Рішення № 94672877, 29.01.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/17878/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

секретар судового засідання Трохимчук В.М.

за участі представника позивача Костюченко С.А.

представника відповідача Коротуна О.М.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в розмірі 609282,24 грн та судових витрат в розмірі 26092,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Рівненського міського суду від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць допущено до негайного виконання. Однак, незважаючи на вище викладене, відповідачем згадане судове рішення негайно виконано не було. А саме, фактично ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді лише 20.10.2020 року, про що відповідачем видано наказ №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду. Відтак, ОСОБА_1 дійшов до висновку, що відповідач за наслідком невчасного виконання судового рішення також зобов`язаний здійснити оплату часу вимушеного прогулу за період зволікання із виконання такого рішення суду. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою від 04 листопада 2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 11 грудня 2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зупинення провадження у справі - відмовлено.

Ухвалою від 11 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2021 року, з викликом сторін.

24.11.2020 року представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» подав відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві зазначив, що станом на 19.11.2020 року Постанова Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року до АТ "Укрзалізниця" не надходила. Після звернення ОСОБА_1 з заявою до АТ "Укрзалізниця" відповідачем видано наказ №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду, про що внесено записи до трудової книжки позивача. Зазначає, що Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12.08.2020 року було зупинено дію рішення суду від 01.06.2020 року, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того представник відповідача зазначає, що строк пред"явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав з дати прийняття рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, а тому тримісячний строк слід рахувати з дати прийняття рішення та допущення його до негайного виконання. Таким чином, строк для пред"явлення ОСОБА_1 вимог на підставі ст.236 КЗпП України сплив 01.09.2020 року, питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду позивач не ставив. В задоволенні позову слід відмовити, з урахуванням ч.1 ст.233 КЗпП України.

Крім того представник відповідача вказує, що обсяг заявлених витрат на правову допомогу є надмірним, оскільки справа за своєю суттю не є складною, ціна позову є невелика, справа не викликає значного публічного інтересу, тому відсутні підстави для задоволення вказаних вимог. 26.01.2021 року представником відповідача подано заперечення на заявлені позивачем витрати на правову допомогу у справі №569/17878/20. Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав та мотивів, які наведені у позовній заяві та відповіді на відзив. Зазначив, що строки звернення до суду позивач не пропустив, а тому питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду позивач не ставив. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи у їх сукупності та взаємозв`язку і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу «По особовому складу» від 03 квітня 2020 року №662-ос, визнання протиправним та скасування наказу «По особовому складу» від 08 квітня 2020 року №687-ос, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді задоволено. Визнано протиправним та скасувано наказ акціонерного товариства «Українська залізниця» «По особовому складу» від 03 квітня 2020 року №662-ос. Визнано протиправним та скасувано наказ акціонерного товариства «Українська залізниця» «По особовому складу» від 08 квітня 2020 року №687-ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця». Стягнуто з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» КОД ЄДРПОУ 40075815 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць допущено до негайного виконання. (а.с.13-22).

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувано. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2020 року по 01 червня 2020 року в розмірі 222134 (двісті двадцять дві тисячі сто тридцять чотири) гривні 15 копійок. В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни. (а.с.23-30)

Як встановлено судом, 20.10.2020 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» видано наказ №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду, яким на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, постанови Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року у справі №569/5658/20: 1. Скасувати накази від 03 квітня 2020 року №662-ос та від 08 квітня 2020 року №687-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця». Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» (а.с.12).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Також, принцип обов`язковості судових рішень закріплений в ст.18 ЦПК України, де зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено приписами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст. 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Необхідно звернути увагу, що у відповідності до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства можна дійти висновку, що з наступного дня після ухвалення рішення Рівненського міського суду від 01.06.2020 року про поновлення позивача на роботі, у відповідача виник обов`язок щодо його виконання, який має бути реалізований шляхом видання відповідно до законодавства про працю наказу про поновлення на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та підтверджено сторонами відповідно до приєднаних документів до матеріалів справи, Акціонерним товариством "Українська залізниця" рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 виконано лише 20.10.2020 року, шляхом видання наказу №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду.

Оскільки 01.06.2020 ухвалено рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, а Акціонерним товариством "Українська залізниця" його виконано лише 20.10.2020, шляхом прийняття наказу №2174/ос від 20.10.2020 року про поновлення на роботі за рішенням суду, то суд дійшов висновку про наявність факту затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 02.06.2020 по 19.10.2020.

Відтак, у даному випадку підставою для стягнення коштів є невчасне виконання відповідачем рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, за змістом норми ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, з наступного дня після проголошення судового рішення.

Суд зазначає, що вказані норми права передбачають право особи, яку було незаконно звільнено та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем було здійснено затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі на отримання саме середнього заробітку за час такої затримки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, хоча й подібні, але не тотожні за своєю правовою природою поняття.

Крім того, згідно із до ч. 3 п. 32 роз`яснення Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11. 1992 № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу є Постанова Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100 від 08.02.1995).

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку № 100 від 08.02.1995, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки судом встановлено наявність факту затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 з 02.06.2020 по 19.10.2020, то суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на суму 609282,24 грн (6346,69 грн*96), де 6346,69 грн - середньоденна заробітна плата, 96 - кількість робочих днів затримки виконання рішення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення, не відображають суми відрахувань згідно вимог чинного законодавства. Про що робиться відповідна відмітка в рішенні суду.

Вказані положення відповідають п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якого, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Подібні приписи зазначені в п.3 Порядку № 100 від 08.02.1995 року, а саме усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, суду необхідно наголосити, що роботодавець зобов`язаний при виконанні судового рішення утримати податки та інші обов`язкові платежі з нарахованих фізичній особі сум. Натомість, суд у випадку задоволення позовних вимог, у резолютивній частині рішення зазначає суми до стягнення без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпПУкраїни, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у складі Об"єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18)

Встановивши, що наказ про поновлення позивача на роботі було видано роботодавцем 20.10.2020 року, а позивач звернувся до суду 03 листопада 2020 року відповідно, з позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду позивач звернувся у строк передбачений законодавством, а відтак, строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з врахуванням чинників по фактичним обставинам, визначеним частиною четвертою вказаної статті.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу сторони позивача суд враховує, що позивач скористався допомогою адвоката, про що свідчить договір про надання правової допомоги від 30.10.2020 року та сплатив за його послуги кошти в розмірі 20000 грн., що підтверджується квитанцією від 11.11.2020 року.

Згідно акту виконаних робіт від 29.12.2020 вартість наданих послуг адвокатом за надання консультації, підготовки процесуальних документів, зібрання доказі, участі в судових засіданнях по справі №569/17878/20 становить 20000,00 грн.

Суд враховує, що дані витрати пов`язані з розглядом цієї справи,у відповідності до вимог п.5 ч.4 ст.274 ЦПК України згідно ухвали суду від 04.11.2020 у справі відкрито загальне позовне провадження, розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, докази про їх неспівмірність відсутні, а тому зважаючи на те, що позовні вимоги були задоволені повністю, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у повномі обсязі.

Згідно ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 26092,24 грн, що складаються з судового збору сплаченого позивачем в розмірі 6092,85 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення про його поновлення на роботі за період з 02.06.2020 року по 19.10.2020 року в розмірі 609282 (шістсот дев"ять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 24 копійки, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 26092 (двадцять шість тисяч дев"яносто дві) гривні 85 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5 код ЄДРПОУ 40075815

Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року.

Суддя І.О.Гордійчук