оренди землі укладалася між сторонами 23.11.2014 року, тобто з цього часу позивач дізнався про наявність основного договору, а тому строк позовної давності не пропущений.

Згідно платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, позивачем при пред`явленні позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1280,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а тому суд стягує його пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди землі № б/н від 15.05.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Насінневе» (ПрАТ «Насінневе»), який зареєстрований Відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 року за № 632318404001144, - відмовити.

Зобов`язати ПрАТ «Насінневе» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,87 га, кадастровий № 6323184000:02:000:0228, яка розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, яка нележить останній на підставі державного акту на право приватної власності серії І-ХР № 014994, який виданий на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів № 48 від 17.12.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №4 від 21.03.2002 року.

Стягнути з відповідача ПрАТ «Насінневе», ЄДРПОУ 00387080 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Сахновщинський районний суд Харківської області шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня складання його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 05.02.2021 року.

Суддя: